Главная Обратная связь

Дисциплины:






Як навчитись правильно слухати

 

У процесі слухання має значення, наскільки розвинуті у людини різні види пам’яті, стан готовності уваги та індивідуальний розвиток, інших психічних пізнавальних процесів.

Ефективне слухання – основа для отримання точної інформації. Емпатичне слухання забезпечує краще розуміння інших людей, допомагає нейтралізувати нашу схильність до судження. Слухаючи інших, ми вчимося не тільки слухати себе, а й розуміти свої почуття, потреби, установки. Засоби і методи ефективного слухання дозволяють підвищити якість прийняття рішень, слухання корисне для менеджерів, керівників всіх рівнів.

Слухаючи, необхідно:

 

w забути особисті упередження проти співбесідника;

w не поспішати з відповідями і висновками;

w розмежовувати факти і думки;

w стежити за тим, щоб мова була зрозумілою і чіткою;

w дійсно слухати, а не робити вигляд і не відволікатися.

Щоб навчитись ефективно слухати, необхідно перш за все захотіти слухати і зрозуміти співбесідника. Адже процес слухання аналогічний процесу пізнання.

Основні правила ефективного слухання включають: налаштувати себе на хвилю внутрішньої зацікавленості темою ділової бесіди чи дискусії.

Слухаючи, визначити для себе основні думки виступаючого чи співрозмовника і намагатися правильно їх зрозуміти.

Швидко співставляти отриману інформацію зі своєю і відразу ж подумки повертатись до основного змісту виступу, бесіди, дискусії.

Уважно слухаючи і, навіть, не висловлюючи своєї думки, ви все одно повинні бути активним, а не пасивним учасником бесіди, дискусії.

Вміння слухати співрозмовника – основа взаєморозуміння, без чого ділові стосунки можуть не скластися.

Адже має значення не тільки те, що говорить співбесідник, виступаючий, але й те як він це говорить. (“Наші емоції – найкращий клей, що скріплює факти з нашою думкою про них в розмові”).

Відрізок часу, протягом якого людина може концентрувати увагу на одній проблемі, короткий. Після напруженої уваги настає період розслаблення, розсіяності. І це часто виявляється саме в той момент, коли партнер чи співрозмовник переходить до суті питання. Людина, яка не вміє регулювати інтенсивність, розподіл і переклю­чення уваги, зазвичай не вміє раціонально слухати та адекватно розуміти, що є основою прогнозування слів та дій співбесідника.

Отже, вам необхідно вислухати когось по справі, в якій зацікав­лені і ви. Сядьте зручно, але не розслабляйтесь. Зручна поза є перед­умовою для розумової зосередженості. Психологи вважають, що жінки більш схильні до зворотнього зв’язку, тому, слухаючи їх, необхідно частіше дивитися в очі.

Слухайте з цікавістю – це допоможе створити атмосферу взаємної симпатії і поваги між партнерами. Не слід переривати партнера в процесі розмови, дати можливість йому виговоритись, навіть, якщо ви вважаєте, що інформація є незначною. Намагайтеся логічно спланувати процес слухання. Запам’ятовуйте перш за все головні думки, утримуючи і зв’язок між деталями.



Під час бесіди намагайтесь подумки узагальнити почуте. Краще це робити під час пауз у розмові. Прагнення під час слухання спрогно­зувати подальшу думку співрозмовника – ознака активного мислення і гарний метод запам’ятовування основних тез.

Не поспішайте з оцінкою отриманої інформації, її необхідно робити в кінці.

Уміння слухати – важлива, але не єдина умова ефективності ділового спілкування.

Для сприйняття звучання і змісту слова людини необхідно не більше однієї секунди. Якщо слова невідомі, необхідно 3–5 сек. Для повного розуміння питання – не менше 14–15 сек. При деяких навичках людина схвачує зміст мови зі швидкістю 60–70 слів за хвилину.

Все ж головним у діловому спілкуванні є вміння утримати увагу аудиторії з допомогою логіки, фактів, психологічного впливу.

