Главная Обратная связь

Дисциплины:






Ці дефекти прийнято ділити на дві групи: дефекти черепка і глазурі та дефекти декорування.

До дефектів черепка і глазурі належать дефекти, які псують зовнішній вигляд виробів або впливають негативно на їх властиво: деформація, зміщення приставних деталей, "підрив" приставних дета­лей, тріщина, засмічення, накол, натік, плішини, збірка глазурі, цек, мушка, вигарка, виплавка, прищ, пузир, задувка, вибоїна та ін.

Деформаціяце відхилення від заданої форми і розмірів виробу чи окремих його ділянок. Утворюється в результаті похилого установлення виробу в процесі випалювання, порушення режиму сушки чи випалювання. Величина деформації визначається в міліметрах.

Зміщення приставних деталей — відхилення приставних деталей від заданого місця приставки, яке вимірюється кутом відхилення в градусах.

"Підрив" приставних деталей— це тріщина, яка виникає в місці приклеювання деталей (ручок, носиків). Цей дефект утворюється внаслідок нерівномірної сушки чи охолодження, після випалювання, а також неоднакової усадки приставної деталі і корпусу виробу. "Підрив" допускається у виробах, крім чайників, якщо він не порушує механічну міцність скріплення деталей з корпусом.

Тріщинаутворюється при неоднаковій вологості окремих ділянок виробу чи порушенні температурного режиму при сушці та випалюванні.

Засміченняце гладкі чи шерехаті підвищення, які утворені сторонніми включеннями, що прилипли до поверхні черепка чи глазурі. Воно буває підглазурним і надглазурним. Але частіше зустрічається підглазурне засмічення внаслідок попадання часточок шамоту від капселя етажерок та інших сторонніх домішок в процесі випалювання, яке необхідно видалити шліфуванням чи поліруванням. Це впливає на естетичні та гігієнічні властивості виробу.

Наколневеликі точечки заглиблення на поверхні глазурі, які утворюються внаслідок запізнілого виділення з шару глазурі пузирків повітря чи сажистого вуглецю. Наколи понижують блиск, погіршують гігієнічні властивості виробів.

Натік глазурі—місцеве потовщення глазурі, яке супроводжується зміною її відтінку. Утворюється цей дефект внаслідок використання більш легкоплавкої глазурі, ніж необхідно для певної темпера­тури випалювання або недбалого глазурування. Як правило, натіки глазурі утворюються внизу виробу, внаслідок чого зверху глазур буде мати недостатню товщину.

Плішина глазуріце відсутність глазурі на деяких ділянках виробу, які повинні бути глазуровані. Причиною цього дефекту є неакуратне поводження з виробами перед глазуруванням (погане очищення від пилу, захват жирними руками і т.п.), що перешкоджає контакту глазурі з черепком та її закріпленню. Плішина погіршує зовнішній вигляд виробу та його санітарно-гігієнічні властивості. Розмір їх визначають в мм2.



Збіркаглазурі відбувається в місцях розривів, що виникають на її поверхні. Ці розриви є результатом високого поверхневого натягування, яке послаблює змочувальну здатність глазурі. Причиною збірки глазурі може бути неправильно підібраний хімічний склад глазурі.

Цекце сітка волосяних тріщин глазурного шару, яка утворюється внаслідок невідповідності коефіцієнтів термічного розширення глазурі і черепка, недостатньої еластичності і механічної міцності глазурі при розтягуванні. Цек — грубий дефект, який не допускається у виробах будь-якого сорту.

Мушка невеликі точки темно-сірого, коричневого чи чорного кольору на поверхні виробу. Утворюється при наявності в масі домішок заліза, піриту, чорної слюди та ін. Це досить поширений дефект керамічних виробів.

Вигарка поверхневе заглиблення брудно-зеленого кольору на покритій глазурою поверхні виробу, яке утворюється в результаті попадання крихт гіпсу із форми на вироби.

Виплавка невелика пляма темно-коричневого кольору, яка утворюється внаслідок попадання в масу вільних оксидів заліза, титану, а також металевих пилинок від тертя апаратури.

Прищ і пухирвиникають в результаті запізнілого виділення газів з черепка під час його випалювання. Пузир відрізняється від прища дещо більшими розмірами та всередині має значну порожнину.

Задувка— це плями зеленуватого коричневого та чорного кольорів, які виникли у зв'язку з попаданням золи через тріщини капселя, що є слідами приплавлених продуктів згорання палива.

Вибоїна (відколювання), щербини краю, ніжки чи корпусу утво­рюються внаслідок ударів при необережному поводженні з виробом. Глазуровані механічні пошкодження в установлених межах допускаються у виробах, а неглазуровані є недопустимими.

У фаянсових виробах зустрічаються дефекти, які характерні лише їм: сухість глазурі, "летілий" край, зліпиш, сліди від полозків, гребінок, касет і хрестиків.

Сухість глазурі— дефект, який виникає по краю виробів, у вигляді шерехуватої поверхні у зв'язку з недостатньою товщиною глазурного шару. Причиною появи цього дефекту є застосування дуже легкоплавкої глазурі чи різке підвищення температури политого випалювання. В місцях наявності сухості глазурі вироби легко забруднюються і псують їх зовнішній вигляд.

