Главная Обратная связь

Дисциплины:






Особливості виконання завдань для дослідження органів артикуляції і дихання дітьми з порушеннями мовленнєвого розвитку та їх інтерпретація



 

Аналіз якості виконання вправ для губ:

дитина самостійно перед дзеркалом, правильно виконує, і статичні і динамічні вправи для губ. Сильно розтягує і витягує губи, плавно переключається з одного руху на інший, точно знаходить усі артикуляційні позиції, бере за основу для виконання завдання інструкцію і зразок виконання продемонстрований логопедом – таке виконання свідчить про нормальний розвиток тонусу м’язів, що забезпечують рухи губ;

– дитина виконує статичні артикуляційні вправи для губ самостійно, точно знаходить артикуляційні позиції, плавно переключається з одного руху на інший, проте недостатньо сильно розтягує чи витягує губи – незначна слабкість тонусу м’язів губ, що може бути обумовлена функціональними причинами (слабкий тонус м’язів губ через недотримані умови годування дитини в немовлячий період її розвитку, часті хвороби, які має дитина у ранньому віці і які ослаблюють її загалом), або незначними органічними ураженнями (результат порушення будови чи інервації м’язів, що забезпечують рухливість губ);

– дитина виконує статичні вправи на довільному рівні мляво, губи розтягує, але недовго втримує їх в необхідній артикуляційній позиції, вони швидко вертаються у вихідний стан. При виконанні динамічних артикуляційних вправ не переключається з однієї позиції на іншу, а вертається у вихідний стан, а потім виконує новий рух що свідчить про наявність млявих паралічів та парезів обумовлених порушенням інервації губ;

– дитина артикуляційну позицію „посмішка” виконує на довільному рівні активно, правильно, сильно розтягує губи і тривало втримує їх. Позицію „оскал” виконує слабше і не завжди правильно (замість того, щоб опустити нижню губу відкриває рот, посміхається). Позицію „трубочка” утворює не відразу, а після декількох спроб, пошуку правильного варіанту виконання завдання. За умови наявності успішної спроби, губи витягує вперед слабко, втримує їх у такій позиції недовго. В тяжчих випадках губи вперед не витягує. Такі особливості виконання свідчать про наявність у дитини млявого парезу колового м’яза рота при збереженому тонусі м’язів обличчя;

– дитина виконує вправи на довільному рівні недостатньо точно, не відразу знаходить позицію „посмішка”, „оскал”, „трубочка”, а лише після декількох спроб, слабко розтягує та витягує губи. На мимовільному рівні (без дзеркала, в умовах створених ігрових ситуацій, тоді, коли дитина сміється, вимовляє звук -у-, втримує в губах трубочку чи тягнеться губами до чогось) губи рухаються активніше. Така особливість виконання вправ свідчить про наявність спастичних паралічів та парезів м’язів щік, обличчя, губ;



– при виконанні вправ активно рухаються м’язи лише однієї частини обличчя – це свідчить про наявність односторонніх млявих паралічів та парезів. На обличчі у таких дітей спостерігається яскраво виражена асиметрія: одна частина м’язів обличчя підтягнута, інша – набрякла, опущена донизу. Опущеним донизу є і один кутик рота. Може бути відкритим з одного боку рот;

– в процесі втримування губ у відповідній артикуляційній позиції спостерігається їх посмикування – це свідчить про наявність гіперкінезів у цій області;

– в процесі втримування губ у відповідній артикуляційній позиції спостерігається їх тремтіння – це свідчить про наявність тремору у м’язах цієї області;

– в процесі утворення артикуляційних статичних позицій губами спостерігається їх повільне викривлення, відкривання рота, можуть спостерігатися супровідні повільні рухи головою (відкидання голови назад, витягування її вперед тощо). Таке виконання завдань свідчить про наявність у дитини атетозу.

