Главная Обратная связь

Дисциплины:






на роботу роботодавцю 2 страница



Здоров’я людини залежить від спадковості, екологічного сере­довища, медичного забезпечення і на 50% від способу життя.

Спосіб життя включає трудову діяльність, побут, форми вико­рис­тання вільного часу, форми задоволення матеріальних і духовних потреб, норми поведінки людей у типових ситуаціях.

 

Стрес: фактори, що його викликають, профілактика

До загальних факторів, які викликають стрес, належать:

w незадовільна організація службової діяльності (затримки, безвідповідальність, неритмічність), тобто відсутність системи в роботі;

w недостатня кількість співробітників. Це змушує керівника виконувати крім своїх обов’язків і обов’язки інших, створює дефіцит часу і понижує якість виконання своїх безпосередніх обов’язків;

w режим робочого часу (робота в ненормовані та незручні години). Це порушує звичні біологічні ритми сну і працездатності;

w виникнення і вирішення раптових критичних проблем;

w статусні проблеми (низький статус, невелика зарплата, недостатні перспективи службового висунення);

w заорганізованість, формалізм і засідательська суєта (непотрібні ритуали і процедури). Це виявляється у явищі бумаготворчості та нескінченних нарадах;

w невизначеність і непередбачуваність розвитку подій в організації (часта зміна в місцевій політиці, зміна завдань і цілей організації, часта ротація співробітників) вириває керівника зі звичного середовища, в якому він добре орієнтується і стабільно себе почуває.

Крім загальних, існують і специфічні стресори (фактори, що сприяють виникненню стресів): нечіткі рольові обов’язки, високий рівень домагань, особливості взаємодії з підлеглими чи вищим керівництвом, особливості управлінської праці тощо.

Профілактика стресів

 

В основі профілактики стресів лежать такі основні підходи.

ü мудре ставлення до свого життя, його активне конструювання.

Це означає ставити і досягти співмірних зі своїми можливостями життєвих цілей, вміти відрізняти головне від другорядного, знаходити і бачити основні, домінуючі лінії життя, а не гнатися за миттєвими випадковими цілями.

У свій час Р. Нібур писав: “Боже, дай нам поміркованості прийняти те, що ми не можемо змінити; мужності, щоб змінити те, що можемо; і мудрості, щоб відрізнити одне від одного”.

Необхідно знати ступінь впливу на події, тобто бути реалістичним в оцінюванні як своїх можливостей, так і ситуацій, в якій знаходимось. Вміти підходити до проблеми з різних сторін. Сприймати дійсність такою, якою вона є в реальності, а не в нашій уяві. Розуміти навко­лишніх і відповідно до них ставитися. Вміти переймати позитив­ний досвід, уроки, жити повним життям у кожен даний її момент.



ü прогнозувати стресогенних факторів індивідуального життя і завчасна підготовка до них, тобто формування стресостійкоісті.

До основних заходів цього напряму належить самоспосте­режен­ня для пізнання себе; ознайомлення інших з досвідом, спеціалізованою літературою по стресу; динамічне формування адекватного способу жит­тя; фізичні вправи; наявність ефективного середовища підтримки (сім’я, соціальне оточення, друзі, родичі); формування вольових якостей (цілеспрямованість, ініціативність, настирливість, витримка, рішучість, витривалість).

Активна протидія стресу – це ряд заходів, підходів; стратегія поведінки, що у своїй сукупності створюють систему, яка якщо не пов­ністю знімає негативні наслідки стресу, то максимально послаблює їх.

До структурних елементів цієї системи можна віднести:

w аналіз індивідуальної картини стресу;

w мобілізацію фізіологічних можливостей організму для протидії стресу за допомогою збільшення прийому рідини та правиль­ного харчування, вправ для дихання, фізичних вправ, комбіну­вати вправи на гнучкість і витривалість;

w мобілізацію психофізіологічних можливостей для протидії стресу чи психічної саморегуляції: релаксації у формі нервово-м’язо­вого розслаблення тіла; медитації як методу психічної саморегуляцїї за допомогою розумових дій.

´ Питання для самоконтролю

1. Як формувалася професійна етика?

2. Вимоги до ділових партнерів.

3. Яке значення мають правильні фундаментальні принципи в житті людини?