"Летілий" крайвідколювання глазурі по краю виробу, утворені в результаті фізичних змін у зв'язку з різницею коефіцієнтів термічного розширення глазурі і черепка. Це грубий дефект, який є недопустимим у виробах. зліпиш— це сліди від стикання випалюваних виробів. В І сорті не допускається.

Сліди від полозків, касет, гребінок і хрестиківце місця з пропущеним глазурним шаром. Цей дефект особливо небезпечний тоді, коли оголюється черепок.

Дефектами декорування керамічних виробів є: розрив декору, подряпини на малюнку, недопалення і перепалення фарб, матовість декору, різновідтінковість, розшарування фарби, нечіткість контурів декорування, забруднення фарбами, золотом і т.д. Всі ці дефекти впливають негативно на зовнішній вигляд виробів та знижують їх естетичні властивості.

Основною причиною їх появи на керамічних виробах є порушення режиму муфельного випалювання (перепалення, недопалення, матовість, різновідтінковість та ін.) і, крім того, результат поводження з виробами при їх декоруванні (забруднення, зриви деколі, розрив декору, подряпини на рисунках). Ці дефекти, як правило, у виробах І сорту є недопустимі.

Оцінку якості керамічних виробів проводять інструментальним та органолептичним методами.

Органолептичним методом встановлюють наявність дефектів та відповідність виробів вимогам стандартів та інших нормативних документів.

Інструментальним методом визначаються такі показники: термічна та хімічна стійкість глазурі і декору, щільність і водопогли-нання, білість та просвітлюваність (для фарфорових виробів).

Так, за якістю виготовлення фарфоровий посуд повинен відповідати вимогам ГОСТ 28390-89 "Изделия фарфоровьіе. Технические условия". Всі матеріали для виготовлення фарфорового посуду (маси, глазурі) повинні бути допущені Міністерством охорони здоров'я. Внутрішні поверхні виробів, що стикаються з харчовими продуктами, не повинні виділяти свинець і кадмій в кількості вище норми: для плоских виробів — свинець і кадмій — по 1,7 мг/дм2; для порожнистих виробів, середніх і дрібних — відповідно 5 і 0,5; крупних — відповідно 2,5 і 0,25 мг/дм2. Вироби повинні мати щільний (не більше 0,2% водо-поглинання) спечений черепок, покритий безкольоровою глазурою.

Білість фарфорових виробів повинна бути не менше 64% для І сорту, і 58% - для II сорту. Просвітлюваність для виробів товщиною черепка не більше 2,5 мм повинна бути для виробів І сорту не менше 30% і для II сорту — не менше 15%. Термостійкість звичайних виробів не нижче 8 теплозмін (20°—185°). Посуд повинен бути міцним і не повинен руйнуватись при зберіганні по 100 виробів протягом 5 днів. Приставні деталі повинні бути міцно прикріплені до основного виробу. Незаглазурований край виробу, ніжка виробу повинні бути ретельно зашліфовані. Кожний виріб повинен бути стійким на горизонтальній площині. При нахилі чайника чи кавника на 70° кришка не повинна випадати. Посуд випускають 1 і 2 сорту. Сорт посуду визначають за обмежувальною системою з урахуванням дефектів зовнішнього вигляду, а також показників білості та проствітлюваності фарфорового черепка Недопустимими дефектами у фарфоровому посуді є матовість, плішини, збирання глазурі на лицьовій поверхні, вигарки, задувка, а також такі дефекти декорування, як перепалення і недопалення фарби і деколі, скипання фарби, відшарування фарби.

Фаянсовий посуд за якістю виготовлення повинен відповідати вимогам ГОСТ 28391-89 "Изделия фаянсовьіе. Технические условия". В основному вимоги до фаянсового посуду стосовно вмісту свинцю і кадмію, кислотостійкості, міцності, стійкості ідентичні вимогам до фарфорового посуду. Фаянсовий посуд за якістю також ділять на 1 та 2 сорти. Фаянсові вироби повинні мати водопоглинання черепка не більше 12%. Термостійкість виробів з кольоровою глазурою повинна бути не менше як 115°С, для виробів з безкольоровою глазурою — 125°С і не менше 7 теплозмін. Не допускаються "підрив" всіх приставних деталей, незаглазуровані односторонні тріщини і подряпини, матовість глазурі, "летілий" край, сухість глазурі, цек, "зліпиш", вигарки і закопченість. При декоруванні фаянсового посуду не допускаються недопалення і перепалення фарб і декору, забруднення фарбою, подряпини на малюнку.

Майолікові вироби за якістю виготовлення повинні відповідати вимогам ТУ 21-10-66-88 "Изделия майоликовьіе".

Ці вироби повинні мати черепок з водопоглинанням не більше 15%, поверхню гладку чи рельєфну, край рівний чи фігурний. Глазур повинна міцно утримуватись на черепку і витримувати без появи цеку не менше 4 теплозмін. В залежності від виду, характеру, кількості і місцезнаходження дефектів черепка і глазурі та дефектів декору майолікові вироби поділяють на сорти: 1 і 2.





sdamzavas.net - 2017 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...