Главная Обратная связь

Дисциплины:






Фонологічна складова мовленнєвої діяльності



Відомо, що оволодіння мовою передбачає засвоєння її “чуттєвої” природи, тобто звукових образів мовних знаків: сукупності фонем, що входять до її складу та їхньої послідовності у слові.

Фонема – це найкоротша, або мінімальна одиниця звукового складу мови, що слугує для впізнання і розрізнення мовних знаків.

У сучасних лінгвістичних дослідженнях фонему розглядають як узагальнений звукотип, що може мати у мовленні різноманітні варіанти (алофони) залежно від положення в слові, сусідства з іншими алофонами, акцентуації тощо [3]. Фонема реалізується в алофонах, що, у свою чергу, виражаються в звуках людського мовлення. Звук – елемент усного мовлення, утворений органами артикуляційного, дихального і голосового апаратів.

Фонема як одиниця знакової системи має символічну функцію. Це, насамперед, смислоутворювальна, або розпізнавальна функція. С. Бернштейн виділяє смислорозрізнювальну й ототожнювальну функції фонеми [4]. Так, одна й та сама фонема може бути спільною для двох знаків (наприклад: сад, сир), які в іншому є різними; а може розрізнювати два знаки, які в іншому є тотожними (наприклад: ніс, ніж).

Фонеми української мови організовані у парадигматичні системи, що можуть будуватися на різних основах. Так, можна говорити про парадигму фонем, які представляють сукупність варіантів (алофонів), об’єднаних загальним для них інваріантом (фонемою) і чергуються у процесі функціонування відповідно до закономірностей мови [3]. Ці варіанти звучань однієї й тієї ж фонеми незначимі для мови: вони не ведуть до зміни семантики слова, проте їх варто враховувати під час оволодіння орфографічними навичками. Безумовно, фіксація уваги дитини на алофонах в однотипному морфологічному ряді слів готує її до оволодіння зазначених орфографічних навичок.

Але на більш ранніх етапах розвитку дитини, очевидно, важливішим є засвоєння парадигматичної організації фонологічних одиниць мови, побудованої на відношеннях протиставлення за смислорозрізнювальними ознаками. Саме ці ознаки роблять фонему реальною одиницею мовної свідомості дитини, тому що їхні зміни (чергування) ведуть до порушення семантичної або морфологічної тотожності і тому легко помічаються і засвоюються дитиною. Це так звані диференційні ознаки фонем, характер яких визначається їхніми артикуляційними властивостями і відповідними акустичними ознакам [11, 19].

Унаслідок цього система протиставлення фонем за розпізнавальними ознаками будується в українській мові на протиставленні голосних звуків за рядом і підйомом, лабіалізацією і нелабіалізацією, а приголосних – за місцем і способом творення, дзвінкістю – глухістю, твердістю – м’якістю. Ці диференційні ознаки фонем є постійними, константними.



Проте ми не визначимо з достатньою мірою вичерпності зміст фонологічного компонента лінгвістичної компетенції, якщо не проаналізуємо питання про те, як засвоюються фонологічні одиниці мови.

Як відомо, лінгвістичні одиниці вилучаються дитиною з мовлення оточуючих у процесі сприймання. Встановлено, що у нормі з восьми місяців у дитини формується елементарне розуміння мовлення, основане на сприйманні, виділенні, запам’ятовуванні і наступному впізнаванні окремих ритміко-інтонаційних структур.

Подальший розвиток імпресивного мовлення пов’язаний з розрізненням слів за їхньою фонемною будовою.

Відповідно до теорії сприймання (будь-якої модальності) у ньому виділяють сенсорний, перцептивний і смисловий рівні. На сенсорному рівні сприймання мовлення слуховий аналізатор здійснює аналіз сприйнятих мовних сигналів (слів). Внаслідок цього стає можливим розрізнення звуків мовлення за їхніми фізичними, акустичними ознаками і повторення цих звуків на імітаційному рівні [19].

Проте цей слуховий аналіз не може забезпечити формування звукових образів слів і їхнє упізнавання: внаслідок різноманітного положення однієї й тієї ж фонеми у складі, слові, різноманітного звукового оточення, індивідуальних особливостей її відтворення різними людьми, одна й та сама фонема набуває різноманітних варіантів звучання. Тому дитина не може орієнтуватися у цьому різноманітному і мінливому світі звуків, а отже, запам’ятовувати і впізнавати звуковий склад слів.

