Главная Обратная связь

Дисциплины:






Структура та функції організації



Охорона праці в галузі

 

 

Збірник нормативно – правових актів

 

Посібник

(Для спеціалістів та магістрів)

 

 

 

Полтава – 2012

 

 

Автор:

М.І.Федоров кандидат технічних наук,
доцент кафедри безпеки життєдіяльності
Полтавської державної аграрної академії

У відповідності до наказу Міністерства освіти і науки України, Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи та Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду від 21.10.2010 р. № 969/922/216«Про організацію та вдосконалення навчання з питань охорони праці, безпеки життє­діяль­ності та цивільного захисту у вищих навчальних закладах України», заре­є­строваного в Міністерстві юстиції України 9 листопада 2010 року за № 1057/18352, в посібнику надані основні нормативно – правові акти по переліку рекомендованої літератури Типової навчальної програми з дисципліни «Охорона праці в галузі».

 

 

Федоров М.І.

Охорона праці в галузі : збірник нормативно – правових актів / Федоров М.І.Полтава : РВВ ПДАА, 2012. — 136 с.

Посібник може бути корисним для студентів різних спеціальностей при вивчанні дисципліни «Охорона праці в галузі», при розробки розділу ДР «Охорона праці та безпека в надзвичайних ситуаціях», для широкого загалу інженерно-технічних працівників різних галузей промисловості і сільського господарства.

 

©Федоров М.І.,2012, ©ПДАА, 2012

Зміст Стор.
1. Міжнародні органи та норми в галузі охорони праці. 1.1. Міжнародні органи в галузі охорони праці. 1.2. Міжнародні директиви та стандарти (89/391/ЄЕС ,89/654/ЄЕС ,SA 8000, ISO 26000, OHSAS 18001 2. Рекомендації щодо побудови, впровадження та удосконалення системи управління охороною праці (Нак. ДГПН від 07.02.08) 3. Закон України Про об'єкти підвищеної небезпеки (витяг) 4. Про ідентифікацію та декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки (Пост. КМУ № 956 від 11.07.02) (витяг) 5. Положення щодо розробки планів локалізації та ліквідації аварійних ситуацій і аварій (ПЛАС). (Наказ ДГПН № 112 від 17.06.99 (№ 224 від 01.10.07) 5а. Положення щодо розробки планів локалізації та ліквідації аварійних ситуацій і аварій на об'єктах зберігання й перероблення зерна та зернопродуктів (Наказ МНС, Мін. аграрної політики України N 864/912 від 21.12.2009) 6. Порядок проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві (витяг) (Постанова КМУ N 1232 від 30.11. 2011 р.) Додаток 1 до Порядку Форма Н-5 Додаток 2 до Порядку Акт Н-1 Додаток 3 до Порядку Форма П-4 7. Перелік робіт підвищеною небезпекою(Наказ ДГПН № 15 від 26.01.2005р.) (НПАОП 0.00-2.24-05), 7а. Порядок видачі дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки і на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки (Пост. КМУ № 1107 від 26.10.2011 р. ) 8. Атестації робочих місць за умовами праці (Пост. КМУ № 442 від 1.09.1992 р. ) 9. Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу (Нак. МОЗ № 528 від 27.12.2001 р.) 10. Порядок проведення медичних оглядів працівників певних категорій (Нак. МОЗ № 246 від 21.05.2007) 11. Типове положення про службу охорони праці (Наказ ДНОП № 255 від 15.11.2004 р.) 12. Типове положення пропорядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці (Наказ ДНОП № 15 від 26. 01. 2005 р.) 13. Загальнообов'язкове державне соціальне страхування 13.1. Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» №1105-ХІУ від 23.09.1999 р. (витяг) 13.2. Закон України «Про загальнообов'язкове соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами зумовленими народженням та похованням» № 2240-ІІІ від 18.01.2001 р. 13.3. Визначення єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування 14. Положення про розробку інструкцій з охорони праці (ДНАОП 0.00 - 4. 15 - 98) (Наказ ДНОП № 9 від 29.01.98 )                                            

 



1. Міжнародні органи та норми в галузі охорони праці.

