Главная Обратная связь

Дисциплины:






Романський стиль та готика, їх особливості



Термін «романське мистецтво» з’явився на початку ХІХ ст., як назва європейського мистецтва Х–ХІІ ст. Вчені припускали, що архітектура в цей період знаходилася під впливом так званого «романського» зодчества (від лат. romanus – «римський»). Пізніше погляди дослідників змінилися, але назва «романське мистецтво» залишилася.

Провідне місце в романському мистецтві відігравала монастирська архітектура. Великі монастирі тоді мали велику владу і багатство. Сюди сходилися не лише паломники, а й ремісники в пошуках роботи. В монастирях створювалися прекрасні шедеври архітектури, скульптури, живопису.

Велику роль у житті середньовічних міст відігравало паломництво – подорож до святих місць. Головні християнські святині знаходилися в Єрусалимі, Римі та на півночі Іспанії, в монастирі Сант-Яго де Компостелла.

Вважали, що в монастирі Сант-Яго де Компостелла знаходиться могила Святого Іакова, якого проголосили покровителем священної війни за звільнення Іспанії від арабів. По дорозі до монастиря будували паломницькі церкви, в яких знаходилися релікварії.

Архітектура паломницьких церков переслідувала мету: вмістити якомога велику кількість людей, які бажають взяти участь у богослужінні і віддати шану святим реліквіям. Саме в романській архітектурі вперше в Середньовіччі з’явилися великі кам’яні будівлі. Розміри церков змінювалися, що стало приводом для створення нових конструкцій підпір та склепінь. Циліндричні і хрестові склепіння, масивні товсті стіни, міцні підпори, гладенькі поверхні, скульптурний орнамент – характерні риси романської церкви.

В романський період змінилася світська архітектура. Замки стали кам’яними і перетворилися в неприступні фортеці. В центрі замку знаходилася кам’яна башта – донжон. На першому поверсі знаходилися комори, на другому – кімнати хазяїна замку, над ними – приміщення для слуг та охорони, в підвалі – в’язниця. На вершині башти знаходився дозор.

За фортечним муром знаходилися численні господарські будівлі, конюшні, кухня. Як правило, замок був оточений глибоким ровом, наповненим водою. Міст, перекинутий через рів до головної башти, у випадку небезпеки піднімали і закривали ним вхідні ворота башти. В кінці ХІІ ст. на фортечних стінах з’явилися башти з бійницями і галереї з люками в підлозі для того, щоб кидати каміння або лити гарячу смолу на нападників.

Розписи романського періоду практично не збереглися. Вони носили настановний характер. Як правило, на склепіннях і стінах храму зображували біблійні сюжети, які потрібно було розглядати, пересуваючись по храму – до вівтаря і назад. В апсиді – вівтарному виступі – зазвичай знаходилося зображення Христа або Богоматері, нижче розміщували образи янголів, апостолів, святих. На західній стіні розміщували сцену Страшного суду. Нижню частину стіни здебільшого прикрашали орнаментом.



В романський період в Західній Європі з’явилася монументальна скульптура. Скульптурні зображення – рельєфи – вміщували на порталах (архітектурне оформлення входу) церков.

Провідна роль в культурному житті Європи довгий час належала Франції: романське мистецтво формувалося тут найбільш послідовно. Найвідоміші споруди романської архітектури були створені у французьких провінціях – Бургундії, Оверні, Провансі та Нормандії.

Бургундія (Східна Франція) – один із найбільших районів країни, в якому були сконцентровані торгівля та ремесла. В Бургундії побудовані найбільші і величні романські собори Франції, як-от: церква Святого Петра і святого Павла в монастирі Клюні (1088–1131). Збереглися лише фрагменти цієї будови, а також описи та малюнки. В той час це була найбільша церква в Європі. Загальна довжина храму складала 127 метрів, висота центральної нави – понад 30 метрів. П’ять високих башт прикрашали церкву. Монастир в Клюні в той час називали «другим Римом». Про багатство та велич монастиря свідчить, наприклад, той факт, що в Клюні кожного року годували до сімнадцяти тисяч бідняків.