Слухання корисне при:

w інтерв’юванні – зокрема, при наймі чи переводі на іншу роботу;

w мотивації працівників – виявленні причин незадоволення роботою та інш.;

w розпорядженні – забезпечення повного розуміння праців­никами отриманої вказівки та виявлення їхньої реакції;

w переборювати протистояння нововведенням;

w оцінці ділових і моральних рис характеру: виявленні, як працюють підлеглі, авторитет керівника тощо.

w врегулюванні конфліктів: виявленні причин конфліктів між працівниками, знаходження шляхів їх врегулювання тощо.

 


´ Питання для самоконтролю

1. Роль слухання у процесі спілкування.

2. Психологічний аналіз процесу слухання.

3. Класифікація процесу слухання.

4. Розкрити слухання як активний процес.

5. Суть нерефлексивного слухання.

6. У яких випадках ефективне рефлексивне слухання?

7. Основні правила ефективного слухання.

 

Література

 

1. Власов Л.В., Сементовская В.К. Деловое общение. – Лениздат., 1989. – 80 с.

2. Иствуд Атватер. Я вас слушаю. – М.: Экономика, 1984. – 112 с.

3. Палеха Ю.І., Кудін В.О. Культура управління та підприєм­ництва. – К.: МАУП, 1998. – 92 с.

9 Організатор як ключова фігура виробництва.

Стилі керування

1. Вимоги до сучасного керівника.

2. Стилі управлінської діяльності.

3. Як ефективно використати робочий час.

 

Вимоги до сучасного керівника

Етика управління – це культура життя і співпраці з людьми, це така організація людських колективів, за якої кожен може творчо, максимально самовіддано виконувати посильну справу.

Щоб запобігти можливим негативним наслідкам через невиважені дії того чи іншого керівника соціально-економічної системи будь-якого рівня, розробляються і втілюються в практику відповідні правила і вимоги.

На сьогодні існує достатня кількість так званих “моделей” керівника, розроблених спеціалістами, які включають відповідні професійні та морально-особистісні вимоги. При цьому кожна така модель створювалася на основі практики. Їх суть полягає в тому, що виділяються основні риси, вимоги, якими повинен володіти сьогод­нішній керівник, менеджер: організаторсько-ділові риси, професійні, особистісні якості, риси характеру.

(Моделі керівника основою професіограм на всі штатні посади, на всі конкретні керівні посади з урахуванням конкретних особли­востей діяльності даної організації, фірми, підприємства).

Так, модель керівника, запропонована В.М. Шепелем, включає три блоки якостей керівника.

1 блок – загальні якості (високий рівень інтелекту, фундамен­тальні знання, достатній досвід).

2 блок – конкретні якості (ідейно-моральні: світогляд, культура, мотивація, науково-професійні: знання, досвід, компетенція; організа­ційні якості: вміння підбирати і розставляти кадри, планувати роботу, забезпечувати контроль; психофізичні якості: добре здоров’я, схиль­ність до системного мислення, тренована пам’ять тощо).

3 блок –специфічні особистісно-ділові якості (комуніка­бель­ність, емпатичність, стресостійкість, красномовство тощо).

Р.Л. Кричевський виділяє такі якості сучасного керівника:

§ високий професіоналізм. Це є основою формування і підтримання авторитету керівника. (Як говорив Елісон: “Успіх – це 10% везіння і 90% потіння”);

§ відповідальність і надійність. Дефіцит цих якостей ми постій­но відчуваємо в нашому повсякденному житті;

§ впевненість у собі, вміння впливати на своїх підлеглих. Успіх управлінської діяльності багато в чому визначається саме цією рисою, тому що, по-перше, в тяжкій ситуації можна покластися саме на такого керівника і, по-друге, впевненість керівника передається підлеглим і вони діють відповідним чином і, по-третє, це важливо при контактах з іншими керівниками;

§ самостійність. Керівник повинен мати свою позицію, свою особисту точку зору на ті чи інші проблеми і підтримувати таку самостійність у підлеглих;

§ здібність до творчого вирішення завдань прагнення до успіху. Це залежить від інтелекту керівника та його мотивації. (“Страх уникнути помилку тягне в іншу помилку”. Горацій).

