Главная Обратная связь

Дисциплины:






Поняття права інтелектуальної власності



Термін „власність” щодо результатів творчої діяльності в законодавстві і спеціальній літературі використовується уже давно. Термін і поняття „інтелектуальна власність” виникли порівняно недавно. Проте в спеціальній літературі поняття „власність” і „інтелектуальна власність” використовуються як однозначні. Можна вважати, що походження терміна „інтелектуальна власність” пов’язано з французьким законодавством кінця XVIII ст. Це поняття склалося під впливом французьких філософів-просвітителів. Термін „інтелектуальна власність” широко використовується й зараз. Найчастіше його розуміють як збірне поняття.

Поняття „інтелектуальна власність” має принаймні два основних значення: як цивільно-правовий інститут і як сукупність суб’єктивних прав творця на результат його творчої діяльності.

Право інтелектуальної власності у зазначенні цивільно-правового інституту є сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері створення, оформлення, використання і охорони результатів інтелектуальної діяльності людей.

Суб’єктивне право інтелектуальної власності є право його суб’єкта на володіння, користування і розпорядження належним йому відповідно до закону результатом інтелектуальної діяльності.

Отже, зміст права інтелектуальної власності ми визначаємо так, як він визначається для звичайного права власності. Зміст правомочностей звичайного права власності залежить від об’єкта власності.

Власник результату творчості може ним володіти і володіє так само, як і звичайний власник. Але особливість об’єкта інтелектуальної власності полягає в тому, що він має здатність до тиражування і його копією можуть володіти треті особи, яким належить право власності на носій результату інтелектуальної діяльності. Власники зазначених носіїв володіють результатом інтелектуальної власності від імені власника цього результату.

Як відомо, володіння може бути також двох видів – володіння фактичного володільця чи власника і похідне володіння, яке здійснюється від імені власника третіми особами.

Стосовно творів науки, літератури і мистецтва, то до їхнього оприлюднення (опублікування, публічного виконання, публічного показу, публічної демонстрації, публічного сповіщення тощо) володіння здійснюється їхніми авторами. Ніхто інший цими творами без дозволу автора володіти не може. Фактичне володіння здійснює сам автор твору. Після опублікування твору чи оприлюднення іншим способом в силу його здатності до тиражування право володіння на копії цього твору переходить до невизначеного кола інших осіб. Але їх володіння – це володіння похідне, яке їм передає автор чи його правонаступник шляхом видачі дозволу на опублікування чи інше доведення твору до широкого загалу. В усіх інших випадках володіння твором буде неправомірним.



Результати технічної творчості знаходяться у виключному володінні авторів зазначених результатів до їх кваліфікації відповідним державним органом – в Україні Державним департаментом інтелектуальної власності, утвореним Указом Президента України „Про зміни у структурі центральних органів вищої виконавчої влади” від 15 грудня 1999 р. у складі Міністерства освіти і науки України. Після кваліфікації пропозиції як винаходу, промислового зразка чи якогось іншого результату складається патентний опис цього результату, який стає загальнодоступним. Описом будь-якого результату технічної творчості за невелику винагороду (збірне принципі може володіти будь-яка особа. Це також буде похідне володіння сутністю самого технічного рішення, яке здійснюється від імені автора чи його правонаступників. При цьому варто підкреслити, що володіти зазначеним рішенням можна, а використовувати – лише за дозволом автора чи його правонаступників.

Проте і серед технічних рішень є такі, якими володіє виключно сам його автор. Йдеться про секрети виробництва (ноу-хау). Під ноу-хау слід розуміти знання та досвід науково-технічного, виробничого, організаційного, фінансового, торговельного чи іншого характеру, які, як правило, не є загальновідомими і придатні для використання в будь-якій сфері діяльності. Ноу-хау не є загальновідомим, якщо зміст його не розкритий для невизначеного кола осіб настільки, що існує можливість його само стійного використання. Отже, володільцем цієї інформації є завжди сам автор зазначеного секрету виробництва. Він також може передавати його третім особам і тоді вони здійснюють володіння від імені автора.

Серед суміжних прав невіддільним є виконавська діяльність, якою володіє виключно сам виконавець. Майстерність виконавця, в якій проявляється його індивідуальність, художній рівень, мистецький хист тощо як об’єкт права може бути у володінні лише у самого виконавця, треті особи можуть володіти матеріальними носіями, на яких зафіксоване виконання.

