Главная Обратная связь

Дисциплины:






ЧАСОПРОСТІР ЛІТЕРАТУРНОГО ТВОРУ



План

1. Час і простір як форми існування художнього світу літературного твору.

2. Вільне поводження художньої літератури з часом і простором.

3. Категорії абстрактного і конкретного часопростору в художній літературі.

4. Особливості часу і простору в ліриці.

5. Умовність часу і простору в драмі.

6. Епічний хронотоп. Постать оповідача в епосі.

7. Сполучення у літературному творі різних типів простору. Проблема паралельних та ймовірнісних світів.

8. Форми конкретизації художнього часу.

9. Проблема неспівпадіння реального (сюжетного) і художнього часу.

10. Циклічна, лінійна та релятивна концепції часу в художній літературі.

 Завдання для роботи з текстами

ü Прочитайте запропоновану для аналізу п’єсу І.Андрусяка «Правитель рептилій», обґрунтуйте її жанрову та родо-видову приналежність.

ü Підкресліть у тексті місця, які можна віднести до характеристик часу і простору.

ü Опрацьовуючи підкреслений матеріал, згрупуйте, визначте та опишіть моделя часу і простору, навні в аналізованому творі.

ü З художніх літературних текстів за вашим вибором доберіть інші приклади, якими можна проілюструвати виокремлені вами моделі.

ü З урахуванням цих прикладів спробуйте зробити аналіз хронотопу п’єси І.Андрусяка у розлогому літературному контексті.

 

¨ Література

1. Бахтин М. Литературно-критические статьи. – М., 1986.

2. Введение в литературоведение. Литературное произведение: основные понятия и термины / Л.В.Чернец, В.Е.Хализев и др. – М., 1999.

3. Лексикон загального та порівняльного літературознавства. – Чернівці, 2001.

4. Літературознавчий словник-довідник / Р.Гром’як, Ю.Ковалів та ін. – К., 1997.

5. Николина Н. Филологический анализ текста. – М., 2003.

6. Ткаченко А. Мистецтво слова: Вступ до літературознавства. – К., 1998.

7. Хализев В.Е. Теория литературы. – М., 1999.

&Іван Андрусяк

ПРАВИТЕЛЬ РЕПТИЛІЙ (драматичний етюд)

Пролог

Я хотів посадити слона і послухати, як буде слон говорити про вічність на наших болотах. Я хотів цілувати бетон у нагрудній кишені, але там залишилося кілька дрібних юанів. Постоли промокали, і я складав у них гальку. Ліси відійшли у неспокій і залишилися кола. Короткими перебіжками рухалися вони до центру моєї криниці. На глибині 400 метрів цвіли черешні.

 

Дійові особи:

Всесвітній Потоп. Хлопчик. Жебрак у Фраку. Бог з Машини. Юс Великий, юс малий і здохлий кіт. Йонеску. Хрест.

 

На сцені – Всесвітній Потоп. У воді плаває безліч дрібних предметів, серед яких таблички зі старослов’янськими літерами і книжки. Посередині – камера від Т-150, накрита листом фанери. На ній – Хлопчик.



 

Хлопчик: Плаває парабелум. Щойно втекли ацтеки і взяли з собою діда. Він пручався, як теля, якого відлучають від мами. (Витягає з води Юса Великого). Ці також не дожили. Померли від спраги. Як гарно плаває ця історія. (Користується Юсом як веслом).

Скільки культур та епох в цьому мотлосі. Скільки моїх голосів посплітали ці дебрі. Але тепер я великий і можу читати Ловренса. (Виймає з води книжку, жадібно припадає до малюнка на обкладинці).

Бог з Машини (появляється згори на рухомому пульті): Тобі не до шмиги ця книжка. Ти ще не вмієш онанувати і ніколи не бачив голої дівчинки.

Хлопчик: Неправда, бачив! І книжку не віддам – то моя здобичі

Бог з Машини: Книжка – то здобич ворона, а ти – тільки мишеня.

Хлопчик (замахується Юсом Великим): Я не мишеня, я бог з машини!

