Главная Обратная связь

Дисциплины:






Засвоєння синонімії дошкільниками із ЗНМ



Людмила Трофименко[31]

Проблема розвитку значення слова у дітей привертала увагу багатьох вчених (Л. С. Виготський, О. О. Леонтьєв, Н. В. Уфімцева, О. М. Шахнарович, Д. Палермо, Є. Ф. Соботович та ін.). Розвиток орієнтування на значення слова відіграє важливу роль у мовленнєвому розвитку дитини дошкільного віку, є одним із шляхів засвоєння системи рідної мови, особливо у процесі підготовки до шкільного навчання. Слова як знаки системи мови, що позначають об’єкти дійсності, володіють багатозначністю, полісемією, вступають в різні семантичні відношення (синонімічні, антонімічні тощо). У роботі над смисловою стороною багатозначного слова доцільно одночасно використовувати синоніми та антоніми. Оскільки кожне із значень багатозначного слова може співвідноситися з різними синонімами та антонімами, використовуючи їх підбір, можна підвести дітей до розрізнення, уточнення та розуміння різних значень слова [2].

У процесі словникової роботи велике значення має розділ з розвитку синонімі як лексико-семантичного явища. Синонімами в мовознавстві називають слова (переважно однієї частини мови) або їхні окремі значення, а також стійкі словосполучення, афікси, словотворчі типи, граматичні форми, зокрема синтаксичні конструкції, що… мають тотожні або майже тотожні значення [1]. В основу визначення синонімів кладеться або тільки семантична близькість слів, або тільки тотожність, або обидві ці ознаки. Синонімія – повний або частковий збіг значень двох чи кількох слів; подібність слів, морфем, фразеологічних одиниць за значенням при відмінності їх звукової форми. Головне явище у синонімії – переключення в значенні знаків з одного змістовного аспекту на інший, а саме переключення когнітивного змісту знаку в план прагматичний [3].

Опорним, стрижневим членом синонімічного ряду є його домінанта – слово, найуживаніше серед інших, звичайно стилістично нейтральне і таке, що найточніше і найповніше виражає значення всього ряду, та обирається як представник головного значення, підпорядковує додаткові значення. Слова в ряду мають бути синонімічними не тільки щодо домінанти, а й між собою (говорити – казати, сказати; іти – ходити, піти тощо).

Згідно з існуючими програмами навчання і виховання дошкільників, традиційна робота з розвитку лексики у спеціальних та масових дошкільних навчальних закладах спрямована, в основному, на засвоєння різних типів лексичного значення слів (синонімічних, антонімічних, багатозначних, переносних тощо). Обсяг лексикону, навички словотвору, а також наявність слів із вище згаданими значеннями є критеріями оцінки лексичного запасу дитини. Нарощування лінгвістичних одиниць відбувається у процесі вивчення лексичних тем (“Овочі”, “Транспорт”, “Тварини”, “Меблі” тощо). Усі ці напрями корекційної роботи з розвитку словника представлені в несистематизованому вигляді, як окремі, хоча важливі та необхідні, фрагменти загального процесу навчання дітей мови, розвитку мовлення і мовленнєвого спілкування. Але вони мають стати основою для вирішення іншого завдання – засвоєння семантичної структури слова, розвитку узагальнювальної функції слова на всіх етапах його формування ([4]).



Засвоєння різних лексико-семантичних явищ у процесі розвитку узагальнювальної функції слова можливий тільки тоді, коли дитина накопичила відомий запас уявлень про окремі предмети. Цей перехід вимагає спеціального навчання дітей того, як потрібно виділяти в різних предметах суттєві ознаки. Для уточнення та систематизації, а також для активізації словникового запасу дітей, для розвитку умінь розрізняти та об’єднувати в різних предметах суттєві ознаки використовуються логічні вправи різних видів: впізнавання та називання предметів, виділення ознак предметів; порівняння предметів (знаходження подібності та відмінності); узагальнення та угрупування. Таким чином, рушійною силою тут виступають розумові операції порівняння, співставлення, рівень розвитку яких є критерієм оцінювання словника дітей.

