Главная Обратная связь

Дисциплины:






Філософія Давнього Сходу



Пам’ятки ранньої індійської філософської культури сягають кінця ІІ – початку І тисячоліття до н.е. Найдавнішою такою пам'яткою є Веди( в перекладі із санскриту – знання). На основі ведичної літератури до початку І тисячоліття до н.е. утворився брахманізм – релігійна система, що освячувала кастовий лад. Однак знаходилися поодинокі жерці, що критично замислювалися над існуючим станом речей і на цій основі не приймали деякі ідеї панівної релігії. Як правило, ці єретики усамітнювалися, ставали аскетами й розмірковували над загальними проблемами буття, висловлювали свої сентенції, що потім записувались.

Істотною особливістю індійської, і взагалі східної філософської парадигми, була її «розмитість» меж між людиною і природою. Деякі із цих течій не відкидали авторитету Вед, й тому їх називали ортодоксальними. Такою була веданта. Вона вважала, що світ складається з безособового світового духу – «брахмана».

Вайшешика надавала першорядне значення субстанції, тобто, першооснові всього сущого. Визнавалось 5 таких субстанцій: вода, земля, повітря, світло та ефір. Ці фізичні елементи складаються з найдрібніших неподільних часток. Усі їх дії виходять із волі бога. Певною мірою цю течію можна вважати першою школою атомізму.

Ньяя вважала, що об’єктивний світ складається з вічних, якісно різнорідних частинок (ану) води, землі, повітря й вогню. Але основну увагу представники цієї течії приділяли пізнанню, джерелами якого є чуттєве пізнання, точне свідчення й умовивід. Прихильники ньяя, головним чином, у середні віки, обґрунтували ідею Бога, безсмертя душі, тощо.

Санкх’я на перших порах (VI ст. до н.е.) заперечувала божественне походження світу. Основою світу вважалася пракриті – вічна й нескінечна матерія, яка існує в просторі й часі. Душа залишається незалежною від матерії. Сенсом людського буття проголошується страждання, внаслідок якого душа звільняється від пут чуттєвого світу.

Міманса заперечує божественність Вед. Її представники вимагали раціоналістичного обґрунтування ведичних релігійних та філософських положень.

Йога вчить, що найвищого блаженства людина досягає не зміною об’єктивних умов життя, а повним звільненням своєї свідомості від впливів зовнішнього світу і досягнення особливого психічного стану – «самадхи» («зосередження»). Тоді у свідомості згасають усі бажання, мислення застигає на якійсь точці, порушується зв’язок із зовнішнім світом і ніби то з’являється здатність інтуїтивного осягнення істини. Для досягнення такого стану йога розробила система морально-етичної і пізнавальної самодисципліни.

Неортодоксальними філософськими течіями Давньої Індії були буддизм, джайнізм та чарвака (локаята). Буддизм дотримується «чотирьох благородних істин» : життя – це страждання; страждання породжене бажаннями; щоб позбавитись страждань, треба позбавитись бажань; позбавлення страждань можливе лише через дотримання вчення Будди. Усе це, власне, релігійні положення буддизму. З філософської точки зору особливе значення мають вчення про загальну мінливість буття, заперечення існування душі як самостійної сутності, визнання наявності лише потоку постійної зміни станів свідомості.



Джайнізм вчить, що людина повинна й може звільнитися від пристрастей. Головною ознакою душі є свідомість. Ступінь свідомості в людей буває різним через те, що, по-перше, душа, перебуваючи в конкретному тілі, несе на собі і тягар попередніх життів, минулих вчинків, думок. По-друге, як і тіло, душа також має прихильності і пристрасті. Під знанням треба розуміти не лише слухняність вчителям-мудрецям, а й правильну поведінку, спосіб дій. Найчастіше звільненню від пристрастей сприяє аскетизм.

Чарвака, або локаята – найдавніше матеріалістичне вчення Індії. Воно заперечувало існування іншого світу, окрім матеріального. Цей світ дається нам через органи чуття, й наші відчуття є єдино істинними. Релігійна віра є хибною, вона потрібна лише бідним. В основі світу лежить чотири елементи – вогонь, повітря, вода й земля.

Головна цінність давньоіндійської філософії полягає в її зверненні до внутрішнього світу людини. Вона відкриває великі можливості морального самовдосконалення останньої.

Якщо Індія – царство релігій, а релігійне мислення індійця насичене метафізичними спекуляціями, то Китай представляє цивілізацію іншого типу. Соціальна етика і адміністративна практика тут завжди грали більшу роль, ніж містичні абстракції. Великими пророками вважалися ті, хто учив жити гідно і відповідно до прийнятої норми, жити ради життя, а не в ім’я блаженства на цьому світі. Етично детермінований раціоналізм був домінантою визначаючої норми соціально-сімейного життя китайця.

