Главная Обратная связь

Дисциплины:






ПРЕДМЕТ, ЗАВДАННЯ ТА МЕТОДИ ГЕНЕТИКИ. 1 страница



МОЗ

Первомайський медичний коледж

ЦМК загальноосвітніх дисциплін

Збірник

Задач з

загальної біології

Укладач:

Александрова Ю.М.

Викладач вищої категорії

Вчитель-методист

2011 рік

Збірник задач з загальної біології

ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ДО ІСПИТУ З ЗАГАЛЬНОЇ БІОЛОГІЇ.

І. ЗАКОНОМІРНОСТІ УСПАДКУВАННЯ ОЗНАК. ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА.
Історія розвитку генетики.
Предмет, завдання та методи генетики.
Закони Менделя.
Генетика статі. успадкування зчеплене зі статтю.
Взаємодія генів.
Загальні рекомендації щодо розв’язування задач з генетики.
ІІ. ЗАКОНОМІРНОСТІ УСПАДКУВАННЯ ОЗНАК. ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА.
Моногібридне схрещування. Повне домінування.
2. Неповне домінування.
3. Множинний алелізм. Кодомінування.
4. Успадкування, зчеплене зі статтю.
5. Дигібридне схрещування.
6. Комбіновані задачі.
ІІІ. МАТЕРІАЛЬНІ ОСНОВИ СПАДКОВОСТІ. БІОСИНТЕЗ БІЛКА. ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА.
1. Будова нуклеїнових кислот.
2. Класифікація нуклеїнових кислот.
3. Особливості будови нуклеотидів днк. просторова організація ДНК.
4. Правило Чаргаффа. Реплікація ДНК.
5. Особливості будови нуклеотидів РНК. просторова організація РНК.
6. Механізм біосинтезу білків.
ІV. МАТЕРІАЛЬНІ ОСНОВИ СПАДКОВОСТІ. БІОСИНТЕЗ БІЛКА. ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА.
1. Загальні рекомендації щодо розв’язування типових задач з молекулярної біології.
2. Зразки розв’язування задач з молекулярної біології.
3. Задачі з молекулярної біології
V. ГЕНЕАЛОГІЧНИЙ МЕТОД ВИВЧЕННЯ СПАДКОВОСТІ ЛЮДИНИ. ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА.
1. Методика складання родоводів та їх аналіз.
2. Приклади розв’язування задач.
VІ. ГЕНЕАЛОГІЧНИЙ МЕТОД ВИВЧЕННЯ СПАДКОВОСТІ ЛЮДИНИ. ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА.
1. Задачі на використання генеалогічного методу дослідження спадковості людини.

У даному збірнику пропонуються задачі, спрямовані на закріплення

теоретичних знань з теми «Закономірності спадковості».

Особливу увагу приділено класичній генетиці, базові положення якої

лежать в основі уявлень про механізми передачі спадкових ознак

з покоління в покоління та молекулярній біології. Зміст збірника

розбитий на теоретичні та практичні частини. У теоретичній частині навчальний матеріал викладено коротко та систематизовано. Текст проілюстрований таблицями та схемами. Закінчується теоретична частина детальними рекомендаціями щодо розв’язування задач з генетики та



молекулярної біології. Практична частина містить понад як

200 задач для самостійного розв’язування.

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ГЕНЕТИКИ.

 

Історія генетики розпочинається з 1900 року, коли троє вчених, а саме Гуго де Фріз (Голландія), Карл Корренс (Німеччина) та Еріх Чермак (Австрія) незалежно один від одного установили закономірності успадкування ознак у потомстві. Як пізніше виявилось, вони лише заново відкрили вже сформульовані у 1865 році Г.Й. Менделем закони спадковості, викладені у статті «Досліди над рослинними гібридами». Менделю вдалося визначити закони успадкування ознак у ряді поколінь.

