Главная Обратная связь

Дисциплины:






Особливості порушення моторного розвитку периферійних органів мовлення у дітей з дислалією, дизартрією і ринолалією



Наталія Гаврилова[28]

Результати аналізу наукової літератури (О. Н. Вінарская, С. С. Ляпідєвський, О. В. Правдіної, І. І. Єрмакова, Г. В. Чіркіна, М. Ю. Хватцев та інші) з логопедії показують, що є три групи дітей, які потребують спеціальної постановки звуків з метою подолання у них фонетичного дефекту, – це діти з дислалією, ринолалією і дизартрією. Визначено, що ведучим порушенням у дітей з дислалією, ринолалією та дизартрією є вади фонетичного боку мовлення. Вони можуть бути зумовлені як функціональною слабкістю, яка виникає в нервово-м'язовому комплексі периферичного відділу мовленнєвого апарату, так і порушеннями будови периферичних органів артикуляції, а також вадами рухів органів периферійного мовленнєвого апарату, викликаними патологіями центрального або периферійного відділів нервової системи. На сучасному етапі з набуттям впливу на розвиток логопедії таких наук, як нейропсихологія та психолінгвістика (завдяки працям таких науковців, як Б. М. Гріншпун, Г. А. Іпполітова, Є. М. Мастюкова, М. А. Савченко, Є. Ф. Соботович, В. В. Тарасун), були сформовані і нові підходи до аналізування як мовленнєвого дефекту при дислалії, ринолалії та дизартрії, так і причин його виникнення та механізмів його протікання.

Таким чином, ці порушення мовлення на сучасному етапі класифікують за природою їх виникнення, структурою дефекту і механізмами протікання, ступенем вираженості фонетичного дефекту.

Визначають, що за походженням (природою, причинами виникнення) дислалія може бути функціональною чи органічною. В залежності від механізмів функціонування, визначають сенсорну, моторну й сенсо-моторну дислалію. Сенсорна дислалія пов'язана з порушенням формування механізмів звукового сприймання образу звука, слова (прийому інформації, контролю за процесом сприймання інформації). Моторна дислалія обумовлена порушенням механізмів, що забезпечують виконання рухів органами артикуляції, а також контролю за їх виконанням.

Ступінь вираженості вад вимови фонем визначають на підставі підрахунку кількості порушених звуків та артикуляційних груп, до яких їх відносять. При мономорфній дислалії порушена вимова фонем однієї артикуляційної групи; при складній (поліморфній) – порушена вимова фонем кількох артикуляційних груп. Опираючись на науковообґрунтовані дані фонетики про артикуляційні ознаки фонем, М. А. Савченко було обґрунтовано фонетичний підхід, щодо класифікації порушень вимови звуків у дітей, згідно якого голосні розглядаються як самостійні одиниці і в артикуляційні групи не об'єднуються, але приголосні звуки були класифіковані за п'ятьма ознаками: 1) місце утворення звука; 2) спосіб утворення перепони; 3) роботи голосових складок; 4) участі середньої частини язика; 5) участі м'якого піднебіння. Враховуючи ці дані, вади вимови фонем будь-якої однієї з наведених артикуляційних груп визначають як мономорфну дислалію, двох і більше - поліморфну дислалію.



В усному мовленні дітей з ринолалією також спостерігається багато порушень вимови фонем, які виникають в результаті периферичної недостатності артикуляційного апарату. У цих дітей формуються неправильні артикуляції звуків як компенсація через занадто високий підйом кореня язика, занадто слабкий тонус м'язів кінчика язика, недостатню участь губ в фонемоутворенні, переважну участь кореня язика і гортані, а також напруження мімічної мускулатури.

Залежно від причин, що їх зумовлюють, виділяють функціональну та органічну форми ринолалій. Причинами, що обумовлюють порушення звуковимови, у цих дітей можна вважати дефекти будови та функціонування м'якого піднебіння та язичка, а також інших органів артикуляції: губ, зубо-щелепної системи, язика. Причинами, що обумовлюють порушення інтонаційно-мелодичної сторони мовлення у цих дітей, є неправильна будова та функціонування м'якого піднебіння та язичка, які зумовлюють слабкість, недостатню диференційованість видихуваного струменя повітря, функціональні порушення голосу.