(Бог з Машини вихоплює Юса Великого і зникає вгорі).

Хлопчик (спересердя): Лінгвіст!.. (Проте пливе далі, збирає книжки, роздивляється, пробує читати по складах, наспівує). Одна мені турбота давалася взнаки засилля бегемота на терені ріки ві лі ль ям ше к с п пір гам гм гам лет на терені ріки со л л бе л л ло у ух ти. (У цей час крізь глядацьку залу театрально випливає на каное Жебрак у Фраку, бубонячи під ніс сури з Корану).

Хлопчик (продовжує): ліси і бандеролі чорнилом ого! мар сель пру с т пруст! поросли мішечок бараболі не виїли осли потрібно менше спати фра франц ка ф ка у чорних шкарбунах і голі водоспади напісяють на страх.

Жебрак (підпливаючи до Хлопчика): Махабхарата!

Хлопчик (у відповідь, ввічливо): Рамаяна!

Жебрак (виймаючи з води юса малого): Це ти?

Хлопчик: Ні, це бог з машини.

Жебрак (роззираючись): Яка тут галактика?

Хлопчик: Це руїни людського духу.

Жебрак: Тут подають милостиню?

Хлопчик: Ні, тут все беруть самі.

Жебрак: Себто крадуть?

Хлопчик: Майже. Тут вчаться красти. Коли я був маленький, мені читали казку. Про колобка. Його так само накрила хвиля, як оцю книжку. (Виймає з води за хвіст розмоклий труп кота). Пояснювали, що треба бути чемним, і тоді мені дістанеться найбільше. (Вкладає кота в простягнутий Жебраків капелюх). Але Сюзі не слухала їх, і їй завжди діставалося найбільше цілунків.

Жебрак: Природа влаштована дуже мудро. Тобі слід було цілувати Сюзі, а не колобка. (Вмощує капелюх з котом і юса малого на носі каное). Але ти цілував кота, і тепер тобі відкриється все заборонене. Ти можеш читати найкращі книжки, бо не прочитав їх раніше. (Бог з Машини нечутно появляється згори і забирає кота разом з капелюхом і юсом малим).

Хлопчик (не реагуючи на Бога з Машини): Це політика, а насправді... Ти вчора пропливав над Швецькою Королівською Академією. Там, в глибинах, присуджували чергового Нобеля. Ти дивився в підводну льорнету і заздрив. Тому ти не маєш права на власну думку.

Жебрак: Але я маю право просити думок у тебе.

Хлопчик: Я ще сам не напасся.

(Павза)

Хлопчик (виймає підводну льорнетку і вдивляється в глибини): Ти бачив велику труну?

Жебрак: Мене не цікавлять мерці. Вони не подають милостині.

Хлопчик: Але вони дарують любов.

Жебрак: Вони користають з любові.

Хлопчик: Великі мерці завжди великодушні.

Жебрак: Великі мерці роздуті. Вони коли-небудь тріскають, і з їхнього черева бризкає вода. Найкращий мрець – земля. Вона вже не воскресне.

(Павза. Хлопчик спостерігає. Вода починає спадати).

Хлопчик: Знаєш, вони йдуть до храму.

Жебрак: Вони маленькі мерці.

Хлопчик: Вони справді йдуть молитися.

Жебрак: У храмі вони не моляться. Це така ж розвага, як і цілунки.

Хлопчик: Хіба цілунки – розвага?

Жебрак: Не знаю, може й молитва.

(Павза. Хлопчик спостерігає. Вода спадає).

Хлопчик: Вони нагадують ляльок. Мені здається, я навіть бачу ниточки, якими вони присилені до неба. Але де їхнє небо?

Жебрак: Ми.

Хлопчик: Хіба ми боги?

Жебрак: Ну, для них...

Хлопчик: Ми – дух?

Жебрак: Ні, ми духи. Інколи вони нас викликають, аби позабавлятися. Ти хочеш знати своє майбутнє? Або своє минуле? Або що буде, як тебе не буде? Я не хочу. Єдине, чого я ще хочу, – ступити коли-небудь на сушу.

