Главная Обратная связь

Дисциплины:






ЗНАМЕНИТЕ КАЧЕНЯ ТІМ



Чуєте?

— Кряк! Кряк!

А знаєте, хто це кряче? Це кряче знамените каченя Тім. Ви коли-небудь чули про нього? Мабуть, чули.

Хто ж не знає Тіма! Про його пригоди можна написати цілу книгу.

У Тіма три сестри і три брати, але всі вони —звичайні каченята, а Тім особливий. Ви тільки гляньте на нього. Правда ж можна подумати, що Тім — найголовніший у дворі?

Тім любить гуляти сам, і Мама-Качка завжди хвилюється: де Тім? Чи не трапилося з ним чогось лихого? Всі у дворІ жаліють Маму-Качку, всі кажуть, що у неї поганий син.

Корова Роза сказала:

— Цьому Тімові не минути лиха.

— Ох,— зітхнув козел Буль,— потрапить він коли-небудь на сковорідку.

А Тім лише голосно засміявся.

— Побачимо. Кряк! Кряк!

Одного разу Тім вийшов за ворота, глянув праворуч, глянув ліворуч і швидко побіг на поле.

— Гей, Тіме! —затурбувалася Мама-Качка. — Не відходь від мене так далеко.

— Нічого, мамо! —гукнув Тім.— Я скоро вернусь! —І побіг далі.

Біг і раптом побачив річку.

— Ого,—сказав Тім,— та тут можна скупатися! Яка чиста вода! Не те, що в нашому ставку! Тім почав розглядати різнокольорові камінці на березі. Тільки він зібрався стрибнути в річку, як раптом з води вилізло якесь страховище з довгими ногами. Булькатими очима воно дивилося на Тіма.

— Ой, хто ти?—злякався Тім.

— Я жаба,— відповіло страховище і вистрибнуло на берег.

— Ти жаба? —зрадів Тім. —От добре. Мама казала мені, що жаби дуже смачні. Дай-но я тебе з'їм.

— Що ж,—квакнула жаба,—спробуй.

— От і спробую! —крикнув Тім і кинувся на жабу.

— Ква-ква-ква-а-а! —заспівала жаба і раптом плигнула ліворуч, в траву. Тім —ліворуч, а жаба — праворуч. Тім — праворуч, а жаба як стрибне вгору — і гепнулася просто на Тіма. Вмостилася на ньому верхи і кричить:

— Но! Но! Швидше!

Тім злякався і заплакав:

— Мамо! Мамо! Жаба хоче мене з'їсти!

Прибігла Мама-Качка. А жаба побачила качку — стриб у воду! буль-буль-буль! і пірнула на дно. Тільки її й бачили.

— Як тобі не соромно катати на собі жаб! —сердито закричала Мама-Качка.— Жаб треба їсти, а не катати. Катати дурну зелену жабу! Та вдруге я тебе за це відлупцюю!

— Буль-буль-бульк!—пирхнула жаба p води. Тім опустив голову і поплентався за мамою.

Так пройшли вони кілька кроків, і раптом Тім зупинився. Він побачив у траві якусь дивну річ. Це була стара труба від печі, всередині вся чорна від сажі. Ну, звичайно, Тіму треба було в неї заглянути.

— Та це справжній тунель! —зрадів Тім. — От добре! А я буду паровозом!

Тім протиснувся у трубу і за мить увесь вимазався в сажу. І чим далі він ліз, тим ставав чорніший і чорніший. Бачите, який він виліз із труби: навіть дзьоб став чорний.



Мама-Качка не знала, що Тім поліз у трубу. Вона думала, що Тім спокійно собі йде ззаду. Раптом вона оглянулася.

— Ґвалт! Рятуйте! — зарепетувала Мама-Качка і кинулася до своїх каченят. —Тікаймо! Швидше! За нами женеться якась чорна потвора.

Мама-Качка і каченята побігли полем.

