Главная Обратная связь

Дисциплины:






Наука в Стародавній Греції



Про наукові знання крито-мікенської і гомерівської епох ми практично не володіємо достовірною інформацією. Наприкінці VІІ – на початку ІV ст. до н.е. у Греції зароджується вільна від міфологізму філософія, яка поклала початок розвитку всіх філософських течій майбутнього. З V ст. до н.е., наукові знання входили до складу філософії (математика, фізика, метеорологія тощо). І лише в епоху еллінізму можна говорити про існування відносно самостійних наукових дисциплін.

Натурфілософи (Фалес, Геракліт, Демокрит) прагнули відійти від міфу про матір-Гею й шукали іншої першооснови речей (вогонь, воду, повітря, атом, з якого складається будь-яка матерія тощо). Згодом філософи Греції вирішили, що джерело буття слід шукати поза матерією; Піфагор та піфагорійці такою основою вважали числа та дух музики; Сократ і Платон поставили питання про цінності філософії.

Сократ (близько 469–399 рр. н.е.) – один із родоначальників діалектики як методу знаходження істини шляхом навідних запитань – так званого методу Сократа. Висловлював своє вчення усно. Філософа понад усе займало моральне виховання громадян, а філософія повинна була допомагати в цьому, оскільки правильні та доброчесні вчинки можливі тоді, коли є правильні знання. На відміну від байдужих до істини софістів, Сократ називав „демоном” той внутрішній голос, який забороняв йому чинити зло. І це було незвичним для його сучасників, які були переконані: якщо боги чинять зло й добро за настроєм, то чого ж вимагати від людей? Сократ був звинувачений в „поклонінні новим богам” та „розбещенні молоді” і приговорений до смерті (випив чашу із цикутою – смертельною отрутою).

Платон (428 або 427–348 або 347 до н.е.) – родоначальник платонізму. Був учнем Сократа, в Афінах заснував філософську школу. Платону належить висока концепція „неіснуючого” матеріально, проте відчутного світу ідей, звідки в матерію переходить душа і життя; він поєднав духовні праобрази всього існуючого, недосконалими відображеннями яких є реальні речі. Водночас Платон висунув і досить чітке вчення про ідеальну державу (яка, втім, дуже нагадувала у нього тоталітарну Спарту): тут все тримається на рабській праці, а вільні вчаться та займаються спортом до 50-ти років, потім починають керувати суспільством. Цікаво, що в цій державі немає місця поетові, його слід уквітчати й вигнати за межі ідеального міста, бо він про все має власну думку... Не любив великий мислитель і мистецтва взагалі, бо вважав його лише копією недосконалих речей (виняток робив лише для воєнних маршів). Твори Платона – це високохудожні діалоги; найважніші з них „Апологія Сократа”, „Федон”, „Банкет”, „Федр” (вчення про ідеї), „Держава”, „Теетет” (теорія пізнання), „Пармені”, „Софіст” (діалектика категорій), „Тімей”, (натурфілософія).



Аристотель (384–322 рр. до н.е.) – основоположник формальної логіки, створив силогістику. Вчився у Платона в Афінах; в 335 р. до н.е. заснував Лікей (звідки походить сучасне „ліцей”), або перипатетичну школу. Вихователь Олександра Македонського. Аристотель створив фундаментальні дослідження про живу природу, світ метафізики (те, що „за” фізичним тілом), літературу, вчення про державу та розглянув велику кількість математичних, політичних та педагогічних проблем. Аристотель ввів наукову термінологію, що не втратила свого значення й сьогодні. Філософія Аристотеля на відміну від вчення Платона, орієнтована на вивчення реального світу у всій його повноті.

