Главная Обратная связь

Дисциплины:






Наукове пізнання: специфіка форми та методи



Наука в сучасному світі посідає одна із центральних місць і являє собою важливу сферу людської діяльності основна роль якої концентрується на отриманні і теоретичній систематизації об’єктивних знань про дійсність. Це найвища форма пізнання, роль якої в житті людини і людства безперервно зростає. Одночасно з цим наука є системою понять про дійсність і має на меті дослідження на основі певних методів пізнання об’єктивних законів розвитку людини, природи, суспільства і мислення, для передбачення і перетворення дійсності в інтересах суспільства, людини. Наука – це одночасно і система знань, і їх духовне виробництво, і практична діяльність на їх основі. Наука є складовою частиною культури людства. Наука виконує такі основні функції: пізнавальну, культурно-світоглядну, функцію безпосередньої продуктивної сили, прогностичну, функцію духовного перетворення світу. Наука має справу з особливим набором об’єктів реальності, які не можна звести до об’єктів повсякденного досвіду. Для опису цих об

’єктів, незвичайних з точки зору здорового глузду, наука виробила спеціальну мову, понятійний апарат, а для безпосереднього впливу на них наука створила систему спеціальних знарядь (інструменти виміру, різні приклади тощо), які дають змогу виявити можливий їх стан в умовах, що піддаються контролю суб’єкта. Наука формує специфічні способи обґрунтування істинності знань: експериментальний контроль за одержаним знанням, виведення одних знань з інших, правильність яких уже доведена.

Що ж до наукового пізнання, то воно являє собою такий рівень функціонування свідомості, в результаті якого отримується нове знання не тільки для окремого суб’єкта, а й для суспільства в цілому. Нові знання є результатом професійної діяльності вчених. Наукові знання розвиваються з форм донаукового, повсякденного знання, спираються на індивідуальний і загальнолюдський досвід, на суспільну практику. Наукове пізнання завжди носить цілеспрямований, ціле покладаючий характер і потребує розробки і використання досконалих інструментаріїв пізнання – форм, методів, засобів, принципів.

Розрізняють емпіричний та теоретичний рівні наукового пізнання. Емпіричний (грец. еmpeiria – досвід) – це такий рівень знання, зміст якого в основному одержано з досвіду (із спостережень та експериментів), підданого деякій раціональній обробці, тобто сформульованого певною мовою. Характерною особливістю емпіричного пізнавального рівня є те, що він включає в себе безпосередній контакт дослідника з предметом за допомогою органів відчуттів або прикладів, що їх доповнюють; дає знання зовнішніх видимих зв’язків між явищами. Вершиною емпіричного пізнання є фіксація повторення явищ без пояснення причин. Емпіричні знання спираються на емпіричні факти й співвідношення, дані спостереження, показання прикладів, записані в протокол, зведені в таблицю чи подані графічно тощо.



Теоретичне пізнання (грец. – розгляд, дослідження) – це пояснення підстав відтворення. Теоретичне знання має загальний і необхідний характер і містить відомості про внутрішні закономірності спостережуваних явищ. На цьому рівні ми одержуємо знання не тільки за допомогою досвіду, а й абстрактного мислення.

Теоретичне знання включає систему понять, суджень, абстракцій, часткові й загальні теорії.Перевага теоретичного знання полягає в тому, що воно дає розуміння суті загального закону і може передбачати майбутнє.

Важливим є те, що свідома цілеспрямована діяльність щодо формування і розвитку знань регулюється певними методами й прийомами. Виявлення і розробка таких норм, правил, методів і прийомів складає предмет логіки і методології наукового пізнання. При цьому логіка дає правила виведення одних знань з інших, правила визначення понять. Методи наукового пізнання – способи, що застосовуються свідомо на основі знання загальних законів природи суспільства і мислення, особливих законів пізнання і окремих, специфічних законів наукового пізнання. За ступенем загальності методи поділяють на філософські, загальнонаукові та методи окремих наук, а за сферою застосування – на емпіричні і теоретичні. Кожний з них відображає дійсність у певних формах. Для формування більш чіткого уявлення про специфіку їх використання приводимо наступну таблицю.

Наукове пізнання

Методи Рівні Форми
Опис, вимір, експеримент, спостереження. Емпіричний Емпіричні закони, емпіричні поняття, факти.
Моделювання, аналогія, порівняння, індукція, дедукція, аналіз, синтез, абстрагування.   Факт гіпотеза, проблема, концепція.
Судження від абстрактного до конкретного, історичний і логічний, аксіоматичний, системно-структурний, математичний та інші. Теоретичний Наукова картина світу, теорія, система законів, теоретичні поняття, ідея.