Керівник корпорації “Дженерал моторс” Р. Герстенберг визна­чає такі риси, якими має володіти менеджер:

§ компетентність – кожен менеджер повинен знати, як на високому професійному рівні виконувати свою роботу;

§ високий ступінь відповідальності в усіх справах та збереження при цьому власної гідності;

§ чуття нового та уміння йти на розумний ризик;

§ гнучкість, чуття оточуючого, гостре сприйняття виникаючих потреб відчуття часу, подій;

§ висока працездатність, постійне прагнення бути кращим і робити все найдосконалішим чином.

Отже, щоб максимально проявити себе обізнаним зі справою керівником, завоювати довір’я партнерів, необхідно притримуватися ряду принципів:

ü не лякайтесь важкорозв’язуваних завдань;

ü серед багатьох завдань і проблем виберіть головні, пріоритетні і сконцентруйте на них увагу;

ü розкладіть велику проблему на ряд менших і послідовно їх розв’язуйте;

ü умійте при необхідності сказати тверде “ні”;

ü починайте робочий день з вирішення найбільш важких і неприємних справ;

ü хто чітко планує, той виграє;

ü приділяйте постійну увагу своєму здоров’ю;

ü щодня виділяйте час для вивчення спеціальної літератури, підвищенню професійного рівня;

ü постійно аналізуйте власне життя, вчіться на власних помилках;

ü уважно слухайте інших, але рішення приймаєте ви;

ü прагніть до ділових стосунків, відокремлюючи їх від дискусій і суперечок, що не стосуються справи;

ü не втручайтесь в торги. Розбирайтесь спочатку з проблемами, а потім з людьми;

ü визначайте суть інтересів у процесі ділового спілкування та підприємництва;

ü при наближенні неприємностей сміливо йдіть назустріч, щоб або їх заблокувати, або, у крайньому разі, ослабити неприємні наслідки;

ü необхідно повсякденно запитувати себе: “Чи завжди я надаю достатньо уваги людям?”, а також не забувати, що досягти чогось значного і великого можна лише тоді, коли ви навчитесь обмежувати себе.

 


Ділова кар’єра керівника

Кар’єра в широкому розумінні цього слова означає успішне просування в області якоїсь діяльності.

Кар'єра керівника – це індивідуально усвідомлені та змінювані позиції і поведінка, пов’язані з трудовим досвідом і діяльністю протягом його життя.

До основних цілей ділової кар’єри керівника з точки зору його життєвих позицій відносять:

w відповідальність професії і займаної посади рівню самооцінки керівника;

w отримання морального задоволення;

w повага із сторони соціального оточення (рідних, знайомих тощо);

w творчий характер діяльності, досягнення відносної незалежності;

w гідна оплата управлінської праці;

w наявність вільного часу для самовдосконалення, відпочинку виховання дітей тощо;

w наявність різних пільг, що є додатковим стимулом для діяльності;

w потенційна можливість гідного життя після виходу на пенсію.

 

Стилі управлінської діяльності

 

Багатоманітність і складність розв’язуваних керівником завдань призводять до труднощів при описанні цієї діяльності. У кожного керівника складаються певні стереотипи управлінської діяльності. В науках про управління ці стереотипи заведено називати стилем управління.

Нині існує кілька досить поширених концепцій стилів управ­ління, які широко використовуються в процесі підготовки керівників та менеджерів.

До найвідоміших концепцій належить традиційна концепція стилю управління.

Ця концепція склалася в 30-ті роки й була найбільш популярною до середини 70-х років. Вона спиралася на достатньо прості та очевидні елементи способу управління й через це добре описувала справді значимі стильові характеристики. До головних параметрів належали:

ü спосіб прийняття рішення;

ü спосіб розподілу функцій у розв’язанні завдань;

ü форми контролю;

ü оцінка;

ü розподіл (атрибуція) відповідальності.

Під стилем управління розуміють стійку систему способів, методів і форм впливу керівника на підлеглих, що складає своєрідний почерк управлінської поведінки.

Авторитарний стиль (або директивний, або диктаторський). Всі рішення ухвалюються одноосібно керівником, причому завжди точно окреслені “межі компетентності”. Рішення надходять у вигляді директив, які не підлягають обговоренню. У такого керівника завищена самооцінка та різко занижена оцінка оточення, особливо підлеглих; наслідком цього є недовіра до підлеглих, нехтування ними.

