Главная Обратная связь

Дисциплины:






Характеристика дитячих громадських організацій



Наприкінці ХХ століття в Україні значно активізувався процес створення дитячих та юнацьких організацій.

Дитячі (молодіжні) громадські організації – об’єднання громадян віком від 6 до 14 ( молодіжні – від 14 до 28) років, метою яких є діяльність, спрямована на реалізацію та захист прав і свобод, творчих здібностей, задоволення власних інтересів.

Більшість із них поза політичні. Їх виховна система спрямована на формування вмінь і навичок у дітей і підлітків, пов’язаних з природою, із зміцненням здоров’я, вихованням шанобливого ставлення до сім’ї, рідної місцевості, держави.

Найбільш відомі дитячі організації «Пласт», Спілка української молоді (СУМ), Спілка піонерських організацій України (СПОУ), Українське дитячо-юнацьке товариство «Січ».

Українська скаутська організація «Пласт» заснована в 1911 р., маючи своїм завданням всебічне патріотичне і національне виховання. Офіційне відродження «Пласту» в Україні відбулося в 1991 р. Організація має чітку структуру, атрибутику (гімн, герб), присягу.

Спілка української молоді (СУМ) утворена 1925 р. в Києві, відроджена у 1991 р. Завдання: виховати молодь в українському патріотичному дусі, чесними, працьовитими, свідомими громадянами.

Спілка піонерських організацій України (СПОУ) утворена у 1990 р.. Девіз: «За Батьківщину, добро і справедливість». Спілка поділяється на три вікові групи. Символ – веселка, знак – галстук, на якому утворено сім кольорів.

Установи освіти намагаються розширити свою співпрацю з дитячими та молодіжними організаціями у справі виховання учнівської молоді.

 

Питання 45

Родинне виховання – перша і найголовніша ланка в національній системі виховання. Концепція “Сім’я і родинне виховання”

Сім’я – невелика соціальна група, до якої входять поєднані шлюбом чоловік і жінка, їх діти, кровні родичі, інші особи, пов’язані родинними зв’язками з подружжям.

Сім’я є одночасно і середовищем первинної соціалізації для дитини і першим вихователем, джерелом матеріальної та емоційної підтримки, засобом збереження і передавання культурних цінностей від покоління до покоління.

Виховання дітей у сім’ї – складний і суперечливий процес, на який впливають різні фактори: матеріально-економічна забезпеченість, соціальний стан, рівень освіти батьків, звичаї і традиції в сім’ї, кількість членів сім’ї, ставлення до дітей і багато чого іншого.

Родинне виховання – це виховання дітей у родині батьками, родичами, опікунами або особами, які замінюють батьків.

У Концепції “Сім’я і родинне виховання” зазначено, що основною метою виховання дітей у сім’ї є формування всебічно гармонійно розвинену особистість і такі її якості, які допоможуть їй гідно перебороти труднощі й перешкоди, що трапляються в житті. Родинне виховання в Україні ґрунтується на: народному родинознавстві та національному дитинознавстві з урахуванням їх історичного розвитку; родинних виховних традиціях українського народу, ї позитивних виявах.



Завдання сімейного виховання: розвивати інтелект і творчі здібності, первинний досвід трудової діяльності, емоційну культуру й фізичне здоров’я дітей, виховувати їх у моральному й естетичному плані.

В Концепції “Сім’я і родинне виховання” чітко зазначені функції сім’ї, принципи і завдання виховання дітей у сім’ї, зміст виховання, основними напрямками якого є моральне, фізичне, розумове, естетичне, трудове виховання. “Сім’я забезпечує розвиток індивідуальних здібностей і талантів молоді та умови їх самореалізації”.

Для виконання основних завдань сімейного виховання важлива реалізація концепції “Сім’я і родинне виховання”. Основними шляхами можна назвати:

- удосконалення державного законодавства;

- розвиток мережі дошкільних та позашкільних закладів освіти;

- співробітництво сім’ї і закладів освіти;

- видання довідкової і педагогічної літератури для батьків;

- ефективне використання загальнолюдської та національної культури, традицій і звичаїв;

- створення соціально-побутових умов;

- педагогічний всеобуч батьків тощо.

 

Питання 46

Форми взаємозв’язку школи та сім’ї. А.С. Макаренко та В.О. Сухомлинський про сімейне виховання

Робота з батьками є невід’ємною частиною роботи класного керівника. Для роботи з батьками класний керівник спирається на батьківський колектив, вищим органом якого є батьківські збори. З найбільш активних і освічених батьків батьківські збори обирають свій робочий орган – батьківський комітет. Батьківський комітет допомагає класному керівникові в проведенні різноманітної роботи: організації й проведенні свят, змагань, походів тощо.