Найістотнішим проявом порушення вимови звуків при ринолалії є підключення носового резонатора і зміни аеродинамічних умов при вимові усіх ротових звуків. Звуки при цьому набувають назального відтінку, змінюється характерний тон приголосних звуків.

Поряд із цим, при вимові окремих приголосних звуків через напруження, що виникає в області гортані, виникає їх додаткова артикуляція. Можуть спостерігатися і пропуски окремих звуків при вимові слів. Порушення їх вимови за місцем і способом утворення: заміни -к- на -х-, шепелява чи пом'якшена вимова звуків -с-, -з-, -ц-, -дз-, -ш-, -ж-, -ч-, -дж-, оглушення сонорних звуків в кінці слова, відсутність вібранта -р-, заміна його звуком -и, -поява в мовленні додаткових звуків (шипіння, свисту, храпу, гортанності тощо); заміна свистячих звуків на -ф-, змазана вимова приголосних звуків при їх збігові тощо. В цілому, ряд науковців (І. І. Єрмакова, М. Зєєман, А. Г. Іпполітова, Г. В. Чіркіна та інші) вказують на надзвичайно велику різноманітність порушень вимови звуків у цих дітей і їх зв′язок не лише з особливостями порушень будови органів артикуляції, але й зі здатністю цих дітей самостійно використовувати компенсаторні прийоми для пристосування органів артикуляції для вимови звуків, індивідуальної форми, об'єму ротової і носової порожнин. Є також вікові, індивідуально психологічні та соціально-психологічні фактори, що впливають на рівень вираженості порушення у цих дітей фонетичної сторони мовлення при ринолалії.

Ряд науковців також вказують і на те, що порушення вимови звуків мовлення при ринолалії можуть ускладнюватися фонематичними розладами, які зумовлюють труднощі здійснення контролю за процесом формування власного мовлення. Рівень недорозвитку звукової сторони мовлення у цих дітей також може бути різним, проте чіткої класифікації у науковій літературі не подано.

Основною ознакою дизартрії також вважають порушення звуковимови. В залежності від типу порушень вимови звуків їх поділяють на: 1) антропофонічні (спотворена вимова фонем) 2) фонологічні (відсутність, заміна, змішування одних звуків з іншими).

Для усіх форм дизартрії провідною причиною, що обумовлює специфіку вимови звуків, є порушення тонусу м’язів, характер якого залежить від локалізації ураження в головному мозку. На підставі аналізу місця локалізації ураження у головному мозку та на підставі аналізу змісту симптомів, що виникають при цих ураженнях, було виділено декілька класифікацій дизартрій: клінічну класифікацію (О. В. Правдіна), класифікацію на основі синдромологічного підходу (І. І. Панченко) та інші.

Виділяють наступні форми порушення м'язового тонусу мускулатури мовленнєвого апарату при дизартрії: спастичність, гіпотонію, дистонію, дискоординацію, порушення реципрокної інервації, диспраксію (недостатність артикуляційного праксису).

При спастичності у м'язах мовленнєвого апарату спостерігається постійне напруження. Порушення може бути повним і розповсюджуватися на м'язи органів дихання, фонації, шиї, губ, обличчя, язика або більш локальним і охоплювати лише окремі м'язи язика. Характерними при цьому є пом'якшена вимова фонем. Спостерігаються труднощі при виконанні довільних рухів органами артикуляції, що призводить до нечіткості вимови звуків, недостатності їх диференціації.