До найбільш відомих романських будівель Бургундії відносяться церкви Сен-Лазар в Отені (1112–1132) і Сен-Мадлен у Везлі (1120–1150). За легендою, в церкві Сен-Лазар зберігаються мощі Лазаря, якого воскресив Христос, а в храмі Сен-Мадлен – реліквії святої Марії Магдалини.

Для архітектури Оверні (Центральна Франція) характерні міць, простота та монументальність. Тут мало використовували скульптурні прикраси. Так, церква Нотр-Дам-дю-Пор в Клермоні (ХІІ ст.) ззовні була оформлена неглибокими нішами, невеликими скульптурними вставками.

На мистецтво Провансу (Південна Франція) сильний вплив мало римське і візантійське зодчество. Храми Провансу мають античні орнаменти, колони з античними капітелями, багато прикрашені скульптурою на капітелях і з боків порталів. Такі церква абатства Сен-Жіль (ХІ–ХІІ ст.), церква Сен-Трофим в Арлі (ХІІ ст.). При церквах неодмінно є клуатр (подвір’я, оточене критою галереєю).

Церкви Нормандії, яка в той час входила до складу володінь англійського короля, схожі на фортеці, відрізнялися просторими внутрішніми приміщеннями, великими баштами, розташованими з боків фасадів, в центрі будови. Такою є церква Санта-Триніта в Канні (ХІ–ХІІ ст.).

Розквіт романського живопису у Франції припадає на кінець ХІ – початок ХІІ ст. Уяву про нього дає оформлення монастирської церкви у Сен-Савен-сюр-Гартан (кінець ХІ ст. – 1115) в Пуату. Вся внутрішня поверхня цієї невеличкої будівлі вкрита фресками. Зображення розташовані довгими рядами в два яруси. Сюжети розпису надзвичайно різноманітні. Це сцени із Святого і Нового Заповітів і… епізоди із байок Езопа – з вороною та лисицею, котом, якого повісили щури.

Скульптура в західноєвропейських середньовічних храмах вперше з’явилася в ХІ ст. Це були рельєфи і невеликі деталі оформлення стін. В ХІІ ст. скульптура поширилася практично по всій Європі. Особливо широко прикрашали нею храми в Бургундії і Провансі.

До величних пам’яток мистецтва романського періоду належать скульптурні прикраси бургундських церков Сен-Лазар в Отені і Сен-Мадлен у Везлі. Рельєф зі сценою Страшного суду в соборі Сен-Лазар (1130–1140) поділений на декілька ярусів. Зверху праворуч ангели супроводжують праведників, ліворуч чорти тягнуть грішників у пекло; янгол і чорт тримають шальки ваг, і кожен намагається перетягнути вагу на свою сторону. Ім’я майстра, що виконав ці рельєфи, відоме – зберігся латинський напис: «Гіслебертус це зробив».

Інший яскравий приклад бургундської скульптури – композиція «Зішестя Святого Духа» в церкві Сен-Мадлен (поч. ХІІ ст.). В центрі сцени зображений Христос, який повчає апостолів, з боків – фігурки напівфантастичних істот: пігмеї, люди з величезними, як у слона, вухами, страховиська з собачими головами. Мабуть, ці істоти символізували країни, куди проповідники несли Христову віру.

В Германії найбільш яскраво романський стиль втілився в архітектурі. В ХІ – ХІІ ст. розпочалося будівництво великих соборів в містах на Рейні – у Вормсі, Шпейєрі, Майнці. Собор у Вормсі (1181–1234) був схожий на неприступну фортецю. Його товсті гладкі стіни, вузькі вікна, масивні башти мали вигляд суворий і величний.

На межі ХІІ–ХІІІ ст. в Германії існував так званий «перехідний стиль», в якому поєднувалися романські і готичні риси. Наприклад, у соборі в Бамберзі (1185–ХІІ ст.) суворість гладенької поверхні стіни порушували аркади і багато вікон; башти стали ще масивнішими.