Грегор Йоганн Мендель з Сілезії був сином небагатого селянина і з дитинства займався сільським господарством. У школі, де він виявив великі здібності, визначився його намір стати вчителем природознавства. Однак скрутне матеріальне положення батьків змусило юнака, що прагнув продовжувати навчання, постригтися у ченці католицького монастиря в чеському місті Брюнне (нині Брно). Це дало можливість продовжити освіту і надалі викладати у школі. Разом з цим Мендель займався квітникарством, плодівництвом, бджільництвом і систематично вів метеорологічні спостереження. Досліди Г.Й. Менделя по схрещенню різних сортів гороху були ретельно продумані і розроблені до найменших деталей, подібно до строгих фізичних експериментів. Проте про його роботи не згадували протягом 35 років, аж до кінця ХІХ століття.

Протягом першого десятиріччя ХХ століття генетика сформувалась як наука зі своїм предметом дослідження та методами. Найважливішим досягненням того періоду була мутаційна теорія, запропонована Г. де Фрізом. Згідно з цією теорією, нові спадкові ознаки виникають внаслідок раптових змін якихось одиниць спадковості, на той момент невідомих.

Особливістю наступного етапу становлення генетики було з’ясування структури речовин, що лежать в основі спадковості. У результаті цитологічних досліджень вдалося установити зв'язок між спадковими чинниками та зміною хромосом у процесі поділу клітин. Так було започатковано хромосомну теорію спадковості, провідна роль у створенні якої належить Томасу Моргану. З її появою спадкові чинники було названо генами. Експериментальним шляхом було підтверджено що гени знаходяться у хромосомах в лінійному порядку. Більш глибокі дослідження дали змогу виявити місцезнаходження кожного гена в хромосомі і почати роботу над створенням хромосомної карти рослин, тварин та людини.

Попри серйозні успіхи генетики, до 40 років нашого століття не вдавалося встановити яка речовина є матеріальним носієм спадковості. Тільки 1944 році американські бактеріологи О. Евері, М. Мак-Карті та Ч. Мак-Леод встановили роль ДНК у передачі спадкових ознак.

Перше десятиліття минулого століття ознаменувалось розвитком євгеніки у США та Європі. Її прихильники вважали, що генетичні чинники повністю визначають розвиток фізіологічних та розумових властивостей людини а також прояв розумової відсталості, психічних захворювань, алкоголізму та інших відхилень від норми. Людині, на думку євгеніків, варто було б зайнятися поліпшенням власного виду. Захоплення євгенікою мало серйозні соціально-політичні наслідки: в Америці, наприклад, у багатьох штатах були введені євгенічні закони, які давали змогу штучно стерилізувати людей із злочинними нахилами.

У Німеччині в 30-40 роках євгеніка лягла в основу такого поняття як «расова гігієна». Рух під цією назвою було пов’язано з псевдонауковою містичною концепцією раси – сукупністю уявлень про перевагу нордичної раси над усіма іншими. Прихильники таких ідей залякували «істинних арійців» небезпекою виродження людства в цілому та німецького народу зокрема через алкоголізм, сифіліс і збільшення народжуваності розумово неповноцінних. Нагнітання атмосфери дозволило ввести в ряді країн західної Європи закони про примусову стерилізацію певних категорій хворих людей. Програма вбивства «Т-4» («Акція Тиргартенштрассе 4») – офіційна назва євгенічної програми німецьких націонал-соціалістів щодо стерилізації, а потім і фізичного знищення душевнохворих та розумово відсталих людей. В подальшому коло осіб, які розширилось за рахунок непрацездатних понад 5 років людей. Спочатку дія програми стосувалася дітей віком до трьох років. Згодом торкнулася громадян усіх вікових категорій. Масові вбивства в рамках програми Т-4 викликали різке неприйняття у тому числі й у функціонерів НСДАП. 24 серпня 1941 року після хвилі протестів з боку рідних хворих та осуду священників католицької церкви (у тому числі досить впливового єпископа Мюнстера – Клемента фон Галена), Адольф Гітлер віддав наказ про офіційне закриття програми Т-4. До цього часу кількість жертв програми перевищила 70 тисяч осіб, що відповідало запланованому числу.