Поряд з філософією в Греції розвивалася медицина. З початком епохи еллінізму центром наукової медицини стає Олександрія. Родоначальниками Олександрійської медичної школи вважають лікарів Герофіла Халкедонійського (бл. 300–250 рр. до н.е.) та Еразістрата (бл. 300–240 рр. до н.е). Вони вперше стали вивчати анатомію людини на трупах, робити психологічні досліди на приговорених до страти. Розтинаючи трупи, Герофіл прийшов до висновку, що головний мозок, по-перше, центр всієї нервової системи, а по-друге, орган мислення. В своїй праці „Анатомія” (втрачена) він вперше скрупульозно описав нервову систему і внутрішні органи людини. В праці „Про очі” описав частини ока, у спеціальному дослідженні „Про пульс” – заклав основи вчення про артеріальний пульс. Приписують Герофілу авторство таких термінів, як простата, діастола і систола. Герофіл вперше звернув увагу на лімфатичні вузли, але помилково назвав їх железами.

Дослідження Еразістрата доповнювали і розвивали вчення Герофіла. Лікар проводив розтин трупів і вівісекцію, сприяв розвиткові анатомічних, особливо паталого-анатомічних і фізіологічних знань. Вперше слово „мозок” як назва було введену в літературу завдяки Еразістрату. Від досить повно описав мікроскопічну будову головного мозку. Вперше висловив думку, що душа (пневма) знаходиться в шлуночках мозку, головним з яких є четвертий. Кров, проходячи через хоріоідальні сплетення, стикається із душею і переходить у свідомість. Це була перша в історії людства психофізіологічна концепція пояснення механізму свідомості, яка отримала широке розповсюдження в Середні віки.

Найвідомішим із лікарів був Гіппократ (бл. 460–377 рр. до н.е.). Він вважається реформатором античної медицини. В працях Гіппократа, які стали основою подальшого розвитку клінічної медицини, відображені думки про цілісність людського організму; індивідуальний підхід до хворого під час лікування, поняття про анемніз; вчення про етіологію, прогноз, темпераменти тощо. Лікар був прибічником перебування хворих на свіжому повітрі, прихильно ставився до масажу, купання та занять гімнастикою, надавав велике значення лікувальній дієті. Лікував Гіппократ пацієнтів цілющими травами, яких знав понад двісті, заперечував застосування одразу декількох ліків. З іменем Гіппократа пов’язане уявлення про високу моральність і етичне поводження лікаря. Йому приписується текст етичного кодексу давньогрецьких лікарів („Клятва Гіппократа”), який став основою обов’язків, що визнаються лікарями багатьох країн.

Грекам були відомі математичні знання Єгипту та Вавилоні, які вони розвинули у струнку систему математики як розгалуженої науки. Математика зародилася в школі Піфагора (бл. 580 – бл. 500 рр. до н.е.; Піфагору приписують вивчення властивостей цілих чисел та пропорцій, доказ теореми Піфагора та ін), і отримала розвиток ще в ІV ст. до н.е. завдяки Евдоксу Книдському (бл. 408 – бл. 355 рр. до н.е.; Евдокс вперше дав загальну теорію пропорцій). Вперше систематизував математику Евклід (бл. 365–300 до н.е.). Головна його праця „Початки” (15 книжок), яка містила основи античної математики, елементарної геометрії, теорії чисел, загальної теорії відношень і методу визначення площ та об’ємів. Протягом чотирьох століть „Початки” публікувалися 2500 разів. До ХХ ст. книга вважалася основним підручником з геометрії не лише для шкіл, а і для університетів.

Ератосфен Кіренський (бл. 276–194 рр. до н.е.) заклав основи математичної географії, вперше виміряв дугу меридіану. З великою точністю визначив нахил екліптики, склав каталог 675 нерухомих зірок. Заклав основи наукової хронології, запропонував вводити лишній день до календаря кожні 4 роки.

Інший давньогрецький вчений Герон Олександрійський (бл. 1 ст.) дав систематичний виклад основних досягнень античного світу з прикладної механіки та математики. В історію математики ввійшла формула Герона, яка виражає площу трикутника через довжину трьох його сторін і на півпериметра. Крім того він винайшов ряд приладів і автоматів, знамениту парову машину, в якій обертання проходило внаслідок використання енергії водяного пару. Але перша в світі парова машина використовувалася лише як іграшка.

