Главная Обратная связь

Дисциплины:






Апарат (службова частина) видання та його значення



Апаратом(від лат. Apparatus – пристрій, приналежність) видання називають сукупність елементів друкованих творів, які пояснюють, тлумачать зміст літературного твору, полегшують читачеві користування виданням або його глибоке вивчення та обробку в обліково-статиcтичних, книготорговельних, бібліотечних, бібліографічних та інформаційних закладах і організаціях.

Розрізняють апарат видання й основний текст або його частину. При цьому основним текстом може бути оригінальний авторський твір, епістолярний спадок, ділові, архівні документи, бібліографічні описи чи графічний матеріал. Поділ тексту книги на основний і текст апарату відповідає оформлювальному поділу тексту на основний і довідково-допоміжний.

Частина елементів апарату є обов’язковою для будь-якого видання. До них належать вихідні відомості, що становлять текстовий зміст елементів зовнішнього оформлення і титульних елементів, зміст, випускні дані.

Інші елементи можуть бути наявні лише в окремих виданнях і не є обов’язковими. До таких належать параграфи, вступні статті, посилання, списки, примітки, коментарі, додатки, позатекстові переліки та покажчики. Наявність їх у книзі залежить від виду літератури і видання, тематики, вузького цільового і читацького призначення видання.

Апарат пришвидшує роботу читача з книгою, робить видання більш інформативним, полегшує обробку друкованого твору в різних організаціях, що мають справу з книгою, дозволяє знизити витрати на цю обробку. Правильно підготований апарат полегшує розстановку книг у бібліотеці, їх опис у каталозі та пошук на вимогу читача.

Елементи апарату готує й обробляє редактор. Однак їх редакційно-технічна обробка та уніфікація – завдання коректора. Деякі елементи апарату (наприклад, передмова, післямова, додатки, позатекстові статті) з точки зору вичитування і коректури не відрізняються від звичайного тексту. Інші потребують знання особливих правил і норм, які визначено специфікою змісту і форми. Коректор також повинен знати сталі форми їх редакційно-технічної обробки.

Дещо іншої думки про апарат видання дотримується М. Тимошик, який наголошує на необхідності поділу текстової частини книги на такі головні частини: службову, вступну, основну та заключну. Кожна з цих частин має свої окремі елементи, досконале засвоєння яких дає змогу професійно, на високому рівні готувати до друку той чи інший видавничий продукт. Такий поділ, зручний з практичного боку, вступає, однак, у суперечність з усталеним протягом багатьох років у радянській теорії видавничої справи та редагування поняттям «апарат видання», яке включало практично все, що не стосувалося основного (авторського) тексту видання. Згідно з концепцією відомого російського вченого-книгознавця А. Мільчина, апарат видання (як комплекс додаткових до основного тесту видання елементів, завдяки яким стає легше й зручніше користуватися цим виданням), у свою чергу, поділіляється на чотири великі блоки апаратів: розпізнавально-відмітний, довідково-пошуковий, довідково-пояснювальний та бібліографічний. Усередині кожного з них було подано детальнішу градацію складових частин нижчого порядку. Таким чином, до апарату видання залучалися анотація, передмова, післямова, вступна стаття, коментарі, додатки, примітки, вихідні відомості, покажчики, бібліографія і т. ін. Науковець вважає, що об'єднання дещо еклектичних, а нерідко й суперечливих, за своєю природою елементів текстів є заскладним для розуміння і сприйняття редактором чи видавцем в умовах підготовки до друку того чи іншого виду видання.



Відповідно, за концепцією змістової конструкції книжкового видання, викладеної у підручнику М. Тимошика, елементи «апарату» логічно переходять у повноправні структурні одиниці в окремих частинах цієї конструкції:

- службовій (вихідні відомості);

- вступній (передмова, історико-біографічний нарис);

- заключній (післямова, коментарі, додатки, покажчики, списки скорочень і умовних позначень, бібліографія тощо).

Службова частина видання — це напрацьований історичним досвідом і регламентований певними нормами, зразками, стандартами тієї чи іншої країни мінімум уніфікованих інформаційних матеріалів видавничого походження, вміщений, здебільшого, на початкових і прикінцевих сторінках видання з метою його ідентифікації користувачами як усередині країни, так і за кордоном, а також для бібліографічного опрацювання та статистичного обліку.

Вихідні відомості

Вихідними відомостяминазивають відомості, що характеризують видання в цілому і є обов’язковими для роботи над книгою. Їх розташовують на елементах зовнішнього оформлення: передній сторінці палітурки (оправи), корінці і частково на задній сторінці палітурки (оправи); титульних елементах: авантитулі (фортитулі), контртитулі, одинарному титулі і на звороті титульного аркуша, а також у кінці видання (вихідні або випускні дані); на макеті анотованої каталожної картки. Зміст і розміщення вихідних відомостей регламентовано для різних видань (книг, періодичних і продовжуваних видань, газет, аркушевих видань, нот) стандартом ГОСТ 7.4 -95 «Видання. Вихідні відомості».

До вихідних відомостей належать такі елементи:

- надзаголовкові дані: назва організації, від імені якої випускають видання, назва й інші відомості про серію;

- ім’я та прізвище автора (авторів);

- заголовок;

- підзаголовкові дані: інформація про літературний жанр, читацьке призначення, порядковий номер видання;

- відомості про переклад, мову джерела та ім’я перекладача; відомості про осіб, що брали участь у створенні видання: укладача, титульного редактора, художника і т.д.;

- дозвільні грифи (для підручників);

- випускні дані: місце видання, назва видавництва, рік видання.

Саме у такому порядку вихідні дані розташовують на титульному аркуші. До них також належить інформація, що міститься тільки на звороті титульного аркуша (бібліотечні шифри (УДК і ББК), авторський знак, анотація або реферат з бібліографічним описом при ньому або макет анотованої каталожної картки (у всіх виданнях, крім наукових), індекси міжнародної стандартної нумерації книжкових та серіальних видань (ISBN, ISSN), знак охорони авторського права, і розташовані зазвичай у кінці видання випускні дані (відомості обліково-реєстраційного характеру).

Порядок і місце розташування, зміст вихідних даних визначено стандартом. Коректор повинен твердо знати всі вимоги стандарту або звертатися до нього, коли є потреба. Працюючи над вихідними відомостями, коректор зобов’язаний звертати увагу на такі об’єкти:

- збіг основних відомостей – імені та прізвища автора (авторів), заголовку, підзаголовку, номера тому і видання, вихідних даних – на таких частинах видання, як елементи зовнішнього оформлення й титульні елементи, зворот титульного аркуша, бібліографічний опис перед рефератом, відомості про випускні дані;

- правильність вихідних даних, особливо правильність позначення року видання, що має відповідати року виходу накладу в світ;

- текстуальна і графічна відповідність однакових елементів титулу і контртитулу;

- правильність орфографії та пунктуації у текстах, набраних шрифтами великого кегля.

Методично ці тексти краще читати одному коректору двічі: спочатку звірити з оригіналом, а потім читати окремо за смислом, водночас перевіряючи якість оформлення.

М. Тимошик, спираючись на Закон України «Про видавничу справу» та проект нового українського стандарту «Видання. Вихідні відомості» наводить такий перелік елементів вихідних відомостей видання:

- про авторів (або осіб, які брали участь у створенні конкретного видання);

- назву видання;

- надзаголовкові, підзаголовкові, вихідні дані;

- класифікаційні індекси;

- макет анотованої каталожної картки;

- анотацію;

- міжнародні стандартні номери;

- знак охорони авторського права;

- випускні дані.





sdamzavas.net - 2019 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...