Хлопчик: Чого ж не йдеш?

Жебрак: Я хочу, аби суша прийшла до мене.

Хлопчик: Вода спадає.

(Вода спадає).

Жебрак: Це ненадовго. Це місячні. Або тижневі. Або чортзна-які. А я хочу справжніх. Моя посудина занадто надійна. Вона – ковчег. Тут збереглися шкури усіх рептилій, які вимирають під водами. Хочеш поміряти? (Виймає з каное вишиту вкраїнську сорочку і шаровари). Не хочеш? І не треба. А я приміряю. Часто. Коли сам.

Хлопчик: То вдягни зараз.

Жебрак: Ні, на людях вони втрачають свої властивості.

(Павза).

Хлопчик (спостерігаючи за рептиліями): Цікаво, якого кольору в них кров?

Жебрак: Ти не зрозумієш. Треба сотень рептилій, аби наточити келішок крові.

Хлопчик: А якщо вони почнуть битися?

Жебрак: За цим діло не стане. Але їхня кров розчиняється у воді. Ми не можемо її скуштувати.

Хлопчик: Тому серед нас нема упирів?

Жебрак: Чому нема? Є. Але вони споживають не кров, а дух.

Хлопчик: Бог з Машини?

Жебрак: Ні, звичайно. Добрий старий проказник, він не чіпає книжок.

Хлопчик: А хто ж тоді?

Жебрак: Твоя фанера повна ними по вінця: Шекспір, Кафка, Пруст...

Хлопчик: А Йонеско?

Жебрак: Ось і Йонеску, спитайся у нього!

(На сцену випливає невеликий пліт. На плоті – Йонеску, але глядачі його не бачать. Він прозорий).

Хлопчик: Доброго дня, пане Ежене!

Жебрак: Дякуємо, що завітали до нас!

Хлопчик: Пливіть он сюди (показує на центр сцени), тут найкраще місце.

(Йонеску слухняно пливе).

Жебрак: Тут усі голомозі.

Хлопчик: Тут у всіх голі мізки, і ні в кого нема черепів.

Жебрак: Під вами стада рептилій. Вони живуть і плодяться, вони щирі і войовничі, їм нема що від людей ховати.

Хлопчик: Під вами їхній храм, і до вас ведуть усі ниточки.

Жебрак: Під вами рептилії, і вони моляться вам.

Хлопчик: Ви їхній правитель! Смикайте за ниточки!

Жебрак: Смикайте за ниточки!

Хлопчик: Смикайте за ниточки!

Разом: Та смикайте ж!!!

(Появляється Бог з Машини. Раптово підлітає до плота, бажаючи, певно, вознести невидимого Йонеску в своє небо, але – пролітає наскрізь (!), і розчаровано розвівши руками, зникає вгорі. Проте пліт раптово здригається і при-піднімається. Вода спадає, і з глибини помалу виступає якийсь гострий предмет).

Хлопчик: Він вознісся.

Жебрак: Він потонув.

(Вода спадає. Пліт Йонеску поволі тоне, а з глибин на його місці виростає Хрест на куполі храму).

Хлопчик: (після павзи): Їх уже видно неозброєним оком. Це найпоширеніші рептилії, і їх тут досить багато. Вони ще не дивляться вгору і не звертають на нас жодної уваги. Вони зайняті своїми забавами. Співають, але я не можу розчути слів.

Жебрак: Знаєш, вони красиві... Я ніколи не міг подумати...

Хлопчик: Вони добрі, і я не бачу ниточок.

Жебрак: Невже ними ніхто не править? А кому ж вони тоді моляться?

Хлопчик: Вони не моляться. Це така ж розвага, як і цілунки.

Жебрак: Хіба цілунки – розвага?

Хлопчик: Не знаю, може й молитва.

(Хрест великий і розцяцькований. Ось він уже над водою, і вода припиняє спадати. З глибини чутно глухе, як з бочки, калатання дзвона).

