Главная Обратная связь

Дисциплины:






Р., листопада 21, Львів. — Пастирське послання митр. Андрея Шептицького Не убий



1. Христова Церква не перестає пригадувати вірним їхні христи­янські обов'язки, а між ними перше місце займає обов'язок заховувати Божі заповіді. Бувають одначе часи, в яких суспільність особливішим способом потребує, щоб вірним той обов'язок торжественно і усильно пригадати. По нашому глибокому переконанні настали саме такі часи, — часи, в яких люди забувають на Божий закон, в яких множаться гріхи, сповнювані прилюдно і голосно без достаточного спротиву зі сторони християн. Таке потоптання святости Божого закону, таке заперечування Всев. Богові належної Йому чести, що в першу чергу полягає на послу­сі для Його пресвятої волі, є великим нещастям для людей і великою небезпекою. Бо за потоптанням Божого закону може наступити й на­ступає Божа кара, — найбільше зло і нещастя для людства.

2. Спостерігаючи і поміж вірними Богом поручених нам Єпархій прояви такого відступлення від Божого закону, зі страху про вічне і дочасне добро дорогого нам народу, ми не перестаємо шукати успішних орудників, щоб народові заєдно пропагувати його обов'язки супроти Бога. В тій то цілі ми предложили скликаному нами АЄп. Соборові, як предмет нарад і рішень, цілий ряд декретів про Божий закон. АЄп. Собор з 1941 р. радив над трьома першими Божими заповідя ми і над деякими предметами, що відносяться до четвертої заповіді. АЄп. Собор з 1942 р., продовжаючи працю, почату в 1941 р. в шістьох торжественних сесіях, які досі відбулися, ухвалив цілий ряд правил, що відносять­ся до четвертої Божої Заповіді. Праці Собору поступали вперед поволішими кроками, ніж ми цього бажали. Бо від початку наміром нашим було особливішу вагу соборових рішень положити на заховування п'ятої заповіді. Очікуючи хвилі, в якій логічним порядком предмету дійдем; до обговорювання п'ятої заповіді, ми вже від року кілька разів в корот­ких посланнях звертали увагу Всеч. Духовенства і дорогого нам народ; на превелику вагу заховування святого закону любові ближнього і на крайну суспільну і всенародну небезпеку переступлення п'ятої заповіді: "Не убий"!

3. На приготовних сесіях АЄп. Собору в днях 26.XI і З.ХІІ ц.р відчитані були наші декрети в тому предметі і обі приготовні сесії' нараджувалися над правилами, якими можна би і треба класти натиск на заховування тієї заповіді. Ті дві приготовні сесії Собору ухвалили предложити до ухвалення в торжественній сесії, яка має відбутися 10.ХІІ ц.р., частину правил в предметі наших декретів. Одначе ті правила далеко ще не вичерпують преважного предмету. Тому то рішилися оцим торжественним посланням відізватися до Всеч. Духовенства і христ. народу наших Єпархій, щоби тим сповнити перед Всев. Богом наш страшний обов'язок душпастиря і проповідника Євангелія і перед не­бом та землею перестерегти наших вірних перед злом, що в останніх часах жахливим способом шириться між ними, і упавших в гріх чоловіковбивства покликати до покаяння.



4. На першому місці представимо короткими словами вагу, свя­тість і велич Божого закону, що велить любити ближніх, як себе самі а тому світлому образові з неба, себто представленні Божої чесноти любови протиставимо мерзенний злочин чоловіковбивства, що є пря­мим і найкрайнішим противенством того небесного і пресвятого обов'язку людей, яким можуть собі запевнити і дочасне щастя і вічне спасіння в небі.

