Главная Обратная связь

Дисциплины:






Міжнародні директиви та стандарти



Розглянемо окремі директиви ЄС, що співвідносяться із Законом України «Про охорону праці», а саме:

директива 89/391/ЄЕС «Про здійснення заходів щодо поліпшення безпеки і охорони здоров’я найманих працівників під час роботи»

Вона організаційно та за змістом розділів і статей побудована так, щоб підкреслити найважливіший висновок:

головними суб’єктами у створенні безпечних та нешкідливих умов праці є роботодавець і працівник, а всі інші структури виконують до­поміжну функцію у забезпеченні нормальних взаємостосунків між ними.

Виходячи з такої ідеології ринкового суспільства, будуються два основні розділи директиви:

«Обов’язки роботодавців», що складається з восьми статей, де йдеться про принципи й конкретні питання організації охорони праці на підприємстві — від загальних обов’язків роботодавця оцінювати ризики, вживати профілактичних заходів, чітко діяти у разі виникнення аварій і пожеж до його обов’язків створювати необхідні служби, забезпечити навчання працівників, співпрацювати з ними та з їх уповноваженими, своєчасно інформувати працівників про стан справ і будь-які дії, що можуть вплинути на безпеку і охорону здоров’я.

«Обов’язки працівників», у якому сконцентровано основний набір вимог до працівника, починаючи з того, що він зобов’язаний під час роботи сам турбуватися про здоров’я та безпеку — як свою особисту, так і оточуючих людей.

Щодо організації охорони праці на інших рівнях, то директива вимагає від держави лише підтвердження вищезазначених положень національними нормативно-правовими актами та забезпечення відповідного нагляду і контролю за їх виконанням.

Дані положення ЄС суттєво різняться з підходами, що використовуються у чинному законодавстві України. Поряд з роботодавцями і працівниками ми висуваємо на передній план безліч інших суб’єктів, будуємо над підприємством цілу систему державного управління охороною праці, визначаємо її складові елементи — починаючи від уряду, спеціально уповноважених органів, міністерств, об’єднань підприємств, їх служб і закінчуючи місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування.

Як наслідок ці структури частково беруть на себе й відповідальність за стан охорони праці на місцях, а у конкретного роботодавця виникають додаткові причини для виправдань своєї злочинної діяльності або без­діяль­ності: мовляв, не я один винний у загибелі працівника, всі ланки управління і нагляду не спрацювали.

 

Друга директива 89/654/ЄЕС «Про мінімальні вимоги безпеки і захисту здоров’я на робочих місцях». містить основні вимоги з охорони праці, що мають бути враховані при організації робочих місць як у виробничих приміщеннях, так і на відкритому повітрі. Вони знову ж таки подаються через призму обов’язків роботодавця: держава лише визначає правові межі та вимоги безпеки й охорони здоров’я стосовно робочих місць, а завданням роботодавця є безумовне виконання цих вимог щодо кожного робочого місця будь-яким способом, який є для нього найбільш сприятливим і економічно вигідним.



У даній та інших директивах, як правило, не ставиться за мету жорст­ко нормувати конкретні показники чи параметри безпеки, а за­сто­со­ву­ються загальні формулювання кінцевої мети, якої має досягти роботодавець.

Наприклад, «будівлі, в яких розміщуються робочі місця, за своєю конструкцією та міцністю повинні відповідати характеру їх використання», «освітлення в робочих приміщеннях і у проходах повинно виконуватися таким чином, щоб воно не могло стати причиною нещасного випадку» — з охопленням практично всіх вимог, що характеризують безпеку й умови праці на виробництві (вимог до спо­руд, електроустановок, аварійних проходів, проїздів, небезпечних зон, приміщень санітарно-побутового призначення і для відпочинку тощо).

Аналізуючи положення директив ЄС, слід зазначити, що в умовах ринкової економіки основою відносин між головними суб’єктами — роботодавцем і працівником — є закон, а права цих суб’єктів та громадян у цілому надійно захищаються досить розвинутою судовою системою.

Отже, у разі виникнення спору спрацьовує схема, за якою сам факт ушкодження здоров’я або загибелі працівника на виробництві є підтвердженням невиконання роботодавцем тих чи інших загально сформульованих норм законодавства.

Питання ж про співвідношення конкретних профілактичних заходів, які вживалися роботодавцем, і заходів, рекомендованих йому відповідними державними інститутами, страховими компаніями, науково-дослідними або іншими організаціями з охорони праці, стає питанням другого рівня, що відіграє лише допоміжну роль у розгляді конфліктів (але набуває принципового значення для роботодавця, який під тиском економічних та інших важелів впливу змушений зробити правильні висновки на майбутнє і врахувати рекомендації зазначених організацій).





sdamzavas.net - 2019 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...