Перелік видів виконавської діяльності, наведений у ст. 1 Закону України „Про авторське право і суміжні права”, свідчить, що існує досить широке коло об’єктів інтелектуальної власності, володіння якими здійснює сам власник цих об’єктів. Що стосується інших видів суміжних прав – прав розробників фонограм, відеограм, теле- і радіопрограм, то знову-таки володільцями вироблених фонограм, відеограм чи теле- і радіопрограм є їхні автори. Інші особи можуть володіти матеріальними носіями фонограм, відеограм чи програм лише за дозволом їхніх виробників чи авторів.

В офіційних документах Всесвітньої організації інтелектуальної власності вживається термін „володіння авторським правом”. Володільцем авторського права, стверджується в цих документах, на твір, принаймні з початку його створення, є його творець, тобто автор твору.

З наведеного можна зробити висновок, що твори літератури, науки і мистецтва, а також об’єкти промислової власності можуть бути у фактичному володінні автора. Автор позбавляється свого володіння лише тоді, коли твір гине, тобто перестає існувати фізично, або він уступає його іншим особам.

Право користування об’єктами права інтелектуальної власності також належить власнику цього об’єкта чи його правонаступникам. Воно полягає в тому, що суб’єкт цього права має законну підставу вилучати із належного йому результату інтелектуальної діяльності всі корисні якості, що може дати людині цей результат. Якщо йдеться про літературні чи художні твори, то їх, як правило, можуть використовувати шляхом випуску у світ, розмноження і в такий спосіб одержувати прибуток. Автор твору чи його правонаступники можуть також видавати дозвіл – ліцензію на використання зазначених творів іншими особами.

Зрозуміло, що способи використання об’єктів інтелектуальної власності зумовлюється характером самого об’єкта (книга, винахід, селекційне досягнення тощо), а також доцільністю.

Використання результатів інтелектуальної діяльності за загальним правилом здійснюється тільки на платній основі. Користувач має сплатити власнику результату певну винагороду. Але не можна стверджувати, що це особливість інтелектуального права власності. Об’єкти звичайного права власності також передаються іншим особам в користування, як правило, за плату.

Право розпорядження є правомочність, яка також властива праву інтелектуальної власності. Вона полягає в тому, що суб’єкт права інтелектуальної власності має право визначити правову долю результату творчості, що належить йому. Право розпорядження в суб’єктивному розумінні – це закріплена в нормах права можливість визначити юридичну чи фактичну долю майна. Такі правомочності, як володіння і користування, часто передаються власником іншим особам, які здійснюють зазначені правомочності від імені власника. Право розпорядження – це така правомочність, яку за загальним правилом здійснює особисто власник. Проте чинне законодавство передбачає винятки з цього загального правила, коли розпорядження майном здійснюють інші особи. Ці винятки стосуються і права інтелектуальної власності.

Право розпорядження реалізується власником шляхом припинення або обмеження належного йому права власності. Власник може передати своє право власності на майно, в тому числі і на об’єкти інтелектуальної власності, іншим особам (продати, подарувати, обміняти тощо). Власник може обмежити своє право власності. Так, відповідно до Закону України „Про власність” (п. 6 ст. 4) у випадках і в порядку, встановлених законодавчими актами України, діяльність власника може бути обмежено або припинено, або власника може бути зобов'язано допустити обмежене користування його майном іншими особами. Але це припинення чи обмеження примусове, воно може бути вчинене і самим власником. Так, власник сам може встановити сервітут на користь іншої особи, чим обмежує своє право власності.

У зміст правомочності розпорядження майном входить також право власника відмовитися від свого права шляхом викидання або знищення належних йому речей. Право розпорядження майном власник може також передавати іншим особам. Так, в силу зайнятості, похилого віку або нездоров'я власник може передати своє пра­во розпорядження іншим особам. Розпорядження майном може також бути реалізовано примусово, наприклад, при конфіскації і реквізиції.

Ці загальні положення стосуються і права інтелектуальної власності. Власник може вчиняти будь-які цивільно-правові правочини, спрямовані як на використання об'єкта права власності, так і на розпорядження.

Що стосується винаходів, корисних моделей та промислових зразків, то ст. 28 п. 6. Закону України „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” також встановлює, що виключне право на використання результатів технічної творчості може переходити до другої особи – правонаступника на підставі договору.