 

1.1. Міжнародні органи в галузі охорони праці (МОП, ВООЗ).

 

Особливого значення набуває міжнародне співробітництво з охорони праці. Воно полягає у вивченні, узагальненні та впровадженні світового досвіду з організації охорони праці, поліпшення умов і безпеки праці; у виконанні міжнародних договорів та угод з охорони праці; проведенні й участі в наукових та науково-практичних конференціях і семінарах з охорони праці.

Важливими міжнародними актами з питань охорони праці є міжнародні договори і міжнародні угоди, до яких приєдналась Україна в установленому порядку.

9 грудня 1994 р. главами урядів країн СНД було прийнято Угоду про співробітництво в галузі охорони праці. Угода передбачає узгодженість дій при встановленні вимог охорони праці до машинобудівної продукції, технологій, матеріалів та речовин при створенні засобів захисту працівників; розробку й реалізацію міждержавних програм і технічних проектів; створення єдиної системи показників та звітності в галузі охорони праці.

16 червня 1994 р. було укладено Угоду про партнерство й співробітництво між Україною та ЄС. Бачене низку указів, постанов, спрямованих на створення необхідних правових і організаційних засідок для виконання цієї Угоди; затверджено Стратегію інтеграції України до ЄС; започатковано розроблення галузевих та національної програм інтеграції.

На сьогодні політики, соціальні партнери, вчені та страхові компанії більшості країн Європи - ЄС (Європейського Союзу) приділяють зростаючу увагу пошукам шляхів, що ведуть до поліпшення виробничого середовища, посилення охорони праці. Створено Європейський фонд поліпшення умів життя і праці, який є однією з організацій Європейського Союзу.

Серед зазначених заходів центральне місце відведено питанням адаптації національного законодавства до законодавства ЄС, виявлення й усунення окремих розбіжностей між нормативно-правовими актами

 

Міжнародна організація праці (МОП)

Значне місце серед міжнародних договорів, якими регулюються трудові відносини, займають конвенції Міжнародної організації праці (МОП). Остання була створена у 1939 р. як автономна інституція при Лізі Націй, а з 1946 р. - як спеціалізована установа ООН. Україна є членом МОП з 1954 р.

Головною метою МОП, згідно з її Статутом, є сприяння встановленню миру на основі соціальної справедливості, поліпшення умов праці і життя працівників усіх країн.

До основних напрямів діяльності МОП належать:

- участь у міжнародно-правовому регулюванні праці шляхом розробки та ухвали нормативних актів (конвенцій і рекомендацій) з питань умов праці і життя працівників;

- розробка й здійснення міжнародних цільових програм, спрямованих на вирішення важливих соціально-трудових проблем (зайнятості, умов праці та ін.);

- надання допомоги державам — членам МОП в удосконаленні національного трудового законодавства, професійно-технічної підготовки працівників, поліпшення умов праці шляхом виконання міжнародних програм технічного співробітництва, проведення дослідницьких робіт та видавничої діяльності.

 

Законотворча діяльність Міжнародної організації праці здійснюється шляхом розробки й реалізації конвенцій та рекомендацій МОП, які відповідали б умовам праці, що постійно змінюються.

Головні цілі МОП — сприяння соціально-економічному прогресу, підвищенню добробуту й поліпшенню умов праці людей, захист прав людини.

Основними завданнями МОП є такі:

• розробка погодженої політики й програм, що спрямовані на вирішення соціально-трудових проблем;

• розробка й прийняття міжнародних трудових норм у вигляді конвенцій і рекомендацій для здійснення визначеної політики;

• допомога країнам, що сприяють вирішенню проблем зайнятості та скороченню безробіття;

• захист прав людини (права на працю, на об'єднання, захист від примусової праці, дискримінації і т. ін.);

• боротьба з бідністю, за поліпшення життєвого рівня працюючих, розвиток соціального забезпечення;

• розробка програм стосовно поліпшення умов праці та виробничого середовища, техніки безпеки і гігієни праці, охорони та відтворення довкілля;

• сприяння об'єднанням працюючих і підприємців у їх роботі спільно з урядами щодо регулювання соціально-трудових відносин;

• розробка дій стосовно захисту найуразливіших груп працюючих (жінки, молодь, люди похилого віку, працюючі емігранти).