5. Передусім, Дорогі Браття, мусимо вам пригадати, що любов ближнього є в християнстві всім. Християнство — це наука любові, а християнська праведність — це життя любови ближнього. Ціла наука Ісуса Христа в тому одному слові: "Любім один одного; любов є від Бога і кожний, хто любить, від Бога родився і знає Бога. Хто не любить, не знає Бога. Бо Бог є любов і хто перебуває в любові, в Бозі перебуває" (1 Йо. З, 14). А Христос так полюбив нас, грішників, що життя Своє за нас віддав, — що кормить нас Пресвятою Євхаристією, Таїнством Свого Тіла і Крові; так полюбив нас, що бажає нам передати участь в свому вічному царстві. Любов є найвищою метою закону (1 Тим. 1, 5). Любов — то сповнення всіх заповідей (Рм. 13, 10). Любов є рятунком перед гріхом і прикриває множество гріхів" (1 Птр. 4, 8). Без любови і віра, як без заслуги, мертва. Без любови людина є нічим; коли б навіть "говорила людськими і ангельськими язиками, а любові не мала, була би мов мідь звеняча або кимвал бренячий. І хоч би хто мав дар пророцтва і знав усі тайни і все знання, хоч би мав усю віру так, щоби переносити і гори, а любови не мав би, то він ніщо. І хоч і роздав би увесь маєток, і хоч віддав би і тіло на спасіння, а любови не мав, ніщо йому не поможе" (1 Кор. 13).

6. А правдива любов обнимає всіх ближніх. Годиться вправді своїх близьких більше, а дальших, чужих менше любити, але християнською любов'ю треба усіх ближніх обнимати. У Ст. Завіті було сказано: люби твого ближнього, а ненавиди твого ворога. А Христос сказав нам: „Любіть ваших ворогів і моліться за тих, що переслідують вас, щоб ви стали синами вашого Вітця, що на небесах, котрий свому сонцю велить сходити на добрих і на злих і посилає дощ на праведних і неправедних" (Мт. 5, 45). Тої то пресвятої всеобнимаючої християнської Любови ближнього для Бога, найгірше відрікається і в собі її нищить той, хто допускається страшного, мерзенного злочину проти V заповіді Божої: Не убий! Чоловіковбивник виключає себе з тої Божої суспільності, з тої родини, якою по замірам Божим має бути людство. Тяжким гріхом проти суспільності людей чоловіковбивник відділяється від суспільнос­ти людей і стягає на себе велику Божу кару у вічності та страшне Боже прокляття вже на цьому світі.

7. Так, як в книгах Божого Об'явлення, на самому майже вступі Своєї науки, поставив Бог нерукотворений пам'ятник грози, пересторо­ги та відстрашаючого прикладу, оповідання про вчинок Каїна і кару прокляття його, — так само в законі суспільного ладу, який є й зако­ном людського щастя та добробуту, поставив Всевишній нерукотворе­ний пам'ятник Своєї волі супроти людей, ставляючи той заказ: „Не убий"! Т.зн. основою всякого суспільного ладу, після прийняття і пошанування авторитету, має бути ненарушена святість людського життя. Сам Всев. Бог стереже тої святости, а кожному, що ту святість нарушить, каже: „Що ти зробив? Голос крови твого брата кричить до Мене зі землі. Сьогодні ти проклятий єси над землею, що розтворила уста пити кров твого брата з твоїх рук. Коли оратимеш землю, вона не дасть тобі плоду; будеш скитальником і вигнанцем на землі!" Цей засуд Божої науки громом прокляття спадає на всіх, що, топтаючи святість Божого закону, проливають неповинну кров і самі себе відчужують від людського суспільства, нехтуючи те, що в тому суспільстві є найбіль­шою людською святістю, себто людське життя.

8. П'ятно прокляття, яким назначений чоловіковбивник, є лише зовнішнім знаком того, що через тяжкий гріх спадає на нещасну душу. В темній душі чоловіковбивника здійснюється те, що з такою силою описане в псальмі. Його провина переростає його голову; як великий тягар, вона тяжча понад його сили. Рана його душі смердить та гниє в його жиючому та ходячому ще по світі трупі. Він погордив благословенством Божого закону та воно віддалилося від нього.

9. Він вибрав прокляття і прокляття впало на нього. Він одягнув­ся в прокляття, немов у свою одіж, воно просякло, як вода, в його нутро та в кості, як олива. Воно станеться йому одіжжю, в яку зодяг­неться, і за пояс, що назавжди він ним підпережеться. Бог ставляє над ним нечестивого, і сатана стає по правиш його. Як буде суд, він вийде винуватим, а молитва його станеться гріхом. Дні його будуть короткі, хто інший забере його маєток; діти його стануться сиротами, а жінка його вдовою. Діти його мандруватимуть та жебрати і просити у тих, що їх руйнували. Чужі розграбовуватимуть його працю, ніхто не виявить милосердя до нього і не буде ласки для його сиріт.