 

Аналіз якості виконання вправ для зубо-щелепної системи:

дитина міцно змикає зуби і втримує їх у такій позиції достатній проміжок часу, стільки скільки скаже логопед (наприклад доти поки логопед у середньому темпі не порахує до п’яти), губи при цьому у неї напружені й розтягнуті так, що видно і верхні, і нижні зуби. Вона активно, у середньому темпі клацає зубами, верхні передні зуби при цьому трішки виступають над нижніми і міцно прилягають в процесі зімкнення з боків і з переду – такі особливості виконання артикуляційних вправ вказують на сформованість будови і рухливості зубо-щелепної системи у відповідності до норми;

– в процесі виконання артикуляційних вправ для дослідження зубо-щелепної системи помітно як: верхні зуби сильно виступають над нижніми – у дитини прогнатія; нижні зуби сильно виступають над верхніми – у дитини прогенія; передні зуби при змиканні пристають, а бокові розімкнені, – у дитини боковий відкритий прикус; бокові зуби зімкнені, а між передніми спостерігається щілина – передній відкритий прикус (Примітка: порушення будови зубо-щелепної системи можуть бути самостійними чи супровідними і тому спостерігатися можуть і при дислалії, і при ринолалії, і при дизартрії. Для того, щоб диференціювати ці порушення при діагностиці потрібно оцінювати й інші виявлені при обстеженні симптоми: особливості будови і функціонування м’язів язика, язичка, губ, особливості мовленнєвого дихання тощо);

– дитина повільно виконує вправу слабко або не до кінця змикає верхні та нижні зуби, недовго втримує зуби у позиції «парканчик» – подібні особливості виконання цієї вправи спо­стерігається при наявності млявого тонусу жувальних м’язів;

– дитина самостійно не піднімає нижню щелепу, але логопед може підняти її догори рукою, при цьому в процесі забезпечення дитині пасивного руху відчувається мінімальна протидія, втримати нижню щелепу у такій позиції самостійно дитина не може, а тому рот у неї повільно відкривається – такі особливості виконання вказують на наявність у дитини млявого паралічу жувальних м’язів;

– дитина в процесі виконання завдання на довільному рівні перед дзеркалом довший час веде пошук правильної позиції. Замість того, щоб зімкнути зуби, ще більше відкриває рот, викривляє його тощо, проте на мимовільному рівні (наприклад, коли їй пропонують втримати у зубах соломинку) піднімає нижню щелепу і втримує її достатній проміжок часу у такій позиції. В процесі втримування зубів зімкненими у дітей можуть спостерігатися супровідні рухи: напруження в області шиї, витягування її вперед чи закидання назад, стискання кулачків, згинання рук у ліктях тощо – симптоми вказують на наявність у дітей спастичного парезу в області жувальних м’язів;

– у випадках наявності у дітей більш виражених спастичних чи млявих парезів діти також можуть викривляти нижню щелепу при її підніманні вправо чи вліво, при цьому також можна почути незначний хрускіт в суглобах, що з’єднують між собою нижню і верхню щелепи. Такі симптоми вказують на наявність паралельних захворювань суглобів (наприклад артриту), які можуть виступати як ускладнюючий фактор при для відновленні рухливості нижньої щелепи).

 

Аналіз якості виконання вправ для щік:

дитина надуває і втягує щоки, тривало втримуючи їх у цій позиції достатньо тривалий проміжок часу (наприклад, поки логопед не порахує в середньому темпі до п’яти) – такі особливості виконання вправи вказують на сформованість тонусу м’язів щік і губ у відповідності до норми;

– дитина не втягує і не надуває щоки – симптоми можуть бути притаманні і дітям зі слабким тонусом м’язів щік і губ, і з підвищеним тонусом цих м’язів. Для більш детальних висновків потрібно враховувати показники виконання артикуляційних вправ для губ.