Романський живопис Германії майже не зберігся.

Скульптуру в романський період в Германії розміщували, як правило, всередині храмів. На фасадах скульптури з’явилися в кінці ХІІ ст. Спочатку це були рельєфні вставки, а потім – розгорнуті композиції. Дерев’яні розфарбовані розп’яття (зазвичай їх вішали в прогоні арки над вівтарем), прикрашені світильники, купелі, надгробки, релікварії, підставки для читання книг підкреслювали відмінність світу Божого, втіленого в церкві, і світу гріховного, що оточує людину.

Видатними пам’ятниками скульптури в Германії стали рельєфи Бамберзького собору (бл. 1230).

В цей період в Германії з’явився один з перших в середньовічному мистецтві світський пам’ятник. В 1166 р. Генріх Лев, герцог Саксонський, поставив перед замком Данквардероде в Брауншвейзі фігуру бронзового лева – пам’ятник власній могутності. У родовому гербі герцога був зображений лев, за подобою якого і відлили статую.

Мистецтво Італії формувалося під впливом багатовікових культурних традицій, які були неоднакові в різних місцевостях країни. На Півдні Італії та у Венеції переважали візантійські риси, у Римі і Центральній Італії – античні, мистецтво Ломбардії (північ Італії) сприйняло форми романського стилю.

Так, наприклад, зведена ще в ХІ ст. церква Сант-Амброджо в Мілані, яку перебудували у ХІ–ХІІ ст., та інші пам’ятки, що збереглися до нашого часу (Сен-Дзено у Вероні, храми в Модені, Феррарі, Пармі). Вони відрізняються святковістю, вишуканою зовнішньою оздобою, в якій широко використовувалися багатокольорові мармурові плити.

Серед видатних пам’яток Центральної Італії провідне місце займає знаменитий комплекс у Пізі. Цей прекрасний ансамбль, до складу якого входять собор, похилена башта та баптистерій, створювався протягом довгого часу: в ХІ ст. тут працював архітектор Бусккето, в ХІІ ст. – архітектор Райнальдо.

Своєрідний романський стиль склався у Сицилії. В ньому відчувається сильний вплив не лише Візантії і Сходу, але й західної архітектури. Це – латинська капела (1131–1143) у Палермо і собор Санта-Марія Нуова (1174– 1189) в Монреалі – типові пам’ятники сицилійської архітектури.

Романський живопис Італії сформувався під впливом ранньохристиянського мистецтва і візантійської культури. Найбільшими центрами були Рим і монастирі Південної Італії на чолі з абатством Монтекассіно.

Фрески церкви Сан-Клементе (1073-1084) дають найповнішу уяву про римський живопис, для якого характерно тонке поєднання кольорів, чіткі композиції. На фресках церкви подана легенда про Святого Клемента. Вона розповідає про те, як Святого Клемента за віру втопили вороги християнства. На місці загибелі янголи звели храм. В день смерті святого цей храм з’являється з води, і віруючі можуть вклонитися йому. І коли одна мати забула свою дитину у храмі, то через рік, повернувшись туди, знайшла свого малюка цілим і здоровим. Ця легенда з великою кількістю деталей зображена на стінах церкви.

Скульптура Італії романського періоду також формувалася під впливом античних традицій. Найбільш відомі скульптури є у Північній Італії. Це монументальні рельєфи храмів у Мілані, Вероні, Павії.

Романський стиль в архітектурі завершувався в творчості Бенедетто Анте- ламі (бл. 1150 – бл. 1230). Він був автором першої в історії Італії відокремленої від стін скульптури – біблійних пророків Давида та Ієзекіїля, що знаходяться в соборі міста Фіденце.

На формування романського стилю в Англії вплинуло завоювання країни норманами у 1066 році. Англія закріпила свої культурні, політичні та економічні зв’язки з континентом.