Хлопчик (не помічаючи, що вода зупинилася): Твоя мрія скоро здійсниться. Вода спаде – і ми ступимо на землю.

Жебрак: Ні, це місячні. Або тижневі. Або... Інколи у воді бувають такі видіння. Вони згодом щезають. Все буде як завжди, і не треба буде звикати жити з рептиліями. До речі, вони подають милостиню?

Хлопчик: Ти чого налякався?

Жебрак: Я не хочу вмирати...

Хлопчик: То живи.

(Бог з Машини появляється згори, швидко підлітає до Хреста з наміром забрати його з собою, але не втримує рівновагу і залишається на Хресті. Машина зникає вгорі).

Жебрак (після короткої павзи): Ну от, святе місце порожнім не буває!

(Хлопчик, ніби нічого не трапилось, починає гортати книжку і наспівувати ту ж пісеньку, яку співав спочатку. Бог без Машини панічно роззирається, його розпирає спочатку подив, потім страх і врешті, – коли усвідомив, куди він втрапив, – дике, беззвучне, страшне ридання. Жебракові стає ніяково, він пробує заговорити до Бога, навіть відкриває рота, але йому заважає Хлопчикова пісня, і він не може дібрати потрібних слів. Він так і застигає з відкритим ротом. Ця міміко-пластична сцена триває якомога довше, аж доки Хлопчик, перервавши пісню на півслові, бадьорим голосом вигукує).

Хлопчик: Дозвольте вас познайомити!

(Бог раптово уриває ридання і, витираючи сльози кулаком, витріщається на Хлопчика. Його обличчя – як в ображеної дитини. Жебрак продовжує стояти з відкритим ротом. Недовга, але вагома павза).

Хлопчик: Це – Бог, а це – Жебрак.

(Бог і Жебрак полегшено зітхають і ввічливо обмінюються поклонами. Жебрак говорить, а Бог у цей час розсіяно мацає очима стелю, шукаючи свій пульт).

Жебрак (улесливо): Я дуже радий. Мені ніколи не доводилося бачити бога, але я часто просив у нього подаяння. Хоч ніколи і не отримував.

Бог: Немає...

Жебрак: Що немає? Бога?

Бог: Машини...

(Павза).

Хлопчик: 3 Машиною ти був богом. А зараз ти хто?

Бог: Жебрак...

Жебрак: У кожному жебракові живе бог. На паперті цього храму сидять королі духу. Їхні пальці вологі від поту, їхні ноги штукатурені брудом. Але серця у них великі і чисті...

Бог (обірвавши): Ти мене агітуєш?

Хлопчик: Ні, він мріє. Він ніколи не був справжнім жебраком. Він шукав красу в помийниці, а тому став банальним.

Бог: А я?

Хлопчик: Ти був усім, себто нічим. Зараз ти вернешся до рептилій і житимеш з ними довго і щасливо.

Жебрак: А ти?

Хлопчик: А я буду вашим правителем.

(Згори появляється Машина, підхоплює Хлопчика і зникає. Бог у розпачі маліє, але скоро оговтується. Жебрак спокійно бере льорнету і дивиться вниз. Вода починає прибувати).

Жебрак (після павзи): Поглянь, вони моляться тобі.

Бог: Уже не мені. Юний князь знову втопив Перуна.

Жебрак: Але вони моляться.

Бог: Вони ніколи не знають, коли молитися.

(Павза).

Жебрак (знімає фрак і простягає його Богові):

Тепер ти – справжній жебрак. А мені личитиме твоя одіж.

Бог: То одіж блазня.

Жебрак: Тому й личитиме.

(Перевдягаються).

Бог (тепер уже Жебрак): А знаєш, може, воно й краще, коли богом є хлопчик. Може, полегшає...

Жебрак (тепер уже Блазень): Легше не буде. Буде страшно. А це головне.

Жебрак (котрий був Богом): Ні, він не вернеться. Йому там добре.

Блазень (котрий був Жебраком): Зрештою, тепер він бог, і ми мусимо вірити...

Жебрак: Тоді вертаймось у віру.

