Главная Обратная связь

Дисциплины:






Робота з елементами суцільного тексту



Елементами суцільного тексту є букви та розділові знакиданого шрифту, які становлять буквено-звукове письмо (словесний запис).У суцільному тексті зустрічаються й елементи формалізованої мови – скорочення, умовні позначення, символи, цифри і т. д. До елементів певної формалізації мови можуть належати і такі слова як терміни. Принципи включення елементів формалізованої мови у зв’язний текст не регульовані нормами сучасної мови, а рекомендації довідників часто суперечливі. Частина цих знаків взагалі втратила зв'язок зі словом і стала частиною формалізованої мови, і, як правило, у його вузькоспеціалізованій галузі, інша частина перебуває на шляху до формалізації (наприклад, скорочення, умовні позначення одиниць фізичних величин і т. ін.), але зв’язку зі словом не втратила, треті, наприклад, цифри, мають своє значення, замінюване чи незамінюване словом. Загальні принципи включення формалізованих елементів у зв’язний науково-технічний текст залежать від їх типу (перехідні чи власне формалізовані).

Терміни– слова та словосполучення, які позначають чітко визначені наукові поняття або прийняті для позначення чогось у науці, певній галузі знань або професії. Термін, на відміну від звичайного слова, у межах певної галузі набуває однозначності.

У науково-технічному мовленні терміни позначають загальні та збірні поняття. Для одиничних понять наукова мова має особливий різновид термінів – номенклатури. Побудова та форма терміна, або номенклатури – справа не лише лінгвістів, але й, головним чином, спеціалістів у даній галузі знань. Упорядкування системи термінів – справа відповідних організацій, а для кожного тексту – видавничих редакторів.

До обов’язків коректора, в основному на стадії вичитування, належить спільна з редактором робота:

- порівняння форми вжитого у книзі терміна з його формою у впорядкованій державою (стандарти, системи галузевої термінології, офіційні термінологічні словники) або видавництвом (внутрішньовидавничі довідники) термінології;

- упорядкування написання термінів;

- виявлення дублетних термінів (термінів-синонімів);

- виявлення професіоналізмів, просторічних форм;

- правильне вживання нового терміна у тексті;

- пошук неправильного вживання короткої форми терміна-словосполучення.

Уніфікація словесної чи графічної (для номенклатур) форми терміна – робота, з якою коректору доводиться стикатися найчастіше. Вона полягає у продуманому доборі після консультації з редактором найбільш прийнятної форми. Так, згідно з термінологічними принципами, терміни одного логічного ряду мають бути побудовані за однією словотворчою моделлю.

У випадках, коли для позначення одного й того ж поняття вживають різні терміни, коректор має обрати і «провести» по всьому рукопису прийнятий системний термін або звернути увагу редактора на цей недолік.



Досить часто автори вживають професіоналізми, що замінюють основний термін. Завдання коректора – замінити неправильний термін на правильний, якщо цю можливість зауважено заздалегідь, або звернутися до редактора за уточненням. Також слід звертати увагу редактора на випадки неправильного вживання короткої форми терміна замість повної у разі їх частого повторення у тексті. Для таких форм обирають об’єктні слова з основного терміна-словосполучення.

Новий термін зазвичай вводять за допомогою визначення поняття або предмета, який він описує чи характеризує. Якщо цього немає в тексті, а нове слово як термін з’явилося, коректор має звернути на це увагу редактора.

Скорочення. Мові здавна притаманні різні види скорочень. Особливо активно вони почали поширюватись у ХХ ст. у зв’язку з ускладненням системи соціальних понять, збільшенням кількості імен і назв, різноманітних номенклатур, деталізацією наукових знань, наслідком чого стало ускладнення наукової мови за рахунок стійких термінів-словосполучень і необхідність максимально полегшити процес читання наукової книги. Скорочення – елементи перехідні, проміжні. Одні з них не втратили зв’язку зі словом і тому мають розшифровуватись у писемному мовленні. Але вони можуть спричинити утворення нових слів, тому потребують обережного включення в текст. Разом з тим частина скорочень уже втратила зв'язок зі словом і стала умовним знаком, символом, звідси й інші умови їх написання та способи включення у текст. Скорочення, особливо для наукового стилю, – позитивний фактор, якщо вживати їх продумано і правильно.

