Главная Обратная связь

Дисциплины:






Укладання та припинення шлюбів



У римській історії відомі декілька форм шлюбних церемоній, які, однак,

залежали від того, який саме шлюб укладався. Шлюб cum maou міг бути

укладений одним з описаних нижче способів.

1. Особливою формальністю відзначався складний ритуал, який мав яскраво

виражене релігійне забарвлення. Він здійснювався у присутності десяти

свідків, які були представниками десяти курій, за участю жерців,

виконувалися різні сакральні обряди, які супроводжувалися проголошенням

різних формул і жертвопринесенням. Серед цих обрядів основне місце

займає посвячення і вкушаняя молодими особливого хліба, завчасно для

того приготовленого. У період імперії ця церемонія як найстародавніша і

по-своєму релігійна здійснювалась головним чином у жрецьких родинах з

тим, щоб народжений від такого шлюбу син міг успадкувати сан свого

батька. Подібна процедура укладення такого шлюбу між плебеями не

не допускалася.

2. Плебейська церемонія укладення шлюбу здійснювалася за допомогою "міді

і ваги", як це звичайно робили, якщо справа торкалася купівлі певних

речей. Очевидно, це була вдавана купівля жінки в їїдомовладики або

опікуна, яка подібно до інших покупок у той час здійснювалася за

правилами манципації. У присутності п'яти свідків, вагаря з вагою

наречений проголошував певну формулу, а потім передавав батькові

нареченої злиток міді, який служив символічною купівельною платою. Цьому

актові передував обмін питаннями про згоду молодих вступити в шлюб.

Наприклад: "Чи будеш ти для мене гідною домовладичицею?" - запитував

наречений. "Ти мене знайдеш там, де будеш ти", - відповідала наречена.

Ці запитання і відповіді супроводжувалися також виконанням певних

обрядів. Проте юридична суть акту полягала не в цих шлюбних обрядах, а в

акті манципації, оскільки вважали, що на більш ранньому етапі Римської

держави купівля жінки була реальною, а не вдаваною.

Крім цих"двох форм, шлюб міг бути укладений також шляхом так званого

usus, тобто фактичного шлюбного співжиття протягом року. У цьому випадку

маємо застосування до сімейних відносин речево-правового інституту

давності. Подібно до того як володіння річчю протягом двох років для

нерухомих і одного року для рухомих речей перетворювалися у власність,

так і співжиття протягом року давало чоловікові владу (manus) над

жінкою.

 

Але і цей звичай не вирішив проблеми підкорення жінки чоловікові.

Склалася така ситуація, коли жінка особливо аристократичного роду,

почала відмовлятися вступати в шлюб. Тому вже Закони XII таблиць,

санкціонуючи встановлення m a n u s за допомогою usus, зазначають у той



же час, що жінка може перешкодити встановленню manus, перервати сплив

давності, не ночуючи в домі чоловіка три ночі підряд, повторючи це

щорічно жінка тим самим відвертала виникнення над нею влади чоловіка,

хоч шлюбні відносини між ними вважалися юридично встановленими.

Звичайно, з юридичного погляду таке Співжиття не повинно було б

вважатися шлюбом. Однак римське право вже ранньої епохи визнавало його

законним шлюбом. Діти від такого співжиття вважалися законними, а не

позашлюбними. Вони підлягали владі батька, входили як агнати в його

сім'ю. Жінка ставала законною дружиною свого чоловіка, а не була

наложницею, однак вона не підлягала manus, була вільною і самостійною.

Деякі дослідники римського права вважають, що usus був історично першим

способом укладення шлюбу sine m a n u , який вже в епоху класичної

юриспруденції став єдиним видом шлюбу в Римі. Виникнувши з простого

шлюбного співжиття для відвернення manus, новий шлюб став укладатися

шляхом простої згоди сторін, за якою чоловік приводив жінку до свого

дому. Це, звичайно, супроводжувалося різними обрядами, які, однак,

ніякого юридичного значення не мали. Повна безформальність шлюбу sine

manu при формальності інших менш важливих юридичних актів викликає

подив. Проте це можна пояснити саме історичним походженням шлюбу sine

manu. Недодержання будь-яких формальностей у шлюбі sine manu. Збереглися

ей у шлюбі sine manu. збереглися

в римському праві до самого кінця Римської держави. Лише у Візантії була

встановлена необхідність церковного вінчання.