Конкретні напрями МОП з охорони праці — це викорінення дитячої праці, запобігання нещасним випадкам на виробництві, роботи без аварій на хімічних підприємствах, рівність щодо умов праці різних категорій працівників, досвід створення безпечних умов у розвинутих країнах тощо.

 

Міжнародна конференція праці (МКП) — найвищий орган МОП, відбувається щорічно у Женеві. Кожна держава-член представлена на МКП чотирма делегатами з правом вирішального голосу:

Уся діяльність МОП визначається її Статутом, а порядок роботи МКП — її Регламентом, що затверджується щорічно.

Вагома частина конвенцій МОП стосується питань охорони праці. Це, зокрема, такі конвенції, як № 32 — про захист від нещасних випадків трудящих, зайнятих на завантаженні чи розвантаженні суден; № 115 — про захист трудящих від іонізуючої радіації; № 119 — про забезпечення машин захисними пристроями; № 120 — про гігієну праці в торгівлі та установах; № 129 — про інспекцію праці в сільському господарстві; № 155 — про безпеку праці, гігієну праці й виробниче середовище; № 174 — про запобігання великим промисловим аваріям; № 176 — про безпеку і гігієну праці в шахтах тощо.

За роки існування МОП ухвалила 184 конвенції (міжнародні угоди, що підлягають ратифікації державами-членами МОП) і 192 рекомендації; у 1994-1995 pp. визначила 7 фундаментальних конвенцій у сфері праці (№29, 87, 98, 100, 105, 111, 138); у 1998р. одноголосно ухвалила Декларацію основних принципів та прав у сфері праці, що базується на 7 фундаментальних конвенціях.

Україна ратифікувала 54 конвенції (46 із них — чинні), у тому числі всі фундаментальні конвенції. За роки незалежності України ратифіковано 10 конвенцій.

Конвенція - це є міжнародний трудовий акт, що після його ратифікації державою-членом МОП вважається обов'язковим для виконання.

Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ)

ВООЗ — спеціалізована установа Організації Об'єднаних Націй. Штаб-квартира розташована у Женеві. До складу ВООЗ входить 193 країни.

У 1945 року на Конференції у Сан-Франциско ухвалене рішення щодо створення міжнародної організації з питань охорони здоров'я. 1946 року Міжнародна конференція охорони здоров'я, яка проходила у Нью-Йорку, схвалила Статут Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ). День набуття чинності Статуту ВООЗ — 7 квітня 1948 р. — вважається Днем заснування цієї організації і щорічно відзначається як Світовий день здоров'я.

Структура та функції організації

Всесвітня асамблея охорони здоров'я (ВАОЗ) - вищий керівний орган ВООЗ щорічно (у травні) проводиться свої сесії, як правило у Женеві. Виконавча рада — виконавчий орган ВООЗ — до складу якої входить 52 країни, проводить свої сесії двічі на рік (у січні та травні).

Генеральний директор ВООЗ — доктор Маргарет Чен (КНР). Термін повноважень розпочався 4 січня 2007 року і триватиме до червня 2012 року.

Головна мета ВООЗ — сприяння забезпеченню охорони здоров'я населення усіх країн світу.

Текст Статуту ВООЗ можна коротко сформулювати як «Право на здоров'я».

ВООЗ координує міжнародне співробітництво з метою розвитку й удосконалення систем охорони здоров'я, викорінення інфекційних захворювань, впровадження загальної імунізації, боротьби з поширенням СНІДу, координації фармацевтичної діяльності країн-членів тощо.

Впродовж останніх років завдяки зусиллям ВООЗ питання охорони здоров'я стали пріоритетом у політичному порядку денному світу. Їх почали обговорювати на найважливіших політичних форумах, до цієї галузі залучаються нові фінансові ресурси.

Функції ВООЗ поділяються на дві категорії: нормативна діяльність (здійснюється переважно штаб-квартирою) та технічне співробітництво (здійснюється регіональними та краї новими бюро).