Як показали наші дослідження [17], у процесі нарощування лінгвістичного досвіду слуховий аналізатор здійснює узагальнення різноманітних варіантів звучання однієї й тієї ж фонеми. Результатом цієї діяльності є формування константності слухового сприймання [17], тобто сприймання ознак фонеми, що є незмінними для всіх варіантів її звучання, і розрізнення фонем за цими ознаками. Це і є, по суті, фонематичне розрізнення (перцептивний рівень сприйняття). Ця якісна зміна процесу сприйняття, на наш погляд, відразу обмежує і стабілізує звуковий склад мовлення, що і приводить до формування фонематичних образів слів і їхнього наступного упізнавання в мовленні дорослих.

На цій основі на зазначеному етапі розвитку дитина за допомогою дорослого встановлює зв’язки між звуковими образами слів і відповідними явищами дійсності (смисловий рівень сприймання). Внаслідок цієї діяльності формується імпресивне мовлення дитини.

Наше дослідження [17] показало, що зазначені механізми сприймання відпрацьовуються на обмеженому мовному матеріалі. Після їхнього формування (3-5 міс. – 1 р.) відбувається стрибок у розвитку імпресивного словника та імпресивного мовлення в цілому. У процесі формування словника дитина практичним способом опановує смислорозрізнювальну функцію фонем і їхню парадигматичну організацію (протиставленням фонем за корисними, тобто смислорозрізнювальними ознаками), що виявляється в умінні фіксувати порушення семантичної і морфологічної тотожності при зміні константних ознак фонем [17].

Усе зазначене вище дозволяє більш точно визначити і термін “фонематичне сприймання”, що широко використовується у логопедії: ця специфічна мовленнєва дія спрямована на переробку сприйнятої мовленнєвої інформації (у її фізичних характеристиках) в систему мовних знаків і смислів.

Таким чином, фонематичне розрізнення є одним із найважливіших механізмів, що визначають формування імпресивного, а потім і експресивного мовлення.

Отже, порушення процесу фонематичного сприймання не можна пов’язувати тільки з недостатністю слухового розрізнення звуків мовлення за їхніми фізичним (акустичними) ознаками чи вадами слухового аналізу (а саме такі пояснення досить часто мають місце в логопедичній практиці).

Порушеними може виявитися кожен з рівнів сприймання мовлення, а також різноманітні операції, що зумовлюють їхнє формування.

Так, первинне порушення сенсорного рівня сприймання, зумовлене дефектами слухового аналізу, спричиняє таку форму сенсорної алалії, при якій дитина не розрізняє сприйняті звуки за їхніми акустичними ознаками, а отже, не може повторити їх навіть на імітаційному рівні. У результаті цього вторинно страждає і формування усіх надбудованих структур: фонематичного розрізнення, звукових образів слів, імпресивного мовлення.

У результаті первинного порушення перцептивного (фонемного рівня сприймання) слуховим аналізатором не узагальнюються постійні (корисні, смислорозрізнювальні) ознаки фонеми, реалізовані у звуковому мовленні різноманітними алофонами (інший варіант сенсорної алалії). Тому процес поточної імітації (повторення ізольованих звуків) у цьому випадку є збереженим на відміну від згаданого вище порушення. Проте фонемний склад слів для дітей із зазначеним первинним дефектом утрачає свою усталеність (найбільш характерний симптом цієї форми сенсорної алалії), і, природно, не засвоюється. Унаслідок, зв’язок сприйнятого слова зі значенням стає неможливим, тобто, як і в першому випадку, не формується імпресивне мовлення.

Як бачимо, первинні механізми порушення названих форм сенсорної алалії є різними, що потребує використання диференційованих методів їхньої корекції.

