Главная Обратная связь

Дисциплины:






Політичні доктрини античності.



ПОЛІТИЧНА ДУМКА СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ ТА СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

Політична думка Стародавнього Сходу.

 

Перші соціально-політичні погляди мали релігійно-міфологічний характер і лише у XI - VIII ст. ст. до н. е. відбувається перехід до відносно раціонального погляду на світ в цілому та державу, зокрема. Це проявляється у вченнях Конфуція, Мо Цзи, Лаоцзи (Китай), Будди (Індія), Заратустри (Персія) та ін.

Фундаментальну роль в історії політичної думки Китаю відіграло вчення Конфуція, викладене в укладеній його уч­нями книзі "Бесіди та висловлювання". Конфуцій розвиває патріархальну концепцію держави: держава - це велика сім'я, а влада імператора є чимось на зразок влади батька. Відносини правителів і підданих схожі на відносини у сім'ї, де молодші залежні від старших. Конфуцій був прихильником ненасиль­ницьких методів правління, відданості правителю, абсолютного послуху усім "старшим". Політична етика Конфуція спрямована на досягнення внутрішнього миру між верхами та низами суспільства; він відкидав бунти, війни, завойовницькі походи, боротьбу за владу.

Школа даосизму заснована в VI ст. до н. е. китайським мислителем Лаоцзи. Даосисти виходили з того, що людина - частина природи, і знаходить своє щастя у єдності з природою. Цивілізація є джерелом нещасть, бо людина втрачає спокій.

Однією з провідних течій давньокитайської політичної думки є легізм, засновником якого є Шан Ян. Легісти вважали, що держава повинна ліквідувати розпущеність народу, встановлювати певні еталони в думках і діях усіх громадян. Легісти були проти на­громадження громадянами приватної власності. Апарат управління був суворо централізований. Будь-яке прагнення особи до самостійності, творчості вважалося злочином. Легісти ділили суспільство на два класи: ті, хто правлять, і ті, ким управляють. Легізм сприяв утвердженню деспотії.

 

Політичні доктрини античності.

 

В історії давньогрецької політичної думки виділяються три етапи:

1 етап (IX - V ст. ст. до н. е.) пов'язаний із становленням старогрецької державності і представлений Гомером, Гесіодом, Солопом, Гераклітом, Піфагором та ін.;

2 етап (V - І половина IV ст. ст. до н. е.) припадає на час розквіту старогрецької філософської та політичної думки. Цей етап представлений вченнями Демокріта, софістів, Сократа, Платона, Арістотеля;

3 етап (2-а половина IV ст. - II ст. до н. е.) характери­зується занепадом старогрецької державності; погляди цьо­го періоду розвитку політичної думки відображені в учен­нях Епікура, стоїків, Полібія.

На думку старогрецького політичного та державного діяча Солона, держава потребує таких законів, які поєднали б право і силу. У результаті проведених



Ним реформ, політичні


права громадян почали залежати не від походження, а від розміру їх власності. Видатний афінський реформатор вважає, що беззаконня та міжусобиці - найбільше зло, а порядок і закон - найбільше добро для держави.

Піфагор виступив за правління аристократів - розу­мової та моральної еліти суспільства. Першими роз­почав теоретичну розробку поняття "рівність". На його думку, людина за своєю природою не може обійтися без керів­ництва та належного виховання. Піфагор писав: "Правителі повинні бути не тільки людьми знаючими, але й гуманними".

За думкою Геракліта, усе знаходиться у вічному русі: "Не можна двічі увійти в одну і ту ж річку". Демократію він розглядав як правління "нерозумних", а ідеальною формою правління вважав аристократію, під якою розумів не родову знать, а аристократію духу. Геракліт відстоював думки, що із допомогою законів можливо узгодити суперечливі інтереси.

Демокріт розглядав політику як найважливіше мистецт­во, завдання якого - забезпечити інтереси вільних громадян V поліса. Як прихильник демократії, він вважав, що держава - це спільна справа усіх її громадян. Закон розгля­дався Демокрітом як примусовий засіб, спрямований проти тих, хто з огляду на свою розумову та моральну непов­ноцінність, добровільно не спонукається до доброчесної по­ведінки.

З іменемСократа пов'язане виникнення моральної філософії. На його думку, закони є основою держави, без них неможлива моральна організація державного життя. Він ви­ступав за однодумство громадян, без якого неможливе ефек­тивне управління державою. Сократ був принциповим при­бічником законності. Він виділив такі форми правління: царство, тиранія, аристократія, плутократія,демократія.Сократ першим сформулював концепцію дого­вірних відносин між державою та її громадянами. Мож­ливість політичної свободи він пов'язував із пануванням мудрих і справедливих законів.

 

Платонувійшов в історію політичної думки творами "Держава", "Політика", "Закон". У діалозі "Держава" він розробив концепцію "ідеальної держави", суть якої полягає у тому, що кожен член суспільства мав "робити своє" і '*лише своє", не роблячи того, що є обов'язком інших гро­мадян. Для ідеальної держави характерні поділ праці та відмінності між моральними якостями громадян; у відпо­відності з цим держава складається із трьох верств грома­дян: правителів, воїнів, виробників. Справедливість полягає у тому, щоб кожен працював згідно власних задатків і до­тримувався відповідного місця в суспільстві. Ідеальною формою держави Платон вва­жав аристократію.

На політичну тематику Арістотелем були написані твори "Політика", "Афінська політика", "Риторика", "Етика". Держава, за Арістотелем, виникла природним шляхом для задоволення життєвих потреб громадян, але мета її існуван­ня - досягнення блага людей. Арістотель першим назвав людину "істотою політичною ", тобто такою, що може жити лише у державі. На його думку, "природа вселила в люди­ну прагнення до державного об'єднання". Арістотель першим розділив владу на законодавчу, виконавчу та судову. Він розрізняв правильні та неправильні форми держави: правильні - монархія, аристократія; неправильні - ти­ранія, олігархія, демократія.

Арістотель розробив питання про громадянство. Грома­дянином, на його думку, був той, хто "володів сукупністю громадянських прав, захищав поліс, брав участь в уп­равлінні, суді".

Для Епікура характерна аполітичність, проповідь неучасті у активному політичному житті. Він один із перших стверджував, що оскільки людина є суспільною істотою, то саме суспільство сформувалося шляхом суспільного дого­вору. Діяльність дер­жави та закони повинні відповідати уявленню про справед­ливість.

Засновником стоїцизму був давньогрецький мислитель Зенон. Стоїки вважали, що в основі громадянського співжиття лежить природний потяг людей один до одного. Держава є не штучне, умовне, договірне утворення, а природне об'єднання. Рабство, на думку стоїків, не має оправдання, бо воно су­перечить загальному світовому співгромадянству людей.

 





sdamzavas.net - 2019 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...