4. Розкрити співвідношення понять “авторитет особистості” та “авторитет посади”.

5. Що таке режим розумової (управлінської) праці?

6. Розкрити поняття фізичного, психічного та духовного здоров'я.

7. Які підходи лежать в основі профілактики стресу.

 

Література

 

1. Стивен Р. Кови. Семь навыков высокоэффективных людей. – М.: Эксмо-пресс, 2000. – 450 с.

2. Дубровина И.В. Мы живем среди людей. Кодекс поведения. – М.: Политиздат, 1989. – 380 с.

3. Кузин Ф.А. Делайте бизнес красиво. – М.: ИНФА, 1995. – 250 с.

4. Кашапов Р.Р. Курс практической психологии или как научить­ся работать и добиваться успеха. – Ижевск, 2001. – 440 с.

5. Урбанович А.Л. Психология управления. Учебное пособие. – Минск.: Харвест, 2003. – 638 с.

 

Діловий одяг

 

1. Дещо про одяг.

2. Діловий одяг для чоловіків.

3. Діловий одяг для жінок.

 

 

Дещо про одяг

 

Людина сама вибирає що і коли вдягнути, не завжди усвідомлюючи, що прагне зробити більш виразнішими або непомітними деякі риси, особливості свої психологічні і соціальні якості.

У першу чергу елементи одягу є знаками групової належності. Розуміння свого місця в тій чи іншій соціальній ієрархії, групі, в усій сис­темі суспільних відносин визначає характер спілкування та взаємо­дії.

У минулі часи це було настільки важливо, що визначений одяг не тільки міг носитися людьми відповідного суспільних статусу але й був зобов’язаний носитися ними. Так у древньому Китаї одяг жовтого кольору носив тільки імператор, і якщо хтось із підданих спробував поміряти жовтий халат, то міг поплатитися за це своїм життям. У середньовічній Європі церква диктувала в одязі практично все: довжи­ну і ширину плаття, довжину носка взуття, кількість і характер прикрас для представника кожного соціального класу. Зрозуміло, що по одягу житель середньовіччя одразу міг визначити соціальний статус кожної людини.

Разом із демократизацією суспільства офіційна роль одягу міняється. Сьогодні немає таких жорстких заборон і правил, хоча пред­став­ники деяких професій мають свій спеціальний одяг. Але й сьогодні зв’язок костюма і соціальної ролі залишається досить сильним. До­слід­ження свідчать, що майже всі дорослі можуть по одягу визначити статус людини, приблизно вказати рід його занять. На які ознаки при цьому ми спираємось? Якість костюма, яка прямо пов’язана з його вартістю, співвідношення з модою, дефіцитність, елітарність тощо. Оцінка костюма несвідомо переноситься на оцінку особистості.

Одяг (зокрема спеціальний) спонукає людину приписувати іншій ті якості, які вона не проявила, але які асоціюються з відповідною соціальною роллю. Психологи називають це явище “ефект ореола”. Часто він допомагає нам швидко, досить точно оцінити люди­ну. Одягаючи той чи інший одяг, на цей ефект люди і самі підсвідомо розраховують. Але найбільш сильний ефект традиційний строгий костюм, дивлячись на який ми підсвідомо робимо висновок, що перед нами серйозна людина, яка займається серйозною справою. Такі кос­тю­ми носять президенти, міністри і підприємці, професори та управ­лінці та інші ділові люди.

Можливість розпізнати людину по її одягу не потрібно переоцінювати. Адже костюми, плаття подібного фасону носять різні люди, наділені не порівняльними індивідуальними особливостями. Крім того, існує мода, яку майже неможливо співвіднести із психо­логією особистості. Тому в манері одягатися виявляється дві тенденції: прагнення до інтеграції, спільності з іншими; прагнення ствердити своє “Я”, виділитися з маси.

Швидкий розвиток виробництва і пов’язана з цим проблема вдосконалення ділових стосунків заставляють все більше звертати увагу не тільки на прямі, але і додаткові фактори, які впливають на успіх в ділових контактах, а правильно вибраний костюм допомагає створити необхідну ділову атмосферу. Наш одяг – це частина робочого середовища, який може багато сказати про нашу особистість, статус, авторитет.

Всі знають прислів’я “зустрічають по одягу, а проводжають по розуму”. При цьому підкреслюється, що розум, це звичайно, головне, але зустрічають все ж таки по одягу.

