Главная Обратная связь

Дисциплины:






Туризм із метою відпочинку і розваг



Туристські потоки з метою відпочинку і розваг є найбільш масовими і визначають географічну структуру міжнародного туризму. Вони зароджуються в країнах Європи, Північної Америки, Азійсько-Тихоокеанського регіону і водночас тяжіють до них.

Особливості туризму з метою відпочинку і розваг:

1) переважання внутрішньорегіональних поїздок, переважно в сусідні країни, над міжрегіональними. В Європі на внутрішньорегіональні туристські потоки припадає близько 90 % всіх вибуттів, в Америці та Азійсько-Тихоокеанському регіоні — майже 75 %. Лише в структурі виїзного туризму в Південній Азії переважають міжрегіональні поїздки.

За прогнозами UNWTO, найближчим часом співвідношення внутрішньо- та міжрегіональних туристських потоків у світі дещо зміниться: туристичний обмін між регіонами буде розвиватися більш інтенсивно, ніж усередині регіонів. Прогнозуються відносно високі темпи збільшення кількості туристських вибуттів з Азійсько-Тихоокеанського регіону в Європу та Америку, що більшою мірою визначатиме загальну картину. В результаті, зросте частка міжрегіональних туристичних поїздок (до 24 % ), а частка внутрішньорегіональних відповідно зменшиться (до 76 %).

2) мерідіальне спрямування туристських потоків: туристи з північних країн охоче відпочивають на узбережжях теплих морів. Американці й канадці є головними відвідувачами курортів країн Карибського регіону. В Європі купально-пляжний туризм сконцентрований у Середземномор'ї. Тут проводять відпустки норвежці, данці, фіни, шведи, ірландці.

Останнім часом помітно зростають зустрічні туристські потоки з півдня на північ, переважно на курорти Північної Європи та в Скандинавські країни, що пояснюється станом екології та лагідним сонцем.

У Фінляндії та Швеції на фоні скорочення кількості ночівель туристів із Німеччини, одного з основних ринків туризму для країн Північної Європи, зростає кількість ночівель туристів з Іспанії. Ісландія, найменш вивчена туристами країна Північної Європи, також вступила в гостру конкурентну боротьбу за ринок міжнародних подорожей. Щоб зацікавити відвідувачів, 1996 р. вона запропонувала 40 нових маршрутів, у тому числі поїздки з метою спостереження за китами. Кількість туристів, які мають бажання побачити цих величезних морських тварин у природних умовах, збільшується швидкими темпами.

3) обмін туристами між колишніми метрополіями та їхніми колоніями, чому сприяють відсутність мовного бар'єра та традиційно міцні зв'язки, передусім в економічній та культурній сферах. Англійці і нідерландці, іспанці й португальці виявляють інтерес до історичного минулого і сучасного колишніх колоній. Португальці заощаджують кошти для того, щоб побачити Бразилію, а бразилійці намагаються хоч раз ужитті відвідати Португалію, оскільки для багатьох з них ця країна є історичною батьківщиною. У1996 р. кожен третій європеєць, який ступив на Африканський континент, був французом. Більшість із них обирали відпочинок в Марокко і Тунісі. Ця особливість просторового розподілу туристських потоків виявляється не тільки в Африці. У Південну Азію туристів з Англії прибуває вдвічі більше, ніж з інших європейських країн, причому переважно ці туристські потоки спрямовані в колишні англійські колонії — Індію та Шрі-Ланку.



Найбільший ринок туризму з метою відпочинку і розваг сформувався в Європі. Особливо виділяються два її субрегіони — Західний та Південний, на які припадає понад 60 % усіх туристських прибуттів регіону. Тут формуються основні європейські потоки туристів і водночас сюди ж і спрямовуються. На Західну Європу припадає 34,4 % усіх туристських прибуттів у регіоні, на Південну — 29,4 %, на Центральну і Східну — 21,9 %, на Північну — 10,8 %, на Північне Середземномор'я — 3,4 %.

Туризм у Європі, порівняно з іншими регіонами світу, має досить чітко виражений внутрішньорегіональний характер. Інтенсивному внутрішньоєвропейському туристичному обміну сприяють: велика кількість держав на відносно невеликій за площею території, між якими добре налагоджені економічні, культурні та етнічні зв'язки, сучасна мережа транспортних комунікацій, спрощена система туристичних формальностей, розмаїття природних рекреаційних ресурсів і культурно-історичних пам'яток, розвинена туристична інфраструктура. На внутрішньорегіональний туризм припадає 4/6 усіх прибуттів в Європу.