Блазень: Мені страшно.

Жебрак: Тут все ще досить мілко. Ми допливемо безпечно. Ступим на землю, а там... Там треба жебраків і блазнів. Там усі занадто веселі.

Блазень: Там подають милостиню?

Жебрак: Там цілують в уста.

(Жебрак простягає Блазневі руки, і той, повагавшись хвилю, згоджується. Пірнають. По воді довго котяться хвилі. Потому згори із грюкотом падають і поринають Юс Великий, юс малий і здохлий кіт).

Западає тривожна тиша.

Ані бога, ані рептилій... Завіса.

_________________________________________

Завваги уявному режисерові:

1) Хлопчик – актор літ двадцяти. Але хлопчик...

2) Після сцени “випадання” Бога з Машини і аж до сцени “вознесіння” Хлопчика гра уявних акторів повинна бути нарочито, позірно штучною. В позах римських патриціїв вони – як у п’єсах Грінченка – мають проголошувати “високі” ідеї так, гейби до них ці ідеї нікому не спадали на думку.


СЕМІНАРСЬКЕ ЗАНЯТТЯ № 7.

ХУДОЖНЯ МОВА.

План

1. Особливості поетичної мови.

2. Види мови: проза й вірш.

3. Етимологічне коріння експресії слова.

4. Тропи, їх функції в творі.

5. Метафора. Різновиди метафори. Символ та алегорія.

6. Поетичний синтаксис. Стилістичні фігури у художньому мовленні.

7. Звукова сфера художньої мови. Фоніка.

 Завдання для роботи з текстами

ü Прочитайте фрагмент із праці Я.Мукаржовського, складіть розгорнутий тезовий план цього фрагменту. Спробуйте переказати своїми словами і формулюваннями провідні думки праці «Мова літературна й мова поетична». Чи поділяєте ви думки автора цієї праці?

ü Доберіть із художніх текстів цитати, які ілюстрували би основні положення реферованої вами праці, спробуйте викласти ваш переказ усно із влучним застосуванням дібраних цитат.

ü Проаналізуйте поезію В.Лесича «До трактату про поезію». Звідки бере витоки традиція трактатів про поезію і з якою метою вони створювалися?

ü Назвіть відомі вам поетичні трактати, що в різні епохи належали перу інших письменників.

ü Чим принципово різниться аналізований вами «поетичний трактат» від попередньої літературної традиції?

ü Що ви можете сказати про тропи у цьому художнобму творі? Знайдіть їх та проаналізуйте.

ü У чрму полягають флонічні особливості даної поезії? Наведіть приклади.

ü Чи має аналізований текст приклади використання поетичного синтаксису? Обґрунтуйте вашу думку.

ü Яким чином всі наведені вами художні прийоми впливають на загальне сприйняття твору і як вони пов’язані з тією думкою, яку хотів донести до нас автор?

 

¨ Література

1. Абрамовач Г. Введение в литературоведение. – М., 1975.

2. Введение в литературоведение. Литературное произведение: основные понятия и термины / Л.В.Чернец, В.Е.Хализев и др. – М., 1999.

3. Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури. – К., 2001.

4. Ковалёв В. Выразительные средства художественной речи. – К., 1985.

5. Літературознавчий словник-довідник / Р.Гром’як, Ю.Ковалів та ін. – К., 1997.

6. Лотман Ю. Анализ поэтического текста. – Л., 1972.

7. Менегетти А. Образ и бессознательное: учебное пособие по интепретации образов и сновидений. – М., 2000.

8. Николина Н. Филологический анализ текста. – М., 2003.

9. Потебня О. Естетика і поетика слова. – К., 1985.

10. Ткаченко А. Мистецтво слова: Вступ до літературознавства. – К., 1998.

11. Теорія метафоры. Сб. статей. – М., 1990.

& Ян Мукаржовський. Мова літературна й мова поетична

< > Питання про взаємозв’язок між мовою літературною та мовою по­етичною можна розуміти двояко. Теоретик поетичної мови сформулює це питання приблизно так: чи пов’язаний поет нормою літературної мови, а в окремих випадках – як ця норма застосовується у поезії?

