Главная Обратная связь

Дисциплины:






Інтелектуальна діяльність та її місце в соціально-економічному розвитку суспільства



Людина з найдавніших часів була творцем: забезпечуючи свою життєдіяльність, виробляла продукти харчування, будувала житло, створювала знаряддя праці, одяг, прикраси, твори мистецтва. У процесі праці, у постійній взаємодії з навколишнім природним середовищем відбувалося становлення, самостворення людини і як біологічного виду, і як розумної істоти, яка пізнає світ і саму себе. Разом з фізичним розвитком людини здійснювався і її розумовий розвиток. З часом людина збагнула, що важку виснажливу фізичну працю можна полегшити за рахунок посилення своїх фізичних зусиль певними придуманими знаряддями праці та способами використання земельних і сировинних ресурсів.

Творчою працею людини створюються всі багатства суспільства. Так було, є і буде. Людство у своєму розвитку ніколи не досягне такого стану, коли б його задовольняли наявні засоби забезпечення життєдіяльності. Людина постійно знаходиться у творчому пошукові. Це невід’ємна властивість людини, якою природа наділяє кожного із нас.

Творчість притаманна людині у будь-якій сфері її діяльності – у промисловому чи сільськогосподарському виробництві, військовій справі, охороні здоров’я людей, лікуванні тварин, організації свого відпочинку і дозвілля тощо.

Саме завдяки розумовій діяльності людство переходить від одного етапу забезпечення необхідними засобами та знаряддями для свого існування до іншого – більш досконалого. Людство все більше переключається в цьому процесі на створення нових знарядь і засобів, тобто акцент переноситься саме на творчість, майстерність, уміння, що визначається словом «техніка», запозиченим із грецької мови. Поняття «техніка» має кілька значень: це майстерність, уміння, мистецтво, а також сукупність знарядь і засобів праці. Тенденції розвитку науки, культури, техніки і виробництва, особливо в другій половині XX ст., свідчать про те, що людство у своєму розвитку підійшло до тієї межі, коли подальший прогрес буде зумовлюватися саме розумовою діяльністю суспільства. Іншими словами, саме результати розумової діяльності або за теперішньою термінологією – інтелектуальної діяльності будуть визначати стратегію і тактику соціально-економічного розвитку будь-якої країни. Уже тепер видно, що високий рівень інтелектуальної діяльності у тій чи іншій країні зумовлює високий рівень добробуту її народу.

Там, де поважають науку, культуру, мистецтво, люди живуть краще. Адже досягнення інтелектуальної діяльності зумовлюють рівень виробництва, культури, освіти тощо. Зазначені досягнення, безперечно, будуть визначати рівень виробництва, яке стане лише засобом чи способом реалізації здобутків науки, культури, техніки. Науково-технічні досягнення формують рівень і характер виробництва. Інтелектуальні досягнення у сфері художньої літератури, мистецтва і культури в цілому формують моральні засади суспільства, його світогляд, ставлення до навколишнього середовища, його бачення, тобто ті засади, які ми називаємо людськими цінностями і які визначають духовний світ людини і суспільства. Видається, що саме ці засади є найбільш важливими у формуванні світогляду суспільства і кожного окремого індивіда. Духовний характер суспільства формують саме діячі художньої літератури, культури і мистецтва, особливо найбільш видатні її представники. Від характеру духовного світосприйняття залежать характер і напрями науково-технічного прогресу.



Важливою складовою рівня інтелектуальної діяльності є освіта, зміст якої також визначається рівнем науки, культури і мистецтва.

У процесі виробничої діяльності людина зустрічає ряд нерозв’язаних проблем, постають задачі, для розв’язання яких потрібні нові методи, способи, шляхи тощо. Починаються пошуки цих засобів чи способів розв’язання посталих проблем, передусім у навколишньому середовищі, в природі шляхом вивчення її закономірностей, властивостей і явищ. Таким чином, виробництво ставить перед наукою завдання знайти способи розв’язання посталих проблем, відшукати нові засоби чи способи розв’язання виробничих та інших завдань. Наука повинна дати відповіді на поставлені суспільною практикою запитання. Формування і формулювання цих завдань знаходить своє правове закріплення в науково-технічних прогнозах, науково-технічних програмах, планах. На цій стадії визначаються основні напрями розвитку науки і техніки. Виявлення цих напрямів має істотне значення для розвитку науково-технічного прогресу – їх вибір може або сприяти його прискоренню, або гальмувати його.

Наступна стадія – фундаментальні дослідження, результатом яких є встановлення закономірностей, властивостей і явищ матеріального світу, тобто наукові відкриття. Зрозуміло, далеко не всі фундаментальні дослідження завершуються відкриттями.

По мірі накопичення наукових знань наука все більше стає необхідним елементом виробничого процесу – здійснюється широкий процес онаучування виробництва. Виробництво уже не може успішно розвиватися без належного наукового забезпечення. Виробничий процес і науково-технічний прогрес на цьому етапі перетворюються в єдиний науково-виробничий процес.