Міжрегіональний обмін туристами розвинений слабше. У ньому важливу роль відіграє Америка, особливо США — єдина неєвропейська країна, що входить у першу десятку за кількістю прибуттів в Європу.

Найбільш відвідувана туристична країна Європи і світу — Франція. На старому континенті вона приймає кожного п'ятого відпочивальника. Найбільш інтенсивно туристичний обмін здійснюється з Німеччиною та Великою Британією. Одним із основних постачальників туристів у Францію є Німеччина, за нею йдуть Велика Британія, Бельгія, Італія, Швейцарія, Іспанія, Нідерланди.

Останнім часом на французькому ринку в'їзного туризму окреслюється нова тенденція: частка короткотривалих поїздок зростає, а довготривалих — зменшується. Залишаючись найпопулярнішим туристичним напрямком у світі, Франція втрачає привабливість як місце тривалого відпочинку: дедалі більше європейців, переважно з сусідніх держав, відвідують її у вихідні дні.

Крім Франції, основними країнами, що приймають туристів, у Європі є Іспанія та Італія. Разом вони щорічно реєструють понад 80 млн. прибуттів переважно на купально-пляжний відпочинок. Основні в'їзні потоки формуються в країнах Західної Європи. До Іспанії кожний п'ятий мандрівник прибуває з Німеччини або Великої Британії.

Італія — країна з численними пам'ятками архітектури, культури, живопису, скульптури. За розвитком туристичної індустрії вона перетворилася на один із провідних світових центрів туризму. Нині майже 40 % туристичних відвідувань середземноморського басейну припадає на Італію. Туристи їдуть у Венецію, Флоренцію і, звичайно, у Рим. Нескінченні потоки туристів спрямовані у Ватикан.

Міжнародний туризм в Італії, основними туристичними ресурсами якої є гори, озера і культурні цінності, загалом сконцентрований на півночі країни. Основними країнами — постачальниками туристів для Італії є Німеччина, Франція, Австрія і Швейцарія, причому більшість із них — це одноденні гості або транзитні пасажири. Туристи з інших країн, наприклад, з Японії та США, проводять у країні тиждень, але курсують між трьома культурними центрами — Римом, Флоренцією і Венецією. Часто туристи поєднують культурну програму перебування з пляжним відпочинком.

Сьогодні Франція, Іспанія й Італія охоплені внутрірегіональним туристичним обміном. До 2020 р. UNWTO прогнозує зміну туристичних пріоритетів: європейці частіше виїжджатимуть на курорти в інші регіони, і туристичні центри європейського Середземномор'я поступово почнуть переорієнтовуватися на віддалені ринки виїзного туризму, особливо Японії, нових індустріальних країн Азії, а також Північної і Південної Америки. Для приваблення туристів вони будуть намагатися поновити туристичні продукти.

У структурі виїзного туризму в Європі зменшується частка Америки і зростає частка периферійних регіонів — Африки, Близького Сходу та Південної Азії.

Американський регіон за кількістю прибуттів посідає друге місце у світі після Європи. В'їзний туристський потік розподіляється між чотирма субрегіонами: Північна Америка, острівні держави і території Карибського басейну, Південна Америка та Центральна Америка. Сім із десяти туристських прибуттів у Західну півкулю припадає на Північну Америку — 69,7 %, Південну Америку — 14,4 %, Карибський басейн — 13,1 %, Центральну Америку — 2,8 %.

Досить швидко зростає кількість туристських прибуттів у Південну Америку, яка володіє унікальними природними об'єктами і пам'ятками історії та культури. Тут знаходиться найвищий водоспад Анхель (Венесуела), найповноводніша у світі річка Амазонка (Бразилія), дощові ліси Амазонії, висотні гірські піки Анд. Серед визначних культурних пам'яток особливий інтерес становлять свідки давньої цивілізації інків, що дійшли до нас, — культові міста Мачу-Пікчу і Куско, плато Наска. Потужний туристичний потенціал цього материка використовується наразі досить мало. Прогнозується зростання частки Південної Америки в міжнародних прибуттях у регіон.

В Америці, як і в Європі, більшість туристських потоків зосереджена всередині регіону. Особливо інтенсивний обмін туристами здійснюється між трьома країнами Північної Америки: США, Канадою та Мексикою. Причому туристський потік зі Сполучених Штатів у Мексику, за даними UNWTO, е найпотужнішим у світі (20,3 млн. прибуттів).

Найбільший за обсягом ринок в'їзного та виїзного туризму в Західній півкулі сформувався в США. Усі основні туристські потоки в Американський регіон починаються чи, навпаки, закінчуються в цій країні.

