Главная Обратная связь

Дисциплины:






Довідкова література



До цього виду літератури належать різноманітні друковані твори, які можна об’єднати у дві групи: словники і систематичні довідники. Цільове призначення довідкової літератури – дати можливість широкому колу читачів або читачеві-фахівцю навести потрібну йому довідку, не вдаючись до систематичного читання. Довідкову літературу вирізняє стислість тексту за максимально великого обсягу відомостей (те, що називають лаконічністю викладу) і зручність у пошуку потрібної довідки. Тому структура довідкового видання має відповідати головним чином легкому пошукові цієї довідки. Отже, для спеціалістів частіше за все призначені довідники, побудовані систематично (за темами, розділами), а для широкого читача – за алфавітним, словниковим принципом. Максимальної стислості викладу досягають і граматико-стилістичними засобами, і вживанням скорочень різних типів, і умовними позначеннями, які у ряді випадків замінюють характеристику.

Систематичні довідники мало відрізняються від наукової та виробничої літератури. Їм властиві надзвичайна подрібненість структури і рубрикацій, іноді доходить до того, що окремі абзаци нумерують (найчастіше цифрою з крапкою) як структурні одиниці; це – перевага табличної форми організації матеріалу, причому таблиця часто стає самостійним розділом, а її тематичний заголовок – рубрикою тексту, набраною відповідним шрифтом, нумераційний заголовок при цьому стає табличним і відсувається на другий план. Цим виданням притаманна наявність колонтитулів та інших пошукових засобів типу «пальцевих вказівників» у вигляді висічок на обрізі блоку.

Словник являє собою видання, структуроване в алфавітному порядку слів-рубрик (слів-вокабул, від vocabula – назва), значення яких розкривають у супроводжуючих рубрики статтях.

Розрізняють словники тлумачні і перекладні. Найпростіші різновиди – орфографічний, орфоепічний тощо, де є перелік слів, розташованих в алфавітному порядку у вертикальній колонці, для наведення довідок з правопису та вимови. Складніший за структурою тлумачний словник, де вокабулу супроводжує пояснювальний текст, що являє собою цілу систему елементів, яка включає як звичайні форми словесного викладу, так і стійку систему умовних позначок і виділень.

До складу роз’яснювальної вокабули належать:

- слово;

- вимова слова;

- основні форми слова (для кожної частини мови своя, наприклад, для іменників – форма родового відмінка однини, називного відмінка множини; для прикметників – закінчення жіночого і середнього роду; для дієслів – форми основних часів);

- основні форми перекладного слова;

- граматичні примітки (вживання з прийменниками, артиклями і т.д.);



- приклади слововживання.

Склад словників змінюють залежно від їх різновидів. Настільні словники мають великі статті, кишенькові – значно менші, «словники-ліліпути» – мінімальні.

Тексту словників притаманні: алфавітне розташування вокабул, максимальна лаконічність, поєднана з якомога більшою повнотою розкриття змісту слова. Звідси часте вживання абревіатур та умовних позначень. Тому робота автора, редактора, технічного редактора і коректора над словниками тісно пов’язана. Наприклад, вибір умовних скорочень та їх уніфікація – предмет піклування всіх учасників видання. Зазвичай під час видання словника керуються заздалегідь складеною специфікацією, яка має охоплювати всю роботу над словником:

- кількість слів та їх вибір;

- перелік елементів роз’яснення;

- порядок розташування цих елементів;

- перелік усіх знаків;

- характер і місце розділових знаків;

- характер шрифту кожного роз’яснювального елементу й оформлення всього словника.

Оскільки словник має бути компактним, а читають його вибірково, то набирають дрібним шрифтом (6–8 п.), що ускладнює роботу коректора, особливо якщо відбитки невисокої якості. Ускладнює роботу й оригінал – для перекладних словників він зазвичай рукописний. Текст словників заради компактності набирають у кілька колонок або в одну колонку малого формату.

Основне слово-вокабулу набирають або з абзацу, або без нього, але обов’язково напівжирним шрифтом: великими літерами у тлумачних, маленькими – у перекладних словниках. Внутрішньотекстові шрифтові виділення зазвичай чітко регламентовані; приклади визначення граматичних форм, примітки набирають курсивом; транскрипцію вимови (у квадратних дужках) і переклад (або тлумачення) – світлим; зміну форми основного слова, що призводить до зміни його значення, як і вокабулу, набирають напівжирним. При цьому замість основної частини слова ставлять знак тильда (~).