Теоретик літературної мови запитає навпаки, чи може поетичний твір бути матеріалом для встановлення норми літературної мови. Іншими словами, теорія поетичної мови цікавиться переважно відмінностями між мовою літературною та мовою поетичною, а теорія літературної мови – їхньою подібністю. Зрозуміло, що правильний підхід не ство­рюватиме ніяких суперечностей між цими дослідженнями. Тут йдеть­ся тільки про різні погляди і різне трактування проблеми. У цій статті ми намагатимемося висвітлити питання про взаємозв’язок між поетич­ною та літературною мовою швидше з позицій мови поетичної. Пере­дусім нам доведеться розчленувати загальне питання на декілька спеціальних. Перше питання – вступне: який взаємозв’язок між масшта­бом поширення мови поетичної і масштабом поширення мови літера­турної, між положеннями, яке кожна з них займає у загальній системі мовної єдності? Чим є поетична мова: особливим різновидом літера­турної мови чи самостійним структурним утворенням?

Про мову поетичну як різновид літературної мови не можна говори­ти вже тому, що поетична мова має у своєму розпорядженні з боку лексики, синтаксису тощо усі структурні утворення, а в окре­мих випадках й елементи різних епох розвитку цієї мови; можливі й такі твори, лексичний матеріал яких за своєю структурою відрізняєть­ся від структури літературної мови (наприклад, у французькій літера­турі жаргоном написані поеми Війона, Ріктуса). Різні мовні утворення у поетичній мові можуть існувати поряд (наприклад, у діалогах роману може вживатися діалект чи сленґ, а у розповідних части­нах – літературна мова), або переплітатися одна з одною (наприклад, народна мова Праги переплітається з літературною мовою у творах Неруди і Гашека). < >

Отже, поетична мова не є різновидом мови літературної. Однак це не заперечує тісного зв’язку між обома мовами, який ґрунтується на­самперед на тому, що мова літературна для мови поетичної є тлом, на якому відображається підказана естетичними уявленнями спеціальна деформація мовних частин твору, іншими словами, спеціальне пору­шення мовної норми. Якщо ми розглянемо твір, у якому ця деформа­ція здійснюється внаслідок переплетення діалекту з літературною мо­вою, то виявимо, що ця літературна мова сприймається як деформація діалекту, а діалект навпаки, сприймається як деформація літературної мови, навіть тоді, коли він має кількісну перевагу. Порушення літера­турної норми, і особливо її систематичне порушення, дає змогу вико­ристовувати мову для поезії, без цієї можливості поезії не було б вза­галі. Що стійкішою у визначеній мові є літературна норма, то різно­манітніші можливості її порушення, у такій мові більше можливостей для поетичної творчості. І навпаки, що слабше відчувається норма мови, то менше можливостей для її порушення і тим менше можливо­стей для поетичної творчості. Наприклад, у період зародження ново-чеської поезії, коли літературна норма була слабкою, поетичні неоло­гізми, мета яких – порушення літературної норми, мало відрізнялися від неологізмів, які були призначені для того, щоб стати загальноп­рийнятими словами, складовою частиною літературної норми і, як й ті інші неологізми, часто змішувались…