Вони мчали що було сили, а Тім біг за ними навздогін і кричав:

— Підождіть! Підождіть! Це я — Тім!

А Мама-Качка і каченята не чули Тіма, Вони бігли по траві, голосно крякали, падали, вставали і знову бігли.

Ось і ставок.

— Мерщій у воду! —скомандувала Мама-Качка.—Мабуть, чорна потвора не вміє плавати!

Каченята пострибали у воду, і Мама-Качка за ними.

А Тім? Тім теж побіг до ставка і теж стрибнув у воду. Він пірнув на дно і забулькав,

як жаба.

Але ось Тім виплив на поверхню води.

Він знову став жовтеньким.

Мама-Качка обережно подивилася на всі боки.

— Де ця чорна потвора? — Вона зникла! Ми врятовані! Тім, ти теж тут?

— Так, так, мамо,—крякнув Тім.— Це я прогнав чорну потвору. Не бійтесь! Я не дам вас скривдити!

— Молодець Тім!—хором закричали каченята.—Який ти розумний і хоробрий.

— Ну, не дуже-то хваліть його,—пробурчала Мама-Качка.—Це йому завадить. А зараз — хвости вгору, голови прямо,— пливіть за мною.

І вони попливли додому —Мама-Качка попереду, каченята позаду, а за каченятами — гордий і щасливий Тім.

Наступного ранку Тім сидів на березі ставка і грівся на сонечку. Раптом він згадав про жабу і розсердився: „Як вона сміла кататися верхи на мені!".

Тім оглянувся, чи не стежить за ним Мама-Качка. Ні, Мама-Качка дрімала, накривши голову крилом. Тім швидко шмигнув у ворота і побіг у поле, до річки.

Біг, біг і раптом бачить — дорогою йде чоловік з кошиком. „Куди він іде? — подумав Тім.—Піду-но я за ним. А жаба підожде".

Тім побіг за чоловіком. А чоловік підійшов до річки, вийняв з кошика мішок і жбурнув його в воду! Тім і про жабу забув...

Як тільки чоловік пішов,—Тім одразу ж стриб у воду — і підплив до мішка. Мішок був зав'язаний і тихенько пищав.

"Дивно, — подумав Тім: —я ніколи не чув, щоб мішки пищали". Він узяв мішок за мотузку і витяг його на берег.

— Няв,— пискнув мішок.

— Ой! —здивувався Тім і відскочив убік.

— Няв, няв!—пискнув мішок.

— Та там хтось є,—сказав Тім. Він потяг за мотузку. Мішок розв'язався, і з мішка вилізло худе, мокре, тремтяче від холоду чорне кошеня.

— Няв,—сказало воно.—Спасибі, каченя. Ти врятував мене від смерті. Хто ти?

— Знаменитий Тім,—гордо відповіло каченя.—А ти хто?

— А я Чорниш. Хазяїн каже, що я ненажера, що на мене не настачишся молока. От він і вирішив мене втопити, але ти мене врятував. Тільки куди ж я тепер піду?

— Ходім зі мною, — сказав Тім. — Ти житимеш у нас у дворі. У нас там багато їжі. Тільки, будь ласка, обтрусися спочатку, а то ти схожий на мокру курку.

Чорниш обтрусився так, що вся трава навкруг стала мокрою.

— Я готовий.

І Тім гордо повів Чорниша за собою.

Він привів його у двір. У дворі їх зустріла корова Роза, козел Буль і гуска Тіллі. Тім розказав їм сумну історію Чорниша.

— Який лихий хазяїн! —сказав козел Буль.

— Бідний Чорниш,—зітхнула гуска Тіллі.— Ну нічого, тепер ти житимеш у нас.

— А хто спробує його скривдити, буде мати справу зі мною, із знаменитим каченям!— крикнув Тім, і так розпушив своє жовте пір'я, що зразу став удвоє більший.

— Ніхто тебе не скривдить, Чорниш, не бійся! — закричали всі.