 

Всі відмічені в таблиці форми і методи наукового пізнання виконують визначальну роль в рамках основних етапів наукового дослідження:

а) при постановці задач і попередньому аналізі інформації, умов і методів вирішення задач;

б) при формуванні і аналізі вихідних гіпотез;

в) при проведенні експериментів та фіксації вихідних даних фактів, аналізі узагальнення, інтерпретації отриманих результатів;

г) при перевірці вихідних гіпотез на основі отриманих результатів і формулюванні законів;

д) в ході пояснення та формуванні наукового передбачення.

За своїм змістом ці методи емпіричного наукового пізнання являють собою:

Опис являє собою найпростіший фактоіснуючий метод, результатом якого є знання про окремі сторони, ознаки, відношення предметів та явищ. Результати опису використовують при систематизації, класифікації, упорядкуванні матеріалу.

Спостереження – цілеспрямоване навмисне сприйняття досліджуваного об’єкту в природних умовах з ціллю накопичення первинної інформації про його характеристики в статичному та динамічному станах;

Експеримент – це метод дослідження, за допомогою якого об’єкт або відтворюється штучно, або ставиться в певні умови, що відповідають цілям дослідження.

З числа приведених вище в таблиці методів теоретичного наукового пізнання важливу роль відіграють наступні з них:

Метод сходження від абстрактного до конкретного – метод побудови теорії через синтез абстракції, внаслідок чого дійсність відтворюється системою і цілісно. За своєю сутністю цей метод є єдністю аналітичного і синтетичного методів.

Математичний метод (формалізації) – метод переведення результатів пізнання в точні положення і твердження за допомогою засобів математики і математичної логіки. Метод формалізації дозволяє виявити логічні зв'язки і відношення, він точно фіксує правила, які гарантують отримання достовірних знань із вихідних положень даної теорії.

Аксіоматичний метод – визначає специфіку побудови наукової теорії, при якій в основу теорії покладаються певні очевидні вихідні положення (аксіоми, постулати), з яких всі решта тверджень даної теорії повинні виводитися суто логічним шляхом, через доведення.

Слід зазначити, що існують прийоми і методи, притаманні людському пізнанню в цілому, на базі яких відбувається як наукове, так і повсякденне знання. Вони називаються загально логічними і подані всередині вищенаведеної таблиці.

Дедуктивний метод надає можливість виведення похідних знань з вихідних основних законів і гіпотез. Таким чином з його допомогою виявляються зв’язок теоретичного рівня знань з емпіричним рівнем, а отже і з експериментом, спостереженням, практикою.

Індуктивний метод пізнання дозволяє здійснити перехід від емпіричного рівня до теоретичного. На практиці, в науковому спостереженні й експерименті нагромаджується велика кількість фактів, що відносяться до різних сфер природи й суспільного життя. Індуктивний метод якраз і являє собою сукупність правил, що дозволяють переходити від окремих фактів до теоретичних знань про закони, які лежать в основі цих фактів і утворюють їх сутність.

І хоч за своїми напрямками дедуктивний й індуктивний наукові методи протилежні, вони утворюють внутрішню глибоку діалектичну єдність, забезпечуючи швидкий розвиток всієї системи наукового пізнання.

Метод аналізу реалізується на основі розкладення системи (цілого) на підсистеми (частини) й елементи і поетапного їх вивчення.

Метод синтезу в своїй основі має об’єднання за певними правилами попередньо відформованих знань таким чином щоб вони найбільш точно, вірно відображали властивості, характеристики, відношення й зв'язки між підсистемами й елементами об’єкту, який вивчається.

Оскільки в процесі наукового пізнання ми маємо справу і з формами пізнавальної діяльності звернемо увагу на внутрішній зміст і специфіку деяких з них:

Наукова проблема є усвідомленням суперечностей, що виникли між старою теорією і новими науковими фактами, які не вдається пояснити за допомогою старих теоретичних фактів. Коли наукова проблема поставлена, починається науковий пошук, тобто організація наукового дослідження. Найважливіша роль в вирішенні наукової проблеми належить гіпотезі.

Гіпотеза – це ідея, що містить обґрунтоване припущення про існування Закону, який пояснює суть нових фактів. Гіпотеза формується вченими з метою гаданого пояснення наукових фактів, що привели до постановки наукової проблеми. Гіпотеза повинна бути такою що перевіряється та підтверджується практикою. Неможливість такої перевірки робить гіпотезу науково неспроможною. Гіпотеза, всесторонньо перевірена і підтверджена практикою, стає теорією.

Теорія – це логічно обґрунтована, перевірена на практиці система знань про певний клас явищ, про суть і дію законів буття даного класу явищ.

Зрозуміло, що потяг людини до знань, розширення її граничних уявлень про світ, вдосконалення інструментаріїв пізнання обумовлює можливість формування більш досконалої і об’ємної системи знань, що в майбутньому позитивно позначиться як на процесі подальшого пізнання так і на інших сторонах буття і діяльності самої Людини.

 

 





sdamzavas.net - 2019 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...