Після Нюрнбергського процесу 1946 року євгеніка, як наука, була засуджена і надалі не розвивалася. Нині окремі її завдання розв’язуються в рамках генетики людини.

Досить трагічно склалася історія генетики і в Радянському Союзі. У 20 роках минулого століття в Москві було відкрито інститут медичної генетики, в якому вчені працювали протягом кількох років. Проте в 30 роках у ході масових репресій, які поширилися переважно на інтелігенцію, загинуло багато видатних представників цієї науки, що загальмувало її розвиток. У 1937 році за фальшивим доносом було заарештовано і репресовано директора інституту Л.Є. Левіта. Репресованим був і вчений зі світовим іменем, Микола Іванович Вавілов, який відкрив фундаментальні закони генетики і селекції. Дата його смерті та місце поховання до цього часу невідомі. Знаний у всьому світі вчений-енциклопедист М.В. Тимофєєв-Ресовський, працюючи на батьківщині ніколи не мав посади вищої від лаборантської. Проте, утиски генетики на цьому не закінчились. Особливо важким виявився період з 1948 по 1964 роки. У серпні 1948 року відбулася сесія ВАСГНІЛ на якій у виступі Т.Д. Лисенка видатні генетики були звинувачені у єресі і замість визнаних у всьому світі законів Менделя радянська генетика була зорієнтована на гіпотезу успадкування придбаних ознак (Ж.Б. Ламарк). Все це створило підґрунтя для розповсюдження хибних наукових теорій. Наслідки цього були катастрофічними: з університетів та науково-дослідницьких інститутів масово звільнялися талановиті вчені. Доля багатьох з них склалася трагічно. Так в Радянському Союзі розвиток генетики як науки було штучно зупинено.

Сучасний етап розвитку генетики пов’язано з розшифровкою будови молекули ДНК. У 70 роки відбулося відкриття генетичного коду. Були встановлені закономірності запису спадкової інформації в молекулах ДНК і принципи реалізації генетичної інформації. Важливою подією у генетиці стало синтезування поза організмом окремих генів (гени пекарських дріжджів). Далі були запропоновані більш прості способи отримання генів та їх введення в клітину для того щоб змінити в бажаний бік її властивості. Ці методи стали основою нового напрямку – генної інженерії. Перед генетикою відкрилися заманливі перспективи – можливість конструювання за заданою програмою клітин, одержання нових сортів рослин та порід тварин, гемотерапії спадкових хвороб людини.

 

ПРЕДМЕТ, ЗАВДАННЯ ТА МЕТОДИ ГЕНЕТИКИ.

Генетика – це наука про спадковість та мінливість. Основним завданням генетики є розроблення методів управління спадковістю та мінливістю з метою отримання необхідних людству форм організмів, регуляції формування їхніх природних і штучних популяцій, вивчення природи генетичних хвороб, розв'язання проблем стійкості природних і штучних популяцій видів. Генетика становить теоретичний фундамент сучасної біологічної науки.

Предметом генетичних досліджень є явища спадковості й мінливості організмів. Спадковість - це властивість живих організмів передавати свої ознаки й особливості онтогенезу потомкам, забезпечуючи спадкоємність поколінь організмів. Мінливість – здатність живих організмів набувати нових ознак та їхніх станів у процесі індивідуального розвитку. Спадковість і мінливість є протилежними властивостями живих організмів. Завдяки спадковості нащадки подібні до батьків, тобто зберігається стабільність біологічних видів. Мінливість забезпечує появу нових ознак та їхніх станів, завдяки чому відбуваються видоутворення та історичний розвиток біосфери в цілому.