Тільки кіт Сніжок нічого не сказав. Це був білий хазяйський кіт. Він поважно підійшов до своєї мисочки і став хлебтати молоко. Чорниш подивився на мисочку і жалібно нявкнув. Він же нічого не їв з самого ранку. Проте Сніжок навіть не глянув на Чорниша і почав хлебтати ще швидше. Тім злякався, що Сніжок вип'є все молоко.

— Гей, Сніжок! —закричав Тім. —Залиш трохи Чорнишу!

Але Сніжок продовжував хлебтати, наче й не чув.

— Я такий голодний,—нявкав Чорниш. А Сніжок все хлебтав і хлебтав.

— Стривай же, —прошипів Тім, —я тебе провчу за жадібність.

Він побіг у темний куток. А в темному кутку висів на павутині великий, волохатий чорний павук. Тім знав, що Сніжок страшенно боїться павуків.

Тім схопив павука і підбіг до лавки.

— Ану, Чорниш, стань сюди,— сказав Тім.

Чорниш став біля лавки, а Тім скочившому на спину, обережно пройшов по хвосту і стрибнув на лавку. Далі розкрутив павутину і спустив павука прямо в мисочку до Сніжка.

— Рятуйте! Павук! —зарепетував Сніжок і кинувся тікати.

Він біг з усіх ніг. Ось він повернув за ріг і влетів у кухню. Куди б сховатися? Швидше, швидше, кухонна шафа відчинена! Сніжок стрибнув у шафу. Забряжчав посуд, посипалося борошно, впала щітка... Сніжок забився в темний куток і згорнувся там в клубочок, тремтячи від страху.

А Тім у дворі качався від сміху.

— Іди обідать, Чорниш. Сніжок тепер не скоро повернеться.

Чорниш підбіг до мисочки. Як смачно! Миттю він вихлебтав усе молоко. А тепер треба вмитися. Чорниш лизнув передню лапку і витер нею вуса. Потім знову лизнув лапку і вмив щоки, потім знову лизнув і вмив вуха. Він був дуже охайним кошеням!

— Дякую, Тім,—сказав Чорниш, коли скінчив умиватися,—ти справжній друг. Спочатку ти врятував мене від смерті, а тепер від голоду.

— Пусте,—відповів Тім,—чи варто про це говорити.

У цей час Мама-Качка бігала по подвір'ю і шукала Тіма. Ніхто не знав, де він. Один лише Сніжок міг би сказати, де Тім, але Сніжок сидів у темній шафі і тремтів від страху.

— Я так хвилююсь,—говорила Мама-Качка:— я бачила за ворітьми лисицю. Я так боюсь, що вона потягне Тіма. Адже він завжди бігає сам.

Біля кухні Тім зустрівся з кроликом Лоппі і куркою Пенні.

— Будь обережний,—зашепотіли вони.— За ворітьми бачили лисицю. Дивися, щоб вона тебе не з'їла.

Тім злякався.

— Мамо!—загукав він,—де ти? Я хочу до тебе!

Але Мама-Качка була на другому кінці двору і нічого не чула.

"Що робити? —думав Тім. —Куди бігти?"

Раптом він побачив кошик, що стояв біля кухонних дверей. Це був круглий плетений кошик з щільною кришкою. Кухарка завжди ходила з ним на базар.

— От добре,—зрадів Тім.—Тут вже лисиця мене не знайде.

Він підняв кришку і заліз у кошик. Всередині було темно і пахло чимсь смачним. На дні лежав великий шматок ковбаси.

"Хай тепер лисиця мене пошукає!" думав Тім.

Він сів якнайзручніше і тихенько засміявся. А лисиця виглянула з-за будинку і побачила кошик.

Нюх-нюх-нюх! — потягнула вона повітря носом.—Пахне каченям. От добре. Віднесу я цей кошик моїм лисенятам. Ото вони зрадіють. Буде в нас на обід суп з качки.