10. Такими жахливими словами описують стан прокляття, в яке увійшов чоловіковбивник, Давидові псальми (37, 108), така доля убивника на цьому світі, а у вічності участь з діяволами і ангелами його (Мт. 25, 41).

Політичне вбивство

11. Дивним способом обманюють себе і людей ті, що політичне вбивство не уважають гріхом, наче би політика звільняла чоловіка від обов'язку Божого закону та оправдувала злочин, противний людській природі. Так не є. Християнин є обов'язаний заховувати Божий закон не тільки в приватному житті, але й в політичному та суспільному житті. Людина, що проливає неповинну кров свого ворога, політичного противника, є таким самим чоловіковбивником, як людина, що це робить для рабунку, і так само заслугує на кару Божу і на клятву Церкви.

12. Християнин, і не тільки християнин, а кожна людина обов'язана з людської природи до любови ближнього. І не тільки християн, але й всіх людей буде Всев. Бог І. Христос, справедливий Суддя, судити по всім ділам життя, а передусім по ділам милосердя і любови ближ­нього, як це описане в притчі про страшний суд (Мт. 25). Чоловіковбивник не тільки, що не мав милосердя для вбогого терплячого, ув'яз­неного, але ближньому зробив найтяжчу кривду, яку тільки міг зроби­ти, відбираючи йому життя, і то може в хвилі, коли той ближній, на смерть неприготований, стратив через неї всяку надію на вічне життя! Тим вчинком скривдив він усі діти вбитого, жінку, старих батьків, які без помочі вбитого, засуджені, може, на голод і нужду. Та не тільки вбив ближнього, але й свою душу позбавив надприродного життя, Бо­жої благодаті, та ввів її у пропасть, з якої, може, вже й не буде спасіння! Бо прокляттям неповинної крови викликав, може, в своїй душі демонів пожадливосте, які кажуть йому в терпіннях і болях ближ­нього шукати власної радости.

13. Вид проклятої крови викликує в людській душі змислову пожадливість, злучену з жорстокістю, що шукає заспокоєння в завда­ванні своїм жертвам терпіня і смерти. Кровожадність статись може такою пристрастю, нічим незв'язаною, що для неї найбільшою роскішю буде мучити та вбивати людей! Чоловіковбивник, який доходить до такої кровожадности і який зі садистичним уподобанням любується видом терпінь, мук і смерти ближнього, стається, очевидно, в високому ступені небезпечним для громади, в якій жиє. Злочин стається для нього потрібним щоденним кормом, без якого терпить і мучиться, наче б терпів на якусь недугу жажди і голоду, що їх мусить заспокоювати. Нещасні ці люди, що засуджені на сусідство такого злочинця! В такій громаді будуть пропадати діти, діятися будуть злочини, що їх спричинників годі буде віднайти! І треба буде не знать яких зусиль дбайливої про добро суспільносте влади, щоби вислідити і укарати такого здегенерованого осібняка, в якому вже не лишилося майже нічого з людської природи.

14. Чоловіковбивство є гріхом задержаним в нашій Єпархії. Митроп. Ординаріят, письмом з дня 27/3 1942 установив на чоловіковбивців кару церковної клятви, застережену Ординаріятові. Хоч та клятва не є того роду, аби обов'язувала християн уникати такого християнина, обтяженого тою церковною карою, то одначе душпастирі повинні доклад­но навчити народ про клятву і її наслідки, — так, щоби ввесь нарід враз із душпастирем працював над покаянням і поправою тих нещасних людей, що своїми злочинами стягнули на себе клятву. Цілим поведенням, нераз повторюваними напімненнями, униканням товариства з ними, рішучим униканням родинних зв'язків з ними, нехай дадуть зрозуміти чоловіковбивцям, що уважають їх як заразу та небезпеку для села. Коли в селі ніхто злочинця не привітає, ніхто його до хати не впустить, ніхто до нього не промовить, ніяка родина не згодиться на посвоячення з ним, коли, навіть, і в церкві християни будуть вистерігатися біля нього стояти, коли на дорозі будуть люди оминати стрічі з ним, коли ніхто йому нічого не продасть і нічого від нього не купить, тоді може він навернеться і зачне життя покаяння і працю над поправою. Сповідники повинні доложити всіх старань, щоби каянників довести до „достойних плодів покаяння". А коли мали би право розрішити від того резервату, то нехай пам'ятають, що покута за чоловіковбивство повинна бути відповідна величині того злочину. Коли ж той злочин був кілька разів повторюваний, а в душі злочинця зачинається будити садистичне упо­добання до цього злочину, і коли ті злочини є публічно знані, нехай накладають не тільки тяжкі покути, але й покути, злучені з зовнішнім задосить учиненням християнській опінії народу.

