Главная Обратная связь

Дисциплины:






Хімічні елементи VI В групи

Загальна характеристика. До хімічних елементів VI В групи належать хром Cr, молібден Mo, вольфрам W і штучно одержаний сиборій Sg. Валентні електрони атомів цих хімічних елементів мають такі конфігурації: 3d54s1(Cr); 4d55s1(Mo); 5d46s2(W); 6d47s2(Sg). Зауважимо, що в утворенні хімічних зв’язків атомами d – елементів беруть участь електрони і орбіталі як останнього енергетичного рівня, так і передостаннього, що суттєво відрізняє їх від s – та p – елементів, де, як правило, утворюють хімічні зв’язки тільки орбіта лі і електрони останнього енергетичного рівня.

Ступені окиснення атомів цих хімічних елементів у сполуках можуть бути: 0; +2; +3; +4; +5; +6, а квантовомеханічна ковалентність за методом валентних зв’язків, яка визначається числом орбіталей атома, що беруть участь в утворенні хімічних зв’язків, як правило, дорівнює шести чи навіть більше шести. Більше шести буває, якщо атоми d – елементів беруть участь в утворенні ковалентних зв’язків за дативним механізмом у комплексних сполуках.

Для атомів хрому найбільше характерні ступені окиснення 0; +2; +3; +6, причому два останні з них – найбільш притаманні їм, атомам молібдену і вольфраму найхарактернішим є ступінь окиснення +6.

У ряді Cr; Mo; W; Sg внаслідок зближення енергій (n-1) d і ns – підрівнів зростає стійкість сполук зі ступенем окиснення атома d – елементу рівному +6, збільшується енергія іонізації атомів, зменшується хімічна активність металів, зростає їх температура плавлення. Серед простих речовин вольфрам вирізняється найвищою температурою плавлення (3420оС).

Поширення в природі. У природі хром, молібден і вольфрам трапляються лише у вигляді сполук у різних мінералах: хром – у хромітах (Fe(CrO2)2), хроматах (PbCrO4); молібден – у молібден (IV) сульфіді (MoS2) або молібдатах; вольфрам – у вольфрам (IV) сульфіді (WS2) і вольфраматах.

Добування. Оскільки хром використовують переважно для легування сталей, його, як правило, одержують у вигляді сплаву із залізом (ферохром) відновленням вугіллям хромистого залізняку Fe(CrO2)2:

Чистий металічний хром одержують відновленням хром (ІІІ) оксиду, добутого із хромистого залізняку, алюмінієм:

Для одержання молібдену спочатку молібден (IV) сульфід MoS2 переводять у молібден (IV) оксид:

,

а потім добувають металічний молібден у вигляді порошку, відновлюючи МоО3 сухим воднем:

Вольфрам одержують переробкою вольфраматів до WO3, який потім відновлюється воднем до порошку вольфраму:

Фізичні властивості. Хром, молібден і вольфрам – білі блискучі, дуже тверді метали. Всі вони відзначаються високими температурами плавлення. Вольфрам має найвищу температуру плавлення серед усіх металів (3420оС).



Хімічні властивості. За звичайних умов хром, молібден і вольфрам корозійно досить стійкі завдяки утворенню на їхніх поверхнях тонких, але дуже інертних і стійких оксидних плівок. Хром пасивується нітратною кислотою, але взаємодіє з хлоридною та розбавленою сульфатною кислотами:

,

а спрощено записують так:

 

Молібден і особливо вольфрам стійкі проти дії багатьох кислот, оскільки їх поверхні покриті стійкими плівками кислотних оксидів.

Молібден повільно реагує з нітратною кислотою, краще – з царською водкою або сумішшю нітратної та сульфатної кислот:

Вольфрам з цими кислотами не взаємодіє, але реагує з сумішшю нітратної та плавикової кислот:

Із сумішшю цих кислот взаємодіє також і молібден.