 

Аналіз якості виконання вправи для язика «Лопата»:

дитина кладе достатньо широкий язик з округлим кінчиком на нижню губу так, що він її повністю закриває (тобто достатньо витягнувши язик з ротової порожнини) і втримує його у стані спокою у такій позиції достатньо часу (наприклад, поки логопед не порахує в середньому темпі до п’яти). В процесі виконання завдання рот у дитини достатньо широко відкритий, вона не прикушує спинку язика, щоб втримати широким язик на нижній губі, а він лежить на нижній губі самостійно, корінь язика при цьому теж широкий, низько опущений і розслаблений – такі особливості виконання вправи вказують на сформованість тонусу м’язів язика у відповідності до норми;

– широкий, рихлий, товстий язик з округленим кінчиком спочатку лягає спокійно на нижню губу, але швидко втомлюється і ховається в ротову порожнину (тобто дитина тривалий проміжок часу не може втримати широкий розпластаний язик) – така особливість виконання свідчить про наявність слабкого тонусу м’язів язика. В тяжчих випадках дитина недостатньо витягує язик з ротової порожнини, він доходить лише до половини губи чи ледве дотягується до нижньої губи. В найтяжчих випадках дитина взагалі не витягує язика з ротової порожнини;

– широкий округлений язик спочатку спокійно лежить на нижній губі (можливі варіанти, коли дитина, недостатньо витягує язик з ротової порожнини він, доходить лише до половини губи чи ледве дотягується до нижньої губи, прикушує язик, щоб не ховався у рот), але швидко втомлюється і ховається в ротову порожнину. Коли дитині запропонувати в процесі відтворення позиції широко відкрити рот, помітним є сильно напружений піднятий догори корінь язика. Додатково у таких випадках можна запропонувати дитині з витягнутим язиком при широко відкритому роті сказати з притиском напружено -а-, паралельно легко натиснути кульковим або будь-яким широким зондом на середину язика, опускаючи його донизу (при цьому у дитини може або спрацювати блювотний рефлекс, або ви відчуєте тверде напружене тіло язика). Такі симптоми характеризують наявність у дитини вибіркового парезу – корінь язика спастично напружений. У цьому випадку переважно на рівні кінчика язика у дітей формується функціональна слабкість, а саме, тонус цих м’язів знижується;

– кінчик язика при виконанні вправи відхиляється в один бік (вважається, що кінчик язика відхиляється у той бік, тонус м’язів з якого є збереженим) – ця особливість виконання може свідчити про наявність односторонніх млявих паралічів та парезів м’язів язика, проте така ж особливість виконання вправи може вказувати на наявність у дитини короткої під’язикової вуздечки. Цей симптом повинен бути перевірений за допомогою додаткових артикуляційних вправ, що вимагають піднімання дитиною язика догори, або можна попробувати підняти язик дитині догори зондом. Інколи у дітей з короткою під’язиковою вуздечкою спостерігається роздвоєння кінчика язика (в медицині синдром має назву «синдром сердечка»);

– язик при виконанні вправи стає напруженим, вузьким, на дотик твердим. Кінчик язика при цьому може бути загнутим униз, угору, або лежати прямо. Язик на нижній губі втримується достатньо тривало. Такі симптоми свідчать про те, що у дитини підвищений тонус м’язів язика (спастичний параліч чи парез). В легших випадках, коли дитині запропонувати покусати язик зубами він стає широким, проте після нетривалого втримування знову стає вузьким. В тяжких випадках наявності спастичного паралічу навіть при покусуванні язика він широким не стає;

– язик в процесі втримування язика на нижній губі смикається – симптом вказує на наявність у дитини фасцикулярного гіперкінезу;

– язик в процесі втримування на нижній губі дрібно тремтить або виконує швидкі системні рухи (вправо-вліво) – симптом вказує на наявність у дитини міоклонічного гіперкінезу (тремору язика);

– язик в процесі втримування на нижній губі повільно починає рухатися (не лежить спокійно), викручується – симптом вказує на наявність у дитини атетозу;

– дитина широкий язик втримує на нижній губі, проте, коли паралельно з відтворенням цієї позиції їй пропонують очима слідкувати за кулькою (кінчиком пальця тощо) язик починає рухатися за очима, хаотично рухатися чи змінює свою конфігурацію – симптом вказує на наявність у дитини незначних, мініпарезів, які викликають труднощі при контролі стану напруження і розслаблення окремих груп м’язів.