Конфуцій (Кун-цзи, 551-479 до н.е.) народився і жив в епоху великих соціальних і політичних потрясінь. Виступивши з критикою свого віку і високо ставлячи століття минулі, Конфуцій на основі цього зіставлення створив свій образ досконалої людини, цзюньцзи. Досконала людина повинна була володіти двома найважливішими достоїнствами : гуманністю (жєнь) і відчуттям обов’язку (і). Борг – це моральне зобов’язання, яке гуманна людина через свої чесноти накладає на себе самого. Також здійснена людина повинна володіти такими якостями як чжєн – вірність і щирість чи, - благопристойність і дотримання церемоній і обрядів. Протягом двох з гаком віків конфуціанство формувало розумові засади і відчуття китайців, впливало на їх переконання, психологія, поведінку, мислення, мову, сприйняття, побут і устрій життя.

Даосизм виник в Китаї майже одночасно з вченням Конфуція у вигляді самостійної філософської доктрини. Старший сучасник Конфуція, засновник даосизму – Лаоцзи, вважається дослідниками фігурою легендарною. В центрі доктрини – вчення про велике Дао, загальний Закон і Абсолют. Дао панує скрізь і у всьому завжди і безмежно. Його ніхто не створив, але все походить від нього. Пізнати Дао, слідувати йому, злитися з ним – в цьому сенс, мета і щастя життя. Виявляється Дао через своє еманацію – через де, і якщо Дао все породжує, то де все вигодовує. Паралельне існування даосизму і буддизму поряд з конфуціанством створило в образі мислення китайців біполярну структуру: раціоналізм конфуціанства і містика даосів і буддистів, що знаходяться в стані динамічної рівноваги.

Отже, китайська філософія з самого початку була, головним чином, прагматичною, зверненою до практики сьогоднішнього дня та земного, а не потойбічного життя. Свідченням цього є те, що даосизм чітко виходив з принципу гармонізації людини і космосу. Прагнення вийти за межі соціуму відображало загальнолюдське прагнення особи вирватися із «земного кола» і державності. Щодо конфуціанства, то це – суто китайська філософія і релігія, породжена специфічними умовами суспільного життя Китаю.

 

Антична філософія.

Якщо розглядати філософію Давньої Греції і Риму в цілісності, то можна визначити такі основні етапи її розвитку. Перший із них відноситься до VI – V ст. до н.е. Філософія на той час ще не порвала з міфологією, та вже тоді розробка філософських проблем здійснювалася рядом визначальних мудреців в декількох філософських центрах. Плідними зусиллями позначилися пошуки діячів Мілетської школи. На цьому ж етапі діяв і Геракліт Ефеський, проти поглядів якого виступали елеати (Парменід, Ксенофан, Зенон). Другий етап вкладається в рамки V ст. до н.е. й увійшов в історію іменами славетних філософів Соктрата, Платона й Арістотеля. Тоді ж заявила про себе школа атомістів ( Левкіп, Демокріт), софістів (Протагор, Горгій) та піфагорейська школа. Третій етап іменувався елліністичним. Саме так називалася культура в країнах, що свого часу були завойовані Олександром Македонським, у зв’язку з чим грецька культура поширюється далеко за своїми первісними межами. У цей період утворилися й діяли основні філософські школи, де і формувалися засади скептицизму, епікуреїзму та стоїцизму.

Перш за все слід відмітити, що виникнення античної філософії пов’язане з загальним духовним стрибком, який мав місце в різних вогнищах стародавньої цивілізації: Китаю, Індії, Греції. Філософія Стародавнього Сходу в якійсь мірі узагальнювала знання про природу, про світ речей, що оточують людину, про її соціальне буття. Філософія Стародавньої Греції не тільки успадкувала від Сходу уявлення про природне середовище людини, але й розширила його. Вона поставила питання про походження Всесвіту, а людина опинилася в центрі її уваги. Не даремно над входом в храм Аполлона, в Дельфах було написано: «Пізнай самого себе».

Сфера інтересів філософії змінюється, вона поступово немов би нащупує комплекс проблем, що стали постійним предметом аналізу не тільки в античній, але і у подальшій європейській традиції. У цей комплекс входять: проблема першооснов буття, яка, з'єднуючись з проблемою руху, приводить до постановки Демокрітом і Платоном питання про первинність матеріальної або ідеальній субстанції; проблема співвідношення знання і думки, яка дає постановку питання про пізнаваність світу ; проблема правильної, етичної поведінки, проблема причинності і доцільності природних явищ, проблема місця і ролі людини в державі і ін.