Результати науково-дослідної діяльності, тобто відкриття, стають основою нового винаходу, нового удосконалення методів виробництва. Проте винахід – це лише ідеальне розв’язання практичного завдання, яке ще не може бути використане безпосередньо у виробництві. Винахід необхідно певним чином матеріалізувати, втілити в певну конструкцію, технологію, речовину тощо – перетворити ідеальне розв’язання в уречевлений предмет – техніку, уречевлену силу знання. Створення і впровадження у виробництво нової техніки складають сутність наступної стадії технічного прогресу.

Поняття науково-технічного прогресу не охоплює собою цілу сферу інтелектуальної діяльності, а саме літературу, культуру і мистецтво. Такі поняття як інтелектуальна діяльність, творча діяльність або просто творчість та науково-технічний прогрес перехрещуються, переплітаються між собою, хоча й істотно відрізняються одне від одного. Що таке науково-технічний прогрес – у тій чи іншій мірі ми з’ясували. Постає запитання, що таке інтелектуальна діяльність і чим вона відрізняється від творчості.

Досить часто ці поняття вживають як однозначні – інтелектуальна діяльність і є творчою. Безперечно, це так. Інтелектуальна діяльність не може бути не творчою. Проте і творчість, і інтелектуальна діяльність мають свої особливості або відмінності.

Конституція України в ст. 41 проголошує: „Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своє інтелектуальної, творчої діяльності”. Отже, в Конституція України розрізняється інтелектуальна діяльність і творча діяльність В усякому разі ці поняття не тотожні і означають вони не одне і те ж

Творча діяльність або просто творчість – це діяльність, внаслідок якої народжується щось якісно нове, що відзначається неповторністю, оригінальністю і суспільно-історичною унікальністю. Творчість властива тільки людині – адже творити може тільки людина. Суб’єктом творчої діяльності може бути тільки людина. Природа інколи також створює унікальні шедеври, але в природі здійснюється процес розвитку, а не творчості. Творчість – процес усвідомлений, цілеспрямований і, як правило, передбачуваний.

Отже, результатом творчої діяльності є щось таке, чого ще не було – це суспільно-історична унікальність. Цей результат має бути новим, оригінальним, він не може бути повторенням уже відомого. Такі результати можуть появитися саме в результаті творчої діяльності.

У цьому аспекті специфічною рисою творчості є саме те, що творча діяльність не може бути повторенням відомого, її результату завжди властива новизна.

Творчість властива людині у будь-якій сфері її доцільної діяльності. Конституція України проголошує свободу творчості (ст. 54 Конституції). Це означає, що людина може творити в будь-якій галузі діяльності і творити все, що їй забажається. Проте обмеження творчості встановлюються законом – творчість не може бути анти-суспільною, аморальною, спрямованою проти людства.

Творча діяльність – поняття більш широке ніж інтелектуальна діяльність. Під поняття „результати творчої діяльності” чи просто „результати творчості” або „творчі результати” підпадають будь-які результати творчості. Результати інтелектуальної діяльності – це безперечно результати творчої діяльності. Але результати інтелектуальної діяльності обов’язково мають відповідати встановленим вимогам закону. Тільки за цієї умови результати інтелектуальної діяльності можуть стати об’єктами інтелектуальної власності. У разі їх невідповідності вимогам закону вони не можуть стати об’єктами правової охорони.

Інтелектуальна діяльність і творча діяльність – це розумова діяльність. У цьому аспекті ці два види діяльності співпадають. Але не всяка розумова діяльність є інтелектуальною чи творчою. Людина може розумово працювати, але творчого результату не досягти. Слід мати на увазі й те, що розумовою діяльність займаються багато людей і з розвитком суспільства їх стає більше, це – вчені, інженери, вчителі, лікарі тощо. Творчість, у результаті якої появляється щось нове, властива далеко не всім.

Таким чином, інтелектуальна діяльність відрізняється від творчої тим, що її результати неодмінно стають об’єктами правової охорони. Далеко не всі результати творчої діяльності стають об’єктами інтелектуальної власності і, отже, об’єктами правової охорони.

Кількість результатів творчої діяльності значно переважає кількості об’єктів інтелектуальної власності. До результатів творчої діяльності відносяться й ті, які з тих чи інших причин не можуть стати об’єктами правової охорони, наприклад, відкриття, винаходи, які втратили патентоздатність, не запатентовані об'єкти промислової власності.

Зазначена істотна відмінність між інтелектуальною власністю та іншим результатом творчої діяльності виявила таку ж істотну неузгодженість у правовому режимі цих двох результатів. Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Видається, що наведену конституційну норму слід розуміти так: результати інтелектуальної і творчої діяльності наділені однаковим правовим режимом. Насправді це не так – наукові відкриття не підлягають правовій охороні як об’єкти інтелектуальної діяльності. Але ж ні в кого не викликає сумніву, що відкриття – це результат важкої, напруженої, тривалої творчої праці.