У другій половині ХІ ст. в Англії розгорнулося будівництво монастирів та соборів, в якому брали участь майстри з континенту, особливо з Нормандії. В цей період були споруджені собори в Сент-Олбані (1077–1090), Пітерборо (кінець ХІІ ст.) ті інш.

Зберігся незвичайний пам’ятник образотворчого мистецтва Англії романського періоду – килим із собору в Байї (ХІ ст.) в Нормандії. Його ширина складає 50 метрів, а довжина – 70 метрів! На килимі зображено завоювання Англії норманами. Килим – своєрідна енциклопедія життя ХІ ст.: на ньому зображені селяни, ремісники, солдати, що готуються до походу, кораблі, які прямують до Англії, битви.

Романське мистецтво Іспанії розвивалося під впливом арабської і французької культури. Міста Кордова, Гранада, Севілья, Валенсія, які знаходилися у володінні арабів, славилися прекрасними палацами, мечетями, фонтанами. Араби принесли у мистецтво Іспанії вишукані східні орнаменти, тонкі кручені колони.

ХІ–ХІІ ст. для Іспанії стали періодом Реконкісти – війни за незалежність від арабів. Війна поклала сильний відбиток на все мистецтво Іспанії того часу, особливо на архітектуру.

В жодній країні Західної Європи не велося будівництво замків-фортець в такій кількості, як в Іспанії. Справжньою країною замків стало королівство Кастилія (Центральна Іспанія) – її назва походить від іспанського слова «саstillo», що означає «замок». Один із найперших замків романського періоду – королівський палац Алькасар – був збудований в ІХ ст. у Севільї. Він зберігся до нашого часу. Палац стоїть на високій скелі, оточений могутніми стінами з великою кількістю башт.

В церковних будовах Іспанії романського періоду практично відсутні скульптурні прикраси. Храми мають вигляд неприступних фортець. В іспанській культурі того часу більшу роль відігравав монументальний живопис. В країні склалася своєрідна школа фрески. Розписи створювалися яскравими фарбами з чітким контурним рисунком.

Перші твори монументальної скульптури з’явилися в Іспанії в ХІ ст. Ними прикрашали капітелі, колони, двері. Видатним пам’ятником романської скульптури є «Портик Слави» (1168–1188), виконаний майстром Матео в церкві Сант-Яго де Компостелла.

Готичне мистецтво.Назва «готичне мистецтво» (від лат. gotico – «готський», назва германського племені готів) виникло в епоху Відродження. «Готика» в ті часи означало «варварське» на противагу «римському»: готичним називали мистецтво, яке не відображало етичних традицій, а тому не було цікавим для сучасників. Ставлення до готики змінилося лише в ХІХ ст., коли епоху Середньовіччя перестали вважати «темними віками» в історії людства. Одначе назва «готика» збереглася за європейським мистецтвом пізнього Середньовіччя. В різних європейських країнах готика мала свої характерні особливості і художні рамки, але її розквіт припадає на ХІІІ–ХІV ст.

На відміну від романського періоду центрами європейського релігійного, культурного, політичного та економічного життя до кінця ХІІ ст. стали не монастирі, а міста. В них зводилися палаци аристократів, резиденції вищого духовенства, церкви, монастирі, університети.

Центром громадського життя середньовічного міста стала ратуша (будинок міської самоуправи) та собор (великий християнський храм). Ратуша являла собою великий кам’яний будинок із залою для зібрань на першому поверсі і підсобними приміщеннями на другому. Над ратушею зводилася башта – символ свободи міста.

Собори повинні були вмістити все численне міське населення. Перед собором виступали проповідники, проводили дискусії професори та студенти. Влаштовували тут і театральні релігійні вистави. Зводили собори міські майстри. Самі мешканці міста часто ставали замовниками, або творцями прикрас для собору.