Лисиця вибігла з-за рогу: вуха стирчать, хвіст угору, лапами туп-туп-туп, носом нюх-нюх-нюх, а очима так і водить навкруги —чи не йде кухарка.

"Ото мені та кухарка! Минулого разу жбурнула в мене щіткою. Хоча б вона не побачила мене зараз", подумала лисиця і оглянулася довкола. Але на подвір'ї не було нікого. Лисиця прокралася тихенько попід стіною, просунула лапу в дужку кошика і спокійно пішла, наче несла харчі з базару.

Лисиця думала, що її ніхто не бачив, але вона помилилася. Чорниш сидів за рогом і все бачив. Він чув, як бідний Тім, надриваючись, крякав у кошику.

— Рятуйте! Рятуйте!

— Я врятую тебе, Тіме! — закричав Чорниш. Він заметався по двору. Хоч би зустріти кого-небудь! І, немов навмисне, у дворі нікого-нікогісінько. Що діяти?

Чорниш метнувся до ставка. На березі ставка сиділа Мама-Качка з каченятами.

— Швидше, швидше! —загукав Чорниш,— Лисиця понесла Тіма!

— Який жах!-—заплакала Мама-Качка.— Бідний мій синочок! Що мені робити? Де лисиця?

— Он вона! Бачите—там, далеко в полі? — показав Чорниш.

— Бачу! —закричала Мама-Качка. — Я її дожену. Біжімо!

— Ні, вам не догнати лисицю,—зітхнув Чорниш.—Вона ж бігає значно швидше за вас. От якби ви могли доплисти до неї!

— Я можу зробити краще,—гордо сказала Мама-Качка:—я можу долетіти до неї. Дивись!—І вона розпростала крила.

Крила були білі, як сніг, великі й широкі. Вони лопотіли так сильно, що Чорниш навіть позадкував. Мама-Качка знялася в повітря, замахала крилами —мах-мах-мах!— і полетіла в поле за лисицею.

А лисиця вже підходила до своєї хати. Вона дуже втомилася —кошик був важкий. Адже в ньому лежали каченя і ковбаса.

"Нічого,—думала лисиця,—скоро домівка. Покличу сина або дочку, вони поможуть донести кошик. А поки що поставлю його на плече, так буде легше".

І тільки-но лисиця поставила кошик на плече, як раптом почула над собою шум: мах-мах-мах! Це Мама-Качка наздоганяла її. Мама-Качка спустилася нижче, з нальоту пройняла голову під дужку кошика і з усієї сили і рвонула вгору. Ура! Кошик був у неї на шиї!

— Віддай! —заверещала лисиця. —Це мій кошик.

— Ну то й що ж! —крякнула Мама-Качка.— А в кошику мій син.

І в цей час Тім заплакав у кошику.

— Не бійся, синку! —крякнула Мама-Кач ка.—Це я, твоя мама. Ми летимо додому.

І справді, скоро вони прилетіли додому. Увесь двір зрадів, побачивши Тіма. А Чорниш, який він був радий! І з яким задоволенням він з'їв ковбасу!

— Спасибі тобі, Тіме,—сказав Чорниш.— Ти ж бо вдруге рятуєш мене від голоду.

— Пусте, —відповів Тім,—чи варто про це говорити.

Три дні Тім нікуди не відходив від Мами-Качки. Він дуже боявся знову зустрітися з лисицею. Але на четвертий день йому обридло сидіти біля мами. Тім вирішив прогулятися і покликав Чорниша з собою.

— Знаєш, що? —сказав Тім. —Підемо до твоєї колишньої домівки. Я хочу подивитися, де ти жив раніше.

— Згода,—відповів Чорниш.—Я й сам думав піти туди. Треба розповісти нашому

собаці, як я врятувався від смерті. Заодно покажу йому свого рятівника —знаменитого Тіма.