Хром, молібден і вольфрам реагують із розплавами лугів за наявності окисників:

Хром, молібден і вольфрам за високих температур взаємодіють з більшістю неметалів, причому зміна складу продуктів реакцій у ряді Cr, Mo, W відображає тенденцію до зростання стійкості сполук відповідних металів при збільшенні ступенів окиснення їх атомів:

Хром, молібден і вольфрам утворюють дуже тверді тугоплавкі хімічно інертні сполуки з нітрогеном, карбоном, силіцієм і бором, склад яких змінюється в залежності від умов їх одержання і не завжди є стехіометричним (наприклад: Me2B; MeB; MeB2; Me2B5)

Сполуки хрому (ІІ), молібдену (ІІ), вольфраму (ІІ). Як відмічалося раніше, сполуки хрому (ІІ) утворюються при взаємодії хрому з сильними кислотами. У розчинах вони досить швидко окиснюються киснем повітря, тому їх можна виділити із цих розчинів тільки в інертному середовищі (N2; Ar тощо).

Із водних розчинів солі хрому (ІІ) виділяють у вигляді кристалогідратів: тощо. При додаванні водного розчину натрій ацетату до концентрованого розчину хром (ІІ) хлориду утворюються червоні кристали хром (ІІ) ацетату Cr2(CH3COO)4×2H2O, що є біядерним комплексом, в якому координаційне число атома хрому дорівнює 6. Ця речовина є діамагнітною, тобто всі чотири d – електори кожного атома хрому (ІІ) є спареними. У цьому комплексі утворюється зв’язок між двома атомами хрому (ІІ), тому його можна вважати кластером, в якому ступінь окиснення атомів хрому дорівнює +2, координаційне число – 6 (d2sp3 – гібридизація).

Щодо квантовомеханічної ковалентності атомів хрому (ІІ) можна дискутувати, бо потрібно знати кратність зв’язку між атомами хрому (ІІ).

Безводні галогеніди хрому (ІІ) одержують при взаємодії гідроген галогеніду з металічним хромом:

;

або відновленням CrГ3 (де Г – Cl, Br) воднем при нагріванні:

Хром (ІІ) оксид CrО можна одержати в результаті термічного розкладу хром (0) гексакарбонілу Cr(СО)6 у вакуумі. При нагріванні вище 700оС він дисмутує:

Хром (ІІ) гідроксид Cr(ОН)2 – жовтий осад, що утворюється при додаванні розчинів лугів до водних розчинів солей хрому (ІІ) в атмосфері інертного газу:

Хром (ІІ) оксид і хром (ІІ) гідроксид мають основні властивості, розчиняються в кислотах з утворенням солей:

;

,

а спрощено записують так:

Спрощений запис рівнянь реакцій зручніший, але при цьому ми відаємо бажане (зручне) за дійсність.

Зауважимо, що реакції, рівняння яких приведено вище, слід проводити в атмосфері інертного газу (N2; Ar тощо), бо гідроксид і солі хрому (ІІ) є сильними окисниками:

а за відсутності окисника в нейтральному середовищі поступово відновлюють навіть воду:

Зауважимо, що для хрому (ІІ) притаманно перебувати тільки у вигляді моноядерних комплексних іонів ([Cr(H2O)6]2+); поліядерних полімерних сполук (nCr(OH)2·mH2O); кластерних поліядерних комплексів .

Сполуки молібдену (ІІ) і вольфраму (ІІ) існують переважно у вигляді галогені дів МеГ2 (де Г – Cl, Br, I). Для їх одержання використовують різні методи (переважно відновлення вищих галогенідів):

Рентгеноструктурними дослідженнями встановлено, що сполуки МеГ2 є кластерними: [Mo6Cl8]Cl4; [W6Cl8]Cl4. Кластерні комплексні катіони [Mе6Cl8]4+ існують не тільки у кристалічному стані речовини, а й у розчині. Іони Cl-, що не входять до кластерного катіона, можуть бути замінені на інші аніони: тощо.

Сполуки вольфраму (ІІ) – дуже сильні відновники: при додаванні до них води швидко виділяється водень.