Тексти зі скороченнями потребують, щоб коректор звернув увагу:

- на доцільність усіх наявних у тексті скорочень;

- правильність застосування певної графічної форми скорочення;

- однорідність (одноманітність) редакційно-технічної обробки вживаних скорочень;

- наявність чи відсутність розшифрування.

При цьому уніфікує написання скорочень сам вичитувач, а питання доцільності вживання або роз’яснення певного терміна він вирішує разом з редактором.

Скорочення неоднорідні. Кожна самостійна форма має свої правила організації та вживання. Якщо всі скорочення розрізняти за способом їх утворення (або за графічною формою), то можна виділити три основні групи: скорочення-абревіатури, скорочення-усічення та скорочення-виривання.

Скорочення-абревіатури– найбільш зручний і помітний на шпальті вид скорочень. Його форма – перша літера слів (слова), що входить до складу словосполучення великою літерою без крапки (ВАК). Але цей вид скорочень зберігає зв'язок зі словом (наприклад, у випадках узгодження із залежним словом), сам частіше за все перестає бути словом і втрачає словотвірні функції. Тому навряд чи можна вважати правильним написання абревіатур цього типу з нарощенням відмінкових відмінків.

Якщо розглядати абревіатури за формою їх вимови, то помітно, що є абревіатури звукові: вуз, ГОСТ, РАГС та абревіатури літерні: ДДТ, МТС, у яких вимовляють не звуки, а літери. Помічено тенденцію, що звукові абревіатури можуть формувати нові слова. Наприклад: закріплені у літературній практиці (але не в офіційних документах) слова типу вуз, рагс, неп, які, як і самостійні частини мови, набули категорії числа, роду, відмінка. Ряд скорочень набув різного написання у джерелах різних стилів. Так, слова дзот і дот у художній літературі та публіцистиці використовують як неологізми, а в спеціальній і військовій літературі – лише у формі абревіатур – ДЗОТ, ДОТ. Близьке до цього і скорочення типу ГОСТ 7.1 – 2003 (гости забороняють, у гостах зазначено).

Широко вживають скорочення-усічення. Це один з продуктивних видів. Графічна форма його – перша літера або частина слова малими літерами з кінцевою крапкою: р., к.філол. н., проф., наук.-фант. Усічення йде або по першій літері, або по першому приголосному всередині слова з таким розрахунком, щоб вихідне слово було зрозумілим. Продуктивність цієї форми полягає у тому, що за її допомогою утворилось і закріпилось у мові багато нових складноскорочених слів: міськрада, облрада. Під час утворення таких слів крапку видаляють.

За вживанням і графічною формою до цього виду близькі скорочення, які складаються лише з приголосних і вживаються тільки з числівниками, вираженими у цифровій формі (млн, млрд).

Дефіс вживається при скороченні слів, до складу яких він входить: чл.-кор., наук.-вид.

Застосовуючи скорочення-усічення, коректор має перевірити одноманітність і доречність їх уживання у даному тексті. Так, не можна, щоб у 30-ті рр. в одному випадку поєднувалось із у 1967 – 1968 роках в іншому. Також неправильно поєднувати в одному тексті г. Москва и г. Ельбрус. У першому випадку слід вжити гор. Неприпустиме також в одному тексті вживання однієї графічної форми з іншою: ККД і к. к. д.

Третім видом є скорочення-виривання. Їх графічна форма – перша (або дві перші) й остання (або 2–3 залежно від типу родового чи характерного закінчення) літери слова поєднані між собою знаком дефіс (д-р, ун-т, ін.-т). Це малопродуктивний і не завжди вдалий вид скорочень, але разом з тим завдяки наявності відмінковим закінченням легше читати текст.

Слід мати на увазі, що одиниці різних фізичних та інших величин не можна вважати скороченнями, хоча вони й утворені як такі. Тому їх вживають лише з цифрами або у спеціальних таблицях скорочень, у табличних графах. При цьому прикінцеву крапку не ставлять. У складі умовних позначень одиниць застосовують різноманітні системи математичних знаків, наприклад, Вт.г.

Усі скорочення за особливостями застосування можна поділити на розшифровувані та нерозшифровувані.

