Главная Обратная связь

Дисциплины:






Проблеми щодо зносу необоротних активів



Україна на шляху до інтеграції і гармонізації з країнами-членами ЄС, формування єдиного економічного простору з традиційними економічними партнерами, прагне уніфікувати існуючу систему бухгалтерського обліку, яка у су­часних умовах змінюється й удосконалюється відповідно до міжнародних стандартів. Тому процеси стандартизації та удосконалення системи бухгалтерського обліку України із застосуванням міжнародних стан­дартів, вибору раціонального методу амортизації основних засобів є актуальними і нині. Це обумовлюється об'єктивними причинами та підтверджується появою наказу Міністерства фінансів України №561 від 30.09.2003 р. „Про затвердження методичних рекомендацій з бух­галтерського обліку основних засобів” .

Перехід на ринкові умови господарювання, запровадження комер­ційних засад у діяльність підприємств, приватизація державних під­приємств потребують нових підходів до формування фінансових ресур­сів. Так, нині збільшується значення прибутку, амортизаційних відра­хувань та позичкових коштів у формуванні фінансових ресурсів під­приємств. Усе це змушує підприємства виявляти ініціативу та винахід­ливість. Раціональне застосування амортизаційної політики на підпри­ємстві є важливою ланкою його фінансового управління і дає можли­вість керівництву підприємства розширити виробництво чи створити новий напрям бізнесу.

Господарським кодексом України передбачено, що одним з основних напрямів державної економічної політики є амортизаційна політика, спрямована на створення для суб'єктів господарювання найбільш сприятливих і рівноцінних умов забезпечення проце­су відтворення основних виробничих і невиробничих фондів переважно на якісно новій техніко-технологічній основі.

Державна амортизаційна політика є важливим інструментом активізації інвестиційної діяльності підприємств в умовах ринкової економіки. Розробка обоснованої амортизаційної політики дозволяє стимулювати зростання інвестицій, оновлення продукції та виробничого апарату. Так, у США удосконалення амортизаційної політики у 3 коріних змінах норм та правил амортизації основного капіталу за останні 30 років (у 1971, 1981 та 1986 рр.). Ці удосконалення характеризувалися скороченням тривалості амортизаційних періодів та ростом масштабів прискореної амортизації. У результаті цих заходів промислові підприємства отримали можливість за рахунок амортизаційних відрахувань фінансувати майже 70 % інвестицій, прискорилося поновлення виробництва. Тому необхідність виправлення та удосконалення амортизації, що міститься у П(С)БО №7 "Основні засоби", який був зареєстрований у Міністерстві Юстиції 18 травня 2000 року, показав, що поряд з вадами у ній маються недоліки як ті, що перейшли зі старої системи, так і знову створені. Із вад системи амортизації, що міститься у стандарті, перш за все, треба зазначити відмову від нав’язування підприємствам лише прискореної амортизації, бо її використання дає перевагу лише рентабельним підприємствам. Якщо відповідно з Законом України ""Про оподаткування прибутку підприємств" підприємства повинні були використовувати лише метод зменшення залишку , або прискореного методу з фіксованими річними нормами амортизації, то зараз підприємствам надано право обирати будь-який метод нарахування амортизації з 5 методів, що представлені у стандарті. Проаналізуємо найбільш значні недоліки системи амортизації, що міститься у П(С)БО №7. Багато з них є слідством недостатнього розуміння теоретичних основ прискореної та не прискореної амортизації. Досить розповсюдженою помилкою є те, що під прискореною амортизацією розуміють будь-який метод розрахунку амортизаційних відрахувань, коли вони прогресивно зменшуються у кожному наступному періоді. При такому підході прискорена амортизація ототожнюється лише з часткою методів , які вона може виконати: кумулятивний метод, зменшення залишку тощо. Крім того, випускається з виду необхідність розгляду системи амортизації, у яку, крім методу нарахування, входить порядок переоцінки основних фондів та тривалість амортизаційного періоду. При проведенні своєчасних та об’єктивних переоцінок основних фондів прискорену амортизацію можна забезпечити і рівномірним методом, скоротивши тривалість амортизаційного періоду проти економічно раціонального строку служби засобів праці. З другого боку, при відсутності своєчасної та повної індексації основних фондів в умовах високих темпів інфляції та перераховані спеціальні методи прискореної амортизації можуть не забезпечити навіть звичайну не прискорену амортизацію. Більш правильним прискореною амортизацією вважати таку систему її нарахування та порядок переоцінки основних фондів, при якому протягом перших років або усього амортизаційного періоду забезпечується опереджаючи зростання з діючими темпами втрати засобами праці споживчих якостей та вартості. Не прискореною амортизацією треба вважати таку систему її нарахування, яка протягом усього економічно раціонального строку служби засобів працізабезпечує співпадання накопиченої суми амортизаційних відрахувань з діючими темпами втрат засобів праці споживчих якостей та вартості. З цього можна зробити висновок, що тривалість амортизаційного періоду при використанні не прискореної амортизації повинна дорівнювати економічно раціональному строку засобів праці. Величини ж амортизаційних відрахувань за одиницю часу (місяць, рік) для засобів праці частіше за все повинні бути різноманітними протягом амортизаційного періоду, щоб відповідати дійсним темпам втрати засобами праці споживчих якостей та вартості. У П(С)БО №7 треба вказати, що мета економічної амортизації повинна бути визначена діючими витратами підприємства, що пов’язані з повним відновленням засобів праці, а отже і собівартості продукції (послуг). Робитися економічна амортизація повинна у межах управлінського обліку та лише не прискореними методами. Різниця не прискореної фіскальної амортизації від економічної полягає у наступному. У фіскальній амортизації тривалість амортизаційного періоду повинна бути орієнтована на найбільш вірогідне значення економічно раціонального строку служби засобів праці даного виду у середніх умовах їх використання. В економічній же амортизації тривалість амортизаційного періоду повинна бути рівна фактичному строку служби до списання або вибуття конкретного засобу праці на кожному підприємстві. Цей строк у П(С)БО №7 назван строком корисного використання (експлуатації). Фактичний строк служби до списання конкретного засобу праці може бути економічно раціональним, що дуже вигідно для підприємства, або за різними причинами може відрізнятися від нього у будь-який бік. Треба особливо підкреслити, що широке використання у світовій практиці та приведені у П(С)БО №7 такі методи прискореної амортизації, як зменшення залишкової вартості, зменшення залишкової вартості по подвійній нормі, кумулятивний, зовсім не відображають такі реальні закономірності втрати засобами праці споживчих якостей та вартості. Вони просто задають визначені алгоритми розрахунку зменшуючихся у часі сум амортизації. Тому, якщо встановити період амортизації рівним економічно раціональному строку служби засобів праці, то співпадання нарахованих сум нарахованої амортизації з діючими темпами втрати засобами праці споживчих корисностей та вартостей може бути лише випадковим. У рівному ступені це відноситься і до усіх іншихвідомих методів прискореної амортизації. Викликає сумніви і розповсюдження прискореної амортизації на усі галузі економіки. Як відомо, прискорена амортизація надана стимулювати своєчасне поновлення перш за все технологічного обладнання та продукції. Економічна ситуація, що склалася в Україні, потребує прийняття на визначений час мір по стимулюванню виробників продукції. У значно сприятливих умовах знаходиться підприємства сфери послуг, що відрізняється відносно низькою фондомісткістю.




sdamzavas.net - 2019 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...