Готичні собори значно відрізнялися від монастирських церков романського періоду: романська церква масивна і приземиста, готичний собор менший і спрямований вгору. Це пов’язано з тим, що в готичній архітектурі почали використовувати нову конструкцію склепінь. В соборі склепіння спиралися на арки, а ті в свою чергу – на стовпи. Бічне склепіння передається аркбутанами (зовнішніми напіварками) та контрфорсами (зовнішніми опорами, свого роду «милицями» будови). Така конструкція дала можливість зменшити товщину стін, збільшити внутрішнє приміщення храму. Тепер в стінах можна було зробити багато вікон, арок, галерей. В готичному соборі зникла гладенька поверхня стін, тому стінний розпис поступився місцем вітражу. Ззовні та всередині собор прикрашали безліч статуй і рельєфів.

Готичне мистецтво зародилося і розвивалося у французькій провінції Іль-де-Франс (центр королівських володінь). Розквіт науки, літератури, різних ремесел перетворив Париж, головне місто провінції, в столицю європейської культури.

Характерні риси ранньої готики втілилися в головному соборі столиці Франції – Нотр-Дам де Парі (Паризької Богоматері). Величезний собор був закладений у 1163 р., але його будівництво продовжувалося протягом декількох століть – до ХІV ст.

Нотр-Дам де Парі являє собою базиліку довжиною 129 м, яка складається із п’яти повздовжніх нав і однієї поперечної – трансепта. До храму ведуть три входи-портали у вигляді арок, що входять в глибину; над ними – так звана «королівська галерея»: зображення біблейських царів і французьких королів, яких порівнювали з персонажами Старого заповіту. Центр західного фасаду прикрашає вікно-роза, а над бічними порталами витягнулися вгору вікна під стрілчастими арками. На баштах собору встановлені скульптури фантастичних страховищ – химер.

Собор у Шартрі (ХІІ–ХІV ст.) вважається одним із найкрасивіших в Європі. Шартр, де знаходилися дорогоцінні реліквії Богоматері, користувався особливою прихильністю короля Людовіка ІХ, який подарував собору велике вікно-розу. Вітражі пожертвували собору ремісники міста. В будівництві брали участь багато людей: наприклад, у 40-х роках ХІІ ст. тисячі норманських прочан з’явилися в Шартр і декілька місяців звозили на схил тяжкі вози з камінням, співаючи гімни на честь Богородиці. Зведення собору вважалося праведною справою, за що віруючим будуть відпущені гріхи і буде забезпечене спасіння на небі.

«Королівський портал» (1145–1155) собору у Шартрі – яскравий зразок готичної скульптури. Також славу собору принесли вітражі, які займали площу більше як два з половиною тисяч квадратних метрів.

До видатних споруд зрілої готики відносяться собори у Реймсі та Ам’єні. Собор у Реймсі (1211–1330), де коронувалися французькі королі, – величний пам’ятник королівській владі та могутності. І в той же час – це свідчення сили та багатства самого міста та його мешканців, які брали активну участь у його будівництві. Історія залишила нам імена архітекторів собору: Жан д’Орбе, Жан де Луп, Гоше де Реймс, Бернар де Сауссон, Робер де Кусі. Найбільший і найвищий собор у Франції – Ам’єнський. Його довжина – сто сорок п’ять метрів, висота склепіння центральної нави сорок два з половиною метри. Його будували з 1218 по 1268 роки Робер де Люзарш, Тома де Кормон і Рено де Кормон. Ам’єнський собор часто називають «готичним Парфеноном».

В Германії готика широко розповсюдилася в першій половині ХІІІ ст. в соборах та ратушах. Германські готичні собори значно відрізнялися від французьких. Німецькі архітектори, намагаючись яскравіше передати потяг людської душі до неба, різко збільшили висоту склепінь, увінчавши їх маленькими баштами. Як правило західні фасади соборів прикрашали одною або двома великими стрункими баштами. Собор не мав зовнішніх напіварок, також не було вікон-роз, замість них використовувалися стрілчасті вікна.

Пам’ятниками готичної архітектури Германії є собори у Магдебурзі, Наумбурзі, Фрейбурзі, Ульмі та інших містах.