 

Аналіз якості виконання вправи для язика «Гірка»:

дитина при широко відкритому роті відтягує кінчик язика назад від нижніх передніх зубів, корінь язика при цьому високо піднімається. Вона втримує язик у цій позиції достатньо тривалий проміжок часу (наприклад, поки логопед не порахує в середньому темпі до п’яти). Таке виконання завдання характерне для дітей з нормальним тонусом м’язів язика, а також у дітей, у яких підвищений тонус м’язів кореня язика і слабкий кінчик язика. Відтворення і втримування цієї позиції теж не викликає труднощів, більше того вона для них є звичною. У них є труднощі з опусканням спинки язика донизу і витягуванням його вперед з ротової порожнини;

– дитина не відтягує язик назад, він в процесі роботи широкий і розпластаний лежить у ротовій порожнині – таке виконання характерне для дітей з млявими парезами язика. В легших випадках зондом, натиснувши на язик вище кінчика, можна відтягнути язика назад, а дитина втримує його у такій позиції певний проміжок часу. В тяжчих випадках відтягнутий за допомогою зонда язик назад, після того як забрали зонд, вертається відразу ж у нейтральну позицію. У всіх випадках при млявих паралічах та парезах навіть, при пасивному виконанні вправ, корінь язика у дітей піднімається недостатньо високо;

– дитина не відтягує язика назад. В процесі роботи спостерігається напруження тіла язика, зміна його конфігурації з широкого на вузький. Застосування зонда допомагає лише у тих випадках, коли вдається відволікти дитину від активної участі у виконанні завдання, її усвідомленої допомоги. Створення образної ситуації, яка дозволяє підключити мимовільний рівень виконання завдання, образна уява про відповідну позицію допомагає дітям з цього типу порушенням випадково підняти корінь язика до високого рівня. У переважній більшості при наявності таких порушень ця позиція нестійка і довго дітьми не втримується: зокрема, в легших випадках дитина якусь мить фіксує язик у цій позиції, а потім повертається у вихідний стан. При наявності у дитини спастичного паралічу язик назад не відтягується взагалі, ні при довільному ні при мимовільному виконанні завдання.

 

Аналіз якості виконання вправ для язика: «Покласти широкий язик на верхню губу», «Впертися кінчиком язика у верхні зуби», «коник»:

дитина піднімає широкий чи вузький язик догори при широко відкритому роті і втримує його у такій позиції достатній проміжок часу (наприклад, поки логопед не порахує в середньому темпі до п’яти) – таке виконання завдання характерне для дітей з нормальним тонусом м’язів язика;

– дитина піднімає язик угору, але втримує його у такій позиції недостатньо довго, він швидко втомлюється і падає вниз. Їй легше втримувати язик у верхній позиції тоді, коли його кінчик зачіпляється за верхні зуби. Цокання язика при виконанні вправи «Коник» слабке і здійснюється при недостатньо широко відкритому роті. Таке виконання характерне для дітей зі слабким тонусом м’язів кінчика язика. При млявому парезі у них можуть спостерігатися такі особливості виконання цього завдання, як кусання широкого кінчика язика, витягування широкого язика вперед. Також при млявому парезі язик можна підняти дитині догори зондом, м’язи чинять при цьому незначну протидію. Після того як його підняли догори, він ще якусь мить втримується у такій позиції самостійно. При більш вираженому порушенні тонусу м’язів язика – млявому паралічі діти самостійно угору язик не підносять, при широко відкритому роті він залишається внизу. При млявому паралічі язик можна підняти зондом догори, він не чинить опору, але якщо забрати зонд, язик падає вниз;