Найвідомішим математиком Давньої Греції вважається Архімед із Сіракуз (бл. 287–212 рр. до н.е.), автор 13 трактатів. В теоретичному відношенні праці великого вченого були дуже багатогранні. Основні праці Архімеда стосувалися різних практичних додатків до математики (геометрії), фізики, гідростатики і механіки. Він розробив методи знаходження площі, поверхонь та об’ємів різних тіл та фігур. В праці „Про виміри кола” Архімед вперше вирахував число π. До сьогодні ми користуємося придуманою Архімедом системою назви цілих чисел. В основних працях по гідростатиці та статиці (закон Архімеда) дав зразки застосування математики у природознавстві та техніці. Автор багатьох винаходів. Він перевіряє і створює теорію п’яти механізмів: важеля, клина, блока, нескінченного гвинта і лебідки. Архімед побудував небесну сферу – механічний прилад, на якому можна було спостерігати рух планет, Сонця та Місяця (описаний Цицероном, після загибелі Архімеда планетарій був вивезений до Рима Марцеллом, де протягом багатьох століть викликав зачудування). Під час оборони Сіракуз від римлян (друга Пунічна війна) Архімед сконструював декілька бойових машин, які дозволили городянам відбивати атаки римлян протягом майже трьох років. Однією з них стала система дзеркал, за допомогою якої був спалений флот римлян. Архімед загинув під час облоги Сіракуз, його вбив римський воїн, коли вчений розв’язував одну із своїх наукових проблем. На його могилі встановили плиту, на якій зобразили коло та циліндр.

Що стосується космографії, то давньогрецький астроном Аристарх Самоський (кінець 4 ст. – перша половина 3 ст. до н.е.) першим висунув ідею геліоцентризму, стверджував, що Земля рухається навколо нерухомого Сонця, яке знаходиться в центрі сфери нерухомих зірок. Через 1800 років це відкриття повторно здійснив Копернік і підтвердив Галілей. Найвеличніший астроном Античності Гіппарх (бл. 180 або 190–125 рр. до н.е.) шляхом спостережень над фазами Місяця та затемненнями Сонця вирахував відстань Землі від обох світил і склав перший науковий зоряний атлас, в якому знайшло своє місце до тисячі зірок (850). Гіппарх ввів географічні координати.

Для розвитку географії плідними були подорожі давньогрецького мореплавця, астронома, математика та географа Піфея (Пітеаса) Масалійського (4 ст. до н.е.). Між 350 та 320 рр. до н.е. він здійснив плавання вздовж частини північних та західних берегів Європи. Відкрив острови Зеландія, Великобританія та Ірландія, півострови Бретань і Скандинавський, моря Північне та Ірландське. Також Піфей вирахував нахил плоскості еклектики до плоскості небесного екватора, першим вказав на зв’язок між рухом Місяця та приливами і відливами океану.

Полководець та командир флоту Олександра Македонського Неарх (? – бл. 312 р. до н.е.) під час походу в Індію здійснив плавання із Індії в Месопотамію. Неарх першим із європейців прочув про існування китайців.

Науку Давньої Греції прославив Геродот із Галікарнаса (бл. 485 – бл. 425 рр. до н.е.), якого Цицерон назвав „батьком історії”. Його монументальна праця, присвячена історії греко-перських війн та опису країн і народів, які воювали з персами, – перший твір давнини і одночасно перший в античній історичній літературі пам’ятник художньої прози, який дійшов до нас повністю. Традиція приписує Геродоту тривалі подорожі країнами Сходу: він відвідав Фінікію, Сирію, Єгипет, Вавилон, Македонію, грецьку колонію Ольвію у Північному Причорномор’ї, побував у Дельфах. Він описує особливості суворого клімату Скіфії, йому відомі планування Вавилона і те, яким чином зводилися його стіни; Геродот скрупульозно наводить дані про відстань між єгипетськими містами в долині Нілу і розписує побут та звичаї єгиптян, який його надто вразив.

Молодшим сучасником Геродота був Фукідід (бл. 454 – бл. 396/399 рр. до н.е.), давньогрецький історик, автор „Історії” у 8 книгах, яка присвячена історії Пелопоннеській війні (до 411 р. до н.е.). Його твір вважається вершиною античної історіософії.

 





sdamzavas.net - 2019 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...