Главная Обратная связь

Дисциплины:






Книгописання, друкарство, архітектура др. пол. ХУІ – сер. ХУІІ ст



Період кінця XVI — першої половини XVII ст. можна назвати часом розквіту української книжкової культури. Таке піднесення позначилось і на мистецькому оформленні, і на тематиці та мові рукописних пам’яток. Якщо в другій половині XVI ст., точніше, починаючи від 60-х рр., відбувався процес проникнення народної мови в літературні пам’ятки, причому не лише світського, а й богослужбового характеру, то в першій половині XVII ст. вживання народної розмовної чи української книжної мови стало явищем повсюдним. Серед історичних причин спалаху письменства (йдеться не лише про літературу, а й про книгописання) можна виділити деякі основні. Поширення реформаційних ідей стало неабияким поштовхом до пробудження національної свідомості, що, своєю чергою, спричинило вияв інтересу українських книжників до перекладу літургійних текстів "простою", тобто розмовною мовою. Другим важливим стимулом до активізації книгописання стала поява неперервного українського друкарства. З одного боку, друкована книжка збагатила репертуар новими пам’ятками і, зрозуміло, вигравала порівняно з рукописною за якістю виконання та мобільністю виготовлення. З іншого — друковані видання викликали так звану читацьку спрагу на книжку, тоді як самі друковані книжки цієї спраги вдовольнити не могли. Адже можливості друкарень ще не відповідали рівневі попиту на їхню продукцію, друкована книжка коштувала набагато дорожче за рукописну. Окрім того, цензурний контроль не давав змоги друкувати всі поспіль потрібні тодішній читацькій аудиторії твори (йдеться передусім про пам’ятки полемічного письменства, що мали подекуди яскраву спрямованість проти офіційної політики та церкви в межах Речі Посполитої).Водночас розвиток української книжності відбувався під дією тих чинників, що формували її характер у попередній період. Зокрема, не переривалася традиція засвоєння візантійської спадщини. Пам’ятки візантійського походження, як і раніше, мали великий авторитет серед освічених українців і відчутно впливали на формування книгописання в Україні.Складовою частиною загального піднесення культури протягом останніх десятиріч XVI — першої половини XVII ст. закономірно став і розвиток друкарства. В цій галузі найбільші заслуги мали ті соціальні верстви і ті центри, які були найактивнішими і в інших сферах духовної творчості.Вплив на характер українського друкарства мали культурні течії, що розвивалися не лише в межах України, а й у міжнародному контексті. Слід гадати, невипадково до третьої чверті XVI ст. належить початок постійного друкарства в цілій низці країн Центральної і Східної Європи, а також виникнення поза межами цього реґіону друкарень, спрямованих на його обслуговування. У Венеції в той час працював перший відомий нині друкар-болгарин Яків Крайков з Софії, в Брашові (Трансільванія) диякон Коресі почав друкування книг румунською мовою і паралельно з цим друкував також церковнослов’янські видання. В Тюбінґені й Ураху діяла друкарня Пріможа Трубара, що ставила собі за мету розповсюджувати протестантські книги (надруковані кирилицею, глаголицею, латинкою) серед південних слов’ян, насамперед словенців і хорватів. 1574 р. у Будишині побачила світ перша друкована книжка серболужицькою мовою. З 1575 р. у Любляні кілька років працювала перша словенська друкарня. У третій чверті XVI ст. розпочалося друкарство і в ряді інших міст Центральної та Східної Європи: Торунь — 1568 р., Познань — 1577 р., Банська Бистриця, Трнава і розташований неподалік від українських земель Бардіїв — 1577 — 1578 рр., Рига — 1578 р. і т. д. Очевидно, цілком співставними були темпи визрівання об’єктивних соціально-економічних передумов виникнення друкарства, попри всю різноманітність конкретних мотивів діяльності друкарів. Різнорідними були і суспільні верстви, пов’язані з першими друкарнями різних країн і реґіонів.Архітектура. Друга половина XVI — перша половина XVII ст. — якісно новий етап у розвитку архітектури та містобудування на українських землях. Оскільки архітектура як вид мистецької творчості відігравала визначальну роль у розвитку мистецької культури, саме в ній найраніше і найяскравіше проявилися нові тенденції, що поступово стали визначальними для розвитку мистецької культури загалом. Вони насамперед пов’язані з діяльністю приїжджих європейських будівничих (перед початком XVII ст. майже виключно італійців), які надали мурованій архітектурі українських земель яскраво виражених рис пізньоренесансного будівництва, здебільшого у його північноіталійському провінційному варіанті. Від другої половини XVI ст. залишки готики виступають хіба що у вигляді рудиментів, а від початку наступного століття на українському ґрунті постають перші споруди новітнього барокового стилю. Відповідно найновіші європейські системи поширюються також в містобудуванні та оборонній архітектурі. Львів служив для них важливим пунктом у дальшому просуванні на схід. Тут насамперед варто згадати Петра Італійця, який працював над спорудженням костьолу в Бистриці у Трансільванії, Христофора Боццано, який перебував на службі у князя Костянтина Острозького й працював над спорудженням замку у Меджибожі 3, Петра Сперендіо, який побував у Молдові й відомий насамперед зі служби у князя К. Острозького в Тернополі та Острозі 4





sdamzavas.net - 2019 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...