Главная Обратная связь

Дисциплины:






Навчальна література



До навчальної літератури належать друковані твори різноманітної тематики, призначені для використання у навчальному процесі. Вони різняться за функціями у навчальному процесі (підручник, практичний посібник, задачник, хрестоматія, книга для читання, програма тощо) або за типом школи, рівнем освіти (вища, середня, загальна, професійна). Тому один підручник на одну й ту саму тему може бути виданий у кількох варіантах залежно від того, на підготовку яких осіб він розрахований. Також залежно від типу школи або класу розрізняють таку літературу за читацькою категорією і формою викладу. Підручники для вищої школи з погляду коректури мало чим відрізняються від навчальної або виробничої літератури відповідного рівня. І навпаки, підручники для різних років навчання у середній школі дуже відрізняються за формами викладу. Єдине, що відрізняє навчальні видання з точки погляду коректора – вони доступні для розуміння неспеціаліста, що й полегшує їх читання.

Разом з тим робота над текстом навчальної книги складна, оскільки її текст неоднорідний. Тут є теоретична частина, висновки, правила для запам’ятовування, приклади і методичний апарат: практичні завдання, матеріал для самостійної роботи, питання для повторення. Кожен з цих елементів відділяють від іншого шрифтовими засобами, і це відділення має бути чітко витримане у всій книзі. Особливо складні підручники з мови, де основним матеріалом є слово. Природно, що єдиним засобом передачі його буде сам алфавіт, а виявити навчально-методичний матеріал, відділити одну частину тексту від іншої можна використовуючи гарнітури, кеглі і варіанти шрифтів, а також найпростіші графічні (дефіси, дужки, лапки) і технічні засоби поліграфії (найчастіше лінійки).

У всіх аналогічних випадках в одній книзі знак необхідно виділяти для однакових випадків однотипно. Зазвичай технічний редактор разом з редактором ще в рукописі ретельно визначає шрифт і спосіб виділення для кожної групи елементів. Але і в коректурах технічний редактор не має змоги простежити за ретельним виконанням розмітки, оскільки це потребує читання всього тексту, на що робота технічного редактора не розрахована. Тому контроль за оформленням внутрішньотекстових елементів здійснює коректор.

Складним видом навчального видання є абетка. Їй притаманна неоднорідність текстового матеріалу: перші сторінки – малюнки зі складами й окремими словами, останні сторінки – зв’язні тексти. Заголовки, що з’являються у кінці книги, набирають тією ж гарнітурою, що і текст, обов’язково з великої літери на початку і крапкою в кінці. Усі виділення у тексті роблять напівжирним шрифтом. Неприпустиме використання курсиву й особливо розрядки, яка не дозволяє читачеві-початківцю прочитати зв’язне слово.



У початкових класах до появи зв’язних текстів важливо, щоб кожна фраза закінчувалась на одному рядку; з удосконаленням читання (за кегля 28 п.) уже дозволено переносити цілі слова з рядка на рядок, переноси ж усередині слова можуть з’явитися лише у тих місцях, де окремі фрази об’єднано у зв’язний уривок (кегль 16 п.). Тут же можливі і переноси, спочатку фраз (кегель 16 п.), а потім і слів (кегль 14 п.) зі шпальти на шпальту.

Абзац з’являється лише тоді, коли починаються вивчення цілого речення. Кінцевий рядок спочатку виключають не ліворуч, як завжди, а праворуч біля закінчення попереднього (як у віршованому тексті).

На початку абетки кожен текстовий елемент (літера, склад, слово) має стояти окремо. Не можна робити відбивку більшою за половину кегля.

У всіх навчальних виданнях для 2–3-х класів заголовки набирають малими літерами з великою на початку і крапкою в кінці. Виділення у тексті цих видань можуть бути зроблені лише напівжирним шрифтом, і лише у виданнях з мови дозволено використовувати курсив.

Підручникам з мови для більш кваліфікованого читача характерна, передусім, складна система виділень. Фрази і слова виділяють світлим курсивом. Для виділення складів, слів і літер всередині прикладів, а також часток, префіксів, суфіксів, закінчень використовують напівжирний курсив: у префіксах – з дефісом у кінці, у суфіксах – з обох боків дефісом, у закінченнях – з дефісом на початку.

Основні імена, терміни і деякі заголовки набрані в підбір, заголовки всередині таблиць, методичні питання до граматичної форми виділяють розрядкою. Правила набирають напівжирним прямим шрифтом. Лапками виділяють лише цитати, власне мовлення або транскрипцію вимови.

Своєрідне вживання у підручниках з мови і великих літер. Так, у прикладах, де наводять окремі слова, перше починають з великої літери навіть після двокрапки. Речення у вправах після цифри з круглою дужкою також починаються з великої літери. Однак приклади-слова, що стоять окремим рядком як поза таблицею, так і в таблиці необхідно починати з малої літери навіть після крапки.

Три крапки у підручнику вживають як в основному значенні цього розділового знака, так і у вправах, позначаючи пропуск літери або слова, яке має вставити учень.

Усю нумерацію у підручнику (крім нумерації заголовків) подають тим самим шрифтом, що й текст теоретичної частини: арабськими цифрами з крапкою (1.) – для окремих положень тексту теоретичної частини, з круглою дужкою – для прикладів.

Підручники іноземних мов, крім застосування прийомів оформлення тексту, аналогічним зазначеним вище, потребують від коректора і володіння іноземними мовами. Однак коректор, що працює і над україномовними текстами, може зустрічати окремі слова, фрази, уривки текстів, набрані іншою мовою. Щоб перевірити текст, навіть не «читаючи», тобто не вимовляючи і не розуміючи його, а лише порівнюючи літери оригіналу з літерами відбитка, коректор у будь-якому випадку має знати:

- особливості алфавіту певної мови;

- особливості написання, пов’язані, наприклад, з елізією, тобто усіченням слова за допомогою апострофа;

- прийняті у мові скорочення слів і нарощення закінчень у порядкових числівниках;

- прийняте вживання великих літер;

- особливості вживання розділових знаків;

- особливості переносів і комбінації букв для одного звука або складу, що не підлягають перенесенню.

У підручниках іноземними мовами, як і в складних наукових виданнях з мовознавства, часто зустрічаються фонетичні, транскрипційні знаки, що позначають не літери, а звуки; орфоепічні знаки, які позначають наголошену літеру або склад. Коректор має ретельно працювати з ними, оскільки вони часто мають незвичайне накреслення. У такому випадку слід мати алфавіт цих знаків.

Методика роботи. Коректуру підручників з мови доцільно вести одному коректору. Після вивчення специфікації коректора і технічної видавничої специфікації і ретельного вертикального перегляду окремих елементів коректор уважно читає текст «з пальцем». Об’єктами особливої уваги коректора є всі названі вище елементи тексту.





sdamzavas.net - 2019 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...