Зв’язок мови поетичної і мови літературної має негативні і позитивні аспекти. Останні важ­ливі швидше для теорії літературної мови, ніж для поетичної мови та її теорії. Серед мовних компонентів поетичного твору завжди немало таких, які не відхиляються від норми літературної мови, тому що їхнє завдання творити тло, на якому відображаються деформації інших ком­понентів. Тому припустімо, що теоретик літературної мови включає у свій матеріал і поетичні твори, однак із застереженням, що деформо­вані компоненти мови він відрізняє від не деформованих. Думка, що всі компоненти мови повинні збігатися з літературною нормою, непра­вильна. Інше спеціальне питання, на яке ми пробуємо відповісти, тор­кається функціональних відмінностей обох мов. У цьому суть пробле­ми. Функція поетичної мови полягає у максимальній актуалізації мов­ного висловлювання. Актуалізація протилежна автоматизації, і, відповід­но, є деавтоматизацією будь-якого акту: що більше автоматизований акт, то менше його проведення супроводжується свідомістю; що силь­ніше він актуалізований, то повнішим є його усвідомлення. Об’єктив­но це можна схарактеризувати так: за допомогою автоматизації явище схематизується, актуалізація ж означає порушення схеми. Літератур­на мова у своїй найчистішій формі, тобто як мова наукова, метою якої є формулювання, уникає актуалізації. Наприклад, нове і через свою не­звичайність актуалізоване вираження, у науковому трактаті відразу автоматизується завдяки тому, що його значення визначається точно. Буває, що і в літературній мові актуалізація виявляється звичайним явищем, наприклад, у журналістському стилі, а ще більше у жанрі есею, однак у всіх випадках вона підлягає повідомленню: її межа при­вернути увагу читача (слухача) до предмета, вираженого актуалізова­ними мовними засобами. < >

Показником того, наскільки гостро відчувається новий поетичний напрям як деформація традиційного канону, є негативне ставлення консервативної критики, яка спеціальне відхилення від традиційного канону оцінює як порушення суті поетичної творчості.

Тло, яке супроводжує поетичний твір, ми сприймаємо як щось зу­мовлене неактуалізованими компонентами і те, що заважає актуалі­зації є подвійним: це норма літературної мови і традиційний естетич­ний канон. Ці обидва чинники в потенції завжди існують, і один з них у кожному конкретному випадку має перевагу. У період сильної актуа­лізації мовних елементів переважає літературна норма, у період помірної актуалізації – традиційний канон, у цьому випадку, залежно від того, наскільки здеформована літературна норма, деформація може через свою помірність сприйматися і як оновлення літературної норми. Взаємозв’я­зок актуалізованих і неактуалізованих компонентів поетичного твору будує структуру, динамічну за своєю природою (включаючи конверген­цію і диверґенцію), а також нероздільну як факт художній, адже кож­ний її елемент набуває значення тільки у відношенні до цілого.

Сьогодні уже очевидно, що можливість порушення норми літератур­ної мови, незалежно від того, чи беремо ми до уваги тільки це тло актуалізації, необхідна у поетичній творчості. Без цього взагалі не було б поетичної творчості. Дорікати поезії у відході від літературної нор­ми, особливо у період, як, наприклад, тепер, коли відчувається праг­нення до сильної актуалізації мовних компонентів, означає заперечу­вати поетичну творчість. Зрозуміло, дехто може заперечити, що деякі твори поезії власне цілі категорії поетичних творів, актуалізують тільки «зміст» (тему) і, відповідно, усе, що тут було сказано, їх не стосується. До таких творів, я вважаю, треба віднести, насамперед епічну прозу, особливо роман і новелу. Однак треба мати на увазі, що поетичний твір будь-якого виду не має чітких меж, а у відомому сенсі – і суттєвих відмінностей між мовою і темою. Тему поетичного твору не можна оцінювати з погляду її відношення до немовної дійсності, відображе­ної у творі, вона є складовою частиною твору (цим, звичайно, ми не хочемо сказати, що відношення твору до дійсності не може бути чин­ником поетичної структури, наприклад, у реалізмі). Єдиною наукою, що вивчає так званий зміст поетичного твору, є семантика теми. Спра­ведливість цього твердження можна було б довести на багатому матеріалі; тут ми заторкнемо тільки головні положення; на тему поетичного тво­ру не поширюється, і взагалі немає ніякого смислу, вимога правдивості. Навіть якби ми торкнулися цього питання і відповіли на нього позитивно чи негативно, відповідь не містила б ніякої оцінки художніх ознак твору; відповідаючи на це запитання, ми можемо лише переко­натись, наскільки цей твір можна оцінити як документальний. Якщо у цьому чи іншому поетичному творі зазначено: те, що відбувається, відповідає дійсності, то ця обставина свідчить тільки про те, що тема була відповідно семантично забарвлена. Зовсім інакше виглядає справа з темою у мові повідомлень, їм відношення теми до дійсності має велике значення, є обов’язковою вимогою. Наприклад, для журналістського репортажу питання про те, і розповідається про подію, що справді відбулася чи ні, є основним. Отже, тема поетичного твору – це найвище мірило змісту твору, його значення зводиться до конкретних ознак, які не обмежуються тільки мовним знаком, але пов’язані зі знаком як із фактом загально-іміологічним (зокрема важлива незалежність від визначених знаків ї від визначеного ряду знаків, завдяки цьому одну і ту ж тему можна; з суттєвої різниці виразити різними мовними засобами і навіть взагалі перенести в інший знаковий ряд; пор.: транспозицію теми з одно-) виду мистецтва в інший), однак ці різні ознаки не заторкують характеру змісту теми. Як видно, і на поетичні твори, і на їхні різнови­ді, де тема є домінантою, поширюється твердження, що тема не є еквівалентом «дійсності», яку треба відобразити якнайдоцільніше (наприклад, якомога правдивіше). Навпаки, тема є складовим компонентом структури, вона керується її законами й оцінюється на підставі всього відношення до структури. Це положення однаково поширюється на роман, і на ліричну поему, тому позбавляти поетичний твір права порушувати літературну норму – означає заперечувати поетичну творчість. Навіть щодо роману не можна стверджувати, що його мовні лементи виражають зміст, естетично індиферентний навіть тоді, коли іони нам здаються взагалі неактуалізованими: структура є сукупністю всіх елементів, динаміка того цілого виникає якраз унаслідок виник­ання напруги між компонентами, актуалізованими і неактуалізованими. Взагалі, існують численні романи і новели, мовні компоненти яких явно актуалізовані. < >