Убивство дітей

15. Особливішим способом мерзенні, жахливі і противні природі є випадки, в яких родичі убивають рідних дітей. А може ще гіршими є вони, коли ті діти ще на світ не прийшли. Вже ця сама обставина, що злочину допускається рідний батько, або мати, що дитина не може боронитися, що будучи неохрещеною, тратить вічне спасіння, — все то обставини, які роблять зігнання плоду особливішим родом злочину. А коли до того всього звернеться увагу на те, що вбивство дітей надає цілій родині п'ятно Каїна і стягає прокляття на ту першу і найважнішу клітину суспільного життя, тоді оціниться як слід, з якою енергією, рішучістю, і майже, можна сказати, завзятістю мусять душпастирі над тим працювати, щоб устерегти ті найсвятіші суспільні ідеали, якими є материнство і родина, від тої язви, якою може бути зігнання плоду. При таких поняттях про святі обов'язки матері, про достоїнство матері, про преважне суспільне значення численного і в святості виховуваного потомства — поняттях, що їх мають батьки-вбивці дітей, — до чого дійде суспільність, нарід, держава, в котрій будуть такі матері, такі батьки! Яке виховання дадуть іншим дітям батьки, що змовилися на убивство одної дитини?!

16. Подібним до убивства дітей, хоч цілком іншого роду гріхом, є поступовання, яким подруги обмежують число потомства. Ті випадки не є, очевидно, гріхами чоловіковбивства, але трудно не уважати їх тяжкою кривдою, зробленою тій дитині, що її не відібрано вправді життя, але до життя не допущено! Про правдиву кривду не можна тут говорити, бо та дитина, що мала на світ прийти, не набула ще ніяких прав людини. Була би ті права набула, а може була би принесла родичам, ба й цілому народові якісь Божі дари, коли би не перешкоди­ло її в цьому святокрадське і противне природі поступовання тих, що були покликані статись батьками. Людське життя — неоціненний скарб, передусім для батьків, а відтак для родини і цілого народу. Щоб той скарб посісти, треба зі сторони людей якоїсь праці і жертви. І ті їх праці та жертви, вложені у виховання дітей, є безконечно ціннішими, ніж які-небудь інші праці та жертви. Людська душа, — це ж твір у безконечність важніший і цінніший, ніж усі матеріальні добра чи дари Божі.

17. Система обмежування числа потомства є системою, що веде ввесь народ у загладу. Нарід, у якого жінки не хотять піддатися тягарам і обов'язкам материнства, в якому мужчини шукають сексуального вдо­волення без огляду на обов'язки і тягарі родинного життя, без огляду на ціль подружжя, — той нарід засуджений на загладу. І в скоршому чи поволішому темпі буде він зближатися до упадку. Навіть „система двох дітей", примінена більшістю суспільности, позбавляє її більшого числа одиниць, ніж навіть кривава та жорстока війна! Поправді випадок цей не є противний п'ятій заповіді Божій; тільки принагідно про нього говоримо, щоби пригадувати Духовенству, що тільки енергійна його праця може народ спасти перед тою загладою, що нею, може, Бог карає в дітях ті родини, які провинилися, не приймаючи Божих дарів числен­нішого потомства.

Самовбивство

18. Поміж випадками чоловіковбивства, що про них треба окремо говорити, бо відзначаються осібною злобою, — є самовбивство.