Форми роботи з батьками:

- батьківські збори: організаційні, тематичні, збори-диспути, збори-практикуми, підсумкові збори, спрямовані на визначення загальної тактики виховання, батьківську освіту, обмін досвідом виховання;

- педагогічний лекторій, університет педагогічних знань, зустрічі з учителями, що працюють у класі, пропаганда педагогічної і методичної літератури, індивідуальні і групові консультації – усе це сприяє підвищенню педагогічної культури батьків, ознайомлює їх з досягненнями психології, педагогіки;

- запрошення до школи: батьків інформують про успіхи учня, труднощі і невдачі, з’ясовують причини й мотиви послаблення успішності, дисципліни; визначають методи педагогічної допомоги;

- відвідування батьків удома: спрямоване на вивчення сім’ї, її устрою, мікроклімату, характеру виховної роботи, наявності робочого місця в дитини, сприйняття спільних рішень, що сприяють успішному навчанню і вихованню дітей;

- залучення батьків до організації й проведення регулярних і тимчасових занять із учнями в гуртках, секціях, факультативах, змаганнях, походах та інших заходах.

А.С Макаренка надавав великого значення вихованню дітей у сім’ї Він написав “Книгу для батьків”, у якій він надає поради батькам щодо виховання дітей у сім’ї. Макаренко вважав нормальними умовами сімейного виховання наявність повної сім’ї, єдність поглядів батьків на виховання дітей, поважні відносини між членами сім’ї. Він виділяє ряд помилкових батьківських авторитетів: авторитет придушення, авторитет відстані, авторитет чванства, авторитет педантизму, авторитет резонерства, авторитет любові, авторитет доброти, авторитет підкупу.

В.О. Сухомлинський першим у вітчизняній педагогіці 50-х років розпочав педагогічну просвітницьку роботу серед батьків. Він вважав, що в батьківській школі батьки мають навчатися стільки ж років, скільки й діти. У книзі “Батьківська педагогіка” вчений кардинально по-новому осмислює взаємозв’язки родини і школи. У працях “Як виховати справжню людину”, “Листах до сину”, “Листах до доньки” вчений дає конкретні поради щодо підготовки молоді до родинного виховання.

Питання 47

Ідея відродження духовності як одна з сучасних стратегій виховання. Г. Сковорода, К. Ушинський, В. Сухомлинський про духовне виховання.

До проблеми духовності ще в ІУ ст. зверталися такі відомі богослови, як Іоанн Златоуст, Григорій Богослов, Софокл. Вони стверджували, що духовне начало в людині – це найбільше диво.

В останні роки, в умовах духовної кризи та занепаду моралі, теоретики та практики педагогіки все частіше звертаються до проблеми духовності.

У загально методологічному розумінні поняття «духовний» ще з часів Володимира Даля означало «безтілесний, що складається лише з духу та душі, все, що належить до душі людини, всі розумові та моральні сили його, розум та воля».

Духовність як фундаментальна здатність людини інтегрує духовні потреби та можливості людини само реалізувати себе в пошуках істини, у творчості, у прагненні до свободи, добра, справедливості. Духовність – явище багатогранне.

У всі часи, за всіх політичних режимів розуміли, що суспільство, у якому зникають уявлення про абсолютні цінності, стає бездуховним та аморальним, у ньому зростає хаос, злочинність, збіднення внутрішнього світу людини.

Духовність пов’язана з мораллю – однією з форм її прояву. Мораль – це внутрішні (духовні та душевні) якості людини, засновані на ідеалах добра, справедливості, честі тощо, які проявляються щодо людей та природи.

Інша сторона духовності – інтелектуальна, що охоплює стан суспільства загалом, усю систему взаємовідносин у суспільстві та зв'язок з навколишнім середовищем.

Поєднання морального та інтелектуального представляє цілісну духовність, цілісну ідею розвитку суспільства.

Повернутися до духовних витоків можна багатьма шляхами. Один з них – знайомство учнів з різними релігіями. Не віру в бога, не релігійний культ як спосіб примирення людини з богом, а історичний феномен релігії як найвищу форму людського духу, глибинну основу світової культури. З метою релігієзнавчого просвітництва у школах вводяться факультативно предмети «Релігія та її пам’ятки», «З історії релігії», «Християнська етика» тощо.


Питання 48





sdamzavas.net - 2019 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...