Методи генетичних досліджень:

  • Гібридологічний метод, застосований Г.Менделем, полягає в схрещуванні (гібридизація) організмів, які відрізняються за певними станами однієї чи кількох спадкових ознак. Нащадків, одержаних від такого схрещування, називають гібридами (від грец. гібрида — суміш). Гібридизація лежить в основі гібридологічного аналізу - дослідження характеру успадкування станів ознак за допомогою системи схрещувань.
  • Генеалогічний метод полягає у вивченні родоводів організмів. Це дає змогу простежити характер успадкування різних станів певних ознак у ряді поколінь. Він широко застосовується в медичній генетиці, селекції тощо. За його допомогою встановлюють генотип особин і вираховують ймовірність прояву того чи іншого стану ознаки у майбутніх нащадків.
  • Популяційно-статистичний метод дає можливість вивчати частоти зустрічальності алелей у популяціях організмів, а також генетичну структуру популяцій. Крім генетики популяцій, його застосовують й у медичній генетиці для вивчення поширення певних алелей серед людей (головним чином тих, які визначають ті чи інші спадкові захворювання).
  • Цитогенетичний метод ґрунтується на дослідженні особливостей хромосомного набору (каріотипу) організмів . Вивчення каріотипу дає змогу виявляти мутації, пов’язані зі зміною як кількості хромосом, так і структури окремих із них. Каріотип досліджують у клітинах на стадії метафази, бо в цей період клітинного циклу структура хромосом виражена найчіткіше. Цей метод застосовують і в систематиці організмів (каріосистематика).
  • Біохімічні методи використовують для діагностики спадкових захворювань, пов'язаних із порушенням обміну речовин. За їхньою допомогою виявляють білки, а також проміжні продукти обміну, невластиві даному організмові, що свідчить про наявність змінених (мутантних) генів.
  • Близнюковий метод полягає у вивченні однояйцевих близнят (організмів, які походять з однієї зиготи). Однояйцеві близнята завжди однієї статі, бо мають однакові генотипи. Досліджуючи такі організми, можна з'ясувати роль чинників довкілля у формуванні фенотипу особин: різний характер їхнього впливу зумовлює розбіжності у прояву тих чи інших станів певних ознак.
  • Окрему групу становлять методи генетичної інженерії, за допомогою яких учені виділяють із організмів окремі гени або синтезують їх штучно, перебудовують певні гени, вводять їх у геном іншої клітини або організму.

 

Основні поняття генетики

Поняття, термін Визначення
Алель (алельний ген) Різні форми одного гена, розташовані в однакових локусах (в однакових ділянках) гомологічних (парних) хромосом.
  Геном   Сукупність генів, локалізованих в ядрі клітини.
  Генотип Сукупність генетичної інформації, представлена сукупністю генів що містяться в ядрі та генетичної інформації мітохондрій, пластид.
  Гетерогаметність   Властивість організму утворювати різні гамети.
  Гомогаметність   Властивість організму утворювати однакові гамети.
  Гетерозиготність Неоднорідність генотипу організму, що утворюється від батьків, які відрізняються за певною спадковою ознакою.
  Гомозиготність   Наявність однакових алелей у алельної пари.
  Домінантність   Здатність одного гена пригнічувати дію іншого.
  Летальні гени   Гени, зовнішні прояви яких зумовлюють летальний наслідок.
  Рецесивність   Така дія гена, що здатна пригнічуватись дією іншого гена.
  Фенотип Сукупність всіх зовнішніх та внутрішніх ознак і властивостей особини, що формуються на базі генотипу під впливом факторів зовнішнього середовища.
  Спадковість Здатність організмів повторювати в ряді поколінь схожі ознаки і властивості.
  Гібрид Організм, отриманий у результаті схрещування різнорідних у генетичному відношенні батьківських форм.
  Гібридизація Процес схрещування батьківських форм. Буває внутрівидова та міжвидова.
Моногібридне схрещування Поєднання батьківських форм, які відрізняються різними станами лише однієї спадкової ознаки.
Дигібридне схрещування Поєднання батьківських форм, які відрізняються різними станами двох спадкових ознак.