В усьому світі результати інтелектуальної власності визнаються товаром з усіма наслідками, що з цього випливають. Товар виробляють для того, щоб його запустити в обіг і в такий спосіб одержати прибуток. Тому законодавство про інтелектуальну власність усіх країн світу передбачає можливість вчиняти будь-які цивільно-правові угоди з приводу передусім об'єктів промислової власності1.

Що стосується законодавства України про інтелектуальну власність, то воно містить певні розбіжності у визначенні цих понять. Одні закони визнають право власності на об’єкти науково-технічної творчості (Закони України „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі”, „Про охорону прав на промислові зразки”, „Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” та ін.), інші – тільки виключне право на використання. Безумовно, така розбіжність в одній правовій системі неприпустима. Вона має бути усунена шляхом визнання права власності на всі результати інтелектуальної діяльності без винятку. Цей висновок можна обгрунтувати.

По-перше, для творчого загалу не зовсім зрозуміла позиція законодавця, яка не визнає права власності на те, що створено тим чи іншим автором. Не зрозуміло, чому чоботар, що пошив собі чоботи, є їх власником, столяр, що зробив стола, є його власником, а письменник, що написав твір, художник, що написав картину, не визнаються власниками свого творіння. Тим більше, що законодавець України вже став на шлях визнання результатів інтелектуальної діяльності об’єктами права власності (статті 13 і 41 Закону України „Про власність”).

По-друге, кожний громадянин, не вдаючись до юридичних тонкощів, досить чітко уявляє, що таке право власності на річ чи майно, що належить йому. Будь-який автор також глибоко переконаний в тому, що його твір належить йому і нікому більше. Його не цікавлять ті юридичні викрутаси, які визнають за ним лише якесь там виключне право на використання. Він досить добре знає, що те, що він створив, – це його. Він може ним розпоряджатися на свій розсуд. Проте він не уявляє, що таке виключне право на використання і чим воно відрізняється від права власності.

По-третє, визнання права власності на результати творчої діяльності буде стимулювати подальшу активізацію літераторів та інших митців на створення нових творів науки, літератури і мистецтва.

Вид інтелектуальної власності зумовлюється видом творчої діяльності. Межі творчої діяльності людини практично не визначені. Немає такої сфери людської діяльності, щоб там не можна було проявити творчості. Творчість – це діяльність, у результаті якої народжується щось якісно нове, що відрізняється неповторністю, оригінальністю і суспільно-історичною унікальністю.

У спеціальній літературі до цього часу доцільну діяльність людини поділяли на два види: матеріальне виробництво і духовне. В процесі матеріального виробництва виробляються знаряддя праці, сировина, матеріали, готові вироби тощо. Результатом другого виду виробництва є твори науки, літератури, мистецтва і т. д. Звідси робиться висновок, що творчість – це сфера духовного виробництва, яке оформлення, імітацію, копіювання, пряме відтворення товару іншого підприємства, самовільне використання його імені. До недобросовісної конкуренції належить також одержання, використання, розголошення комерційної таємниці, а також конфіденційної інформації з мстою заподіяння шкоди діловій репутації або майну іншого підприємця.

Зазначені закони передбачають певну відповідальність за наведені неправомірні дії. Зокрема, здійснення дій, які підпадають під ознаки недобросовісної конкуренції, тягне за собою відповідно до Закону „Про захист від недобросовісної конкуренції” накладення штрафів у розмірі трьох відсотків виручки від реалізації товарів, виконання робіт, надання послуг господарюючими суб’єктами за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф. Якщо ж виручку визначити неможливо або її не було, штраф накладається в розмірі п’яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Закони передбачають й інші види відповідальності за дії, що визнаються недобросовісною конкуренцією.

Передбачене також вилучення товару у випадках його неправомірного позначення чужими знаками для товарів і послуг, рекламних матеріалів, упаковки або копіювання виробів як у виробника, так і в продавця. Порядок використання вилучених товарів визначається Кабінетом Міністрів України.

Видається, що зазначені штрафи можуть бути поширені не тільки на товари, позначені неправомірно чужими знаками, а й на товари, вироблені з використанням чужих винаходів, корисних моделей, промислових зразків тощо. Прийняття таких додаткових заходів сприяло б підвищенню ефективності захисту прав інтелектуальної власності.

 





sdamzavas.net - 2019 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...