Для відокремлення змінної частини слова (якщо далі йде пояснення особливого похідного слова) і одного роз’яснення (тлумачення) від іншого застосовують знак межі (||). Після ромбу (◊) подають ідіоми або вирази, зв'язок яких зі значеннями даного слова втрачено. Знаки наголосу обов’язково ставлять у всіх варіантах вокабули, якщо наголос змінюється. Примітка (*) зазвичай відсилає до таблиці, що є у словникові (наприклад, до таблиці дієслів). Скісні риски (//) вживають для означальної частини кожного слова (груд//ной Brust; ~ ная клетка Brust Kasten m). Круглі дужки застосовують для пояснень і факультативних частин слова (вивезти (hin) ausführen vt – читай hinausführen vt ausführen vt); квадратними виділяють вимову або варіанти основного слова. Одна вертикальна риска (|) призначена для розділення слова на окремі частини, її ставлять тоді, коли при вимові слова можна припуститися помилки.

Коми вживають для відділення паралельних елементів (форм перекладу, синонімів). Для відокремлення паралельних слів з іншим значенням, а іноді і для варіантів застосовують крапку з комою; після двокрапки подають словосполучення, якщо поза ним слово самостійно не вживають. Крапку ставлять лише у кінці пояснення і після порядкової цифри варіанта значення.

Колонтитул у словниках має особливе значення. Якщо у систематичних словниках він лише відносно необхідний (є рубрики та їх перелік у змісті), то в інших словниках колонтитул значно полегшує пошук потрібної статті і тому необхідний. Форма і зміст колонтитула у словниках і довідниках залежить від складності структури довідника та кількості колонок верстки.

Коректор має знати, що у колонтитул за багатоколонкової верстки словників виносять, як правило, першу згори вокабулу (або її частину у вигляді трьох перших знаків) першої колонки й останню вокабулу попередньої колонки (або відповідно три перших її знака).

Методика коректури словників

1. Рекомендовано читати відбитки «з пальцем» одному коректору. Зазвичай коректуру лінгвістичних словників проводять спеціальні коректори-лексикографи, але її можуть читати і звичайні коректори. При цьому у спеціалізованих видавництвах, що випускають словники, або редакціях для перевірки алфавітного розташування вокабул у штаті тримають спеціального коректора, звільняючи від цієї роботи коректора, який читає відбитки за оригіналом.

2. Часто коректору словник дають у гранках. У такому випадку після ознайомлення зі специфікацією коректора і технічною видавничою специфікацією коректор передусім проводить вертикальний перегляд, а потім читає відбитки за оригіналом.

3. Якщо немає спеціального працівника для перевірки алфавіту, коректор, який читає текст, також перевіряє алфавітне розташування рубрик.

4. Паралельно з коректором дублікатний примірник гранок читає автор. Для довідок йому дають і робочий примірник, уже прочитаний коректором.

Але авторську правку у робочий примірник переносять коректори, обводячи різним кольором авторські та редакційні виправлення.

Усі різночитання і питання коректори ліквідують на зустрічах з автором і редактором.

Роботу над коректурами на шпальтах проводять у такому порядку:

1) звірка кожного рядка з оригіналом;

2) вертикальний перегляд і перевірка дотримання технічних правил верстки;

3) наскрізне читання відбитків за оригіналом з урахуванням авторської правки;

4) перевірка алфавіту (має попередній характер, оскільки після авторської правки можливі зміни);

5) перенесення авторської правки.

Перевірку алфавіту і вертикальний перегляд здійснюють і в наступних коректурах.

Стислість викладу, застосування петиту, нонпарелі і різноманітних шрифтових виділень дуже ускладнює коректуру словників, змушує знижувати темп читання, приділяти більше уваги техніці виправлень. Коректор має бути особливо обережним, оскільки кожний неправильно виправлений знак може ускладнити користування словником або призвести до змістових помилок. Правка має бути винятково чіткою; усі літери, які можуть бути зрозумілі неправильно, коректор обов’язково оговорює й обводить ці пояснення контрастним кольором на полях відбитка.





sdamzavas.net - 2019 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...