Вони перебігли поле і підійшли до великих зелених воріт. Це й була Чорнишева домівка. Вони пролізли під ворітьми і зайшли у двір. Раптом назустріч їм вибіг якийсь сердитий червонолиций чоловік.

— Ховайся швидше!—перелякано закричав Чорниш, — Це мій хазяїн. Він тебе засмажить і з'їсть. Біжи швидше за кролячу будку.

Тім сховався за кролячою будкою, а Чорниш не встиг. Хазяїн вхопив його за хвіст.

— Ого, та це Чорниш! —закричав хазяїн.— Значить, ти не потонув? Ну почекай —завтра я тебе втоплю так, що ти вже не випливеш. А тимчасом посидь отут.

Він відчинив кролячу будку, кинув туди Чорниша і замкнув дверцята ключем. Як тільки хазяїн пішов геть, Тім відразу ж виліз з-за будки.

Ага, ключ стирчить у замку! Тім нагнувся і просунув дзьоб в кільце ключа. Він бачив не раз, як хазяїн замикав і відмикав двері. Це дуже просто. Треба лише повернути ключ.

— Швидше, Тім, випусти мене, —нявкнув Чорниш.

— Зараз, зараз! —озвався Тім.—Тільки сиди спокійно.

Він крутив головою туди і сюди, туди і сюди, але тугий ключ ніяк не повертався. Тім старався з усієї сили.

Рип! Яке щастя! Ключ заскрипів і повернувся. Дверцята були відімкнуті.

— Штовхай, штовхай сильніше!— закричав Тім.

Чорниш вискочив з будки.

— Тікаймо швидше, поки хазяїн не повернувся!

Тім і Чорниш кинулися бігти і не спинялися до самого дому. На подвір'ї вони зустріли Маму-Качку. Вона плакала гіркими сльозами.

— Що сталося? —злякався Тім. —Хто-небудь з'їв мого брата чи сестру?

— Ні,—заплакала Мама-Качка.—Мене кривдять у цьому домі. Я дуже нещаслива.

— Розкажіть, хто вас кривдить,—закричав Чорниш,—ми їм покажемо!

— По-перше, гуска Тіллі, —сказала Мама-Качка.—Вона не дає мені підійти до корита з їжею. По-друге, лисиця. З тих пір, як я вихопила у неї кошик, вона цілими днями підстерігає мене за рогом.

— Ну, а ще хто?—запитав Тім.

— Мавпа Бімбо, —плакала Мама-Качка.— Вона гірша від усіх. Сьогодні вранці вона вирвала у мене шість пір'їн з хвоста, а вчора вкусила мене за ногу. І завжди жбурляє в мене камінням.

— Не плач, мамо,—сказав Тім.—Ми тобі допоможемо.

— Звичайно,—сказав Чорниш,—Тім щось придумає. Він такий розумний, він уміє навіть відмикати двері, слово честі!

Тім і Чорниш відійшли вбік.

— Цю Бімбо треба провчити,—сказав Тім.— Треба їй прищемити носа. Та як це зробити?

— Зачекай, —шепнув Чорниш і потягнув носом повітря.—Чим це пахне?

Тім озирнувся. Під деревом стояв столик, а на ньому лежала дивна коричнева паличка.

— Це сигара! — закричав Чорниш. —Знаєш, така штука для диму. Її запалюють, кладуть у рот, і йде дим. О! Я щось придумав! Дістань-но її,Тіме.

Тім підійшов до столика, став навшпиньки, витягнув шию і схопив запалену сигару.

— Тлимай, Цолнис! — зашепелявив він. Він хотів сказати: „Тримай, Чорниш", але сигара заважала йому говорити.

— Слухай, що я придумав, — сказав Чорниш.—Я бачив у кімнаті у дітей іграшку-лук. З нього пускають стріли. А ми замість стріли вставимо сигару і пустимо її в Бімбо. Треба тільки добре натягнути тятиву. Зрозумів?