19. Чоловік не має права розпоряджати своїм життям. Так, як жовнір не має права покинути назначеного йому становища, а коли самовільно його покидає, вважається дезертиром, так само дезертиром є той чоловік, що покидає усі свої обов'язки разом зі становищем, на яке Боже Провидіння його поставило. З природи речі є чоловік слугою, Божим сотворінням; не є паном свого життя, не є самовільним. У вищому ще ступені є християнин власністю Ісуса Христа, рабом, купле­ним великою ціною Христової Крови. Що Всевишній Бог та Ісус Христос з людиною не обходиться як з рабом, то тільки побільшає обов'язок його підчинятися Божій волі. Через Кров Христа Спасителя прощає Бог грішникові первородний гріх, а відтак і всі гріхи, яких він кається. Бог приймає його за дитину, за свого спадкоприємця, дає йому право бути громадянином неба з Ангелами і Святими, але те безконечне Боже милосердя не звільняє його від обов'язків, наложених на нього самою природою. Ті обов'язки стаються тим важнішими, бо вони освячені Божою благодаттю. Коли християнин допускається самовбивства, ло­мить не тільки Боже право і обов'язки сотвореного раба, але він перес­тупає й святі обов'язки Божого сина. А крім того допускається злочину убивства, злочину тим... ного[1] Судді. Обставина, що убита людина є тотожна з убивником, або що годиться на убивство і просить убивника відібрати йому життя, не зміняє характеру чоловіковбивства. Без сумні­ву, самовбивник є злочинцем! Він допустився злочину, який ділає його вічне засудження майже певною річю. Тому й цілком справедливо, по приписам церковного права, не вільно священикам давати християн­ського похорону людині, що сама на себе руку наложила. Його тіло не є святими мощами християнина, йому не належиться християнського похорону в освяченій землі, з молитвами Церкви і кадилом. Його тіло, як падлина звірини, має бути закопане поза місцем призначення на похорон християн.

20. У самовбивстві є й інші ціхи, в яких показується самолюбний і низький характер убивника. Він хоче тільки себе рятувати, не уважа­ючи на свої обов'язки, на жену й діти. Утікає зі страху перед терпін­ням, болем чи прикростями життя. Не має відваги прийняти з Божих рук хреста, що йому Бог дає...

21. Очевидно, не може вважатись самовбивником людина, яка не знає, що робить, яка напр. в горячці і безпам'яті кидається з поверха на землю. Вона не хоче себе вбивати, але не знає, що робить, — є до певної міри божевільна. Навіть є, як кажуть лікарі, недуга, яка полягає якраз на цьому, що людина шукає способів на те, щоби на себе руку наложити. В недузі тій улягає вона якійсь психічній конечності, яка впихає її в безпам'ять і в довершення страшного вчинку. Безперечно можуть бути й самовбивники цілком невинними перед Богом, але, без сумніву, добрі проповіді про самовбивство можуть повздержати навіть і таких несвідомих.

22. Тому повинні душпастирі представляти самовбивство як мер­зенний злочин і при нагоді представляти те жахливе положення, що людина стає перед Божим судом сплямлена теплою ще кров'ю. Щасли­вий самовбивник, який може перед смертю ще покаятися: такого мож­на, очевидно, і по-християнськи ховати.

23. Церковний закон, що заказує християнський похорон самовбивникові, є для родини незвичайно прикрий і церковній владі не легко обстоювати стислого виконування церковних приписів. Однак це конечно потрібне. Бо досвід учить, що думка про відмову християнського похорону помагає поконувати спокусу самовбивства. Пригадую собі випадок, що молоді рекрути австрійського ще регіменту часто з туги за родиною і хатою, накладали на себе руку. Генерал чи полковник дуже строго наказував відмовляти похорону таким самовбивникам. А заказ свій підчеркнув іще енергійною промовою до своїх регіментів. І фактом, автентично ствердженим, було те, що від тієї його промови і заказу не повторився вже ні один випадок такої смерти.

24. АЄп. Собор повинен завізвати Духовенство до дуже рішучих і енергійних проповідей про злочин, про який говоримо, особливішим способом в тих часах, де тільки людей терпить на недугу нервів, і де життєві обставини такі трудні і прикрі, що нераз життя видається просто неможливим!





sdamzavas.net - 2019 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...