Демократичний стиль. Характеризується тим, що прийняття рішень здійснюється з участю колективу, тобто співробітники – це не просто виконавці чужих рішень, а люди, які мають власні цінності та інтереси. В таких організаціях значно зростають ініціативність співробітників, кількість творчих нестандартних рішень, поліпшуються моральний клімат та загальна задоволеність співробітників організацією.

Ліберальний стиль (або натуральний, або анархічний, або нейтральний або формальний). По суті це означає втрату керівництва, відхід від активного управління. Рішення керівнику нав’язуються підлеглими. Учасники групи (колективу) мають повну свободу, їх активність має спонтанний характер.

Різні класифікації стилів управління доповнюються й іншими різновидами стилів, які, в результаті, є змішаними або проміжковими між основними стилями.

Необхідно відмітити, що:

w у чистому вигляді, ці стилі керівництва зустрічаються досить нечасто. Як правило, спостерігається поєднання стилів, але переважають все ж таки ознаки якогось одного стилю;

w немає універсального стилю управління. Всі стилі мають, як свої переваги, так і недоліки;

w ефективність керівництва залежить у першу чергу від гнуч­кості використання позитивних сторін того чи іншого стилю та вміння нейтралізувати його слабкі сторони.

Таким чином, мова може йти всього лиш про адекватність чи неадекватність конкретної ситуації, конкретним умовам, конкретним потребам використання того чи іншого стилю управління. Наприклад, в екстремальних умовах, на етапі організації і створення фірми, установи життєво необхідний авторитарний стиль керівництва. В умовах же повсякденного життя, коли налагоджене виробництво, спрацьований колектив – найефективнішим є демократичний стиль. Умови творчого пошуку диктують доцільність використання елементів ліберального стилю.

Вибір керівником того чи іншого стилю керівництва визна­чаєть­ся об’єктивними і суб’єктивними факторами.

У 70-ті роки в усьому світі почався процес перегляду старих методів управління та формування нових, що пов’язано з посиленням міжнародної конкуренції та швидким проникненням на ринок “східних тигрів”. На цей час, особливо у великих корпораціях (як в Америці, так і в Європі), склався дуже цікавий стиль – “приховане”, або “анонімне” управління.

Сенс цього стилю полягає в тому, що вища ланка керівництва, яка приймає найбільш відповідальні рішення і визначає життя всієї корпорації, була невідома не тільки рядовим співробітникам, але й керівникам нижчої й навіть середньої ланки. Директор (президент) ні з ким не входить в контакти, крім двох-трьох наближених заступників. Такий стиль керівництва склався у період незаперечного лідерства американського бізнесу і спричинив надмірну самовпевненість і вповільнення темпів зростання компаній. Це відобразилось навіть в архітектурі офісу – окремий вхід (для вищого керівництва), окремий ліфт, повністю ізольований поверх тощо.

Але зіткнувшись з дедалі більшою конкурентоспроможністю компаній Європи та Сходу, які швидко розвивались, ці корпоративні монстри почали втрачати свої позиції. Управлінська машина виявилась настільки громіздкою, що керівництво не могло оперативно приймати рішення у змінюваних ринкових ситуаціях. Наслідком цього став процес “відкривання” керівництва, передавання головних функцій управління безпосередньо виконавчим органам. Так склався “відкри­тий”, або “видимий” стиль управління. Його гасло: “Керівник завжди до послуг співробітників”. Усвідомлювався той факт, що у швидко­змінюваному світі тільки ініціатива та творча активність співробіт­ників можуть дати достатню кількість нових ідей, необхідних для прискореного розвитку підприємства.

Протягом останніх 15–20 років з’явилося чимало розробок, пов’язаних з проблемою методів та стилів керівництва. Так, наприклад, деякі автори виокремлюють такі стилі, як виконавчий та ініціативний.

Виконавчий стиль характеризується орієнтацією керівника на офіційну субординацію та міжособистісні контакти, а при ініціатив­ному стилі переважають орієнтації на справу та на себе.

 





sdamzavas.net - 2017 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...