Перед тим, хто починає вивчати історію філософії антична філософія постає як мозаїка думок про будову всесвіту, про долі світу , про природу людини, про те, що є першоосновою . Перше коло питань пов'язане із спробами визначити основну стихію, початок світу . З аналізу саме цієї проблеми починається філософія. Початок філософії, якщо відноситися до нього з позицій європейського раціоналізму XX століття, повергає в подив. За Фалесом (624-547 рр. до н.е.) читаємо: «Початком усього він вважав воду, а світ вважав одушевленим і повним божеств». Анаксимандр Мілетський (510-547 рр. до н.е.) вважав, що початком і основою всього сущого є апейрон. По Геракліту (544-470 рр. до н.е.): «Все змінюється на вогонь і вогонь - на все, подібно до того як золото (обмінюється) на товари, а товари - на золото». Емпедокл вважав основою буття землю, воду, повітря і вогонь, які він називав «корінням речей». Вони не можуть бути зведеними і один до одного і можуть тільки змішуватися і розділяться. Стикаючись з викладом перших філософських вчень мимоволі задаєшся питанням: чому ці ілюзорні уявлення серйозно розглядаються як колосальні досягнення духовної культури? У чому їх відмінність від міфологічних уявлень?

У часто фантастичних уявленнях перших філософів закладений початок нової форми суспільної свідомості. Вона спирається на інтелект, що рефлексує над духовною культурою у пошуках підстав. Ці уявлення цінні не самі по собі (як такі, вони майже не виділяються з ряду міфологічних), а як зерно майбутній філософії. Коли ставиться питання про основу світу і пошук починає вестися не в міфологічному ключі, а в термінах речових елементів (вода, вогонь, повітря, земля, ефір) відповідь виявляється у відповідній площині: одна з речовин, що традиційно виділяються, оголошується самою важливою, а інші решта похідними. При цьому йде перебір претендентів на початкове місце. Але в процесі перебору неминуче виникає питання про способи переходу від одних речовин до інших, про сили, що здійснюють цей перехід. І поступово акцент зміщується з самих речовин на принципи їх організації і руху.

Поступово, в обговоренні переходів від одних речовин до іншим починає вгадуватися деяка постійна величина, міра переходу, не залежна від конкретних речовин, прихована від нашого чуттєвого сприйняття. Це - якась вічна основа світу, яка наділена тими ж атрибутами» що і олімпські боги - безсмертям і постійністю. Подібні уявлення зустрічаються у Анаксимандра, Геракліта. Анаксимандр говорить про безмежність, яка лежить в основі відомих стихій. Геракліт вчить про незмінність закону, організуючого мінливий світ. Геракліт ставить проблему: стверджуючи, що в самих речових перетвореннях немає і не може бути нічого постійного і безглуздо шукати його в якійсь предметній зовнішності. Постійний тільки сам закон перетворень, а він може бути досягнутий тільки за допомогою розуму: «Прихована гармонія сильніше явної». Якщо первинне вічно присутнє і справді існує, а різноманіття космосу, в той же час обумовлене перетвореннями першооснови, в яких воно зникає, то ця першооснова одночасно і існує і не існує.

Такий підхід, протиставивши закон субстрату, зумовив появу узагальнюючого терміну для всіх елементів. Це - «буття» Парменіда (540-470 рр. до н.е.), викладки представників елейскої школи. Парменід доводить, що є лише буття і воно не може бути нічому протиставленим , оскільки його протилежність -небуття - не існує по визначенню. Але якщо небуття не існує, то буття повинно бути єдиним і сталим . Цілісним , тому що розділяти його на частини може тільки небуття, якого немає. Нерухомим, тому що рух припускає зміну з буття на небуття, що неможливе.

Систему відповідних доказів побудував учень Парменіда Зенон Елейський (336-264 рр. до н.е.). Відділення речової основи від способів її функціонування приводить до формування уявлень про матеріальну і ідеальну субстанції. Причому, якщо постулюється самоорганізація, саморух матерії, матерія зберігає субстанційність і виникає атомізм - найбільш послідовний матеріалістичний світогляд античності. А якщо принципи організації і руху протиставляються пасивній матерії як активний світ ідей, народжуються ідеалістичні побудови.

Атомізм Демокріта і ідеалізм Платона (427-347 рр. до н.е.) - закінчені глобальні системи світу - завершують етап формування засобів рефлексії і демонструють своєю появою початок етапу рефлексії над знанням в цілому. У системі Платона постулюється існування світу ідей - вічної і незмінної суті, що є субстанцією, основою даних речей. Тільки світ ідей володіє дійсним існуванням. А світ речей при цьому виявляється похідним, вторинним. Ідеальний світ Платона нагадує розумом охоплюване Єдине у Парменіда, але відрізняється від останнього різноманіттям форм. Слід мати на увазі, що світ ідей Платон протиставляє не предметному даному світу, а небуттю, недійсності, з чим і ототожнюється матерія як така. Даний нам світ лежить посередині між світом ідей і матерією, адже він складається з речей, в яких втілені ідеї, і які тим самим витягуються з небуття. Тобто, матерія стає в такому розумінні деяким негативним принципом у відношенні до світу ідей. У організацію ідеального світу Платон вносить сильний етичний елемент: ідеї організовані відповідно з своєю причетністю до ідеї блага.