Форма одягу – найкраща характеристика людини, яка відобра­жає смаки і звички особистості. В житті людини естетика костюму має не менше значення, ніж естетика поведінки. Неохайність в одязі рівноцінна моральному самогубству. Вміння одягатись є наукою і мис­тецт­вом, і залежить від звичок та почуттів. І як говорив Оноре де Бальзак “Справа не стільки в костюмі, скільки в умінні його носити”.

 

Одяг для чоловіків

Ніхто не буде заперечувати, що стиль одягу чоловіка впливає на його успіх у ділових колах, а правильно вибраний костюм сприяє створенню його іміджу. Розвиток ділового стилю в чоловічому одязі подібний, швидше, до спокійної річки, ніж до примхливого потоку. Ділові кола не надто страждають від випадкових впливів, і тому костюм бізнесмена досить консервативний.

Чоловік повинен бути:

§ солідним і впевненим у собі;

§ діловим і привабливим;

§ порядним, що викликає довіру;

§ не без претензій на вишуканість і елегантність.

Як відзначає визнаний спеціаліст у діловому одязі Дж. Т. Маллой, мистецтво поєднання елементів костюму, завжди по­вин­но враховувати колір, лінію, фактуру і стиль. Невдале комбіну­ван­ня кольорів може зробити зовнішність людини невиразною чи зухвало крикли­вою.

Лінія. Це не стільки загальний силует одягу, скільки загальний напрямок ліній на піджаку, сорочці, краватці. На костюмі це або вер­тикальні смуги, або клітинка. Рекомендуються краватки без малюнка, з абстрактним малюнком або із чітко направленими смугами – гори­зонтальними, вертикальними, діагональними). Різноманітний напрямок ліній може мати і малюнок сорочки.

Основні рекомендації: лінії елементів одягу не повинні різко перетинатися одна з одною, але й не повинні зливатися.

Стиль. Перше, що потрібно тут врахувати, – це відповідність стилів різних елементів одягу. Дуже дисгармонійно, наприклад, буде виглядати консервативний костюм у сполученні зі спортивною сорочкою в клітинку. Також безглуздим буде сполучення костюма з широкими лацканами і вузької краватки.

Єдності стилю легше всього досягти, вибираючи однотонні елементи гардеробу. Багато чоловіків вважають, що такі комбінації нудні та непривабливі. Це не так. Якщо чоловік одягнутий, наприклад, в темно-синій костюм, білу сорочку у темно-червону краватку, то у нього гарний смак. Тому одноколірний костюм повинен бути основним елементом одягу ділового чоловіка. Такий костюм добре поєднується з однотонною гамою і малюнками інших елементів одягу, що полегшує вибір правильної комбінації “костюм – сорочка – краватка”. Костюм може бути темно-синім, сірим, коричневим.

З однотонним костюмом поєднується будь-який малюнок сорочки, якщо ж сюди додати і однотонну краватку, тоді будемо мати прекрасне тріо “однотонність – малюнок – однотонність”. Слід па­м’я­тати, що ніколи не поєднуються однакові малюнки, їх завжди потрібно розділяти однотонним елементом. Наприклад, чудовий вигляд мають однотонний сірий костюм, світла сорочка з темно-червоними смугами, однотонна сіра краватка, яка повторює колір костюма. У наведених прик­ладах краватка повністю повторює колір одного з елементів, а поєд­нання костюма і сорочки досить привабливе. В інших випадках, якщо комбінація костюма і сорочки бліда, та її можна оживити конт­растною краваткою. Наприклад, сірий костюм, блакитна сорочка та темно-червона краватка.

Отже, для однотонного костюма ми маємо три основні варіанти:

§ однотонна сорочка – однотонна краватка;

§ сорочка з малюнком – однотонна краватка;

§ однотонна сорочка – краватка з малюнком.

З костюмом у смужку не слід одягати сорочку в клітинку, тому що клітинки дисонують зі смугами костюма; вони не поєднуються з його діловим серйозним стилем. Тут більш доречні однотонна блакитна чи біла сорочка, а смуги на костюмі та поєднання їх кольору з сорочкою освіжать загальний вигляд.