Кількість туристських прибуттів у США коливається в межах 45—50 млн. на рік. Дві з кожних п'яти поїздок здійснюються з метою відпочинку і розваг. Мандрівників приваблюють унікальні природні об'єкти, краса і велич яких овіяні легендами та багатократно примножені рекламою.

Пріоритетним напрямком міжрегіонального обміну протягом багатьох років залишається Європа. Туристські потоки зі США спрямовуються у Велику Британію, Францію, Італію, Німеччину, Іспанію. Кожна четверта поїздка американців за кордон припадає на європейські країни, хоча тепер спостерігається тенденція до зменшення туристських потоків у Європу. Як показали опитування, основним гальмівним фактором є економічний — більшість респондентів вважають відпочинок в Європі дорогим задоволенням. Особливе занепокоєння викликає зростання цін на проживання в готелях, транспорт та харчування. Також одним із важливих факторів, що перешкоджають пожвавленню обміну туристами між Америкою та Європою, є брак вільного часу. Як правило, поїздки американців за океан тривалі й організовуються з таким розрахунком, щоб відвідати відразу кілька європейських держав. До вересня 2001 р. американці боялися їхати в Європу через загрозу терористичних актів. Тепер вони бояться подорожувати на літаках своєю країною і до мінімуму скорочують подорожі в Європу. Попри все інтерес американців до Європи зростає.

Серед інших напрямків туристських потоків, що формуються в СІНА, виділяється Азійсько-Тихоокеанський регіон. Він користується популярністю як в американців, так і в європейців, але між країнами (територіями) регіону вони розподіляються по-різному. Найчастіше американські туристи відвідують Китай, включаючи Сянган (Гонконг), Японію, а також Корею і Сінгапур. Східна Азія приваблює американців більше, ніж Південно-Східна. Інші туристичні регіони світу — Африка, Близький Схід та Південна Азія — освоєні американцями слабо.

Регіональні переваги туристів із США визначають картину виїзного туризму в Західній півкулі. В інших країнах регіону пріоритети виїздів можуть бути іншими. Наприклад, серед канадців більше, ніж серед американців, популярний внутрірегіональний туризм, а з дальніх напрямків — Південна Азія, особливо Індія.

Міжнародний туризм в Азійсько-Тихоокеанському регіоні — порівняно нове явище. У деяких країнах індустрія туризму почала розвиватися недавно — у 80-ті роки XX ст. У цей час у регіоні сформувалася структура в'їзного туризму, яку можна спостерігати і протягом останніх років. Вона практично повторює (з деякими змінами й уточненнями) розподіл туристичних прибуттів в Америці. В обох випадках значною є частка поїздок на близькі відстані. У структурі міжрегіональних туристських прибуттів в Азійсько-Тихоокеанський регіон 18 % припадає на Європу й Америку, прибуття з Африки, Близького Сходу і Південної Азії в сукупності не перевищують 3 %.

В Азійсько-Тихоокеанському регіоні, як і в Америці, туристські прибуття зосереджені переважно в одному субрегіоні, однак із нижчою концентрацією, більш рівномірно вони розподіляються територіями Східної, Південно-Східної Азії та Океанії.

Основні туристські потоки спрямовані в Східну Азію (56,9 %). Другий за значущістю субрегіон — Південно-Східна Азія (33,5%). Австралія й Океанія мають незначну ринкову частку (9,6 %).

Просторова структура туристських прибуттів в Азійсько-Тихоокеанському регіоні значною мірою залежить від стану ринку міжнародного туризму в Китаї, на який припадає третина всіх прибуттів у регіон, а включаючи території Сянган (Гонконг) і Тайвань, — понад 50 %.

Крім Китаю, популярними туристичними напрямками в Азійсько-Тихоокеанському регіоні є нові індустріальні країни (території) Азії: Сянган (Гонконг), Малайзія, Сінгапур, Таїланд, Республіка Корея, Індонезія і Тайвань. Економічні перетворення, які сталися там останнім часом, сприяли збільшенню ділових поїздок у регіон. Саме діловий туризм дав поштовх розвитку готельної справи, індустрії розваг.

У десятку країн регіону, що лідирують за прибуттями, входить Японія. Вона приймає потоки відвідувачів з різними туристичними цілями, у тому числі для відпочинку і розваг. Японська індустрія розваг посідає друге місце у світі після американської.