— Ой, що ти, — похитав головою Тім. — Та мені ніколи цього не зробити. Спробуй краще ти, —у тебе ж чотири лапи.

— Згода, —сказав Чорниш.

Вони взяли лук і сигару і пішли шукати мавпу Бімбо. А Бімбо сиділа на підвіконні і дивилася у двір. Вона підстерігала Маму-Качку.

— Ось вона! Швидше, Чорниш! — шепнув Тім.

Чорниш обережно приклав сигару до лука. Сигара ще диміла. Бімбо дивилася на неї з великою цікавістю.

— Зараз ми тебе провчимо за грубість, — крикнув Тім. —Стріляй, Чорниш!

Але в цей час сигара випала з лука і обпалила Чорнишу лапку.

— Няв! — зарепетував Чорниш.

Мавпа Бімбо так і лягла від сміху.

— Ха-ха-ха! От так влучив! Ану ще раз.

Тім схопив сигару і подав її Чорнишу. Чорниш націлився знову, натягнув тятиву — лясь! —і димуча стріла полетіла прямо Бімбо в ніс.

— Ой-ой-ой! —заверещала Бімбо і сторчака полетіла з підвіконня.

— Ага! —засміявся Тім. —Будеш іще кривдити мою маму? Ну, Чорниш, дякую тобі. З одним ворогом ми вже справилися.

— А що ми зробимо з гускою? — запитав Чорниш.

— О! Я знаю що, — сказав Тім.—Ми Будемо її годувати, поки вона не стане гладкою-прегладкою. Тоді хазяїн віднесе її на базар і продасть. От і все.

— А де ми візьмемо стільки їжі? —запитав Чорниш. —Ти ж бо знаєш, яка Тіллі ненажера.

— Нічого,— сказав Тім, — Я попрошу каші у собаки Топа.

Тім побіг до собачої будки. Топ сидів на цепу, а перед ним стояла залізна мисочка з кашею.

— Любий Топе,— попросив Тім, —дай мені трохи каші для гуски Тіллі, —ти ж однаково всього не з'їси.

— Забирайся геть! —закричав Топ і брязнув цепом.— А ні крихти не дам цій дурній Тіллі.

Тім відбіг убік і задумався. Де ж дістати їжі для Тіллі? І раптом він побачив на землі якусь штуку, дуже схожу на підкову. Тім навіть підстрибнув від радощів. Та це ж магніт!

Він затиснув магніт у дзьобі і побіг до собачої будки. Топ вискочив назустріч і вискалив зуби. Але Тім зупинився, не доходячи до будки. Він націлився магнітом на мисочку, і—дивіться! —вона поїхала прямо до Тіма. Адже магніт притягує залізо!

Топ злився і гавкав на весь двір, а Тім весело сміявся.

— Тіллі! —закричав він. —Де ти? Йди сюди. Я тобі дам щось смачне.

Гуска прибігла і жадібно накинулася на їжу. Вона з'їла всю кашу і навіть понишпорила навколо миски, чи немає ще.

Тут Чорниш приволік миску картоплі. Тіллі з'їла і картоплю.

Наступного дня Тім і Чорниш знову принесли гусці їжу. І знову вона все з'їла. Скоро Тіллі стала дуже товстою і гладкою. Ніхто у дворі не міг здогадатися, чому Тім і Чорниш так відгодовують її. Мама-Качка якось навіть сказала гусці:

— Не товстішай так, Тіллі. Хіба ти не знаєш, що роблять з гладкими гусями?

— Мовчи, мамо, —розсердився Тім. Він боявся, що Мама-Качка налякає Тіллі, і вона перестане їсти. Мама-Качка замовкла, а Тіллі відійшла вбік і замислилась: "Що роблять з гладкими гусями?"

— Буль, — спитала вона козла, — ти не знаєш, що роблять з гладкими гусьми?

— Авжеж, їх відносять на базар і продають,—відповів козел Буль.