Смугастий костюм і смугаста сорочка – також “граюча” комбінація, якщо смуги одного з її елементів не надто строкаті та не виділяються. До смугастого костюма з однотонною сорочкою більш пасують краватки в горошок, з ромбиками, трикутниками тощо.

Для костюма в клітинку сорочка повинна бути тільки однотон­ною, краватка без чіткої направленості малюнка або одноколірною. Наприклад, синій костюм нудних барв освіжить яскраво-блакитна со­роч­ка, особливо, якщо вона буде в тон клітинкам костюма. Гарного ефекту можна досягти світло-сірою чи блакитною краваткою.

Цікаво, що поєднання коричневих і синіх кольорів надає зов­нішньому вигляду авторитетності та солідності. Можливий такий варіант: у коричневий чи синій костюм в клітинку, блакитна сорочка і краватка з абстрактними малюнками синіх і коричневих тонів.

Для костюма бурих чи золотистих кольорів у поєднанні з нейтральною білою сорочкою підійде краватка, що підкреслює буру чи золотисту складову костюма.

У ділових ситуаціях не слід надавати перевагу одягу яскравих забарвлень, оскільки такий костюм привертає до себе увагу і вимагає особливо вибагливого смаку і певного досвіду.

Від поєднання сорочки з краваткою змінюється загальний вигляд будь-якого костюма. У літньому варіанті найкраще світлий костюм – трійка, світла однотонна сорочка, темна краватка. Ефект – надзвичайна свіжість зовнішнього вигляду в поєднанні з діловитістю. Непоганий і спортивний варіант: такий же костюм без жилетки і яскрава краватка-метелик.

Краватка – це головний показник смаку і статусу чоловіка, тому при її виборі необхідно:

ü покладатися тільки на свій смак;

ü довжина краватки повинна бути такою, щоб у зав'язаному вигляді вона досягала до пряжки поясу;

ü ширина краватки повинна відповідати ширині лацканів піджака;

ü кращий матеріал: шовк, шерсть і бавовна.

Дуже гарно виглядає синтетична тканина “під шовк” чи її суміш із шовком. Гладенький шовк трохи блищить, а плетений не має блиску. Шовкові краватки пасують до різних тканин і підходять до різних ситуацій. Шерстяна в’язана краватка більше підходить до спортивного одягу. Краватка із шерстяної тканини – до теплої спортивної куртки. Краватка із тонкої шерсті, хоч і схожа на шовкову, але не блищить і це надає їй менш манірного вигляду. Краватки з бавовняної тканини повинні бути легкими і за кольором і за вагою. Їх носять влітку. Краватки з льону також гарні, але вони втрачають вигляд; віскозні швидко втрачають форму і виглядають жалюгідно.


Одяг для жінок

 

Як сказав Ж. де Лабрюйєр “Немає невродливих жінок, є жінки, які не знають, як зробити себе вродливими”. У жінок є більше вибір стилів та смаків у діловому одязі.

Дослідження показують, що не тільки чоловіки, але й жінки немов навмисне одягаються так, щоб зазнати фіаско. Жінки в одязі припускають три головні помилки:

w дозволяють індустрії мод цілком визначити вибір свого одягу;

w схильні перебільшувати значення своєї власної привабливості;

w дозволяють своєму соціальному походженню впливати на мане­ру одягатися.

Дехто невірно вважає, що жінці, щоб досягти службового успіху, потрібно наслідувати в одязі чоловіків. Звичайно, нічого поганого немає, коли жінка одягнута у брючний костюм із синтетики, але дослідження показують, що такий костюм не сприятиме діловому успіху. Інша справа – гарний костюм і спідниця (з натуральних тканин). Він підкреслює авторитет жінки, її високий життєвий рівень. Спідниця повинна бути темного кольору на щільному поясі.

Для ділової жінки менш придатною є сукня, але якщо вона її одягає, то кращим кольором для сукні вважається темно-синій, корич­невий, сірий, світло-сірий. Менш підходять зелений, яскраво-жовтий, ніжно-голубий, світло-рожевий. Названі кольори визначені для одно­тонної тканини без малюнка, якій і надається перевага.