Визначною спорудою німецької архітектури є собор у Кьольні (1248–ХІХ ст.). Храм має висоту 46 м, прикрашений численними арками, шпилями, ажурним різьбленням, стрілчастими вікнами.

Скульптура Германії в основному прикрашала не фасади, а внутрішнє приміщення храмів. До ранньої готики відносяться скульптури собору в Гамбурзі, числення рельєфи. Для площі Магдебурга бл. 1237 р. виготовлена фігура Вершника (зараз вона знаходиться в міському музеї) – одна із найзагадковіших статуй Середніх віків. Невідомо, кого зображує скульптура – імператора Карла Великого, імператора Оттона чи простого християнського воїна. Вершник, можливо, перший громадянський кінний монумент Середньовіччя, бо за тисячоліття, від часу Марка Аврелія, не створено жодного подібного пам’ятника.

Найзнаменитішим циклом скульптур періоду готики вважається скульптурний декор собору в Наумбурзі (друга половина ХІІІ ст.). Рельєфи «Страстей Христових» («Таємна вечеря», «Зрада Іуди», «Взяття під варту») наповнені незвичайним драматизмом, реальністю події. В приміщенні храму майстри встановили 25 статуй засновників собору. Це ціла скульптурна галерея людських характерів, які подані у протиставленні: мужній, повний достоїнства маркграф Єккерхард та елегійно-задумлива, ніжна маркграфиня Ута, меланхолійний, самозаглиблений Герман та життєрадісна Реглінда тощо.

В Італії готичний стиль сформувався лише в ХІV ст. і не став панівним. Найбільший храм готичного періоду – собор в Мілані (1386–ХІХ ст.), який вміщував сорок тисяч людей. Собор багато прикрашений – тут нараховують дві тисячі триста лише одних скульптур.

В італійських містах також збереглося багато чудових світських готичних споруд – палаци, ратуші, фонтани. Найбільш відомий – палац Дожів (правителів Венеції), яскравий символ багатовікової венеціанської історії. Його будували з 1338 по ХV ст. італійські, французькі, німецькі зодчі. Весь собор вкритий скульптурно, різьбою.

Англійський готичний собор відрізнявся багатством прикрас як ззовні так і з середини будівлі. Його видовжену центральну частину зазвичай увінчувала велика башта. Яскравими прикладами англійської готики стали собори в Кентенбері (ХІІ–ХV ст.) – головний храм англійського королівства; собор Вестмінстерського абатства (ХІІІ–ХV ст.) в Лондоні, де традиційно проходили церемонії та поховання англійських королів; собор у Солсбері (1220–1266).

Розквіт готичного мистецтва в Чехії припадає на ХІV ст., коли германський імператор Карл ІV успадкував чеську корону. В той час в Празі працював архітектор Петро Парлеж (1300–1399), який брав участь у створенні грандіозного собору Святого Віта (1344–1929) в Празькому Граді (кремлі), а також керував будівництвом Карлового мосту (1357–1378) через річку Влтаву.

Пам’ятники готичного мистецтва прикрашають колишню столицю Польщі Краків. Це – королівський Вавельський замок, кляштор Діви Марії (ХІІІ– ХІХ ст.) в Старому місті тощо. В кляшторі знаходиться дерев’яний вівтар (1477– 1489), створений майстром Вітом Стошем (бл. 1455–1533).

Готичне мистецтво також представлене пам’ятками архітектури Нідерландів (ратуші у Брюгге, 1376–1421), Австрії (собор св. Стефана у Відні, 1304 – середина ХV ст.), Угорщині (церква Матяша, середина ХІІІ – друга половина ХІV ст.), Скандинавії (собор в Турку, ХІІІ–ХІV ст.)

Мистецтво Середньовіччя, проіснувавши тисячоліття, висунуло нове коло ідей і образів, нові естетичні ідеали, нові художні прийоми і новий зміст. Спираючись на ідеї християнства, це мистецтво глибоко ввійшло у внутрішній світ людини.