Сполуки хрому (ІІІ), молібдену (ІІІ), вольфраму (ІІІ). Сполуки зі ступенем окиснення атомів хрому +3 є найстійкішим. Як правило, ці сполуки є комплексами ( моноядерними, поліядерними, полімерними). Число сполук молібдену (ІІІ) і вольфраму (ІІІ) невелика, переважно це – галогеніди.

Хром (ІІІ) оксид можна одержати переважно при термічному розкладі оксигеномісних сполук хрому (ІІІ), хрому (VI):

Хром (ІІІ) оксид Cr2O3 – темно – зелений порошок, тугоплавка речовина (температура плавлення дорівнює 2265оС). У кристалічному стані має чорне забарвлення і металічний блиск. Кристалічна структура Cr2O3 відповідає октаедричній координації атомів.

Кристалічний хром (ІІІ) оксид хімічно інертний за звичайних умов. Його амфотерні властивості виявляються при сплавленні:

Хроміти d – елементів типу (CrO2)2 – координаційні полімери з ковалентним полярним зв’язком: атоми металів (ІІ) перебувають у тетраедричному, а атоми хром (ІІІ) – в октаедричному оточенні атомів оксигену. Таку структуру, наприклад, має природний ферум (ІІ) хроміт – хромистий залізняк Fe(CrO2)2.

Хром (ІІІ) гідроксид Cr(OH)3 – сіро-синій осад, який утворюється при дії розчинів лугів на водні розчини солей хрому (ІІІ). Цей процес спрощено записують таким іонним рівнянням:

, яке досить далеке від істини, бо ця реакція включає стадії перетворення аквакомплексу на гідроксоаквакомплекс та його подальшої поліконденсації.

Ці свіжі осади Cr(OH)3 досить легко розчиняються при додаванні розчинів сильних кислот чи лугів:

а спрощено пишуть так:

а спрощено пишуть так:

Зауважимо, що в цих реакціях поліядерні комплекси хром (ІІІ) гідроксидів перетворюються в моноядерні аква–, акваацидо-

або гідроксокомплекси

З часом осад Cr(OH)3 втрачає свою активність («старіє»), оскільки відбувається подальша поліконденсація з повним відщепленням координаційної води й утворення координаційного полімеру, в якому кожен нуклід хрому координує шість груп –ОН, а кожна з цих груп – два нукліди хрому.

У водному розчині солі хрому (ІІІ) гідролізують.

Першу стадію гідролізу солі хрому (ІІІ) і сильної кислоти у іонному вигляді можна записати так:

а спрощено – так:

.

Першу стадію гідролізу солі хрому (ІІІ) і слабкої кислоти, наприклад Cr(CH3COO)3, у іонному вигляді можна записати так:

а спрощено – так:

.

Солі хрому (ІІІ) і дуже слабких кислот гідролізують повністю і практично необоротно. Тому добути у водному розчині хром (ІІІ) сульфід, сульфіт, карбонат тощо не можна:

Солі хрому (ІІІ), одержані з водних розчинів, майже завжди є кристалогідратами (аквакомплексами): тощо.

При взаємодії Me2SO4 (де Me – іони лужних металів чи амонію) з Cr2(SO4)3 із розчину виділяється кристал галуну .

Отже, хром (ІІІ) утворює численні катіонні, аніонні, нейтральні моно– та багатоядерні полімерні сполуки, в яких координаційне число атома (нукліду) хрому (ІІІ), як правило, дорівнює шести, що відповідає d2sp3 – гібридизації його орбіталей.

Аміачний моноядерний комплекс хрому (ІІІ) одержують при додаванні безводного CrCl3 (поліядерного комплексу) до рідкого аміаку:

.

У водному розчині цей комплекс поступово руйнується, причому із моноядерного комплексу утворюється поліядерний аквагідрокомплекс:

Сполуки зі ступенем окиснення атомів хрому +3 є найстійкішими, але під дією відновників він може зменшуватись, а під дією окисників – збільшуватися.

Як зазначалося раніше, за високих температур, під дією алюмінію, силіцію тощо сполуки хрому (ІІІ) відновлюються до металічного хрому, а під дією водню – до сполук хрому (ІІ).