— Га-га-га, —закричала Тіллі, —який жах! Я більше не буду їсти! Я не хочу бути гладкою! Я не хочу на базар!

Та вже було пізно. Хазяїн помітив, що Тіллі стала дуже гладкою, і вирішив її продати. Він прив'язав до її лапки мотузку і так повів бідну Тіллі на базар!

А Тім кричав їй услід:

— Будеш ще кривдити мою маму?

— Ну от, тепер ми розправилися і з другим ворогом,— весело крякнув Тім. —А як ми провчимо лисицю?

— Почекаємо, — сказав Чорниш, — вона, напевно, незабаром з'явиться!

І справді, не встиг він договорити, як з'явилася лисиця. Вона тихенько прокралася попід стіною, пробігла через подвір'я і сховалася в собачій будці. От хитра! Вона знала, що в будці нікого немає,— адже щойно бачила Топа в полі.

— Швидше, Чорниш, —захвилювався Тім.— Я придумав, як покарати лисицю! Біжимо зі мною! Нам треба знайти Буля.

Вони побігли у поле. Буль скуб траву, а поруч з ним лежав Топ.

— Слухай-но, Буль, —сказав Тім, —допоможи нам упіймати лисицю. Вона залізла в будку Топа і підстерігає мою маму. Всі вчотирьох побігли до двору.

— Згода,—відповів козел і погукав Топа.

— А що ми зробимо? — запитав Буль. Тім щось зашепотів йому на вухо.

— Добре придумав, —засміявся Буль.

— Тихше-тихше! — прошепотів Тім, — Лисиця почує, у неї дуже чутливі вуха.

Вони тихенько зайшли у двір. Буль розбігся—і як стукне з усього розмаху рогами в будку! Грюк! —будка перекинулась і накрила лисицю. Лисиця заметалася, забилася, але ніяк не могла вибратися. Лише кінчик її рудого хвоста стирчав назовні.

— Ага, спіймалася! —закричав Тім. —Будеш ще кривдити мою маму? От я зараз покличу хазяїна.

Але хазяїна і кликати не довелося. Він почув галас і сам виглянув у вікно!

— Жінко, жінко, гляди-но сюди! Лисиця в будці. Хто ж це її спіймав?

— Я, я, —замекав Буль.

— А хто придумав? Тім! —вигукнув Чорниш і скочив на будку.

— Ну, лисице, тепер вже ти не втечеш! — крикнув Тім.

І вірно, лисиці прийшов кінець.

— Я зроблю з неї комір, —сказала хазяйка.—Мені буде тепло взимку.

Вона зробила собі лисячий комір і в свята провітрювала його на підвіконні, щоб хутро не зіпсувалося.

Тоді всі збиралися під вікном і дивилися на лисяче хутро.

— Тепер вже лисиця не сплигне звідти,— говорила Мама-Качка.

— Куди там! Більше вона нас ніколи не займе, — кудахкала курка Пенні.

— Лихим лисицям і кінець лихий,—говорив собака Топ.

— Бачиш, мамо,— сказав Тім,— от ми й перемогли всіх ворогів. Ми присмалили носа Бімбо, і вона ніколи не посміє з'являтися у вікні. Ми відгодували Тіллі, і хазяїн відніс її на базар. Ми спіймали лисицю, і хазяйка зшила з неї комір.

— Спасибі, синку, —сказала Мама-Качка.— Тільки прошу тебе, будь тепер слухняним і, будь-ласка, не забігай далеко.

— Добре, мамо, постараюся, —зітхнув Тім. Скоро Тім прославився на ввесь двір. Всі його дуже хвалили. Тільки й чути було: наше знамените каченя, наш знаменитий Тім. А Чорниш, як і раніше, дружив з Тімом. Вони ніколи-ніколи не розлучалися. Якщо ви де-небудь побачите Тіма, —так і знайте: відразу ж з'явиться і Чорниш.





sdamzavas.net - 2017 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...