Аналогічна ситуація складається і у випадках, коли на об’єкт промислової власності закінчився строк правової охорони. У більшості випадків винахід та інші об’єкти промислової власності з часом морально старіють і вже не представляють будь-якого економічного інтересу. Але ж серед таких винаходів інколи є такі, які морально не застаріли і продовжують використовуватися. Проте правова охорона на них уже не поширюється. У такому разі знову постає запитання – чия це власність. Держава від об’єкта промислової власності відмовляється, а патентовласник позбавлений правової охорони.

У наведених прикладах власність і правова охорона припиняються чи просто не виникають. У таких випадках об’єкт промислової власності може бути використаний будь-ким без будь-якого дозволу і без виплати винагороди будь-кому (державі чи патентовласнику Нарешті, об’єкт промислової власності з тих чи інших причин може бути просто не запатентованим. Винахідник просто не надав належного значення патентуванню.

Таким чином, певна кількість результатів творчої діяльності не підлягає правовій охороні і на ці результати не виникає право інтелектуальної власності. Складається парадоксальна ситуація – є творчий результат, який може стати або уже став об’єктом інтелектуальної власності, але перестав ним бути, а права на нього немає. Але ж така правова ситуація суперечить раніше зазначеній нормі Конституції України, відповідно до якої кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм результатом творчої діяльності. Іншими словами, Конституція України визнає право власності на такий результат, а чинне законодавство України про інтелектуальну власність не визнає.

Отже, творчі результати – це результати творчої діяльності, які можуть бути об’єктами правової охорони, а можуть і не бути. Ті результати творчої діяльності, які наділяються правовою охороною і визнаються об’єктами інтелектуальної власності, і є результатами саме інтелектуальної діяльності.

Посилення правової охорони інтелектуальної власності необхідне ще й тому, що саме інтелектуальна діяльність, як показує досвід країн з розвиненою економікою, все в більшій і більшій мірі буде визначати стратегію і тактику соціально-економічного розвитку країни. Визначальне, пріоритетне місце буде посідати не виробництво, а саме наука, культура, техніка. Поняття „культура” в даному разі слід розуміти в її широкому значенні – це і освіта, і культура поведінки, науково-технічний рівень виробництва та іншої доцільної діяльності людини, література і мистецтво та багато інших складових, що визначають рівень цивілізованості того чи іншого суспільства.

Важливе питання, що виникає у зв’язку з проблемою становлення законодавства про інтелектуальну власність України, – місце цього законодавства в новому Цивільному кодексі України.

З цього приводу висловлюються різні погляди. Цікаву думку висловив проф. О.А. Пушкін. Він писав, що право інтелектуальної власності – це речове право і воно не повинно викликати ніякого сумніву. Воно характеризується такими самими рисами абсолютності і виключності і тому, здавалося б, логічно розділ „Право інтелектуальної власності” помістити одразу за розділом „Право власності та інші речові права”. Але слід враховувати, що здійснення права інтелектуальної власності пов’язано з виконанням специфічних договорів, видачею ліцензій і встановленням на їх основі таких саме специфічних зобов’язань. Тому цей розділ необхідно помістити після традиційного розділу „Зобов’язальне право”.

Н.М. Мироненко вважає, що інститут права приватної власності заслуговує на визнання як окремий, самостійний цивільно-правовий інститут, проте, вона не визначила місце цього інституту в Цивільному кодексі. Вона також висловила цікаві обгрунтовані думки з приводу визнання права інтелектуальної власності лише за творцем цієї власності. Обгрунтованим видається її твердження, що суб’єкту права інтелектуальної власності належать ті самі правомочності – право на володіння, на користування і розпорядження, що й звичайному власнику. Але не можна погодитися з твердженням Н.М. Мироненко, що суб’єкту права інтелектуальної власності належить право на недоторканність. Таке категоричне твердження не відповідає реальному стану речей. Право на недоторканність мають лише автори творів науки, літератури і мистецтва. Що стосується результатів технічної творчості, то їх автори такого права не мають. Тому є слушною думка В. Ф. Чигиря про те, що було б нерозумно заборонити використання науково-технічних досягнень як вихідної бази для створення нового технічного рішення. На думку В.Ф. Чигиря, право інтелектуальної власності має міститися після розділу „Зобов’язальне право”. Проте не можна погодитися з його твердженням, що результати інтелектуальної діяльності не можуть бути об’єктами права власності.

Викладені та інші зауваження щодо місця, поняття і змісту права інтелектуальної власності, безумовно, мають важливе теоретичне і практичне значений. Деякі з них будуть враховані, інші – не будуть, але головне не в цьому. Головне в тому, що процес становлення власного законодавства України про інтелектуальну власність продовжується.

 





sdamzavas.net - 2019 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...