Сильні окисники окиснюють сполуки хрому (ІІІ) до сполук хрому (VI):

При окисненні сполук хрому (ІІІ) у лужному середовищі використовують хлор, бром, гіпохлорити або гідроген пероксид:

У нейтральному чи кислому середовищі застосовують ще сильніші окисники (пероксодисульфати, озон та ін.):

Сполук молібдену (ІІІ) і вольфраму (ІІІ) відомо дуже мало. Молібден (ІІІ) флуорид MoF3 одержують при взаємодії MoF6 з металічним молібденом при нагріванні:

.

Молібден (ІІІ) хлорид MoCl3 утворюється при відновленні MoCl5 металічним молібденом чи воднем за високої температури:

Вольфрам (ІІІ) хлорид WCl3 утворюється одночасно з іншими галогенідами при відновленні воднем WCl6 :

Сполуки хрому (IV), молібдену (IV), вольфраму (IV). Сполуки із ступенем окиснення +4 для атомів хрому є нестійкими. Число сполук Mo (IV) і W (IV) досить обмежене, хоча їх стійкість у порівнянні зі сполуками Mo (ІІІ) і W (ІІІ) дещо зростає.

Хром (IV)оксид можна одержати при нагріванні хром (ІІІ) гідроксиду в атмосфері чистого кисню під тиском:

За температури вище 400оС цей оксид диспропорціює:

Зрозуміло, що за цих умов CrO3 теж розкладається:

Одержано солі, які містять атоми хрому (IV) у кислотному залишку:

У кислотному середовищі ці солі розкладаються з утворенням сполук Cr (III) і Cr (VI):

Молібден (IV) оксид утворюється в результаті взаємодії металічного молібдену з водяною парою за температури 800оС:

За більш високої температури МоО2 розкладається з утворенням металічного молібдену і молібден (IV) оксиду:

При нагріванні МоО2 з гідроксидами лужноземельних металів утворюються солі молібдену (IV):

Вольфрам (IV) оксид WO2 – досить стійка сполука, він розкладається лише за температури 1852 оС. WO2 утворюється при взаємодії WO3 з металічним вольфрамом чи воднем за відповідних умов:

Вольфрам (IV) оксид WO2 – сильний відновник, при контакті з повітрям, розчинами лугів чи кислот переходить у сполуки вольфраму (VІ):

Галогеніди, в яких атом хрому має ступінь окиснення +4 досить нестійкі. Хром (IV) флуорид CrF4 з флуором, CrCl4 і CrB4 існують тільки у газовій фазі за наявності надлишку галогену. Для молібдену і вольфраму одержано сполуки МеГ4 з усіма галогенами.

Сульфіди МеS2 відомі тільки для молібдену і вольфраму. Їх можна добути взаємодією простих речовин за високих температур, крім того, вони існують у природі. Обидва сульфіди у воді не розчиняються, у повітрі при нагріванні окислюються до МоО3.

Сполуки хрому (V), молібдену (V), вольфраму (V). Число одержаних сполук хрому (V) дуже мале, всі вони досить нестійкі, легко відновлюються до сполук хрому (III) або диспропорціюють з утворенням сполук хрому (III) та хрому (VІ). Значно стійкішими і різноманітнішими є сполуки молібдену(V), які одержують зі сполук молібдену (VІ) відновленням йодидною кислотою НІ у кислотному середовищі. Сполук вольфраму (V) відомо також небагато, вони стійкіші, ніж подібні сполуки молібдену (V).

Хром (V) флуорид CrF5 – єдина сполука хрому (V), яка утворюється при взаємодії металу з флуором за підвищеної температури і тиску:

Одержано також оксогалогеніди хрому (V): CrОF3 і CrОCl3 .

Бінарні сполуки молібдену (V) та вольфраму (V) існують у вигляді таких галогенідів: (МоF5)4; (МоCl5) 4; (WCl5)х; (WBr5)х.

Ці сполуки залежно від умов можуть проявляти як відновні, так і окиснювальні властивості:

Багато сполук молібдену (V) існує у водних розчинах, склад яких залежить від природи аніонів, рН і концентрації реагентів.