Отже, проведений аналіз фонологічної системи мови дозволив нам визначити зміст фонологічного компонента мовної компетенції. Він передбачає оволодіння такими практичними мовними знаннями:

1) узагальненими звукотипами (фонемами мови);

2) звуковими образами слів (фонемним складом слова з урахуванням послідовності фонем у ньому);

3) парадигматичною організацією фонем за їхніми смислорозрізнювальними ознаками. Засвоєння цих знань дозволяє дитині фіксувати відхилення від мовних норм під час неправильного відтворення звукового складу слів;

4) оволодіння зазначеними знаннями відбувається у процесі формування у дитини таких знакових операцій:

– розчленовування мовного потоку за ритміко-інтонаційним малюнком та упізнавання окремих значеннєвих структур за названими характеристиками;

– акустичного аналізу звукового складу слів;

– виділення й узагальнення постійних, корисних ознак фонем;

– розрізнення і запам’ятовування слів за їхнім фонемним складом;

– упізнавання слів у мовленні оточуючих;

– установлення зв’язку між звуковою оболонкою слова та відповідними предметами і явищами, які воно позначає.

Які умови і психічні процеси забезпечують формування виділених практичних мовних знань і названих операцій?

Розрізнення звуків мовлення за акустичними ознаками (сенсорний рівень сприймання) визначається функціональною зрілістю слухового аналізатора. Фонематичне розрізнення звуків (перцептивний рівень сприймання), як показало наше дослідження [17], починає формуватися тоді, коли процес слухової диференціації звуків мовлення є завершеним (9-10 міс.). Проведене нами дослідження дозволило також установити, що вирішальну роль у розвитку фонематичного розрізнення відіграє лінгвістичний досвід дитини (тобто її постійне спілкування з дорослим, зокрема сприймання мовлення оточуючих людей).

Наше дослідження дає підставу стверджувати, що на початкових етапах формування механізмів фонематичного розрізнення певну роль відіграє мовноруховий аналізатор: фонематичне розрізнення формується насамперед на матеріалі слів не лише близьких для досвіду дитини, але і доступних для називання нею. При повторенні подібних слів (звукокомплексів), різноманітні варіанти звучання (алофони) однієї й тієї ж фонеми продукуються усталеним комплексом артикуляційних рухів, що сприяє фіксації дитиною константних ознак фонеми.

У розвитку зазначених рівнів сприймання важливе значення має також інтелектуальний розвиток дитини.

Дитина, що опановує мовою, насамперед засвоює символічну функцію мовного знаку [7, 11]. Оволодіння нею і соціальна потреба засвоєння семантики мови стимулюють розвиток слухової уваги і сприяють її спрямуванню на звукову оболонку мови.

Формування цієї функції пов’язане з розвитком уявлень дитини (відповідно до А. Валлона [6] уявлення є першим рівнем символу), її предметної діяльності [5, 7, 9, 11, 20], сенсомоторного інтелекту [14] і мислення [7]. Необхідно відзначити також роль слухомовленнєвої пам’яті і сукцесивного аналізу, що забезпечує засвоєння послідовності звукового ряду слова.

Паралельно з розвитком слухових і фонематичних диференційовок формуються тонкі диференційовані рухи артикуляційного апарату, що визначають послідовність оволодіння дитиною звуками рідної мови [2, 8, 16].

 

Усе зазначене вище дозволяє нам виділити наступні критерії оцінювання мовленнєвого розвитку дитини у його фонетико-фонематичній ланці за віковим параметром.

Такими критеріями є сформованість:

1. Сенсорного рівня сприймання мовлення: розрізнення звуків мовлення за фізичними, акустичними ознаками і поява на цій основі лепету, що складається зі звуків, сприйнятих дитиною з мовлення оточуючих людей (6–8 міс.).

2. Перцептивного рівня сприйняття мовлення – розрізнення звуків мовлення за узагальненими (смислорозрізнювальними) ознаками. Сформованість цього рівня сприймання (фонематичного слуху) зумовлює стабілізацію звукового складу слова. На цій основі формується зв’язок між звучанням слова і його значенням (з 1 р. 8 міс.).

3. Фонематичних уявлень, що відповідають:

– власній вимові (з 2 р. до 3 р. 6 міс – 4 р.);

– мовним нормам, сприйнятим з мовлення оточуючих (з 4 р.).

4. Фонематичного аналізу звукового складу слова (виділення приголосного звука на фоні слова, визначення кількості і послідовності звуків у слові в зовнішньому і внутрішньому планах (з 4 р.).

Ці види аналізу формуються спочатку з опорою на слухове сприймання слова, вимовлюваного самою дитиною (тобто у зовнішньому плані), а потім у внутрішньому плані без опори на власне слухове сприйняття мовлення.

 





sdamzavas.net - 2019 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...