– дитина, працюючи самостійно перед дзеркалом за наслідуванням, язик угору не піднімає. Чим більше старається дитина, працюючи на довільному рівні, тим гірше у неї виходить. Язик, в процесі виконання завдання, може змінювати конфігурацію з широкого на вузький. Дитина може прикушувати кінчик язика, старатися підняти його угору нижньою губою. Піднімання язика зондом не дає бажаного результату, він стає твердим, вузьким, чинить значну протидію. При виконанні вправ в ігровій ситуації (коли дитині пропонують облизати верхню губу, дотягнутися до носа, показати як коник цокає коли їде по дорозі, як жабка скрекоче), без візуального контролю за процесом утворення артикуляційної позиції, дитина піднімає язик догори – такі особливості виконання завдань характерні дітям зі спастичними парезами м’язів язика. При наявності виражених порушень тонусу язика спастичного типу (при ригідному паралічі), він догори не піднімається, ні на мимовільному ні на недовідному рівнях, на дотик м’язи при цьому тверді.

 

Аналіз якості виконання вправи для язика «Голочка»:

дитина висовує вузький, з вираженим кінчиком язик вперед при витягнутих вперед губах і втримує цю артикуляційну позицію достатній проміжок часу (наприклад, поки логопед не порахує в середньому темпі до п’яти). Такі особливості виконання завдання характерні для дітей з нормальним тонусом м’язів язика. При наявності у цій області спастичних паралічів і парезів завдання також виконується правильно;

– дитина недостатньо висовує язик вперед і він при цьому залишається широким з невираженим кінчиком Такі особливості виконання завдання характерні для дітей з млявими паралічами та парезами, а також із вибірковим парезом при якому тонус кореня язика є підвищеним, а кінчика язика зниженим.

Аналіз якості виконання вправи для дослідження
м’якого піднебіння і язичка:

у дитини в процесі вимови звука А з витягнутим вперед язиком, корінь язика достатньо опущений вниз і тому добре видно тверде піднебіння, м’яке піднебіння і язичок. Тверде і м’яке піднебіння опукле, рівномірно забарвлене в рожевий колір. Язичок м’язистий, округлий на кінчику і в процесі роботи відхиляється у напрямку до задньої стінки ротоглотки, прилягає до місця яке називається «валиком Пассавана». Такі особливості вказують на правильну сформованість будови твердого, м’якого піднебіння і язичка, а також у відповідності до норми розвинену рухливість м’язів язика, м’якого піднебіння і язичка;

– у дитини в процесі вимови звука А з витягнутим вперед язиком, корінь язика достатньо опущений вниз і тому добре видно тверде піднебіння, м’яке піднебіння і язичок. Тверде піднебіння у передній частині за зубами високо підняте. Язичок м’язистий, округлий на кінчику і в процесі роботи відхиляється у напрямку до задньої стінки ротоглотки. Така будова вказує на наявність у дитини високого готичного піднебіння. Рекомендовано при наявності такої специфіки будови твердого піднебіння звернути увагу на будову язика. У переважної більшості дітей з такою формою твердого піднебіння язик є вузьким і довгим. Така його форма гармонічно поєднується з високим готичним піднебінням завдяки, чому він дістає до усіх його частин. Труднощі при самостійному утворенні звуків мовлення виникають не у всіх дітей з такими особливостями будови органів артикуляції, а лише в окремих з них. Складніша ситуація, коли є диспропорція між будовою твердого піднебіння і язика. А саме, при високому готичному піднебінні є середній за величиною язик чи малий. У таких випадках у дітей завжди формується неправильна звуковимова, оскільки вони не можуть самостійно правильно пристосувти одні органи артикуляції відносно інших;

