Главная Обратная связь

Дисциплины:






Пізнання як предмет філософського аналізу. Сутність пізнання, рівні та форми.



Людство завжди прагнуло до набуття наукових знань. Процес оволодіння таємницями буття є виразом найвищих устремлінь творчої активності розуму. За тисячоліття історичного розвитку пройдено складний і нелегкий шлях пізнання від примітивного, обмеженого до все більш глибокого проникнення в сутність буття. Розвиток знання йшов пліч-о-пліч із розвитком виробництва, мистецтва, художньої творчості. Наш розум осягав закони світу не заради простої допитливості (хоч допитливість – одна з ідеальних рушійних сил людської життєдіяльності), а заради фактичного перетворення природи й людини з метою максимального гармонійного життєвлаштування людини у світі. Тобто, пізнання носить соціально-детермінований (суспільнозумовлений) характер. Знання утворює складну систему, що виступає у вигляді соціальної пам’яті, багатства його передаються із покоління в покоління, від народу до народу за допомогою механізму соціальної спадковості, культури.

Ще в античні часи філософи стали замислюватись над тим, що таке знання й пізнання, і які шляхи здобуття знань. Вже давньогрецькі філософи займалися й сформували свою теорію пізнання, або гносеологію, яка є одним із головних розділів філософії. Сучасна гносеологія основну увагу приділяє проблемі пізнаваності світу, питанню про межі нашого знання, шляхи і способи його отримання, критерії його достовірності, питанню мов пізнання, дослідженню засобів збереження обробки і передачі знань, питанню їх систематизації.

Саме пізнання в найзагальнішому вигляді можна визначити як діяльність людини по придбанню знань про світ який нас оточує, про саму людину, про взаємовідносини її і природи, її та суспільства.

Процес пізнання протікає у формі взаємозв’язку і взаємодії суб’єкта, що пізнає і пізнаваного об’єкту. Суб’єктом пізнання є людина, що відображає в своїй свідомості явища дійсності. Цей суб’єкт активний: він ставить цілі, визначає засоби їх досягнення, проводить корегування цих цілей на основі практики. Об’єктом пізнання є предмет, явище, процес матеріального або духовного світу, на який відправлена діяльність суб’єкта.

Знання як найважливіший засіб перетворення дійсності являють собою динамічну складну систему, що швидко розвивається й за темпами випереджує зростання будь-якої іншої системи.

За останні десятиліття у зв’язку із стрімкою комп’ютеризацією всіх сфер виробничої й культурно-духовної діяльності різко зріс інтерес до природи й сутності інформації, тому що для передачі, збереження, кодування, декодування й перетворення інформації використовують машини. На їх основі створюються бази («банки») даних і знань, що їх використовують для розв’язання багатьох завдань, які раніше вирішувалися лише людиною. У зв’язку з цим поняття «знання» й «інформація» нерідко ототожнюються. Водночас знання розглядають як найвищу форму відображення дійсності, а останнє, в свою чергу, як фундаментальну властивість матерії. Говорячи про знання, маємо на увазі саме найвищий рівень інформації, що функціонує в людському суспільстві. У зв’язку з цим можна лише зауважити, що знання є завжди інформацією, але не кожна інформація є знаннями. Інформація перетворюється в знання у відповідності з цілим рядом закономірностей, що регулюють діяльність головного мозку й різних психічних процесів, а також різноманітних правил, які включають знання в систему суспільних зв’язків, в культурний контекст певної епохи. Завдяки цьому знання стає надбанням суспільства, а не лише конкретних індивідів.



В свою чергу пізнання – це теж складний і суперечливий процес, в якому традиційно виділяють два ступені (або ж рівні) пізнання: пізнання чуттєве та пізнання раціональне. Обидва ці ступені тісним чином пов’язані між собою і кожна з них має свою специфіку та надає суб’єкту пізнання різні можливості по формуванню системи знань.