 

ЗАКОНИ КЛАСИЧНОЇ ГЕНЕТИКИ.

Закони Менделяскладають основу класичної генетики. Для своїх перших експериментів Мендель обирав рослини двох сортів, що чітко відрізнялися однією ознакою (моногібридне схрещування). Насіння гороху було вдалим об’єктом для досліджень, оскільки:

 

  • Горох городній має великі квітки, з яких легко вилучити тичинки для штучного запилення;
  • Горох городній здатний як до перехресного запилення, так і до самозапилення;
  • Горох городній дає великі насінини, з якими легко працювати;
  • На той час було відомо багато сортів гороху, що відрізняються рядом ознак (наприклад насіння буває жовтого та зеленого кольорів, може мати гладеньку та зморшкувату шкірку тощо).

 

На відміну від своїх попередників, Мендель безпосередньо перед експериментами протягом шести років висівав на дослідницькій ділянці горох та перевіряв сорт на чистоту (гомозиготність), тобто слідкував щоб у ряді поколінь проявлялася тільки обрана ознака, не відбувалось розщеплення. Окрім того, Мендель вивчав як успадковуються ознаки не тільки гібридами першого покоління, а й гібридами другого та третього. Він першим застосував математичний, (стохастичний) метод підрахунку результатів успадкування. Тут, як і в багатьох інших геніальних відкриттях, був присутній елемент випадковості: Мендель випадково обрав по перше: ознаки що визначаються алельними генами, по друге – локалізовані в різних парах хромосом.

У першому своєму досліді Мендель схрещував рослини, які мали зелений колір насіння з рослинами, які мали жовтий колір насіння. Багаторазове повторення цього досліду засвідчило, що перше покоління гібридів мало тільки жовтий колір насіння.

 

Закономірність успадкування при подібному схрещуванні було узагальнено у вигляді закону одноманітності першого покоління (1-й закон Менделя):

При схрещуванні двох гомозиготних особин з альтернативними ознаками у першому поколінні всі гібриди однакові за фенотипом і схожі на одного з батьків. У гібридів І покоління проявляється тільки домінантна ознака.  

 


Насіння гібридів першого покоління було зібране, підраховане і висіяне наступного року для того щоб з’ясувати, яким буде друге покоління гібридів. При цьому у рослинах відбувалось самозапилення. Численні досліди засвідчили, що у фенотипово жовтих батьківських форм в потомстві ¼ - були насінини зеленого кольору. Подібні досліди повторювались багаторазово, але результат був один – розщеплення ознак при такому схрещуванні мало вигляд: ¾ - насіння жовтого кольору та ¼ - насіння зеленого кольору, тобто 3:1.

 

 

Цю закономірність було узагальнено у вигляді закону розщеплення ознак (2-й закон Менделя):

 

При схрещуванні двох гібридів у другому поколінні спостерігається розщеплення ознак за фенотипом у співвідношенні 3:1. В однієї частини нащадків виявляється рецесивна ознака вихідної батьківської особини.  

 

 


В основі законів успадкування лежить поведінка хромосом під час мейозу. Вихідні батьківські особини гомозиготні, тобто алельні гени в гомологічних хромосомах несуть однакові ознаки, тому чисті батьківські лінії утворюють тільки один тип гамет. При злитті гамет у зиготу потрапляють гомологічні хромосоми з альтернативними ознаками, але виявиться фенотипово лише домінантна ознака. Гібриди ж І покоління гетерозиготні і утворюють два типи гамет А і а. При різних варіантах злиття гамет утворюються три типи зигот: АА, 2Aa, aa. Але фенотипово виявляються тільки дві ознаки, причому зигот із проявом домінантної ознаки у З рази більше, ніж з рецесивною.