Зазвичай у тексті не розшифровують:

- загальновживані скорочення типу і т. д., та ін.;

- скорочення, що є родовими назвами при іменах, назвах, датах типу проф., р., в.о., ім., рр.; скорочення-термінозамінники у літературі, розрахованій на спеціалістів у даній галузі знань, типу ВЧ (висока частота), ППО (протиповітряна оборона), ПАСК (парааміносаліцилова кислота);

- скорочення, вживані у спеціальних текстах: с. (сторінка), б-чка (бібліотечка), сер. (серія). У фахових текстах їх не розшифровую, у всіх інших – не можна вживати без розшифрування чи пояснення.

Обов’язково розшифровують:

- скорочення, вжиті у даному виданні або у певній частині тексту і які не належать до зазначених вище груп; ними можуть бути будь-які види скорочень;

- спеціальні скорочення, якщо вони потрапляють, наприклад, з певної галузі знань у науково-популярний чи масово-політичний текст.

Прийоми розшифрування скорочень:

- у тексті при першому вживанні розгорнутої форми у дужках пишуть скорочену і далі у тексті вживають лише її: фразеологічна одиниця (ФО);

- у підрядковій виносці;

- у списку скорочень.

Цифри. Багато хто вважає, що цифри – це числа, або знаки, що замінюють на письмі лише числівники. Така думка, якщо розглядати книжкову практику, дещо помилкова. Цифри – особливі письмові знаки, використовувані для короткого запису чисел та оперування ними, або знаки розрізнення.

Слово «цифра» походить від арабського «сифр» – «пусте місце». Спочатку його вживали для позначення пустого розряду у числі (тобто знака «0»), яке пізніше замінили латинським терміном «nullus» – букв. «ніщо». У різних народів і в різні періоди історії були свої системи нумерації: рисочкові, клинописні, буквені та, нарешті, власне цифрові. Сучасна система цифр виникла в Індії, була завезена до Європи арабами і тому отримала назву «арабська». Остаточно вдосконалена у ХVІ ст., вона зберігається до нашого часу як найбільш досконала система нумерації.

У сучасній писемності, особливо книжковій (друкарській) практиці досі вживають три системи цифр: арабську, римську, літерну. Римська і літерна системи застаріли і тепер їх навряд чи слід вживати для запису числа (значення величини), адже записувати за їх допомогою сучасні кількісні значення здебільшого неекономно. Зазначені системи розрізняють за особливостями вживання.

Цифри у друкарській системі можуть бути повнокегельними (прямими, курсивними, напівжирними), на верхню та нижню лінію кегля 12 3 і півкегельними 2/3, ¾.

У зв’язному писемному мовленні взагалі й у книжковій практиці зокрема, цифри можуть:

- замінювати кількісні числівники – для чого вживають лише повнокегельні арабські цифри й обов’язково з позначенням розмірності в умовній або прямій словесній формі, зі знаком відношень: 5 м, +1080, 300, 32//, 18 %;

- замінювати порядкові числівники, дати і взагалі вживатися для позначення періодів, у назвах порядкових подій, для чого застосовують в основному повнокегельні арабські цифри, рідше – римські: на 101-му кілометрі; на рівні 18-го; 25 березня 2000 року; ІІІ поверх, ХІХ століття. Вживання римських літер слід по змозі уникати через їх недоступність більшості читачів. Наприклад, події, починаючи з 50-го порядкового номера, вже позначають арабськими цифрами, адже мало хто пам’ятає, що 50 римськими літерами позначають як L;

- бути вжиті у складних прикметниках, першим компонентом яких є числівник, позначений лише повнокегельною цифрою, а другим – прикметник, утворений найчастіше від одиниці величини: 2-градусний, 5-процентний, 25-тонний;

- бути вжиті як графічні знаки (повнокегельні або на верхню і нижню лінії, прямі, курсивні або напівжирні). В основі організації таких знаків – порядковий рахунок, але їх не вважають порядковими числівниками і пишуть без нарощення закінчень: на рис. 5, за формулою (18), на стор. 24; як заголовки або їх частини: Розділ ІІІ; як матеріал прив’язки елемента до апарату книги або від нього, у виносках: порівняйте2 або **;

- повнокегельні, півкегельні на верхню та нижню лінії у світлому і прямому варіантах (використовують також у математичних і хімічних формулах).

Працюючи над текстом, коректор:

1) стежить за правильністю застосовуваної у тексті форми цифр;

2) досягає правильного групування цифрового матеріалу, звертаючи увагу редактора на наявні недоліки;

3) забезпечує уніфікацію однорідних цифрових записів.