Дехто вважає, що одяг створює жінку. Звичайно, це не зовсім так. І чоловіку, і жінці для ділового успіху необхідні також розум, освіта, честолюбство стимул. У жіночому одязі більше, ніж у чолові­чому відображається її індивідуальний стиль і особистий харак­тер. У відомій казці “Попелюшка” успіх мала не сукня, а дівчина у сукні. І яку б сукню не одягала Анна Кореніна у Л. Толстого, було видно жінку, а не сукню. Хоча й буває так, що на окремій людині одяг видно, а самої людини – немає.

Зачіска, макіяж, біжутерія повинні гармонійно доповнювати діловий костюм. Зачіска має бути строгою, але разом з тим елегант­ною. Прикрас повинно бути якомога менше, але в той же час не можна від них відмовлятися зовсім. Носити краще дорогі прикраси. Кос­ме­тика повинна бути помітною лише з близької відстані. Парфуми слід використовувати у такій кількості, щоб її запах лиш трохи відчувався. І, звичайно, це мають бути дорогі парфуми відомих фірм.

 

 

´ Питання для самоконтролю

 

1. Як пов’язаний одяг і соціальний статус людини?

2. Чому одяг впливає на успіх у ділових контактах?

3. Як повинен виглядіти діловий чоловік?

4. Особливості ділового одягу жінки.

 

Література

 

1. Кашапов Р.Р. Курс практической психологии, или как на­учить­ся работать и добиваться успеха. – Ижевск, 2001. – 440 с.

2. Палеха Ю.І., Водерадський Ю.В. Етика ділових стосунків. – К., 1999. – 134 с.

 

Особливості міжнародного спілкування

1. Офіційна мова.

2. Характеристика основних управлінських культур.

3. Особливості спілкування з іноземцями.

Офіційна мова

 

Питання про офіційну мову переговорів не виникає, якщо партнери можуть спілкуватися однією мовою. Якщо ж сторони представляють різномовні держави, питання про офіційну мову переговорів треба вирішувати завчасно.

Російська мова найбільш прийнятна в спілкуванні між партне­рами з держав колишнього СРСР і Східної Європи.

У Британській співдружності націй і США говорять англійсь­кою. Іспанською мовою спілкуються в більшості країн Південної Америки, крім Бразилії. Французька визначається офіційною мовою в Бельгії, Гаїті, Люксембурзі та Швейцарії. Французькою мовою гово­рять також у середземноморських країнах і в деяких африканських дер­жавах.

Специфічні якості французької мови, її виразність, точність, усталеність, суворі синтаксичні правила, великий словниковий запас зробили цю мову основною мовою міжнародного права, мовою дипломатів.

Англійська мова внаслідок її великого поширення визнається мовою міжнародного бізнесу. Рівень володіння англійською мовою обома сторонами суттєво впливає на темп і успіх переговорів.

У кожній країні розмовна англійська мова має свої особливості, тому навіть при спілкуванні високоосвічених людей можуть виникати деякі непорозуміння. Ще Бернард Шоу говорив: “Англія і Америка – це дві країни, розділені спільною мовою”.

Звідси правило: не проводьте переговори іноземною мовою, якщо недостатньо нею володієте, оскільки вся ваша увага буде зосереджена не на суті переговорів, а на мові.

У більшості випадків різномовні учасники переговорів звер­таються до послуг перекладачів. Знавці іноземних мов, здатні передати всі нюанси і тонкощі, закладені в словах виступаючого, ціняться дуже високо.

w Делегація, уповноважена вести переговори, повинна мати свого перекладача. Не покладайтесь на послуги перекладача своїх партнерів.

w Перед початком переговорів проведіть коротку бесіду з перекладачем, пояснивши йому мету і суть переговорів, вимоги до перекладу.

w Стережіться перекладачів, які внаслідок особистих інтересів намагаються заволодіти перебігом переговорів.

w Говорити слід невеликими реченнями, чітко виражати свої думки і не забувати про паузи, необхідні для перекладу.

w Завчасно обмірковуйте свої висловлювання, робіть їх максимально зрозумілими, уникайте скорочень і спеціальної тер­міно­логії.

w Праця перекладача важка і відповідальна, тому давайте йому час для відпочинку. Перекладач може бути або бездоганною лінзою, або стати засміченим фільтром.

w Ставтеся до перекладача з повагою, гідною професіонала. Якщо у вас зав’яжуться дружні стосунки із перекладачем своїх партнерів, він може надати багато корисної інформації про своїх наймачів.

