Главная Обратная связь

Дисциплины:






Методи стимулювання у вихованні, педагогічні вимоги до їх застосування



До цієї групи методів належать гра, змагання, заохочення і покарання.

Гра – один із видів діяльності дитини, що полягає у відтворенні дій дорослих і стосунків між ними.

Види ігор визначають на основі різнопланової діяльності дітей: ігри-дозвілля, ігри педагогічні (організовані з метою вирішення навчально-виховних завдань).

Змагання – метод, що враховує природну схильність учнів до здорового суперництва й дає можливість швидко засвоювати досвід громадської поведінки, розвивати моральні, фізичні, естетичні та інші якості, розкривати творчі здібності. Змагання можуть бути індивідуальними й колективними, епізодичними і розрахованими на тривалий термін. Під час організації змагання необхідно дотримуватися добровільності, гласності, конкретності показників, порівнянності результатів, залучати учнів до розроблення умов змагання, справедливо підбивати підсумки.

Заохочення – вираження громадської позитивної оцінки діяльності й поведінки окремого учня або колективу. Його стимулююча роль полягає в громадському визнанні того способу дії, який обрав та впроваджує в життя школяр. Маючи почуття задоволення, він переживає підйом бадьорості, енергії, упевненості в своїх силах. Види заохочення: схвалення, похвала, подяка, нагородження коштовними подарунками, грамотами тощо.

Заохочення має виховну силу тільки за дотримання певних умов: своєчасність похвали, об’єктивність заохочувального впливу, опора на громадську думку, гласність, врахування вікових та індивідуальних особливостей.

Покарання – осуд дій і вчинків, що суперечать нормам громадської поведінки з метою їх припинення й невикористання в майбутньому. Види покарання: зауваження, попередження, осуд, обговорення на зборах, стягнення, відсторонення від занять, виключення зі школи тощо.

Покарання має бути гуманним, таким, щоб не ображати гідність учня, ґрунтуватися на добродушності педагога і повазі до особистості дитини. Воно повинно викликати в учнів переживання, почуття провини, докори совісті, прагнення змінити поведінку, підвищувати його відповідальність за власну поведінку, зміцнювати дисциплінованість, розвивати несприйняття негативного, здатність протистояти негідним бажанням.

В.О. Сухомлинський сміливо для свого часу висунув ідею – виховання без покарання. З погляду теорії ця теза не викликає заперечень. Педагогічне покарання має виступати як вид вимоги, як засудження. А.С. Макаренко мав рацію, коли писав: «Розумна система покарання не тільки законна, а й необхідна. Вона допомагає сформуватися міцному людському характеру, виховує почуття відповідальності, людську гідність, вміння опиратися спокусі переборювати її».



 

Питання 43

Дитячий колектив, його ознаки, структура

Розробленням проблеми колективу займалися видатні педагоги А.С. Макаренко, С.Т. Шацький, В.О. Сухомлинський, але А.С. Макаренко створив струнку систему виховання в колективі і через колектив.

Беручи за основу визначення А.С.Макаренка, педагоги вважають, що

дитячий колектив – це стійке об’єднання дітей, яке має загальну суспільно значущу мету, спільну діяльність, спрямовану на реалізацію цієї мети, характеризується стосунками взаємної відповідальності.

Значення дитячого колективу в тому, що він є своєрідною ланкою, що зв’язує між собою суспільство і особистість. Це мікросередовище, яке сприяє перетворенню норм і ціннісних орієнтацій суспільства в норми, цінності даної конкретної особистості. Колектив сприяє реалізації мети виховання– всебічному розвитку особистості. У колективі відбувається процес взаємного збагачення, розвиток членів колективу. Дитячий колектив є ареною самовираження і самоствердження особистості.

Отже, колектив здійснює такі функції:

· Організаторську: керує своєю діяльністю;

· Виховну: є носієм моральних переконань;

· Стимулюючу: сприяє формуванню морально цінних стимулів, регулює поведінку своїх членів, сприяє їх самореалізації.