Робота над синонімами допомагає досягти точності в розумінні різних відтінків значення слова, привчає дітей вдумуватися в зміст уживаних слів, семантично правильно будувати словосполучення, вибирати найбільш точне слово й уникати повторень у мовленні. Так, діти, які хочуть назвати предмети великого розміру, говорять “великий”, “дуже великий”, та навіть “дуже-дуже великий”, але рідко “величезний”, хоча це слово їм зрозуміло. Та справа тут не тільки у обмеженості словника, а ще і в тому, що діти не звикли користуватися багатством рідної мови [5]. Як показують численні дослідження дитячого мовлення, використання слів синонімічного ряду утруднює дитину ще й тому, що вона погано орієнтується в їх смислових відтінках. Це деякою мірою вказує на те, що у роботі з синонімами необхідно звертати увагу дітей не тільки на схожість, близькість значень, але і на відмінність.

Наукові джерела зазначають, що словник дітей з вадами мовлення обмежений, часто неточний, власні висловлювання не забарвлені словами, схожими за значенням [4, 5, 6 тощо]. Хоча, за даними нашого дослідження, значні труднощі у добрі синонімів виникають у дітей п’ятого року життя як порушеним, так і з нормальним мовленнєвим розвитком. Лише 25,5% дітей із ЗНМII-III рівня та 73% дітей з нормальним розвитком мовлення добирають слова правильно (бідний–небагатий, нещасний; свіжий–гарячий, смачний).

Зазначені труднощі пояснюються кількома факторами:

– ступінь ідентичності значення слів-синонімів є неоднозначною – від абсолютної синонімії, при якій можлива повна взаємозамінність слів (пательня-сковорідка, літак-аероплан, дивитися-глядіти, майдан-площа), до відносної синонімії, при якій спільність значення проявляється лише у певних контекстах (рожеві щоки – рум’яні щоки, рожева хустка – рум’яний пиріжок, іде людинакрокує людина, іде годинник). Цей фактор викликає труднощі вживання відносних (неповних) синонімів у зв’язку із недостатньою диференціацією їхніх семантичних ознак;

– патологічна генералізація синонімії на подібні, але не синонімічні семантичні явища, що призводить до змішування (взаємозамінності) слів, близьких за значенням, які не є синонімами (мити – прати, кусати – гризти, сапати – копати, спить – лежить);

– труднощі актуалізації слів з однаковим або схожим значенням (навіть за умови розуміння слів-синонімів).

Процес актуалізації значною мірою залежить від того, до якого слова необхідно знайти синонім. Значно легше дібрати синонім у вигляді слова-домінанти до форм слів, що не є домінуючими (хворий (домінанта) -нездоровий, високий (домінанта) – довготелесий тощо).

Організація роботи над розумінням і засвоєнням синонімічних значень відбувається у наступній послідовності.

1.Засвоєння та диференціація значення слів-синонімів та слів, які близькі за значенням, але не є синонімами (спить-лежить, миє-пере, везе-несе).

2.Актуалізація слів, синонімічних до заданого значення: спочатку до не домінантних синонімів (наприклад, хоробрий-сміливий, дужий-сильний), а потім до синонімів-домінант (наприклад, хворий-нездоровий, низький-невисокий).

3.Уточнення та диференціація значень відносних синонімів і їх вживання на практичному рівні (рожева хустка-рум’яне яблуко); вибір потрібного слова із ряду, запропонованого педагогом, розвиток лексичної сполучуваності слів (як правильно сказати: подушка м’яка, подушка пухнаста).

У ході виконання спеціально дібраних завдань та вправ, що сприяють переводу слів із пасивного в активний словник, у дітей виробляється звичка правильно вживати відомі їм слова, підвищується довільність, усвідомленість побудови висловлювання [4, 5, 6, 7 тощо]. Метою таких завдань є формування, уточнення, розширення та диференціація смислів різних слів або типів лексичних значень, зокрема синонімічних, та відпрацювання норм їх лексичної сполучуваності.

1. Засвоєння та диференціація значень слів-синонімів та слів, які близькі за значенням, але не є синонімами. Цьому процесу сприяють вправи на розрізнення дій, що позначають схожі ситуації.

1.1.Показати на малюнку:

– Дідусь лежить на дивані. – Хлопчик спить (уночі).

– Таня миє вікно. – Таня пере білизну.

– Сашко везе Олю на велосипеді. – Оля несе сумку.