– у дитини в процесі вимови звука А з витягнутим вперед язиком, корінь язика достатньо опущений вниз і тому добре видно тверде піднебіння, м’яке піднебіння і язичок. Тверде піднебіння у задній і передній частинах низько опущене. Язичок м’язистий, округлий на кінчику і в процесі роботи відхиляється у напрямку до задньої стінки ротоглотки. Така будова вказує на наявність у дитини низького плаского піднебіння. Таке тверде піднебіння у більшості дітей гармонічно поєднується з маленьким язиком. Труднощі при самостійному утворенні звуків мовлення виникають не у всіх дітей з такими особливостями будови органів артикуляції, а лише в окремих з них;

– у дитини в процесі вимови звука А з витягнутим язиком язичок відхиляється назад і в бік (вправо чи вліво). Така особливість виконання завдання вказує на наявність у дітей захворювань в області носа та носоглотки (збільшених аденоїдів, поліпів тощо). Язичок відхиляється в той бік, з якого іннервація збережена, а отже місце протікання захворювання в області носової порожнини з протилежного боку. Ставити остаточний діагноз про характер захворювання яке спричинило порушення діяльності язичка на підставі спостереження лише за зовнішніми симптомами неможна. Для логопеда ж така особливість є підставою для направлення дитини на консультацію до отоларинголога;

– у дитини в процесі вимови звука А з витягнутим язиком язичок не відхиляється. За формою він довгий, за кольором – блідо-рожевий. Така особливість виконання завдання може вказувати на наявність захворювань в області носа та носоглотки (збільшених аденоїдів, поліпів) або може бути результатом порушення інервації язичка (млявий парез) в результаті ураження кортико-нуклеарних шляхів чи підкіркових утворень. Ставити остаточний діагноз про характер захворювання яке спричинило порушення діяльності язичка на підставі спостереження лише за зовнішніми симптомами не можна, але для логопеда така особливість може бути підставою для направлення такої дитини на консультацію до отоларинголога чи невропатолога;

– у дитини в процесі вимови звука А з витягнутим вперед язиком корінь язика високо піднятий у ротовій порожнині настільки, що закриває задню частину піднебіння, а тому язичка не видно, як і непомітними є його рухи. Звук А діти з такою особливістю функціонування язика інколи вимовляють наближено до Е. В окремих з них можуть спостерігатися супутні рухи органів мовлення: наморщування носа, в процесі вимови звука А кінчик язика ховається у ротову порожнину, неспокійний язик який кожен раз змінює позицію у ротовій порожнині чи форму (з вузького на широкий), підтягування у ротову порожнину нижньої губи. Такі особливості виконання завдання свідчать про наявність спастичного парезу в області кореня язика, що негативно побічно впливає на рухливість язичка. Паралельно у таких дітей можуть бути і специфічні порушення будови та функціонування м’якого піднебіння і язичка: незрощення, роздвоєння, відсутність язичка; незрощення (одностороннє чи двостороннє серединне) язичка і м’якого піднебіння, спастичний парез язичка. Ці особливості інколи через високо піднятий корінь язика у дітей довший час не помічають при обстеженнях. Для того, щоб визначити основну і додаткові причини (у дітей може спостерігатися одночасно два порушення мовлення, і ринолалія, і дизартрія) такої симптоматики обов’язково потрібно оглянути задню частину піднебіння, а для цього необхідно опустити спинку язика. Ми можемо зробити це за допомогою зонда. Беремо зонд або з широкою основою, або з кулькою середньої величини і легко натискаємо ним на спинку язика, просуваючись поступово від кінчика до його середньої частини і далі до межі блювотного рефлексу. Слід бути дуже обережним оскільки у більшості дітей з такими особливостями рухливості органів артикуляції може бути підвищеним блювотний рефлекс. Можна пропонувати таким дітям виконувати додаткові завдання, які сприятимуть розслабленню у них кореня язика: відкинути голову назад, а у цей час язик витягнути вперед, логопед може обхопити руками голову дитини і повернути її праворуч-ліворуч, нахилити вперед назад (тобто виконати пасивні рухи головою дитини), а тоді запропонувати дитині ще раз різко вимовити з витягнутим язиком і з широко відкритим ротом звук А;