З метою більш повного врахування регіональних пріоритетів у галузі охорони здоров'я та забезпечення більш тісного зв'язку з потребами національних систем охорони здоров'я головна діяльність ВООЗ здійснюється через її шість регіональних бюро та через представництва ВООЗ у країнах.

До Європейського регіону ВООЗ входить 52 країни, у тому числі Україна. Європейське регіональне бюро (ЄРБ) ВООЗ розташоване у Копенгагені (Данія), очолюється Регіональним директором. 1 лютого 2005 р. розпочався другий (п'ятирічний) термін перебування на цій посаді доктора Марка Данзона (Франція).

ВООЗ та Україна

Україна — член ВООЗ з 1948 р. (3 квітня 1948 р. приєдналась до Статуту ВООЗ). З 1950 по 1991 р. — період неактивного членства України у цій організації. Поновила своє членство у 1992 р.

Співробітництво України з ВООЗ — одна з важливих складових її між­народного співробітництва з метою забезпечення конституційного пра­ва кожного громадянина України на охорону здоров'я, медичну до­по­могу та медичне страхування (стаття 49 Конституції України). Особ­ли­во­го значення таке співробітництво набуває в умовах світу, що глобалізується.

Підходи ВООЗ, згідно з якими здоров'я розглядається водночас як ресурс і мета розвитку та ключ до процвітання, відповідає принципам державної політики України у соціально-економічній галузі. Основні завдання ВООЗ та стратегічні напрямки їх реалізації відповідають інтересам України, більшість загальних пріоритетів організації збігається з пріоритетами, визначеними Урядом України.

Співробітництво України з ВООЗ здійснюється переважно через Європейське регіональне бюро відповідно до рамкових (2-річних) угод, що укладаються між Україною та ЄРБ. В угодах визначаються пріо­ри­тет­ні напрямки співробітництва, на які скеровуються кошти, що виділяються з основного бюджету ВООЗ на підтримку заходів на рівні країни.

У Києві функціонує Представництво ВООЗ в Україні.

Україна зацікавлена у використанні потенціалу та накопиченого ВООЗ міжнародного досвіду, а також залученні через її канали міжнародної допомоги для розв'язання проблем, у першу чергу, на таких напрямках: туберкульоз та ВІЛ/СНІД; пташиний грип, рак, серцево-судинні захворювання та діабет; тютюн; здоров'я матері і дитини; безпека продуктів харчування; психічне здоров'я; безпека крові.

Заходи, що здійснюються в рамках співробітництва України з ВООЗ узгоджуються з її національними пріоритетами та стратегіями у галузі охорони здоров'я, враховують специфіку ситуації у цій галузі в країні та особливості національної системи охорони здоров'я.

Вакцинний скандал 2008 року

26 травня — 9 червня 2008 року під егідою ВООЗ, UNICEF і американського CDC була запланована кампанія з вакцинації української молоді віком 16-29 років від кору та краснухи.

Незважаючи на великий відсоток прищеплених (95%), ВООЗ наполягала на проведенні позачергової вакцинальної кампанії, обґрунтовуючи це загрозою поширення кору з України на Європу, а також виходячи з Програми елімінації кору до 2010 року. Як привід для вакцинації також згадувались попередні спалахи кору і ймовірна (за прогнозами ВООЗ) епідемія кору у 2009 — 2011 рр. Існують припущення, що епідемію у 2009 році могла б викликати саме ця вакцинація, бо, незважаючи на майже нездійснену вакцинальну кампанію, ніякої передбачуваної епідемії не було.

Використовувалась вакцина Tresivac виробництва Serum Institute of India, яка була завезена як гуманітарна допомога від ЮНІСЕФ, але без реєстрації в Україні, вона мала лише сертифікат ВООЗ. Вакцина використовувалась у багатьох країнах «третього світу» (Африці, Азії, Південній Америці, Мексиці)

Кампанія почалась раніше за запланований початок. Але вона була призупинена через смерть після щеплення 17-річного школяра (Антона Тищенка) і госпіталізацію понад 100 вакцинованих. Смерть підлітка викликала гучний резонанс в українському суспільстві, що спровокувало значне падіння довіри до усіх видів вакцин.

 





sdamzavas.net - 2017 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...