1.2.Показати на малюнку:

– хто спить, а хто лежить;

– хто миє, а хто пере;

– хто везе, а хто несе.

1.3.Гра “Що ми будемо робити?” Діти вибирають малюнки, на яких зображені предмети, необхідні для названої педагогом дії:

– різати – пиляти (хліб, дрова);

– мити – прати (вікно, речі);

– підмітати – чистити (віник, взуттєва щітка);

– сапати – копати (сапка, лопата).

Варіант гри“Чим ми будемо робити?”

– шити – в’язати (голка, спиці);

– різати – пиляти (ніж, пилка).

1.4. За цими ж малюнками діти називають виконувані дії, використовуючи словосполучення (дівчинка везе коляску, мама несе сумку, мама ріже хліб, тато пиляє дрова, бабуся шиє, бабуся в’яже тощо).

2. Актуалізація слів, синонімічних до заданого значення (з опорою на наочність). Такі завдання краще виконувати на конкретних текстах. Вони полегшують дітям розуміння значення заданих слів на практичному рівні.

2.1. Спочатку дітей вчать виділяти з контексту необхідні слова-синоніми.

Педагог читає казку “Два приятелі”, інтонаційно виділяючи слова приятелі-друзі, після чого просить відповісти на запитання: Як у казочці назвали Мухомора і Маслюка? (Приятелі, друзі).

 

Два приятелі

Жили собі в лісі два приятелі – Мухомор і Маслюк. Одного разу їх запросили до себе Підберезники з березового гаю. Побули друзі в гостях та й вертаються додому. По дорозі зустріли дітей, які збирали гриби. Маслюк одразу ж заховався під деревом, засипавшись ялиновою глицею. А Мухомор лишився при дорозі.

Діти проминули Мухомора, а Маслюка не помітили. Коли вони пройшли, Маслюк виліз із своєї схованки. Мухомор пихато сказав йому:

– Мене всі знають.

– Через те й минають, – відповів Маслюк.

Відтоді Мухомор і Маслюк більше не приятелюють. Мухомор живе на галявині, а Маслюк – під ялинкою.

В. Дубовик

2.2. Добір слів до недомінантних синонімів (з опорою на наочність).

З контексту педагог називає недомінантне слово, діти добирають і називають домінантне.

− У садочку росли невисокі кущі смородини. На цих низьких кущах було багато стиглих ягід.

(Які кущі смородини? Невисокі. Як їх ще можна назвати, які вони? Низькі.)

− Даринка запитала у Сашка: – Про що розмовляють пташки восени? Сашко відповів: – Вони говорять про теплі краї.

(Що роблять пташки? Розмовляють, говорять. Як іще можна сказати про пташок? Як вони розмовляють? Щебечуть, співають).

− На стежці лежав великий, міцний і твердий камінь.

(Як можна ще назвати міцний камінь? Твердий).

2.3. Актуалізація та добір синонімів до заданого домінуючого слова (з опорою на наочність).

Дітям читаються тексти, що містять два слова з однаковим значенням, але звучать по-різному. Педагог називає головне, домінуюче слово з тексту, діти підбирають інше слово із синонімічної пари (хворий – нездоровий, впало – звалилося). Наприклад:

Хворийбичок

Зажурилася корова:

– Ох, синочок нездоровий!

Третій день хворіє в ліжку,

Бо прорізуються ріжки.

Л. Пшенична

 

***

Над горою солнце встало,

С неба яблоко упало,

По лазоревым лугам

Покатилось прямо к нам!

Покатилось, покатилось,

В речку с мостика свалилось.

Кто увидел – не дремли,

Поскорей его лови!

Е. Моника

 

***

Я дуже тебе люблю,

Мамо моя рідненька!

Очі твої цілую,

Ніжна моя ненько.

 

– По доріжці ідуть дівчата, а за ними крокують хлоп’ята.

 

2.4.Дібрати слово, схоже за значенням. «Скажи по-іншому».

 

На місточку ми сиділи

І на човника гляділи.

Сиплеться, сніг, посипає нас усіх!

 

Три відважні моряки

Разом з капітаном

Бурю стримати змогли,

А вона… у ванні.

 

Дівчинка Маша

Ляльці Оленці

Кашу варила,

Волосся їй мила, втомилася.

Ой, як нелегко хазяйкою бути!