Розрізняють колективи первинні і вторинні, постійні і тимчасові, одновікові і різновікові.

У школі зустрічаються такі типи колективів:

· Навчальні – класний (первинний або контактний), загальношкільний, предметних гуртків;

· Самодіяльні організації – колектив художньої самодіяльності (хор, ансамблі, гуртки);

· Товариства – спортивне, книголюбів та ін.;

· Об’єднання за інтересами;

· Тимчасові об’єднання для виконання певних видів роботи.

Життя та діяльність учнівського колективу будуються на певних принципах. До них можна віднести:

· Єдність і цілісність: первинні колективи не повинні діяти ізольовано, а мають спрямовувати свою діяльність на досягнення загальної мети виховання всебічно розвиненої особистості.

· Постійний рух уперед: послідовна постановка завдань, залучення вихованців до їх розв’язання, вияв активності учнів. (А.Макаренко вважав рух як форму його життя, а будь-яку зупинку – формою його смерті.)

· Організація різноманітної діяльності: людська особистість формується тільки в діяльності, і що різноманітніші її види, то кращі умови для її всебічного розвитку.

· Формування почуття честі: воно є індикатором ставлення учня до колективу. Почуття честі пов’язане з почуттям обов’язку і відповідальності.

· Спадкоємність поколінь, збереження колективних традицій: шкільний колектив щороку оновлюється, тому є можливість передавати від покоління до покоління всі надбання, традиції школи.

Виховний вплив колективу здійснюється в багатьох напрямах, передусім у колективній діяльності учнів. У процесі такої діяльності в дитячому колективі встановлюються міжособистісні зв’язки і взаємини.

Науковими дослідженнями виявлено 3 найпоширеніші моделі розвитку взаємин між особистістю і колективом:

· Особистість підкоряється колективу (конформізм);

· Особистість і колектив перебувають в оптимальних стосунках (гармонія);

· Особистість підкоряє собі колектив (нонконформізм).

У кожній з цих моделей виділяють багато ліній взаємовідносин, наприклад: колектив відштовхує особистість; особистість нехтує колективом; співіснування за принципом невтручання та ін. Кожен вид стосунків по-своєму впливає на формування особистості в колективі.

Найоптимальніший варіант – якщо в колективі панують гуманні стосунки, для яких характерні дружелюбність, увага один до одного, готовність допомогти товаришеві. У такому колективі немає «ізольованих».

 

Питання 44

Діалектика розвитку колективу. Розробка теорії колективу в працях А.С. Макаренка і В.О. Сухомлинського

Дитячий колектив, за вченням А.Макаренка, у своєму розвитку проходить декілька стадій.

Розробляючи теорію і практику колективу, А.С. Макаренко із захопленням писав: «Яка чудова, захоплююча діалектика! Вільний … колектив не здатний стояти на місці. Форма існування вільного людського колективу – рух уперед, форма смерті – зупинка». У своєму розвитку колектив проходить чотири стадії розвитку.

На першій стадіїколектив тільки створюється, тому важливо сформулювати вихованцям систему педагогічних вимог (рішучих за формою, зрозумілих за змістом, з певними елементами навіювання). Формується ядро активу з учнів, які добре вчаться, принципові, вимогливі до себе і до інших, мають організаторські здібності. Цю стадію не слід затягувати. Напрямки діяльності вихователя на цій стадії:

- вивчення членів колективу;

- забезпечення знайомства вихованців між собою;

- висунення конкретних завдань;

- організація спільної діяльності;

- сприяння формуванню активу.

На другій стадіївимоги педагога підтримує частина вихованців, актив ставить вимоги до товаришів і самих себе. Ця стадія починається створенням органів громадського самоврядування. В колективі завершується взаємне вивчення, утворюються малі групи, формується актив, накопичуються традиції, розвивається співробітництво, взаємодопомога.