Головні ринки виїзного туризму в Азійсько-Тихоокеанському регіоні сформувалися в тих самих країнах, що і ринки в'їзного туризму, з деякими відмінностями в списку лідерів. Перше місце за кількістю туристичних виїздів уже тривалий час утримує Японія — на неї припадає третина всіх виїздів із Азійсько-Тихоокеанського регіону. Щорічно японці здійснюють майже 30 млн. закордонних поїздок, у тому числі, за різними оцінками, від 60 до 80 % з метою відпочинку, розваг і задоволення: перебування на природі, знайомства з визначними історико-культурними пам'ятками, відвідування культурно-видовищних заходів і заняття спортом.

Останнім часом унаслідок зміцнення економічних і культурних зв'язків між країнами Східної і Південно-Східної Азії та Океанії зростає внутрішньорегіональний туристський потік. Сім із кожних десяти поїздок спрямовані всередину регіону і тільки три — за його межі, переважно в Європу та Америку. Країни ж, орієнтовані на прийом туристів із далекого зарубіжжя, встановлюючи спеціальні ціни на туристичні пакети, залучають більше туристів з Європи і Північної Америки. Південна Корея після девальвації національної валюти перетворилася в справжній торговий рай для шоп -туристів.

Нерівномірний розвиток міжнародного туризму в Азійсько-Тихоокеанському регіоні ускладнює його прогнозування. Проте експерти UNWTO прогнозують пожвавлення внутрішньо- і міжрегіональних обмінів туристами. Вони вважають, що найближчими роками Східна і Південно-Схід-на Азія та Океанія утримають свої позиції як один із туристичних регіонів світу, що розвивається найшвидше.

Найсуттєвіші зміни за останні роки сталися в структурі міжнародного туризму Африканського континенту. Наприкінці 80-х років XX ст. частка прибуттів із регіонів, з якими налагоджено щільні контакти, передусім з Європи, перевищила частку внутрішньорегіональних поїздок. На сьогодні внутрішньорегіональний обмін став переважати зі збереженням тісних контактів з Європою. В Африку прибуває 25 млн. осіб, у тому числі 10,5 млн. — з самої Африки, 9 млн. — з Європи і 5,5 млн. — з інших регіонів світу.

Найбільш розвинені на ринку міжнародного туризму країни Північної, Східної та Південної Африки — Єгипет, Туніс та Марокко — спеціалізуються на купально-пляжному та пізнавальному туризмі, Зімбабве та Кенія організовують сафарі в численних національних парках, мисливських резерватах і заказниках. Одним з найперспективніших туристичних напрямків на "чорному" континенті є Південно-Африканська Республіка, яка вирізняється комфортними природно-кліматичними умовами: м'яким тропічним і субтропічним кліматом, найбільшою у світі кількістю сонячних днів за рік. Дивовижні пейзажі не можуть залишити байдужими нікого. За деякими оцінками, з вичерпанням золотих запасів у ПАР туризм замінить золотодобувну промисловість за припливом іноземної валюти в країну.

Африка з її багатим природним і культурним потенціалом має необхідні передумови для розвитку міжнародного туризму. Однак, щоб розширити свою участь у світовому туристичному обміні, більшість країн цього регіону повинні подолати хронічне відставання в інфраструктурі, поліпшити якість обслуговування туристів, ліквідувати загрозу терористичних актів та вжити заходів для зниження загального рівня злочинності.

Близький Схід, як уже зазначалося, на ринку відпочинку і розважального туризму відіграє другорядну роль.

Для Південної Азії прогноз також не можна назвати оптимістичним. Експерти UNWTO рекомендують країнам Південної Азії звернути увагу на міжрегіональний туризм, дальні поїздки і зосередити маркетингові зусилля на освоєнні найпотужніших ринків виїзного туризму Європи, Північної Америки, а також Азійсько-Тихоокеанського регіону.

Діловий туризм

Структура ділового туризму: бізнес-туризм, конгресно-виставковий туризм, інсентів-туризм.

Бізнес-подорожі

Щорічно у світі здійснюється понад 100 млн. бізнес-поїздок. Територіально вони розподілені нерівномірно. Значна частина туристських потоків із службовою метою спрямована в Європу. В структурі ділових поїздок на європейському континенті переважають відрядження бізнесменів, конгресові тури, поїздки на виставки та ярмарки й інсентів-тури для працівників фірм.

Посідаючи перше місце у світі за кількістю прибуттів і витратами на діловий туризм, Європа поступово втрачає провідні позиції в цьому сегменті туристичного ринку. За темпами зростання ділового туризму вона відстає від інших регіонів світу. В умовах економічного спаду фірмам доводилося економити: вони скорочували кількість відряджень, поєднуючи кілька поїздок в одну, вдосконалювали системи зв'язку для вирішення більшості питань на місці, бронювали недорогі засоби розміщення і купували авіаквитки зі знижками. На відміну від європейських американські фірми продовжували нарощувати обсяги фінансування. Попри нестабільне економічне становище вони збільшували витрати на ділову частину поїздки, заощаджуючи на організації відпочинку і розваг бізнесменів.