При гіпотонії спостерігається млявість тонусу м'язів органів мовлення. При гіпотонії язик у дитини тонкий, розпластаний, губи мляві, розімкнені, м'яке піднебіння опущене, пасивне і слабке, а також спостерігається гіперсалівація. У дітей спостерігається гугнявий відтінок мовлення, струмінь видихуваного повітря через рот надзвичайно слабкий. У них також порушується вимова усіх зімкнених та зімкнено-прохідних звуків (п, п', б, б', т, т', д, д', ч, дж, ц, дз). Виникають і труднощі при палаталізації усіх звуків мовлення. Спостерігається відсутність чи спотворена вимова найскладніших звуків мовлення (с, с', з, з', ш, ж, р, л). Особливо характерними для цих дітей є міжзубний та боковий сигматизм.

При дистонії спостерігається часта зміна тонусу м'язів: у стані спокою тонус м'язів слабкий, але при спробі говорити він зростає. Характерною особливістю вимови звуків у цих дітей є їх непостійна артикуляція: спотворена вимова звуків може замінятися їх замінами і пропусками чи навпаки.

Обмеження рухливості органів мовлення при дизартрії можуть ускладнюватися насильницькими мимовільними рухами чи синкінезіями.

До насильницьких мимовільних рухів відносять тики, міоклонії, хорею, атетоз і тремор.

У медичній літературі з неврології міоклонії характеризують, як різкі, найчастіше ритмічні клонічні посмикування м'язів чи груп м'язових волокон. Міоклонії можуть бути як загальними, так і локальними. Найчастіше вони локалізуються у нижніх кінцівках, тулубі і обличчі. Проте можуть спостерігатися міоклонії язика та м'якого піднебіння. Міоклонії зберігаються як у стані спокою, так і в процесі виконання рухів. Вони значно підсилюються при хвилюваннях. На відміну від клонічних посмикувань, міоклонії не зумовлюють рухи тих чи інших частин тіла. Причиною міоклоній є токсикози, запальні, спадково-дегенеративні ураження екстрапірамідної системи з переважаючими ураженнями зубчатих ядер, нижніх олив, червоних ядер, чорної речовини, стріатума.

Тики – це швидкі клонічні, як правило, стереотипні посмикування обмеженої групи м'язів, що імітують довільні рухи частин тіла людини, у зв'язку з чим виникає враження, що вона їх виконує навмисно. Найчастіше тики локалізуються в м'язах обличчя і проявляються у вигляді швидкого наморщування лоба, підняття брів, моргання, висування язика. Рідше спостерігаються тики м'язів шиї, які зумовлюють повертання голови вбік, кивання вперед. Тики можуть бути також загальними і охоплювати в тому числі і м'язи кінцівок, тулуба, дихальних м'язів. У цьому випадку у хворих спостерігається імпульсивне підскакування, присідання, гримаси на обличчі, вокальні феномени у вигляді похрюкування, викрикування. Причиною тиків є як функціональні, так і вроджені фактори.

Атетоз – повільні, хвилеподібні, химерні рухи в кистях і стопах. Можуть спостерігатися у м’язах обличчя у вигляді вип’ячування губ, перекошування рота, гримас, цокання язиком. Причиною його виникнення є ураження великих клітин стріатума частини екстрапірамідної системи.

Хорея, на відміну від атетозу, характеризується швидкими, неритмічними, не-координованими посмикуваннями різних груп м'язів обличчя, тулуба, кінцівок. Може нагадувати довільні рухи, які проявляються у вигляді нахмурювання брів, лоба, висовування язика, хаотичних рухів кінцівок. Хореїчний гіперкінез виникає при ураженні неостріатума.

Тремор – стереотипний ритмічний гіперкінез, який проявляється у вигляді дрібного тремтіння і спостерігається у кистях рук, стоп, тулуба, голови. Амплітуда і частота тремтіння можуть бути різноманітними і залежать від механізму виникнення порушення. Причиною тремтіння може бути ураження червоного ядра, а також тремор спостерігається при паркінсонізмі.