Менш стійкими у водних розчинах є сполуки вольфраму (V).

Сполуки хрому (VІ), молібдену (VІ), вольфраму (VІ). У ряді сполук хрому (VІ), молібдену (VІ), вольфраму (VІ) їх стійкість помітно зростає. Одержано дуже багато стійких сполук молібдену (VІ) і вольфраму (VІ).

Атомам хрому ступінь окиснення +6 притаманний в такій же мірі, як і ступінь окиснення +3.

Хром (VІ) оксид одержують непрямим способом:

Хром (VІ) оксид CrO3 – червоні кристали, які розпливаються у повітрі, з водою реагує, утворюючи хроматну та поліхроматні кислоти: H2CrO4; H2Cr2O7; H2Cr3O10; H2Cr4O13; H2Cr5O16, в молекулах яких число атомів (нуклідів) хрому змінюється від 1 до 5. Хроматна та поліхроматна кислоти існують тільки у водних розчинах, як окремі речовини їх не виділено. Хроматна та поліхроматна кислоти за першою стадією дисоціації є сильними кислотами. Серед них дихромат на кислота H2Cr2O7 є найстійкішою.

Солі хроматної та поліхроматної кислот є досить стійкими сполуками. У кристалічному стані виділено солі від хроматів до тетрахроматів. Наприклад: калій хромат K2CrO4 – жовта кристалічна речовина (Тпл = 975оС); калій дихромат K2Cr2O7 – рожеві кристали (Тпл = 398оС), розкладається за температури понад 500оС; калій трихромат K2Cr3O10 – червоні кристали, розкладається за температури 243оС; калій тетрахромат – коричневі кристали, розкладається за температури 210оС.

Найбільше застосування мають хромати та дихромати. Водні розчини хроматів лужних металів мають слабко лужне середовище внаслідок гідролізу за першою стадією:

Хромати металів – жовті кристалічні речовини здебільшого добре розчинні у воді (за винятком BaCrO4; PbCrO4·H2O; Ag2CrO4).

Дихромати металів – рожеві кристали, добре розчиняються у воді. Водні розчини дихроматів, як і інших поліхроматів, виявляють слабко кислу реакцію, що свідчить про часткову взаємодію цих аніонів з водою:

.

При дії кислот на хромати вони перетворюються в основному в дихромати (жовте забарвлення переходить в рожеве):

Під дією лугів на розчини дихроматів та інших поліхроматів кінцевими продуктами стають хромати:

При нагріванні вище 500 оС дихромати розкладаються:

Хром (VI) флуорид CrF6 одержують разом із CrF5 при взаємодії металічного хрому з флуором за високої температури і тиску:

Усі сполуки хрому (VI) є досить сильними окисниками. При нагріванні понад температури плавлення (197оС) CrО3 розкладається, хром (VІ) окислює оксиген (-2):

За подібних умов бурхливо розкладається амоній дихромат, в ході чого хром (VІ) окиснює нітроген (-3):

У водних розчинах кисле середовище сприяє зниженню, а лужне – підвищенню ступенів окиснення атомів хрому:

Молібден (VІ) оксид МО3 одержують при нагріванні у повітрі Мо чи МоS2:

Вольфрам (VІ) оксид WO3, як і МоО3, утворюється при взаємодії металічного вольфраму з киснем (при його надлишку), а також при окисненні WS2:

Оксиди МоО3 і WO3 – тверді стійкі речовини відповідно білого і жовтого кольору, плавляться за температури 715оС і 1200оС, без розкладу переходять у рідкий і навіть газоподібний стан.

Обидва оксиди не реагують з розчинами кислот, але взаємодіють з розчинами та розплавами лугів:

Молібдати та вольфрамати лужних металів та амонію розчинні у воді, солі майже всіх інших металів нерозчинні.

При додаванні кислот до розчинів молібдатів та вольфраматів виділяються білі осади полімолібдатних і полівольфраманих кислот – полімерних сполук.