Від порядку укладення шлюбу залежав і порядок його розірвання. У шлюбі

cum manu розлучення потребувало виконання формальностей, подібно до тих,

які здійснювалися під час укладення шлюбу. Якщо шлюб укладався за

допомогою релігійного акту, то і під час розлучення мали бути присутніми

десять свідків, жерці і здійснені відповідні сакральні обряди. Якщо шлюб

укладався шляхом удаваної купівлі жінки, то потрібна була присутність

п'яти свідків, вагаря, проголошувались певні формули, передавали метал

та ін.

Шлюб sine manu, навпаки, міг бути розірваним не тільки за взаємною

згодою обох сторін, але й односторонньою заявою як з боку чоловіка, так

і жінки. Будь-яких законних причин для розлучення зовсім не вимагалося.

Усе це свідчить про те, що однією з головних засад римського сімейного

права було додержання принципу абсолютної свободи розлучення майже у всі

часи. У.стародавні часи, перебуваючи в шлюбі cum manu, розлучення мав

право вимагати тільки чоловік, а жінка як підвладна особа ніякої

ініціативи в цьому не могла виявляти. Така свобода розлучення мала певні

негативні наслідки. У кінці республіканського періоду під впливом

морального розкладу родинні відносини зазнають гострої кризи. Тому в

імператорський період, особливо з утвердженням християнства, були

вироблені звичаї, згодом закріплені законом, які суттєво обмежували

право чоловіка на розлучення. Чоловік мав право на розлучення лише за

таких обставин: подружньої зради; постригу в монахині; чаклунства щодо

дітей; вчинення перешкод чоловікові до вживання алкоголю.

 

Шлюб cum manu жінок відлякував, тому вони вступали у співжиття, яке мало

позашлюбний характер. Борючись з нахилами до позашлюбних відносин і

бездітності, імператор Август вдався до надзвичайних заходів, які

передбачали покарання за подружню невірність і співжиття, що мало

позашлюбний характер. Так у 18 р. до н.е. був прийнятий закон Юлія, який

встановлював покарання за перелюбство. Характерно, що покаранню

піддавалися не тільки безпосередні винуватці, але й ті, хто потурав

цьому. Зокрема, підлягали покаранню чоловік та батько винної жінки, якщо

вони самі не порушували питання про її переслідування.

У цей же час були прийняті й інші закони (наприклад, закон Папія і

Поп-пея у 9 р. до н.е.), які скеровані на подолання нахилів до

позашлюбних відносин та бездітності. Звільнялося від покарання лише таке

співжиття, яке здійснювалось з наміром утворити сім'ю, і мало назву

конкубінат. Згідно з цими законами, усі чоловіки у віці від 25 до 60 і

жінки віком від 20 до 50 років повинні обов'язково перебувати у шлюбі і

мати не менше трьох дітей. Бездітні особи позбавлялися права на

спадщину. Проте ці досить суворі закони не до-сягли своєї мети і не

змінили становища. Однак ці закони існували протягом усього класичного

періоду і були анульовані тільки імператором Костянтином.

Важливо зазначити, що законодавство Августа не змінило принципу свободи

нодавство Августа не змінило принципу свободи

розлучення, хоч і були встановлені деякі формальні обмеження. Разом з

тим законодавство Августа не залишило поза увагою питання про причини

розлучення і за безпідставне розлучення були введені певні матеріальні

штрафи. Від негативних наслідків звільняли переважно законні причини

розлучення, зокрема: а) імпотенція чоловіка протягом трьох років з часу

одруження; б) полон або інші причини відсутності чоловіка протягом п'яти

років без будь-яких відомостей про нього; в) постриг у ченці одного з

подружжя. Розриваючи шлюб s і ne manu сторони звільнялися від сплати

штрафу, якщо розлучення відбувалося за їх взаємною згодою.

Такі головні риси виділяються у загальній теорії римського шлюбу.

Римське право, яке знало спочатку тільки патріархальний шлюб manus,

створенням шлюбу без manus здійснило відразу історичний стрибок і

набагато випередило інші народи в розвитку шлюбних відносин. Відразу

було створено шлюб, в якому жодних прав чоловіка над жінкою не

визнавалось. У шлюбі sine manu подружжя рівні і незалежні одне від

одного. Римське право трактує цей шлюб як цілком вільний союз, який

ґрунтується тільки на згоді подружжя. За такою ж вільною взаємною згодою

він може бути розірваний.

Практика шлюбних відносин в Римі свідчить, що визнання свободи розлучень

зовсім не веде ні до руйнуванн і сім'ї, ні до загибелі суспільства.





sdamzavas.net - 2017 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...