– у дитини в процесі вимови звука А з витягнутим вперед язиком, корінь язика достатньо опущений вниз і тому добре видно тверде піднебіння, м’яке піднебіння і язичок. На твердому піднебінні в процесі роботи стає помітним втягнутий у носову порожнину пласт шкіри (він переважно блідіший за кольором ніж інша шкіра навколо). Язичок в процесі виконання завдання рухається слабко, або є пасивним. Такі особливості виконання завдання свідчать про наявність у дитини субмукозного незрощення;

– у дитини в процесі вимови звука А з витягнутим вперед язиком корінь язика достатньо опущений вниз і тому добре видно тверде піднебіння, м’яке піднебіння і язичок. В області твердого, м’якого піднебіння виявлено отвір в м’якому, твердому піднебіні, відсутність чи роздвоєння язичка. Такі симптоми вказують на наявність у дитини незрощення (розщеплення). За результатами обстеження необхідно зафіксувати його особливості: чи воно є одностороннім, двостороннім серединним, повним, частковим, язичок відсутній (присутній). Також звертаємо увагу на те, чи дитина до операції, після операції, операція зроблена частково, вказуємо на наявність ускладнень у вигляді свищів в області післяопераційного шва, порушень зубо-щелепної системи.

 

Аналіз якості виконання вправи для дослідження особливостей вдиху:

дитина плавно і глибоко вдихає струмінь повітря через ніс. При цьому вона повністю розслаблена. В процесі роботи супровідних рухів у неї не спостерігається. Такі особливості свідчать про функціонування вдиху у відповідності до норми;

– дитина в процесі вдиху піднімає плечі, витягує голову вперед, піднімає брови, очі у неї розширюються. Такі супровідні рухи в процесі вдиху вказують на наявність у дитини напруження. В одних випадках таке напруження виникає у дітей дошкільного віку тоді, коли вони дуже стараються, але не розуміють, як це глибоко вдихнути. В інших випадках такий вдих характерний дітям з внутрішнім підвищеним збудженням (внутрішньо напружений, закомплексованим). В третьому випадку такими супровідними рухами можуть допомагати собі вдихати діти у яких є порушення інервації периферійних органів мовлення (м’язів дихального, вокального та артикуляційного апаратів). Оскільки самі супровідні рухи не є визначальним симптомом, для виявлення причин напруження необхідно у цьому випадку провести додаткове дослідження особливостей виконання рухів руками, пальцями рук, головою тощо;

– дитина вдихає слабко і неглибоко. Такий вдох притаманний дітям ослабленим частими захворюваннями дихальної системи, дітям зі складними порушеннями інервації периферійних органів мовлення та при наявності незрощень твердого і м’якого піднебіння та язичка. Таким чином, слабке і неглибоке дихання є наслідком впливу різних причин для вивчення яких необхідно провести спеціальне дослідження периферійних органів мовлення, а також зібрати необхідні дані анамнезу;

– у дитини в процесі вдиху рот відкритий. Вона вдихає повітря частково через ніс, а частково через рот. Така специфіка вдиху розвивається у дітей, які мають часті захворювання дихальних органів, а також у дітей у яких є слабким тонус м’язів губ, а тому рот у них напіввідкритий;

– дитина вдихає повітря лише ротом. – Така специфіка вдиху характерна для дітей, які мають захворювання дихальних органів, при яких носові ходи виявляються закритими(аденоїди, поліпи у носовій порожнині, риніти, гайморити викривлення носової перегородки тощо). У випадках наявності тривалих, частих захворювань у дітей формується звичка дихати ротом і навіть після одужання вона може залишатися надовго.