Полімолібдатні кислоти як і полівольфраматні досить добре розчиняються при додаванні розчинів лугів чи концентрованих розчинів сильних кислот, виявляючи амфотерні властивості.

При цьому полімерні сполуки перетворюються в мономерні (Na2MoO4; MoO2Cl2; Na2WO4; WOCl2 тощо).

У ряді Cr (VІ); Mo (VІ); W (VІ) ступінь поліконденсації ізополікислот зростає. Так, у не дуже концентрованих розчинах, що містять хромати та дихромати практично існують тільки хромат– та дихромат іони ( - і ) відповідно.

Дослідженнями водних розчинів молібдатів встановлено, що внаслідок гідролізу іонів утворюються іони , поліконденсація яких призводить до утворення більш складних іонів: ; тощо. Ці поліаніони існують також у частково протонованих формах.

У водних розчинах вольфраматів також утворюються полімерні форми, найскладніший із них аніон .

Зростання ступеня полімеризації в ряді оксоаніонів Cr (VІ); Mo (VІ); W (VІ) пов’язано із зміною здатності центральних атомів до гібридизації орбіталей. В оксоаніонах хрому (VІ) атоми хрому перебувають в тетраедричному оточенні атомів оксигену, причому тетраедри ( ) можуть існувати окремо або спільні вершини, в яких розміщені атоми оксисену ( ; ). У цих сполуках відбувається sp3 – гібридизація орбіталей атома хрому (VІ), 3d – орбіталі беруть участь в утворенні π-зв’язків.

При переході до сполук Мо (VІ) і W (VІ) (n-1)d – орбіталі енергетично наближаються до ns– і np – орбіталей. За цих умов вигіднішою стає d2sp3 – гібридизація та утворення октаедрів МоО6 і WО6, які є структурними одиницями поліаніонів чи молекул полікислот.

Для Мо (VІ) і W (VІ) є властивим утворювати також гетерополікислоти та їх солі. Такі сполуки утворюються при додаванні кислоти до розчину, який містить, наприклад, іони , та :

Утворення яскраво – жовтого осаду (NH4)3[PMo12O40] є доказом

присутності у розчині фосфатної кислоти чи її солей.

У гетерополіаніоних може міститися 12; 11; 9; 6; 5 атомів Мо чи W.

Хроматам, молібдатам та вольфраматам притаманно у кислому середовищі утворювати пероксиди. Наприклад:

У водному розчині CrO(O2)2 за звичайних умов нестійкий і досить швидко розкладається з утворенням у кислому середовищі солей хрому (ІІІ) і кисню в результаті внутрішньо молекулярної окисно-відновної реакції:

а у лужному – хромат-іонів:

Реакцію утворення CrO(O2)2 використовують в аналітичній хімії для виявлення сполук хрому (VІ), оскільки цей пероксид має яскраве синє забарвлення.

Усі пероксидні сполуки Cr (VІ); Mo (VІ) таW (VІ) у водних розчинах досить швидко розкладаються з виділенням кисню.

При пропусканні гідроген сульфіду через розчини молібдатів і вольфраматів відбувається поступове заміщення атомів оксигену на атоми сульфуру. Рівняння кінцевої реакції калій вольфрамату з гідроген сульфідом таке:

.

Якщо до добре розчиненої солі тіомолібдату чи тіовольфрамату додати розчин сильної кислоти, то утворюються нерозчинні сульфіди МоS3 чи WS3 :

Отже, тіокислоти H2MoS4 і H2WS4 у вільному стані не існують.

Сульфіди та тіосолі хрому (VІ) не одержано.

Єдиною бінарною сполукою молібдену (VІ) з галогенами є MoF6, який утворюється при взаємодії металічного молібдену з флуором:

Більш складну сполуку молібдену (VІ) з флуором можна одержати за реакцією:

Дією галогенів (F2; Cl2; Br2) на вольфрам одержано WF6; WCl6 і WBr6. Подібні сполуки для хрому і молібдену не одержано. Галогеніди вольфраму, як і МоF6, швидко реагують з водою, утворюючи оксогалогеніди:

Зауважимо, що стійкість сполук у ряді Cr (VІ); Mo (VІ) та W (VІ) зростає, тому їх окислювальні властивості у цьому ряді послаблюються.