Дигібридне схрещування — схрещування, за якого батьківський організм відрізняється двома парами альтернативних ознак. Завдяки йому вдалося встановити, як успадкування однієї ознаки впливає на характер успадкування іншої. У досліді Мендель вивчав характер успадкування забарвлення і форми насіння гороху. Вихідні батьківські особини були гомозиготними за двома парами ознак.

У перший рік дослідження здійснювалось схрещування гомозиготних за двома парами ознак батьківських форм. Багаторазове повторення досліду дозволило встановити, що гібриди першого покоління були одноманітними за фенотипом. Тобто при схрещуванні рецесивної батьківської форми (з зеленими та зморшкуватими насінинами) з домінантною формою (жовті гладенькі насінини) гібриди першого покоління мають жовтий колір насіння та гладенькі:

На другий рік гібриди першого покоління були висіяні і досліджені отримані від них шляхом самозапилення гібриди другого покоління. Чисельні повторення дослідів засвідчили що розщеплення відбувається за схемою: (3+1)2 = 9 + 3 + 3 + 1:

 


Розщеплення:

жовте насіння : зелене насіння = 12 : 4 = 3 : 1;

гладеньке насіння : зморшкувате насіння = 12 : 3 = 3 : 1

 

Подібні співвідношення у розщепленні ознак дозволили Менделю сформулювати закон незалежного успадкування ознак (3-й закон Менделя):

 

При схрещуванні гібридів, які відрізняються за двома парами ознак, у ІІ поколінні успадкування за кожною парою відбувається незалежно від інших пар ознак.

 

 


Закон незалежного успадкування ознак можна пояснити незалежним розходженням негомологічних хромосом під час мейозу. У кожної особини беруться до уваги тільки дві пари хромосом. Ознаки забарвлення і форми насінин знаходяться в негомологічних хромосомах. У гомозиготних особин утвориться тільки один тип гамет АВ і ab. Диплоїдний набір відновлюється в гібридної особини — АаВb, тобто вона є дигетерозиготною за двома неалельними генами.

Окремо потрібно сказати про аналізуюче схрещування, або тесткрос - схрещування форми з домінантним проявом ознаки і форми, гомозиготної за рецесивом. Якщо форма з домінантним проявом ознаки була гомозиготною, то розщеплення в аналізуючому схрещуванні не буде. Якщо ж форма з домінантним проявом ознаки була гетерозиготною, у моногібридному аналізуючому схрещуванні спостерігається розщеплення 1 : 1.

ГЕНЕТИКА СТАТІ. УСПАДКУВАННЯ ЗЧЕПЛЕНЕ ЗІ СТАТТЮ.

Ще наприкінці XIX століття вчені звернули увагу на те, що хромосомні набори самців і самок різняться за будовою хромосом однієї з пар. У диплоїдних соматичних (нестатевих) клітинах самок багатьох видів тварин хромосоми всіх пар подібні за будовою, тоді як у самців хромосоми однієї з пар різні. Такі хромосоми називають статевими хромосомами. Так, у самців дрозофіли одна зі статевих хромосом має паличкоподібну форму (це так звана Х - хромосома), інша - гачкоподібну (Y-хромосома). У самок дрозофіли обидві статеві (хромосоми мають однакову будову (Х - хромосоми). Отже, каріотип самок дрозофіли можна умовно позначити як 6А + XX, а самців - 6А + ХY (символом «А» позначають нестатеві хромосоми - аутосоми, однакові за будовою в особин різної статі).

Оскільки під час мейозу гомологічні хромосоми розходяться до різних гамет, то у особин однієї статі формується лише один тип гамет (гомогаметна стать), тоді як у особин протилежної - два (гетерогаметна стать). У багатьох групах організмів гомогаметною статтю є жіноча, а гетерогаметною - чоловіча (мухи, клопи, жуки, ссавці, більшість видів риб, деякі земноводні та дводомні рослини тощо), а в інших навпаки (метелики, плазуни, птахи, деякі риби і земноводні). У деяких видів особини різних статей відрізняються за кількістю статевих хромосом. Так, у коників у диплоїдному наборі самки є обидві статеві хромосоми, а самця - лише одна. Отже, у більшості роздільностатевих організмів стать майбутньої особини визначається в момент запліднення і залежить від того, скільки і які зі статевих хромосом поєднуються в зиготі.