На цій стадії вихователь продовжує вивчати вихованців, навчає активістів виконувати керівні функції; спільно з активом визначає перспективні лінії та завдання діяльності колективу.

На третій стадіїзатверджуються відносини співробітництва, взаємодопомоги, поваги один до одного. Вимоги висуває вже колектив. Педагог працює з активом. Вимоги педагогів і активу учнів стають лінією поведінки всього учнівського колективу.

Вихователь на цій стадії реалізує керівництво колективом на розширених засадах демократизму та вирішення всіх питань життєдіяльності на загальних зборах колективу.

На четвертій стадіїкожен учень сприймає колективні, загальноприйняті вимоги до себе. Створюються умови для нових, складніших вимог, які висуваються в процесі розвитку колективу, ускладнюються види його діяльності.

На всіх стадіях розвитку учнівського колективу педагоги цілеспрямовано працюють над його згуртуванням.

Засобами згуртування учнівського колективу виступають:

· Формування у ньому традицій (особливо правила поведінки у щоденному житті);

· Принцип паралельної дії (обґрунтований А.Макаренко) – вимога до вихованця ставиться не прямо, а через колектив;

· Організація колективної діяльності, колективних творчих справ (за І.П.Івановим);

· Постановка перспектив. Перспектива (за А.Макаренко) – це бажана для дитини мета, яку вона хоче реалізувати, „завтрашня радість”. Перспектива може бути близька, середня, далека.

· Громадська думка – формою її вияву є загальні збори колективу, на яких вирішуються всі важливі справи;

· Учнівське самоврядування;

Розвиток колективу – складний процес, тому між етапами немає чіткого поділу. За визначенням В.О. Сухомлинського, колектив – це “складна духовна спільність людей, що стоять на різних ступенях інтелектуального, ідейного, морального, громадського, трудового, естетичного розвитку”. Особливу увагу педагог звертав на гуманізм взаємин людини і колективу.

 

Питання

Педагогіка співробітництва. Досвід вчителів-новаторів.

На систему освіти України багато в чому впливають ідеї, які були сформульовані у працях теоретиків загальної і педагогічної психології (Л.С. Виготський, О.М. Леонтьєв, Д.Б. Ельконін, В.В. Давидов, Ш.О. Амонашвілі та ін.) і передових педагогів-практиків (А.С. Макаренко, В.О. Сухомлинський, …). Ці ідеї знайшли відображення у педагогіці співробітництва як однієї з провідних основ сучасного навчання. Співробітництво – це гуманістична ідея спільної розвивальної діяльності дітей і дорослих, скріпленої взаєморозумінням, проникненням у духовний світ один одного, колективним аналізом ходу і результатів цієї діяльності.

Проблема навчального співробітництва (колективних, групових, кооперативних форм навчання) активно і всебічно розробляється у нашій країні і за рубежем. Навчальне співробітництво представляє собою взаємодію за такими лініями: учитель – учень (учні); учень – учень в парах (діадах) і трійках (тріадах); загальногрупова взаємодія учнів.

Г.А. Цукерман виділяє ряд переваг навчального співробітництва:

- збільшується обсяг і глибина матеріалу, який вивчається;

- збільшується пізнавальна активність і творча самостійність дітей;

- менше часу витрачається на формування знань і умінь;

- знижується дисциплінарні труднощі, обумовлені дефектами навчальної мотивації;

- учні отримують задоволення від занять;

- змінюється характер взаємовідносин між учнями та ін.

Навчальне співробітництво організується за допомогою різних способів, прийомів, які одночасно регламентують діяльність учасників. Найбільш поширеними способами навчального співробітництва є дискусія, обговорення, проблемне питання.

Навчально-педагогічна діяльність, яка здійснюється у співробітництві учнів один з одним і з учителем має результативні переваги перед індивідуальною діяльністю, які залежать від форм організації співробітництва, кількості дітей, їх ставлення до спільної діяльності.

Питання





sdamzavas.net - 2019 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...