Основні правила обробки цифрового матеріалу

1. У текстах художньої літератури числа прийнято писати словами. Цифри тут можна застосовувати лише у датах і у тих випадках, коли треба створити конкретний образ: На будинку видно було напис: 1889 рік. У науково-технічній та офіційно-діловій літературі для позначення чисел застосовують лише цифри, а в літературі масовій і науково-популярній – змішану форму (і слова, і цифри).

2. Цифровий запис числа має являти собою повний знак, тобто будь-яку цифру-чисельник, взяту з арабської системи, слід супроводжувати одиницею величини (1 м), вказівкою на систему відношень (25 %) або подаватися з нарощенням у вигляді відмінкового закінчення (на 41-му) або цілого слова (5-метровий). Перед числом зазвичай не можна ставити знак тире, яке тут набуватиме значення «мінус». Цифри, що не мають вигляду повного знака, вважають знаками «прив’язки», що вказують на зв'язок даного місця тексту з іншим текстом. Тому вони можуть бути набрані будь-яким варіантом шрифту (циліндр 5 розташований) або супроводжені будь-якими розділовими знаками: [12, с.14], ГОСТ 7.1 – 2003 і т. д.

3. Кількісні числівники записують за допомогою цифр відповідно до прийнятої системи обчислення та вибраної для неї графічної системи. Десяткова система дозволяє три форми запису: звичайну позиційну, з пробілами між розрядами цифр (1 000 000 т), змішану (1 млн т) та алгебричну (109т). При цьому біля словесного визначення розряду типу тис., млн, млрд не слід біля цифр застосовувати умовне позначення одиниці величини. Так, наприклад, 10 тис. А гірше, ніж 10 тис. ампер або 10 000 А. Також краще, якщо у даному тексті вжито одну з форм – звичайну, змішану чи алгебричну. Інші, не десяткові системи обчислення записують інакше. Так, кутові або дугові градуси – у вигляді пар цифр: 600 00// .

4. Систему дробів записують або простим дробом з горизонтальною чи скісною рискою (½), або десятковим дробом (0, 01234). Не слід в одному тексті змішувати дробові записи через скісну та горизонтальну риски, а тим більше прості й десяткові дроби – це різні системи обчислення. До поняття «система обчислення» відносять і запис за температурними шкалами, які мають позитивне і негативне спрямування відліку: записи ці не слід скорочувати за рахунок знаків. Так, слід писати –25 0С та +25 0С, а не 25 0С.

5. Правильніше писати 9-градусний і 5-процентний, ніж 5 %-ний, а у разі невеликих чисел – триколісний, двофарбний. У текстах публіцистичних, науково-популярних тощо можна вдаватися до запису «процент» замість знаку %. Невеликі складні іменники слід писати повністю: століття, дев’яносторіччя, але великі: 150-річчя, 2255-ліття. Словами багатозначні числа набирають, якщо виникає збіг двох багатозначних чисел (25 шістнадцятиповерхових будинків) та у творах художньої літератури.

6. Цифри як знаки «прив’язки» незалежно від їх кількості пишуть інакше, ніж числівники – зазвичай такий цифровий запис не слід поділяти на розряди, наприклад: патент № 765489 і т. д.;

7. У випадках перерахування кількох чисел одного ряду одиниця величини може відкривати і закривати його: приріст населення у процентах становить у США 13,1, у Канаді 17,5, у Голландії 13,2; тривалість покоління у Польщі становить 27,5, у Чехії – 26,7 років; на відстані відповідно 12, 14, 18 і 20 м.

Спеціальні знаки. До цієї групи знаків, що зустрічаються у суцільному тексті, належать:

- умовні позначки фізичних величин, хімічних елементів, об’єктів (предметів), різноманітних процесів, явищ і понять: довжина – L, об’єм – V, площа – S, сіра – S, вуглець – C, відношення довжини кола до діаметра – π, позначення планети Марс – ♂, позначення діаметра – ∅ і т. д.

- умовні позначки відношень і дій: температурні шкали 0C, складання (додавання) +, менше чи більше < >, кількість сотих % (процентів) або тисячних ‰ (проміле), знак дорівнює (або реакції в хімії) =;

- умовні позначки одиниць фізичних та інших величин: ампер – А, метр – м та ін.;

- умовні позначки типу №, § та ін.