У популяціях організмів, стать яких визначається в момент запліднення, співвідношення самців і самок, згідно із законом розщеплення, має становити 1:1. Але в природі таке співвідношення статей рідко спостерігають унаслідок різного рівня смертності самців і самок. Вищу смертність, зазвичай, мають особини гетерогаметної статі, оскільки в Y-хромосомі через її менші розміри немає деяких алельних генів, наявних в Х-хромосомі. Тому у фенотипі особин гетерогаметної статі можуть проявитися летальні або напівлетальні рецесивні алелі. Наприклад, у шовковичного шовкопряда більше самців, ніж самок, оскільки від особливого вірусного захворювання частіше гине гусінь, з якої мали б розвиватися самки (гетерогаметна стать).

Існують деякі ознаки, на характер успадкування яких впливає стать організму. Це пояснюється неоднаковим складом генів у X- та У-хромосом, про що ми згадували раніше. У Х-хромосомі є ділянки з генами, яких немає в Y-хромосомі через її менші розміри, хоча в ній можуть бути деякі гени, яких немає в Х-хромосомі (наприклад, ген, який зумовлює наявність або відсутність волосин по краю вушної раковини). У людини зчеплено зі статтю успадковується майже 150 ознак, зокрема деякі захворювання (дальтонізм, гемофілія тощо). Дальтонізм (нездатність розпізнавати деякі кольори) визначається рецесивною алеллю, розташованою в X- і відсутньою в Y-хромосомі. Тому чоловік, який має цю алель, хворіє на дальтонізм. У жінок це захворювання виявляється лише в особин, гомозиготних за рецесивною алеллю; гетерозиготні жінки фенотипово здорові, хоча і є носіями цієї алелі. Так само успадковується і гемофілія. Як правило, рецесивна алель, яка зумовлює це захворювання, передається з покоління в покоління гетерозиготними жінками-носіями, оскільки гомозиготні за цією алеллю жінки хворіють на гемофілію і не доживають до репродуктивного віку.

 

ВЗАЄМОДІЯ ГЕНІВ.

Взаємодія генів
До складу генотипу входить велика кількість генів, які функціонують і взаємодіють як цілісна система. Г.Мендель у своїх дослідах виявив тільки одну форму взаємодії між алельними генами — повне домінування однієї алелі і повну рецесивність іншого. Генотип організму не можна розглядати як просту суму незалежних генів, кожен з яких функціонує поза зв'язком з іншими. Фенотипові прояви тієї або іншої ознаки є результатом взаємодії багатьох генів. Розрізняють дві основних групи взаємодії генів: взаємодія між алельними генами і взаємодія між неалельними генами. Проте слід розуміти, що це не фізична взаємодія самих генів, а взаємодія первинних і вторинних продуктів, які зумовлюють ту чи іншу ознаку. У цитоплазмі відбувається взаємодія між білками - ферментами, синтез яких визначається генами, або між речовинами, які утворюються під впливом цих ферментів.

Алельних
Неалельних

· Повне домінування; · Неповне домінування; · Множинний алелізм; · Кодомінування; · Наддомінування;
Взаємодія генів; · Комплементарність; · Епістаз;


Взаємодія алельних генів:

  • Повне домінування – явище, при якому домінантний ген повністю пригнічує рецесивний. Гетерозиготні організми по фенотипу завжди точно відповідає батьківській особині, гомозиготній за домінантним геном;
  • Неповне домінування – явище, за якого домінантний ген не повністю пригнічує роботу рецесивного, у результаті розвивається проміжна ознака:





sdamzavas.net - 2019 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...