Типовий турист, що подорожує зі службовими цілями, — це чоловік середнього віку з вищою освітою, кваліфікований спеціаліст чи керівник. Практично обов'язковою умовою для учасника ділового туризму є володіння англійською мовою.

Основний "постачальник" ділових туристів в Європі — Німеччина. Щорічно понад 5 млн. німців їдуть у відрядження, з них 3 % виїжджають за кордон, 21 % — подорожують за кордоном і всередині своєї країни, 76 % здійснюють службові поїздки тільки Німеччиною. Середня тривалість службової поїздки в країни, розташовані на іншому континенті, — 12— 13 днів, всередині регіону — 5—6 днів, а своєю країною — 3—4 дні.

Серед європейських держав, які приймають потоки ділових людей, виділяють Німеччину, Велику Британію, Францію, Нідерланди, Італію, Іспанію, Швецію, Швейцарію. Особливе місце посідає Бельгія зі столицею

Брюсселем, що є одночасно і столицею ЄС. Кожне десяте прибуття у Францію та Бельгію здійснюється з діловою метою, у Велику Британію — кожне третє.

Помітну роль на ринку бізнес-туризму відіграють країни Центральної та Східної Європи. За прогнозами UNWTO, привабливість Центральної та Східної Європи як ринку ділового туризму зростатиме.

Стрімко розвивається бізнес-туризм на американському континенті: кожна восьма поїздка сюди є діловою. Основні потоки ділових людей спрямовані в США, Канаду та Мексику, які є лідерами на всіх сегментах туристичного ринку Західної півкулі. У цих країнах кількість бізнес-поїздок неухильно зростає, але різними темпами. У США динаміка службових поїздок відповідає загальносвітовим тенденціям розвитку міжнародного туризму. У Канаді обсяги ділового туризму збільшуються повільніше, ніж кількість прибуттів на відпочинок. У Мексиці темпи зростання кількості бізнес-поїздок перевищують аналогічний показник туристських прибуттів.

Набуває сили потік ділових туристів у Латинській Америці. Із розвитком економіки, розширенням і зміцненням торговельних зв'язків багато країн цього регіону зміцнили свої позиції на ринку ділового туризму. Збільшується кількість прибуттів із діловою метою в Парагвай, Гватемалу, Коста-Ріку.

У Південно-Східній Азії помітне зростання кількості службових поїздок: кожна п'ята поїздка є діловою, третина з них припадає на Сянган (Гонконг), Сінгапур і Тайвань.

Справжній бум ділового туризму в середині 90-х років XX ст. пережила Індонезія. Демонструючи найвищі у регіоні темпи зростання прибуттів ділових людей, країна до 1995 р. за кількістю бізнес-поїздок випередила Тайвань і Сінгапур. Фінансова криза, що охопила Південно-Східну Азію, вдарила і по Індонезії. Падіння курсу національної валюти та глибока економічна і політична кризи поставили її на край прірви. Масові безладдя, що охопили Джакарту, загроза голодних бунтів — усе це призвело до згортання ділових зв'язків, відпливу бізнесменів із країни. Трагічні події осені 2002 р. лише загострили ситуацію.

Досить нерівномірно розвивається туризм в Африці та на Близькому Сході. Підйоми і спади в динаміці прибуттів залежать переважно від політичної ситуації в регіоні. Початок 90-х років XX ст. був відносно спокійним як на Африканському континенті, так і на Близькому Сході. У міру стабілізації становища пожвавлювалася ділова активність. Останніми роками політична ситуація на Близькому Сході знову загострилася, що спричинило спад не лише пізнавального, лікувально-оздоровчого і релігійного туризму, а й ділового.

В Африці останнім часом високі темпи зростання ділового туризму спостерігалися в Республіці Конго, Зімбабве та Ефіопії. За прибуттями лідирували Єгипет, Південна Африка і Марокко. На Близькому Сході основні потоки ділових людей спрямовувалися в нафтовидобувні країни (Саудівську Аравію та ін,), а також в Ізраїль та Йорданію. Загострення політичної ситуації на Близькому Сході та серія терористичних актів в Африці (Єгипет, Кенія, Танзанія) зумовили спад ділового туризму в цих регіонах. Перспективи розвитку ділового туризму тут залишаються невизначеними.





sdamzavas.net - 2019 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...