Це поради члена комітету Гарвардської програми по прове­денню переговорів Д. Селекьюза.

 


Основні управлінські культури: характерні риси

та їх особливості

Щоб досягати кращого взаєморозуміння з іноземними бізнесменами, підвищити якість договорів та угод, що підписуються українськими та іноземними партнерами (аналіз угод зроблений Ю.П.Фалекою з колегами говорить далеко не на користь українських бізнесменів і інтересів нашої держави) необхідно знати особливості управлінських культур і управлінських технічних моделей, що склалися на сьогодні, і національні особливості представників різних країн, і особливості їхнього вербального та невербального спілкування.

Американська управлінська культура розглядає управління як спеціалізований вид діяльності, а менеджера – як професіонала, що володіє спеціальними знаннями. В основі американської управлінської культури лежить (як і в європейській) – англосаксонський генотип, ядром якого є раціоналізм. У ньому чітко проявляється індивідуалізм, опора на власні сили, розрахунковий конкурентний прагматизм. Ці якості пов’язують із протестантською етикою і духом капіталізму за М. Вебером, найбільш сприятливими для розвитку ринкової економіки.

Але у 80-ті роки навіть американці засумнівалися в правильності свого шляху і почали уважно вивчати японську управлінську культуру.

Японська управлінська культура є результатом відповідного способу життя населення. Японці протягом віків і поколінь жили в одному і тому самому селі, поруч з одними і тими ж сусідами і вижили завдяки здатності працювати спільно та в злагоді. Тому концепція японського менеджменту передбачає підготовку керівників, перш за все, набираючись досвіду. Управлінці різного рівня цілеспрямовано проходять через ланцюжок змін посад у різних підрозділах фірми. При цьому навчаються не тільки справі, а й мистецтву людських стосунків. У керівника постійно культивуються необхідні якості. Звідси – відданість фірмі, пожиттєвий найм; поступова, повільна оцінка і просування (якщо в процесі переговорів з американцями необхідна одна одиниця часу, то в переговорах з японцями – дев’ять таких одиниць); неформальні тонкі механізми контролю, підвищена увага до підлеглих, колективне прийняття рішень.

Європейська управлінська культура займає проміжну позицію між американською та японською. З однієї сторони, європейці мають школи бізнесу і центри підвищення кваліфікації, хоч і не в такий кількості, як американці. З іншого – управління як вид діяльності не знаходиться в переліку найпопулярніших, в Англії, наприклад, не входить навіть у першу десятку.

Для порівняння – радянська управлінська культура. Для неї характерний був сильний ідеологічний вплив, тому прагнення вистояти, розкидати іскри Жовтня вимагало “зжати” час, піднятись над ним. Все це надавало управлінській діяльності аврального характеру, прагнення не тільки вчасного виконання, а й перевиконання планів п’ятирічок. Радянську управлінську культуру відрізняли висока ефек­тивність і результативність в екстремальних умовах і відносно низька в “нормальні періоди”. Це перетворилося в постійну авральність (особливо в кінці місяця, кварталу, року). Для радянської культури характерна була пріоритетність державних проблем над проблемами окремої людини, що і привело до ігнорування інтересів окремої особистості. Управлінці спеціальної освіти не отримували, а набували базового управлінського досвіду (не останню роль відігравав і такий фактор, як відданість тому, хто рекомендує). При цьому радянська управлінська культура була гнучкою, могла швидко при­сто­суватися до змінених обставин, характеризувалось неперед­баченістю поведінки та діяльності, готовністю піти на нестандартні рішення.

Українська управлінська культура сьогодні формується. Ство­рення ринкових відносин зумовило потребу підготовки профе­сіоналів-менеджерів. Сьогодні ця спеціальність належить до найперспек­тивніших. Але наше історичне минуле, наш менталітет, звичайно, впливають на формування нової управлінської культури і в позитивному, і в негативному плані (наприклад, сила влади чиновників і сьогодні велика).

Сьогодні немає потреби замикатися в рамках національно-етнічних підходів до вирішення актуальних управлінських проблем різних рівнів. В умовах інтернаціоналізації всіх сфер життя відмінності між різними управлінськими культурами будуть менш значимі. Управ­лінці різних рівнів взаємно збагачують один одного ідеями, найбільш продуктивними методами керівництва, сучасними органі­заційно-тех­ніч­ними формами і засобами управління.