 

Аналіз якості виконання вправи для дослідження особливостей видиху:

дитина впевнено, сильно, тривало, цілеспрямовано і плавно видихає повітряний струмінь через витягнуті вперед губи Така особливість виконання завдання вказує на сформованість повноцінного видиху, достатнього для утворення основних звуків мовлення;

– дитина слабко і нетривало, але цілеспрямовано і плавно видихає повітря через витягнуті вперед губи. Така особливість виконання завдання притаманна дітям соматично ослабленим, ослабленим частими захворюваннями в області дихальної системи, дітям з дитячим церебральним паралічем (ДЦП) з порушенням іннервації міжреберних чи діафрагмального м’язів;

– у дитини видих сильний, тривалий, проте недостатньо диференційований, що проявляється лише при виконанні вправи «Ослик». В процесі почергової вимови звуків і, а на пальцях, прикладених до крил носа, відчувається легка вібрація. Це вказує на те, що струмінь повітря в процесі мовлення частково проходить через ніс;

– у дитини видих слабкий, нетривалий, струмінь повітря частково проходить через ніс, а частково через рот. Такі особливості видиху характерні для дітей з нескладними порушеннями піднебінно-глоткового змикання. Причини наявності таких особливостей видиху можуть бути різними: порушення іннервації задньої частини язика, піднебінно-глоткової завіси (дизартрія); незрощення язичка, м’якого піднебіння (ринолалія) (у цих дітей і до операції і після неї струмінь повітря частково проходить через ніс, а частково через рот. Самостійно, без спеціального тренування, нові рухи на рівні язичка у таких дітей практично не формуються); аденоїди, поліпи (ринолалія) (після їх видалення залишається мала рухливість язичка, через що в процесі мовлення чи виконання діагностичних завдань на дослідження видиху струмінь повітря частково витікає через ніс, а частково через рот);

– у дитини видих слабкий, нетривалий, струмінь повітря виходить через ніс. Такі особливості видиху характерні для дітей зі складними порушеннями піднебінно-глоткового змикання. Причини їх наявності можуть бути різними: складні порушення інервації задньої частини язика, піднебінно-глоткової завіси (дизартрія); значні незрощення язичка, м’якого і твердого піднебіння (ринолалія).

Література

1. Алмазова О. С. Логопедическая работа по восстановлению голоса у детей. Учеб. пособ. для студентов дефектолог. фак-тов пед. ин-тов. – М.: Просвещение, 1973. – 150с.

2. Винарская Е. Н. Ранене развитие ребёнка и проблемы дефектологии: Периодика раннего развития: Эмоциональные предпосылки освоения языка: Кн. Для логопеда. – М.: Просвещение, 1987. – 160 с.

3. Зееман М. Расстройства речи в детском возрасте. – М.: Мед/Гиз., 1962. – 299с.

4. Козявкіна Н.,Козявкіна О., Бабадагли М., Пічугіна Т. Роль ранньої діагностики порушень розвитку мовлення у дітей з ДЦП. / ж-л Дефектологія 2 /2004, С. 27-32.

5. Логопедия: Учеб, пособие для студентов пед. ин-тов по спец. "Дефектология" / Л. С. Волкова, Р. И. Лалаева, Е. М. Мастюкова и др.; Под ред. Л. С. Волковой. – М.: Просвещение, 1989. – 528с.

6. Поваляева М. А. Справочник логопеда. – Ростов-на-Дону: “Феникс”, 2001. – 448с.

7. Савченко М. А. Методика виправлення вад вимови фонем у дітей. – 2 -ге вид., доп. – К.: Освіта, 1992. – 176с.

8. Филичева Т. Б., ЧевелёваН. А., ЧиркинаГ. В. Основы логопедии. – М.: Просвещение, 1989. – 222с.

9. Хрестоматия по логопедии (извлечения и тексты): Учебное пособие для студентов высших и средних специальных педагогических учебных заведений: В 2тт. Т І / Под ред. Л. С. Волковой и

УДК 376.37: 372.881.1:373.3





sdamzavas.net - 2019 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...