 

3. Уточнення та диференціація значень відносних синонімів і їхнього вживання на практичному рівні.

3.1.Діти називають картинки, використовуючи словосполучення. Допомога педагога: запитання до картинок. Наприклад, хто, що робить? Який хлопчик? Яка подушка?

− Дівчинка стрибає; коник скаче.

− Хлопчик худий; дерево тонке.

− Рум’яне яблуко; рожева стрічка.

− М’яка подушка; пухнаста кішка.

 

3.2.Згадати і назвати (без опори на наочність).

− Хто скаче, а хто стрибає.

− Хто худий, а що тонке.

− Що рум’яне, а що рожеве.

− Що м’яке, а що пухнасте.

3.3. Добір слів за картинками. Показати відповісти, хто сміливий, а хто сильний (хлопчик, спортсмен), що миють, а що перуть (посуд, речі), що ллється, а що тече (річка, дощ).

3.4. Добір слів за картинками. Про що можна сказати і рум’яне, і червоне (яблуко), і пухнаста, і м’яка (кішка), і сильний, і сміливий (спортсмен), і скаче, і стрибає (заєць).

3.5.Дібрати і замінити слово в словосполученні: червоні щоки, м’яка кішка, сміливий спортсмен, скаче дівчинка, гарячий день, худе дерево (за картинками).

У цій статті ми висвітлили зміст логопедичної роботи над синонімами. Але слід зазначити, що формування і розвиток синонімічних значень відбувається паралельно із засвоєнням таких лексико-семантичних явищ, як антонімія, полісемія, омонімія тощо і є невід’ємним у розвитку словника в цілому.

 

Література

1. Українська мова: Енциклопедія / Редкол.: Русанівський В. М., Тараненко О. О., Зяблюк М. П. та ін. – К.: «Укр. енциклоп.», 2000.

2. Струнина Е. М. Семантические сопоставления в работе над смысловой стороной слова со старшими дошкольниками // Психолого-педагогические вопросы развития речи в детском саду. – М., 1987.

3. Никитин М. В. Основы лингвистической теории значения: Учеб пособие. – М.: Высшая школа, 1988.

4. Соботович Е. Ф. Методика выявления речевых нарушений у детей и диагностика их готовности к школьному обучению. – К.: ПП “Компанія “Актуальна освіта”, 1998.

5. Воспитание и обучение в детском саду. Под ред. А. В. Запорожца, Т. А. Марковой. – М., «Педагогика», 1976.

6. Филичева Т. Б. и др. Основы логопедии / Т. Б. Филичева, Н. А. Чевелёва, Г. В. Чиркина. – М.: Просвещение, 1989.

7. Лалаева Р. И., Серебрякова Н. В. Коррекция общего недоразвития речи у дошкольников (формирование лексики и грамматического строя). – СПб.: СОЮЗ, 1999.

8. Малышко А. А. Обучение старших дошкольников с нарушениями речи употреблению синонимов // Дефектология. – 2000.

УДК 376.42:373.3

Розвиток зв’язного мовлення у класах інтенсивної
педагогічної корекції (конспект уроку)

Світлана Южакова[32]

У шкільному навчанні мова є основою набуття знань і важливим засобом виховання дітей. Що краще учні оволодіють усною і письмовою мовою, то успішнішими будуть навчальна робота, комунікативні процеси, розвиток особистості в цілому. Мова – це засіб спілкування людей, засіб вияву думки, тому-то що більше розвинута мова, то повніше й глибше дитина може висловити свої думки. "Засвоюючи рідну мову, – писав К. Д. Ушинський, – дитина засвоює не самі тільки слова, їх комбінації видозміни, але безліч понять, поглядів на речі, велику кількість думок, почуттів, художніх образів, логіку та філософію мови, і засвоює легко і швидко, за 2–3 роки, стільки, що й половини того не можна засвоїти за 20 років старанного і методичного навчання. Такий це великий педагог – рідне слово" [4].