Але не потрібно орієнтуватись на виключно зарубіжний досвід. Життя свідчить про безперспективність сліпого переносу управ­лінсь­ких рецептів.

Слід пам’ятати, що в кожного народу своя зверхцінність. Для аме­ри­канців – це досягнення успіхів, запал молодої нації. У євро­пейців – міцність, стабільність життя; у японців – вірність традиціям, “японському руху”. Наша зверхцінність – емоційне сприйняття навколишнього світу, відкрита душа, щире серце, доброта.

Нашим управлінцям, менеджерам, бізнесменам необхідно постійно вчитися і теоретично, і на досвіді, щоб оволодіти відповідним рівнем ділових стосунків і ділового спілкування.

Але на всіх рівнях свого професійного вдосконалення необхідно знати і пам’ятати, що тільки орієнтація на Людину як на найвищу цінність всього управлінського процесу принесе відповідні позитивні результати трудової діяльності.

У середині 80-х років американці виявили для себе, що фактор управління відіграє набагато важливішу роль, ніж розмір капітало­вкладень у технічні та технологічні інновації навіть при найоптималь­нішому плануванні їх структури. І саме цим пояснюється так зване економічне “японське” та “корейське диво”.

 

 

Особливості спілкування з іноземцями

Співробітництво з іноземними партнерами передбачає, насам­перед, особисті контакти, але може бути повноцінним лише за наявності знання основних правил, етичних норм і традицій ділових стосунків, заснованих на дипломатичному протоколі, а також на національно-культурних і етнічних відмінностях переговорного процесу.

В умовах загострення і напруженості переговорів з іноземним партнером поведінка ділової людини як у словесному, так і невер­бальному відношеннях часто обумовлюється лише інтуїцією – куль­тур­но ­зумовленими мотиваціями, закладеними в кожному з нас. Тому не маючи належного досвіду проведення між­народ­них переговорів сторони, як правило, впевнені в прийнятності власного національного стилю поведінки і дотримуються його, не враховуючи, що культурний “базис” партнера зовсім інший.

Щоб уникнути “міжкультурних” проблем під час переговорів, можна скористатися методом, який дозволяє передбачати хід пере­говорів, можливі конфлікти і визначити стратегічні шляхи та вирі­шення. Стилі поведінки партнерів на переговорах за цим методом виз­на­чаються залежно від двох основних факторів:

w який кінцевий результат передбачає кожна сторона;

w як поводять себе партнери при обговоренні питання.

Стилі проведення переговорів залежно від прийнятої позиції, класифікують на тих, що базуються “на положенні”, “на інтересі”, “за змістом”, “на контексті”.

Переговори, засновані “на положенні” будуються за принципом “виграш – програш”, тобто, чим більше домагається одна сторона, тим більше поступається інша. Передбачається, що обидві сторони прагну­ти­муть до реалізації власної мети і намагатимуться максимально збіль­шити свої переваги. Основний наголос партнери роблять на певній вимозі та використовують різноманітні тактичні дії: тиск на партнера, драматичні прийоми, затягування переговорів, неоголоше­ний порядок денний, передчасний вихід з переговорів тощо.

Саме такий тип переговорів перева­жає на базарах Близького Сходу чи Латинської Америки.

Переговори, що базуються “на інтересі” представляють собою зовсім інший підхід і передбачають досягнення взаємовигідної угоди, яка матиме довгостроковий характер, базується на принципі “виграш-виграш”. Контракт, який підписується на переговорах, є гнучким і здатним пристосуватися до можливих змін ринку. Прикладом проведення таких переговорів є ділові стосунки між японськими фірмами.

Спілкування “за змістом” характеризуються відносно незнач­ним наголосом на словах, інформації, ідеях, тобто на зовнішньому боці. Основний наголос переноситься на зміст спілкування. Стиль такого спілкування об’єктивний, прямий та зрозумілий, велике значення надається точності та дослівній інтерпретації. Такі переговори можна порівняти з добре сфокусованою світлою плямою. Цьому стилю спілкування віддають перевагу партнери зі Сполучених Штатів Америки та північно-європейських країн.





sdamzavas.net - 2019 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...