Середньовічне мистецтво створило грандіозні художні ансамблі; воно вирішило гігантські архітектурні завдання, створило нові форми монументальної пластики та живопису, а головне, являло собою синтез цих монументальних мистецтв, в яких намагалося передати повну картину світу. В цьому величезний внесок мистецтва Середньовіччя у світову культуру.


Запитання та завдання для самоперевірки

1. Охарактеризуйте роль церкви як форманти культури у візантійському суспільстві.

2. Наведіть приклади високих досягнень візантійців у сфері науки і освіти.

3. Які найдосконаліші архітектурно-мистецькі твори візантійського періоду ви запам’ятали?

4. Розкажіть про іконоборство у Візантії.

5. Охарактеризуйте сакральний канон в іконі.

6. Яку роль відіграло християнство у розвитку культури середньовічної Європи?

7. Середньовічне місто як осередок культури.

8. Що ви знаєте про середньовічну науку та освіту в Західній Європі?

 

9. Охарактеризуйте основні особливості середньовічної церковної, лицарської та карнавальної літератури на Заході.

10. В чому полягає особливість поезії вагантів?

11. Дайте порівняльну характеристику романського та готичного стилів у мистецтві. Які твори романського та готичного мистецтва ви знаєте?

 

Словник термінів

Вівтар – в християнському храмі святилище.

Апсида – півкруглий іноді багатокутний виступ у стіні античної або церковної будівлі.

Ассист – в середньовічному іконопису та книжкової мініатюри лінії, які нанесені золотом, сріблом або вохрою; символізують божественне світло.

Вітраж – картина або орнамент із кольорового скла або іншого матеріалу, що пропускає світло (у вікнах, дверях).

Гобелен – килим-картина, руками вигаптувана із шовку та шерсті.

Деісус – композиція, яка зображує Ісуса Христа (в середині) і звернених до нього в молитовних позах Богоматері та Івана Хрестителя.

Донжон –головна башта середньовічного храму.

Енкаустика –восковий живопис, виконаний гарячим способом фарбами, змішаними з розтопленим воском.

Ікона –живописне, рідше рельєфне зображення бога та святих, є об’єктом релігійного вшанування.

Мартирій – тип ранньохристиянської поминальної будівлі із усипальницею «святого мученика».

Мозаїка – різновид монументального живопису; зображення або візерунок, зроблений з окремих, щільно припасованих один до одного і закріплених на цементі або мастиці різнокольорових шматочків скла, мармуру, камінців.

Нартекс (притвор) – вхідне приміщення християнського храму у вигляді критої галереї або відкритого портика.

 

Література

1. Абрамович С.Д., Чікарьова М.Ю. Світова та українська культура: Навчальн. посіб. – Львів: Світ, 2004.

2. Бокань В.А. Польовий Л.П. Історія культури України: Навч. Посіб. – К.: МАУП, 2001.

3. Бокань В.А. Культурологія: Навч. посіб. – К.: МАУП, 2000.

4. Викторов В.В. Культурология: Учебное пособие. – М.: Издательство «Екзамен», 2002.

5. Гриненко Г.В. Хрестоматия по истории мировой культуры. – М.: Юрайт, 1998.

6. Лекції з історії світової та вітчизняної культури: Навч. посібник. Вид. 2-ге. / За ред. проф. А.Яртися та проф. В.Мельника. – Львів: Світ, 2005.

7. Поликарпов В.С. Лекции по культурологии. – М., 1993.

8. Полікарпов В.С. Лекції з історії світової культури. – К.: Знання, 2000.

9. Токарев С.А. Религия в истории народов мира. – М. Политиздат, 1976.

10. Энциклопедия для детей. Т.6. Религии мира. Ч.1. / Глав. ред. М.Д.Аксёнова. – М.: Аванта+, 1999.

11. Энциклопедия для детей. Т.7. Искусство. Ч.1. / Глав. ред. М.Д.Аксёнова. – М.: Аванта+, 1999.


 

 





sdamzavas.net - 2017 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...