Ще залишається з’ясувати питання про естетичну оцінку у мові, за винятком мови поезії. Нещодавно у нас було висловлено таку думку: Естетичну оцінку потрібно взагалі вилучати із мови, оскільки ми не бачимо ґрунту, на якому її можна було б поширити. Естетична оцінка корисна і потрібна при обговоренні стилю, але ні в якому разі не при знецінюванні мови.

Тепер повернімось до головного предмета нашої статті і спробуємо зробити висновки з того, про що говорилося вище: про відношення, які існують між мовою літературною і мовою поетичною. Як уже зазнача­лось, поетична мова – це особлива форма, що має іншу функцію, ніж літературна мова. Тому не можна як проголошувати усіх без винятку поетів творцями літературної мови, так і покладати на них відпові­дальність за той чи інший стан літературної мови. Це, звичайно, не заперечує ні можливості використовувати поетичну творчість як матері­ал до наукового опису норми літературної мови, ні того, що літератур­на норма не розвивається без впливу поетичної творчості. Деформація літературної норми стосується самої суті поетичної мови, і тому було б неправильно вимагати від поетичної мови її підпорядкування літера­турній нормі. < >

Поезія саме за до­помогою своєї актуалізації збільшує і робить витонченішим уміння поводитися з мовою взагалі, вона дає змогу мові значно гнучкіше при­стосуватися до нових завдань і багатше диференціювати засоби вира­ження. Актуалізація виносить на поверхню, виставляє назовні іноді такі мовні явища, які у мові повідомлень абсолютно приховані, хоч вони є важливими мовними чинниками. < >

Отже якщо поезія спрямована на те, щоб виконувати поставлені перед нею завдання, то вона не повинна боятися ніяких експериментів, ніякої деформації літературної норми, в тому випадку, якщо за їхньою допомогою вона може показати мову з абсолютно нового боку. Тепер, зрозуміло, можна було б поставити питання, подібне на заперечення: чи справді поетична мова взагалі позаконтрольна? Відповідь свідчить, що ні, оскільки існує критика і, якщо йдеться про мову поетичного твору, то, очевидно, критика мовна. Однак ця критика може бути тільки естетичною. < >

 

&Вадим Лесич

 





sdamzavas.net - 2019 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...