Основна особливість спеціальних наукових знаків, чи то вони виражені в буквеній, чи то в ієрогліфічній графічній формі, полягає у тому, що як окремий знак у суцільному тексті їх застосовувати не можна. Їх можна вживати так:

- з повним словесним позначенням поняття (у призмах з потужністю армування μк= 1,16… 2,324%), а у разі повторів із частковим відтворенням терміна (з армуванням); чи із словами значення, вираз і т. д.;

- у вигляді повного знака, наукове значення якого (і зміст) не потребує додаткових пояснень: значення км/сек підставляємо у…;

- при цифрах: 20 %, № 578609; § 3; 25 кг і т. д.;

- у складі формул;

- у графах таблиць.

Жоден із зазначених знаків не можна вживати всередині суцільного тексту замість слова:

Неправильно: Правильно:
Склад певної маси газу визначається значеннями трьох параметрів Р, υ, Т Склад певної маси газу визначається значеннями трьох параметрів: тиску Р, об’єму υ і температури Т
Кожній k-парі комплексно спряжених коренів… Кожній порядку k парі комплексно спряжених коренів…

Коректор повинен простежити не лише за правильністю відтворення символів та ієрогліфічних знаків у суцільному тексті, але й за їх уніфікацією.

Посилання. Внутрішньотекстові посилання – засіб організованого зв’язку між окремими частинами тексту, між текстом і вставленими у нього елементами (таблицею, виноскою, ілюстрацією), між текстом і апаратом (службовою частиною) видання.

Під час роботи над текстом з посиланнями коректор перевіряє:

- неповторюваність графічної форми посилання для кожного окремого елемента;

- одноманітність графічної форми посилання на кожен елемент тексту по всьому виданню;

- правильність вживання посилання;

- дійсність посилання (чи на місці елемент, на який посилаються).

Усі посилання у тексті мають являти собою систему із слів (зазвичай скорочених), цифр і розділових знаків, де посилання одного роду графічно не повторюють посилань другого роду й організовані однотипно. Так, не рекомендовано частину виносок прив’язувати до тексту зірочкою (*), а другу частину надрядковою цифрою (1); або в одному випадку застосовувати, наприклад, для таблиць, наскрізну нумерацію, а для ілюстрацій – по розділах, наприклад: рис. 1.8, табл. 24. Краще, якщо графічна форма посилань буде раз і назавжди встановлена для всіх видань. Зараз частіше за все застосовують такі форми посилань:

- на позатекстовий список: як видно з джерела [42];

- на формулу: підставляючи у формулу (12),

- на таблицю: у табл. 2;

- на рисунок: за рис. 15;

- на іншу частину цього ж видання: у розділі ІІІ, на стор. 2.

При цьому цифри у посиланнях не вважають порядковими числівниками і тому не нарощують відмінкового закінчення. Однак у посиланнях слід зберігати графічну форму числівників, у якому б контексті їх не було вжито. Так, правильно буде писати: за табл. 8 і табл. 16. У посиланні, що не має скороченого словесного позначення, обов’язково має бути вставне слово: не за (28), а за ф-лою (28) або за формулою (28).

Якщо при цьому елементі, на який подано посилання, є підпис або заголовок, то повторювати у посиланні зміст підпису або заголовка не треба.

Неправильно: Правильно:
Електродну масу виготовляють на електродний заводах з антрациту або термоантрациту. Технологічну схему виготовлення електродної маси подано на рис. 40. Електродну масу виготовляють (рис. 40) на електродних заводах з антрациту або термоантрациту.

Побачивши у тексті посилання, коректор обов’язково має подивитися, чи є цей елемент у книзі та чи відповідає він змісту тексту.

Виділення. Для того, щоб спростити читання, зробити наголос на важливих словах (логічний наголос), звернути увагу читача на терміни, імена, визначення, формулювання застосовують виділення – особливе, відмінне від загальнотекстового, набірно-графічне оформлення літер, слів і речень. Завдяки виділенням читач краще сприймає зміст і запам’ятовує важливе у творі.

Прийоми виділень бувають шрифтовими і нешрифтовими (композиційними). До шрифтових належать:

1) збільшення міжбуквених пробілів – набір врозрядку;

2) зміна нахилу шрифту – набір курсивом;

3) зміна накреслення – набір великими літерами;

4) зміна насиченості шрифту – набір напівжирним і півжирним курсивом;

5) зміна кеглю шрифту – набір шрифтом більшого або меншого кеглю;

6) зміна гарнітури шрифту – набір шрифтом іншого накреслення;

7) набір капітеллю – великими літерами, які за розміром дорівнюють малим.