Чуттєве пізнання реалізується в рамках наступних форм: відчуття, сприйняття, уявлення, емоції. Перш за все пізнання опирається на безпосередній контакт органів чуття людини (зір, дотик, слух, нюх, смак) і матеріальних об’єктів в результаті чого ми виходимо на знання. Відчуття і являє собою не що інше як віддзеркалення властивості об’єкта за допомогою одного з органів.

Сприйняття – цілісний образ предмету, віддзеркалення його властивостей всіма органами чуття. Сприйняття не є «сумою» відчуттів, воно зароджується й існує як форма такого активного синтезу різноманітних проявів об’єкта, що нерозривно пов’язане з іншими актами пізнавальної і практичної діяльності, які передували даному конкретному спостереженню. Саме тому процес сприйняття – активний процес і по своєму творчий. Та найголовніше, завдяки багаторазовій роботі механізмів сприйняття в нашій свідомості ми можемо утримати в своїй пам’яті цілісний образ предмету навіть тоді, коли він нам безпосередньо не даний. Це функція більш складної форми чуттєвого пізнання, яка називається уявленням.

У звичайному вжитку слово «почуття» має ще одне значення: ним позначаються такі властивості й типові для людини емоції, як гнів, радість, любов, ненависть, симпатія, антипатія, задоволення, незадоволення тощо. Вони дуже багатоманітні й різні за змістом. Емоції – комплексна й досить складна форма людської чуттєвості.

Отже, головні елементи чуттєвої діяльності й чуттєвого пізнання – це відчуття, сприйняття, уявлення, емоції. Але це не означає, що в реальному процесі пізнання вони існують відособлено одне від одного чи наступають одне за одним. Насправді чуттєве пізнання є складною синтетичною єдність перерахованих елементів і форм, які водночас нерозривно пов’язані з формами розумової діяльності.

Раціональне пізнання ґрунтується на здатності логічного мислення. Необхідність такого пізнання диктується тим, що чуттєвого пізнання не досить для проникнення в сутність об’єктів. Адже ми не можемо передати іншим людям свої відчуття, хоч можемо про них розповісти. Ми не можемо відчути ті образи, що існують в мозку іншої людини, хоч можемо почути або прочитати про них. По-друге, і в повсякденному житті, і в науці ми оперуємо знаннями, які не можемо одержати шляхом чуттєвого сприйняття, тобто за допомогою відчуття. Не можна, наприклад побачити, понюхати, почути чи доторкнутися числа, історичної події або таких понять, як честь, совість, матерія, свідомість. Для того щоб виробити складні знання про світ в цілому, про події й процеси, які в ньому відбуваються, щоб створювати нові знання й передавати їх, нам потрібні поняття й пов’язані з ними логічні процеси.

Поняття – це така форма мислення, в якій відбиваються загальні, істотні ознаки даного предмету або явища, виду, стану, дії, властивості чи ознаки (їх суть).

Судження – це форма мислення в якій відбивається зв’язок між об’єктом і його ознакою, або між самими об’єктами, чи сам факт їх існування як таких. В судженнях може бути виражена як істина так і хибність.

Умовивід являє собою форму мислення, завдячуючи якій на основі одного чи кількох суджень виводиться нове.

Слід звернути увагу і на те, що в процесі пізнання наряду з раціональними операціями й процедурами беруть участь і нераціональні. Але це аж ніяк не означає , що вони ірраціональні. До таких нераціональних форм пізнання ми відносимо інтуїцію і творчість. Хоч вони неминуче присутні в пізнавальній діяльності людини, наука ще мало знає їх сутність і механізм їх дії. Так в процесі творчості й інтуїції роз’єднана на якомусь етапі діяльність по оперуванню абстрактними й чуттєвими знаннями знову раптово об’єднується, викликає ніби озаріння, спалах, які й сприймаються як відкриття, як висвітлення того, що раніше перебувало в мороці несвідомої діяльності.

 





sdamzavas.net - 2019 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...