Біологічна роль та застосування в медицині сполук хрому, молібдену і вольфраму

Хімічні елементи VІ В групи за кількісним вмістом належать до мікроелементів. Конкретні сполуки цих хімічних елементів, що беруть участь в біохімічних процесах не встановлено, але існують загальні уявлення про їх роль в метаболізмі.

Встановлено, що присутність сполук хрому (не відомо яких) впливає позитивно на процеси кровотворення, а також на ферментативні системи. Доведено, що вилучення сполук хрому з харчового раціону тварин приводить до підвищення у крові та сечі глюкози. Додавання сполук хрому до їжі хворим на діабет покращує вуглеводневий обмін. У макрокількостях сполуки хрому досить отруйні.

Вважають, що сполуки молібдену входять до складу деяких ферментних систем, впливають на синтез гемоглобіну.

Сполуки вольфраму також в незначних кількостях містяться в організмах людей та тварин, але про їх біологічну роль нічого не відомо.

Хромові сталі використовують для виготовлення хірургічних інструментів.

Контрольні запитання, вправи та задачі для самостійного контролю

1. Вказати число валентних електронів в атомах хімічних елементів VІ В групи.

2. Вказати найвищий та найнищий ступені окиснення атомів хімічних елементів VІ В групи у їх сполуках.

3. Які стани гібридизації орбіталей найбільш притаманні атомам хімічних елементів VІ В групи?

4. Чи можуть перебувати хімічні елементи VІ В групи у вигляді простих іонів у розчинах?

5. Який із металів – Cr; Mo; W – відзначається найвищою температурою плавлення?

6. Назвати найпоширеніші сполуки хрому, молібдену, вольфраму в природі.

7. Чому за звичайних умов - Cr; Mo; W – інертні метали?

8. Як у ряді Cr; Mo; W змінюється хімічна активність металів?

9. Як у ряді CrO3;МоО3; 3 змінюється стійкість сполук?

10. Як у ряді CrO3;МоО3; 3 змінюється окиснювальна здатність сполук?

11. Який із оксидів – CrO; Cr2O3; CrO3 – є основним?

12. Який із оксидів – CrO; Cr2O3; CrO3 – є кислотним?

13. Який із оксидів – CrO; Cr2O3; CrO3 – є амфотерним?

14. Який із оксидів – CrO; Cr2O3; CrO3 – найменш стійкий?

15. Яка із солей – CrSO4; Cr2(SO4)3; KCrO4 – є найслабшим відновником?

16. Назвати кластерні сполуки молібдену і вольфраму?

17. Яка біологічна роль сполук хрому і молібдену в організмі людини?

18. В організмі людини хром і молібден є мікроелементами чи мікроелементами?

19. Написати рівняння таких перетворень:

а) амоній дихромат → хром (ІІІ) оксид → натрій хроміт → хром (ІІІ) гідроксид → хром (ІІІ) нітрат → хром (ІІІ) оксид → хром (ІІІ) хлорид → калій гесафлуоридохромат (ІІІ);

б) хром → хром (ІІ) хлорид → хром (ІІ) гідроксид → хром (ІІ) сульфат → хром (ІІІ) сульфат → хром (ІІІ) гідроксид → калій гексагідросохромат (ІІІ) → калій хромат → калій дихромат → хром (ІІІ) сульфат.

20. Написати рівняння таких перетворень:

21.Написати іонні та молекулярні рівняння першої стадії гідролізу таких солей: хром (ІІІ) нітрату; хром (ІІ) сульфату; хром (ІІІ) ацетату.

22.Обчислити масові частки атомів хрому в CrO; Cr2O3; CrO3

23. Обчислити об’єм кисню за нормальних умов і при нормальному тискові та температурі 25оС, що виділиться при термічному розкладі 100г хром (VI) оксиду.

 

 





sdamzavas.net - 2017 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...