Ряд науковців (Л. О. Бадалян, О. М. Мастюкова, О. В. Правдіна, К. А. Семенова та інші) вказують на те, що у частини дітей з дизартрією ускладнення виникають через дискоординаційні розлади, характерними ознаками яких є порушення точності виконання рухів, що можуть проявлятися у вигляді гіперметрії чи гіпометрії. Виникають вони при ураженнях мозочка та мозочкового контролюючого кола. Характерними для цих дітей є і порушення реципрокної інервації та пропріоцептивної аферентної імпульсації.

Науковці (Є. Ф. Соботович, В. В. Тарасун) вказують і на те, що поряд з руховими розладами, ускладнюючим фактором формування звуковимови у дітей з дизартрією є недорозвиток у них фонематичних процесів.

На сучасному етапі створені порівневі класифікації порушень фонетичної сторони мовлення у дітей з дизартрією. Зокрема, G. Tardier розрізняє чотири ступені тяжкості мовленнєвих порушень і зрозумілості мовлення хворих з дизартрією і анартрією для оточуючих: 1) найлегший ступінь, при якому порушення звуковимови виявляються лише спеціалістом у процесі обстеження мовлення дитини; 2) порушення вимови у цих дітей помітні кожному, але мовлення зрозуміле оточуючим; 3) мовлення зрозуміле лише близьким дитині людям; 4) найважчий ступінь, при якому мовлення у дітей відсутнє або незрозуміле навіть близьким дитині людям (анартрія).

М. А. Поваляєва пропонує виділити три ступеня тяжкості порушень мовлення при дизартрії, проте вони стосуються лише порушень, обумовлених спастичністю тонусу м’язів органів артикуляції. Вона вказує на наявність у дітей зі спастичним типом порушення моторики периферійних органів мовлення легкого, середнього та тяжкого ступеня вираженості фонетичного порушення.

При легкому ступені недорозвитку звуковимови експресивне мовлення дітей добре зрозуміле оточуючим, але в його потоці відзначають нечіткість у вимові, легку змазаність вимови звуків у всіх фонетичних групах.

Середня ступінь характеризується наявністю в експресивному мовленні спотвореної вимови 1/3 усіх звуків, їх назалізацією, змазаною вимовою. Мовлення у цих дітей недостатньо зрозуміле для оточуючих. Фраз немає.

При тяжкому ступені вираженості вади експресивне мовлення дітей складається з окремих слів. Вимова більшості фонем спотворена настільки, що мовлення в цілому є незрозумілим для оточуючих.

Підсумовуючи вище сказане, слід вказати на те, що у переважній більшості випадків в основі порушень вимови звуків у дітей з дислалією, ринолалією та дизартрією лежать рухові розлади, причинами яких може бути як функціональна слабкість в області артикуляційного апарату (спостерігається в окремих випадках при дислалії та ринолалії), так і порушення будови (при дислалії, ринолалії) чи інервації мовленнєвого апарату (при дизартрії). У значної частини цих дітей порушення вимови ускладнені ще й недорозвитком фонематичних процесів. І лише у невеликої частини дітей з дислалією порушення фонематичного слуху виступає провідною причиною, що обумовлює у них вади вимови фонем.

Отже, було визначено, що рівень недорозвитку рухової активності периферійних органів мовлення у дітей з дислалією, ринолалією та дизартрією може бути різним і залежить як від причин, що лежать в його основі, так і від складності самого ураження. Ступінь порушення рухової активності периферійних органів мовлення та контролю за їхньою діяльністю у переважній більшості випадків визначає у дітей складність вираженості дефекту вимовного боку мовлення. Чим глибшими, різноманітнішим є порушення артикуляційного праксису і мовленнєвого дихання, тим більша кількість і складність порушень вимови фонем спостерігається у дітей і тим тривалішою буде робота по їх постановці. Порушення фонематичних процесів у дітей не стільки визначають динаміку і тривалість постановки у них звуків, скільки специфіку їх автоматизації і введення у зв’язне мовлення.

В цілому ступінь недорозвитку вимовного боку мовлення у дітей, артикуляційної моторики і дихання нами представлено у таблиці 1.

Таблиця 1





sdamzavas.net - 2019 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...