Потрійну структуру Платона: світ ідей, плотський світ, матерію Арістотель замінює подвійною - форма і матерія. Якщо для Платона матерія без ідеї - не існує, то для Арістотеля і форма без матерії не може існувати. Матерія є, по Арістотелю, можливістю, потенцією дійсності, а форма - це реалізація даної можливості. Арістотель в своєму вченні синтезує погляди попередніх натурфілософів на елементи сущого і створює своєрідне вчення про першооснови. Світ, по Арістотелю, складається з п'яти елементів - землі, води, вогню повітря, ефіру. З перших чотирьох елементів утворюється все багатство оточуючого нас навколишнього світу. Світ - вічний, незмінний - складається з ефіру. Першооснови, по Арістотелю, - це чотири вищі причини: 1) матеріальна, 2) рушійна, 3) формальна, 4) цільова. Так причинами статуї є: мідь як матеріальна причина, мистецтво скульптора як рушійна, контур статуї в голові скульптора як формальна і мотив діяльності скульптора як цільова. Матеріальна причина протиставляється всім останнім, які виражаються поняттям бога. Бог виявляється нерухомим першорушієм. Він рухає світом як метою. Але бог Арістотеля - ідеальна конструкція, а не вираз міфологічних уявлень.

Отже, Платон і Аристотель створили найбільш розвинені ідеалістичні системи однозначно вирішивши проблему субстанції на користь примату ідеального початку.

Але слід при цьому мати на увазі і те, що об’єктивний ідеалізм Платона поєднаний з діалектикою. Філософ визнає діалектику руху і спокою, тотожного і відмінного, єдиного й множинного. Діалектика понять, створених Платоном на діалектичній основі, мала величезне значення для подальшого розвитку філософської думки, особливо – діалектичної логіки. Погляди ж Арістотеля містять в собі не лише ідеалістичні, але й матеріалістичні, діалектичні елементи. Він критикував теорію ідей Платона, вважаючи за сутність конкретні речі, а поняття – лише їхнім відображенням.

Філософія Арістотеля високо цінувалася ще в античні часи, але відігравала вона величезну роль в добу середньовіччя, без неї не можна уявити європейську філософію Нового часу, як і сучасну філософську культуру.

Античні філософи приділяли чималу увагу і гносеології, цебто проб­лемам пізнання. Ми вже побіжно ознайомились з точками зору на це Платона та й Арістотеля. Але особлива заслуга в розробці гносеології належить софіс­там, зокрема Протагору (490-420 рр. до не.). Його школа чітко трималася того, що все, що знаємо, ми отримуємо через органи чуттів. Проте чуттєве сприйняття не виключало суб'єктивності: що здоровому здається солодким, те хворому може здатися гірким. Отже, будь-яке знання є відносним. Та все ж право давати оцінку тим чи іншим предметам чи явищам дане лише людині. Звідси відомий вислів Протагора: "Людина - міра всіх речей!". Аналогічно будь-яка спільність (в т.ч. й держава) є мірою справедливого чи несправедли­вого в суспільстві.

Великий вклад в розробку гносеології вніс Сократ (470-399 рр. до н.е.). У центрі його філософії - людина як моральна істота. Головними девізами пізнання у Сократа були "Пізнай самого себе!" і "Я знаю, що нічого не знаю". У свідомості людини Сократ виявляє різні шари, рівні. З людиною - носієм свідомості - ці рівні можуть бути у дуже складних відносинах, іноді - навіть нерозв'язних. Найголовнішим завданням пізнання Сократ вважав пошуки знань, необхідних для знаходження істини. Для цього використовував різні наукові методи пізнання, в т.ч. - індукцію, рух думки від окремого до загаль­ного. Найефективнішою формою пошуку істини вважав розмову, диспути, суперечки, що й засвідчив Платон у своїх знаменитих "Діалогах".

Та найголовніше в гносеології Сократа - це її підпорядкованість добро­чинності. Любов до мудрості, до знання може бути справжньою лише коли відвертає зло. Лихий вчинок людини Сократ вважав результатом незнання нею істини. А раз моральне зло породжене незнанням, значить знання є дже­релом моральної досконалості.

Отже, антична філософія має неперехідну цінність: в ній містяться прототипи всіх основних філософських поглядів, понять, категорій, напря­мів, течій, що розвиваються в усі наступні віки.





sdamzavas.net - 2019 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...