Главная Обратная связь

Дисциплины:






Вальдорфська педагогіка



Вальдорфська педагогіка є однією з різновидів втілення ідей “вільного виховання” і гуманістичної педагогіки. Вона може бути характеризована як система самопізнання і саморозвитку індивідуальності за умови партнерства з учителем, у двоєдності чуттєвого і надчуттєвого досвіду духу, душі і тіла.

Засновником Вальдорфської педагогіки був творець філософського вчення – антропософії – Рудольф Штейнер, який заснував першу вальдорфську школу у 1919 р. в австрійському місті Штутгарт. Сьогодні Вальдорфська педагогіка – це міжнародний культурно-освітній рух.

В основі вальдорфської педагогіки лежить антропософське вчення про індивідуальність людини, основні компоненти якої – тіло, душа, дух. Р. Штейнер писав про чотири могутні галузі цивілізації – пізнання, мистецтво, релігію і моральність, які можуть гармонійно поєднуватися в одному корені – людському “Я”. Це “Я” виступає у трьох головних функціях людської душі – волі, почуттях та мисленні, які перебувають у стані безперервного руху. Головна мета цієї педагогіки – розвивати новий спосіб пізнання. Розвивати здібності, а не збирати знання. Головне завдання вчителя вальдорфської школи – допомогти дитині в її духовному самовизначенні, створити максимальні умови для розвитку та закріпленні її індивідуальності.

У центрі всієї вальдорфської педагогічної системи – дитина, її внутрішній, динамічний, багатоколірний світ. За Р. Штейгером, організація життя дитини повинна бути максимально зорієнтована на психофізичні та біологічні ритми живої душі – ритм дихання, сну і денної діяльності, голоду і ситості, ритм тижня, пори року.

Людське життя перейняте ритмами, виникнення яких у людини спостерігається з самого народження. Першим з’являється ритм дихання, що поступово стає дедалі чіткішим. Другим – харчування материнським молоком. Третій основний ритм у житті людини – ритм сну і відпочинку. Дитина поступово пристосовується до земного ритму. Таким чином, вважав Р. Штейнер, життя дитини повинне будуватися на основі чергування ритмів. Наприклад, чергування занять із вихователем (“вдих”) і часу, коли діти надані самі собі (“видих”).

Перші сім років життя дитини – виховання волі, і ключові слова для вихователів, батьків і вчителів – “Я сам”. До школи діти приймаються тільки у сім років. Із 7 до 14 років – інший період у житті дитини, коли йде інтенсивний процес формування почуттів, і тут ключова фраза “Світ прекрасний”. Розклад дня у вальдорфський школі ритмічно повторюється і складається з трьох частин. Перша частина – головний урок, та дисципліна, що поглиблено вивчається тепер і охоплює перші два уроки (література, фізика, історія). Її вивчають 3-4 тижні підряд як цілісну “епоху”. Коли закінчується цей період (“епоха”), діти починають вивчати інший предмет.



Серед дня, у другій його частині, школярі займаються предметами, які активізують дихання і будуються як процес вправ: іноземна мова, музика і 2евритмія. З першого класу діти вивчають дві іноземні мови.

Музика має таке саме значення, як і вивчення мови. З першого класу діти співають і грають на музичних інструментах. Евритмія – це мистецтво руху, розроблене Р. Штейгером. У ній мова і музика перебувають у гармонії, з рухом виконавця. Евритмія служить для встановлення гармонії душі й організму, що росте.

Третій період – із 14 до 21 року. У це семиріччя відбувається розвиток мислення, і головне у вихованні – “пошук істини, рух до правди”. У вальдорфській школі дитину не підганяють в її розвитку і не влаштовують хронометражів, зрізів, контрольних тощо, тому тут діти не знають страху перед оцінками.

Один учитель веде дітей від з 1 по 8 клас майже з усіх предметів. Тут немає традиційного розкладу занять. На уроці спочатку йде концентроване ознайомлення учнів з новим матеріалом, далі – його розгортання і закріплення. Вальдорфський педагог – це ерудит, автор і тонкий психолог.

В Україні успішно працює вальдорфська школа в м. Одеса, елементи штейнерівської педагогіки впроваджують у Криворізькій школі №122, у Дніпропетровській школі №26.

 


Питання 28

Домашня навчальна робота учнів як педагогічна проблема

Домашня самостійна робота учнів – важлива і невіддільна частина навчального процесу. ЇЇ мета – розширити і поглибити знання, уміння, отримані на уроках, запобігти їх забуванню, розвивати індивідуальні здібності, обдарування, нахили. Домашня навчальна робота будується з урахуванням вимог навчальних програм, а також інтересів і потреб школярів, рівня їх розвитку. Вона спирається на самодіяльність, самостійність, активність та ініціативу самих дітей. Правильно організована домашня робота має також значення, як робота у класі.

Домашня самостійна робота виконує важливі дидактичні функції, а саме:

- закріплення знань, умінь, отриманих на уроці;

- розширення, поглиблення навчального матеріалу, який вивчався на уроці;

- формування умінь і навичок самостійного виконання вправ;

- розвиток самостійності мислення шляхом виконання індивідуальних завдань, які відповідають можливостям учнів;

Останні роки ведеться дискусія щодо доцільності домашньої самостійної роботи. Навіть є заклики працювати без домашніх завдань і багатьма вчителями сприймані як прогресивний крок в гуманізації шкільного навчання. Проте серйозних доказів недоцільності домашніх завдань немає. Навпаки, є багатовікова практика і педагогічні закони, які доказують, що якщо вдома знання, отримані на уроці, не повторюються, то вони забуваються. Відмова від домашньої роботи обов’язково приведе зниження якості навчання. Тому треба не відмовлятися, а вміло керувати цією роботою. Для того, щоб домашня робота формувала у школярів уміння самостійно працювати, розвивати пізнавальні інтереси необхідно:

- наполегливо стимулювати її самостійність і ретельність виконання;

- давати домашнє завдання за умови повного розуміння матеріалу, який вивчається;

- проводити інструктаж виконання домашніх завдань;

- більше практикувати творчі роботи, які викликають інтерес школярів;

- індивідуалізувати і диференціювати завдання;

- враховувати складність завдань;

- систематично перевіряти у класі виконання домашніх завдань;

- підтримувати зв’язок з батьками з цього питання.

Домашня робота має бути обов’язково перевірена. Способи перевірки домашніх завдань бажано урізноманітнювати. Треба уникати простого відтворення здобутих текстів, перечитування тексту, повторення заученого правила тощо.

Практика показала, що найкраще давати домашнє завдання по завершенні процесу засвоєння знань, умінь і навичок на уроці. Його чітко записують на дошці в постійному місці. Вчитель звертається до класу із запитанням, що і кому незрозуміле. Не треба надто детально пояснювати учням домашнє завдання: треба знати міру, щоб кожна робота була зрозумілою, але містила для учня трудність, вимагала розмірковування.

Домашнє завдання інколи можна давати й на початку, і в середині уроку, якщо це виправдано ходом заняття, змістом матеріалу.

Успішне виконання домашніх завдань багато в чому залежить від взаємозв’язку між учителем і батьками. Відсутність контакту, єдиних вимог школи і родини позначається на учнях.

Отже, домашні завдання багатофункціональні. Їх зміст і способи виконання мають формувати в дітей уміння самостійно працювати, закріплювати предметні уміння, навички, розвивати пізнавальні інтереси.

 

 

Питання 29





sdamzavas.net - 2019 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...