У класи інтенсивної педагогічної корекції (ІПК)приходять діти з несформованою відповідно до віку мовною компетенцією. Через обмежений лексикон, невиразну артикуляцію їхня мова одноманітна, безбарвна, засмічена ненормативними висловами (просторіччями, суржиком, жаргоном тощо). Діти не вимовляють певні звуки або „ковтають” їх, а то й цілі склади. Ці дефекти мови спричинені як фізичними вадами (з такими дітьми в школі має працювати логопед), так і "мовною неохайністю", а в цьому разі слід енергійно попрацювати педагогові – учителю початкових класів (зауважимо, що сучасних теоретичних праць, а також методичних рекомендацій щодо педагогічної роботи в класах ІПК фактично немає, тому сподіваємося, що наші пропозиції стануть у пригоді колегам на заняттях з розвитку мови дітей).

Так, на уроках читання та мови для виправлення названих недоліків проводяться хвилинки скоромовок та чистомовок, зорові диктанти, словникова робота, учитель читає з учнями багато оповідань, казок і навчає дітей зв'язно, правильно, красиво й вільно висловлювати свої думки та почуття.

Особлива увага цьому приділяється, відповідно, на уроках розвитку зв’язного мовлення, призначення яких полягає у тому, щоб хаотичній, збідненій мовній діяльності дітей у класах ІПК надати стрункості, логічності, змістовності тощо. З цією метою необхідно збагатити розум дитини новими уявленнями, розвинути в неї спостережливість і допитливість, треба викликати цікавість до навколишнього світу.

Мова дитини класу ІПК тяжіє до конкретності, у лексиці переважають іменники, дієслова, зовсім мало прикметників, прислівників, які означають абстрактні поняття. Види роботи з розвитку мови дітей слід добирати такі, які б збагачували запас слів та понять дітей, а трудність вправ поступово збільшувалася б залежно від віку й розвитку учня.

Спочатку з метою збагачення мови пропонуємо в ігровій формі завдання: дібрати якнайбільше слів, що є ознаками предмета (прикметників) до слова, що є назвою предмета (іменника). Попервах діти називають 2–3 однотипні прикметники (синій, зелений, червоний; кислий, солодкий), однак із часом вони вчаться описувати предмети різносторонньо.

Наступний етап: скласти загадку, вживаючи тільки прикметники. Діти намагаються якнайточніше схарактеризувати предмет, а для цього їм потрібно все більше прикметників.

Після того, як учні навчилися складати такі загадки, доречно навчити їх зв’язно описувати предмети,зокрема у процесі гри "Хто перший" (застосування цього виду роботи репрезентовано далі, в конспекті уроку).

Обладнання. Набір картинок із зображеннями диких та свійських тварин, на дошці – план опису тварин (вчитель складає план залежно від того, над яким описом працюють на певному етапі).

Хід гри. Учням роздають по дві картки, на яких зображені різні тварини. Один учень описує тварину на своєму малюнку, але не називає її. Ті учні, які мають малюнок з описаною твариною, швидко показують його. Хто перший відповів правильно (перший показав малюнок з відповідною твариною), описує іншу тварину.

Цю гру доцільно проводити під час вивчення теми "План".

Дуже популярною серед дітей є гра "Вгадай слово", яка також сприяє збільшенню словникового запасу, вмінню добирати потрібне слово залежно від ситуації.

Мета. Навчити точно висловлювати свої думки; розвинути спостережливість, викликати цікавість до навколишнього світу; виховати допитливість, любов до рідної мови.

Хід гри. Обирається ведучий, який задумує слово й називає першу букву, а також кількість букв у написанні слова, наприклад:

 

С * * * * *

 

Діти відповідають питанням (завдання: описати предмет, не називаючи його): "Це не птах, який скрекоче?"

Ведучий: "Ні, це не сорока" (якщо ведучий не відгадав питання-загадку гравця, він відкриває наступну букву).

 

С О * * * *

 

Наступним ведучим стає той, хто вгадав задумане слово (СОЛОМА), наприклад, завдяки питанню: „А це не те, чим раніше вкривали дахи хат?” або „А це не сухі стебла пшениці?” тощо.

На початкових етапах цієї гри можна використовувати реєстр орфографічного або будь-якого іншого словника, як допоміжний матеріал, починаючи з малих слів. Діти водночас знайомляться зі словниками, через гру вчаться ними користуватися, починають цікавитися значенням слів тощо.

Далі пропонуємо конспект уроку розвитку зв’язного мовлення в 2 класі ІПК.

 





sdamzavas.net - 2019 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...