Нешрифтові прийоми виділення – це відступи (втяжки) однобічні та двобічні, підкреслені горизонтальними лінійками або відкреслені вертикальними, набір у рамці, пробіли.

Якщо є необхідність у логічних посиленнях і у виділенні термінів, то для кожного з цих об’єктів застосовують особливий прийом. Слід мати на увазі, що виділення – один з прийомів, завдяки якому слово набуває додаткового значення. Тому, якщо у книзі дуже багато виділень, коректор має звернути увагу редактора на це, адже перевантаження виділеннями перетворює текст на протилежне – невиділені частини набувають особливого значення.

У текстах з виділеннями коректор має простежити:

- за одноманітністю оформлення певної групи виділень:

- правильністю вживання виділень;

- загальною кількістю виділень.

Про всі зауваження з цього приводу коректор має повідомити редактора або технічного редактора.

Цитати. Так називають частину тексту, взяту автором з твору іншого автора. Особливістю цієї частини тексту є його документальне відтворення за джерелом. Порівнює цитату з джерелом і відповідає за текстуальну відповідність цитати джерелу редактор.

Проте і коректор повинен приділяти особливу увагу цитаті. Хоча здебільшого орфографія та пунктуація в цитатах мають відповідати сучасним нормам, проте автоматично застосувати звичні граматичні норми не можна. Цитати можуть мати різні індивідуальні граматичні та стилістичні форми, часто архаїчні. Збереження цих особливостей – додаткове завдання коректора під час читання тексту з цитатами. Так, у цитатах з видань початку ХХ ст. зазвичай зберігають: одиниці величин, прийняте літочислення, застарілі та географічні назви. Зберігають навіть виділення, наявні у джерелі. Звичайно ці особливості зазначено у редакційному паспорті. Усе це значно уповільнює темп роботи, потребує особливого налаштування на специфіку тексту під час читання.

Уваги коректора також потребує графічне оформлення цитат і посилань на видання, з яких їх узято.

Основні правила оформлення цитат

1. Цитати виділяють у тексті або лапками, або шрифтом, меншим за кеглем, або форматом набору (набір на вужчий формат). В останніх двох випадках лапки не потрібні.

2. Якщо у цитаті, виділеній лапками, цитують слова іншого автора або є заголовок у лапках, слід вживати лапки іншого накреслення.

3. Цитата, наведена окремо або на початку речення, має починатися з великої літери, навіть якщо цей уривок у джерелі починався з малої.

4. Цитата, залучена у мову автора всередині його речення як органічна частина, має починатися, незалежно від написання у джерелі, з малої літери (якщо не починається з власного імені).

5. Цитату, вміщену у середині речення після двокрапки, пишуть з великої чи малої літери, залежно від того, як цей уривок починався у джерелі.

6. Якщо в цитаті пропущено одне чи кілька слів на початку, всередині чи в кінці речення, замість них ставлять три крапки, при цьому знаки, що стоять перед або після пропущеного слова, випускають.

7. Після лапок, що закривають цитату, розділові знаки не ставлять, якщо перед ними є знак питання чи знак оклику («Біжи! Біжи!»).

8. У випадку, коли за цитатою одразу (у дужках) іде посилання на джерело, крапку чи інший розділовий знак ставлять після дужок.

9. Усі сторонні включення у текст цитати: знаки, що показують сумнів, питання чи задоволення, примітки автора або редактора тексту, вказівки про виділення, зроблені не автором цитати, беруть у круглі дужки. При цьому до словесних виділень додають виділювані курсивом ініціали автора, який цитує, їх відділяють від пояснення крапкою і тире (курсив наш – Н. Б.), (тут і далі переклад мій – Н. Б.).

10. Якщо у цитаті є скорочення, які треба розкрити, для цього вживають квадратні дужки.

Методика читання коректури з цитатами проста. Коректор ретельно звіряє текст з оригіналом (або відбитком попередньої коректури); після цього він перевіряє наявність лапок (особливо тих, що закривають цитату) і графічне оформлення цитати. Якщо у тексті цитати щось викликає у коректора сумнів, слід підкреслити незрозуміле місце і поставити на полях знак питання до редактора.

 





sdamzavas.net - 2017 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...