Главная Обратная связь

Дисциплины:






Визначте систему віршування і віршовий розмір. Чим зумовлений ваш вибір системи віршування? Доведіть вашу думку. Складіть графічні схеми наведених поетичних фрагментів



1.1. ***


Чоловіче мій, запрягай коня!

Це не кінь, а змій, – миготить стерня.

Доберемося за три годиночки

За стонадцять верст до родиночки.

Чуєш, роде мій, мій ріднесенький,

Хоч би вийшов хто хоч однесенький!

Що ж це двері всі позамикані?

Чи приїхали ж ми некликані?

Ой ти ж роде мій, роде, родоньку!

Чом бур’ян пішов по городоньку?

Роботящий мій з діда-прадіда!

Двір занедбаний, боже праведний!

Дев’ять день душа ще пручається,

А тепер вже десь призвичаїться.

Ту морквиночку, тую ж квітоньку

Не прополеш із того світоньку...

Люди згадують. Ми навідались.

От ми, родоньку, і провідались.

(Ліна Костенко)


 

1.2. З “ІЛІАДИ”

Так от сказавши, пішов собі геть шлемоблищучий Гектор.

Хутко він потім дістався вигідних для житла будинків,

Та не застав білорукої він Андромахи в світлицях,

Бо з покоївкою в гарному вбранні вона із синочком

Часто стояла на башті, ридаючи й стогнучи тужно.

Гектор тоді, не знайшовши жони непорочної вдома,

Став на порозі й прислужницям так він почав говорити:

“Ну бо, скажіть мені щирую правду, прислужниці дому,

Де Андромаха? Куди білолокітна вийшла з світлиці?

Може, пішла до зовиць чи до гарно убраних ятрівок,

Може, до храму Афіни вона подалася, де й інші троянки

Краснокудряві сувору богиню замилостивляють?”

(Гомер, переклад Н.Ніщинського)

 

1.3. ***


Біль гіркий колись переніс, говорять,

Цар Пріам з дітьми через твій, Єлено,

Злочин, як спалив Іліон священний

Зевс-громовержець.

 

Не з такою в колі богів весілля

Еакід справляв, а з палат Нерея

В дім Кентавра він заманив любов’ю

Дівчину ніжну.

 

Так колись Пелей на дівочім стані

Пояс розв’язав і жаданим шлюбом

Поєднались він і дочка найкраща

Бога Нерея.

 

Рік минув – родився півбог безстрашний,

Син білявий в них, жеребців погонич

А з вини Єлени в боях фрігійці

Кров’ю стікали.

(Алкей, переклад А.Содомори)


 

1.4 З ТРАГЕДІЇ “ПРОМЕТЕЙ ЗАКУТИЙ”


Не думайте, що то з сваволі й гордощів

Мовчу я, в грудях серце розривається,

Коли погляну на оцю ганьбу свою!

Хто, як не він, новітнім божеством оцим

Розподілив почесної судьби дари?

Мовчу вже, ви-бо знаєте й самі про це,

Ось про недолю смертних ви послухайте:

То ж я їм, дітям нетямущим, розум дав,

Я наділив їх мудрою розважністю.

Не для докору людям це розказую,

Лише щоб силу показать дарів моїх.

Вони раніше й дивлячись не бачили

І слухавши не чули, в соннім маренні

Ціле життя без просвітку блукаючи.

Не знали ні теслярства, ні підсонячних

Домів із цегли, а в землі селилися,

Мов комашня моторна, десь у темряві



Печер глибоких, сонцем не осяяних.

І певної ще не було прикмети в них

Для зим холодних, і весни квітучої,

І золотого літа плодоносного.

Весь труд їх був без тями.

Таємничий схід

І захід зір небесних пояснив я їм.

(Есхіл, переклад Б.Тена)


 

1.5. ***

Мій “гомо поетикус”

Доволі таки врівноважений –

Не кричить, не ридає, не заламує рук у розпуці.

Не тому,

Що ніколи до крику мені не боліло,

Не тому,

Що ні разу не сходило кров’ю

Серце моє.

Але той,

Кому серце дано і очі,

Той,

Хто власною шкурою може відчути страждання чуже,

Той мене зрозуміє.

“Подивіться, кажу я,

он ріки, птахи і міста

правда ж, вони прекрасні?

І щасливих людей багато.

А хто нещасливий – не втрачає надії на щастя.

Давайте ж і ми не втрачатимем!”

І через те

Мій “гомо поетикус”

Доволі таки врівноважений

Слова, які він говорить,

Потребують заспокійливих інтонацій.

(Алла Тютюнник)

 

1.6. ВИПРАВА В ПОЛЕ


“Ой брате мій, ой коханий,

Чо ти ходиш заплаканий?

Гай, гай, не думай, поїдем за Дунай,

Гей, поїдем, коханий!”

 

“Ой рад би я, милий брате,

Гей, рад би я не плакати,

Але ж тяженько на моє серденько –

Гадає розпукати”.

 

“Ци, може, ти, брате, плачеш,

Що родини ба й не бачиш?

Цісарська фана – дружина кохана,

Чого ж більше ти хочеш?”

 

“Вбери фану в Буковину,

Все не стане за дружину.

Гей, горе, горе поведе за море!

Там, відай, я загину”...

(Юрій Федькович)


 

1.7. ***

Сплять усі верховини гірські й стрімчасті скелі,

Всі байраки, всі провалля,

Нори, де плазуни, що їх чорна земля зростила,

Робоче плем’я бджіл,

Хижий звір у пущі,

Страховищ у глибинах моря сон пройняв,

Крила поскладавши, в вітах поснуло птаство...

(Алкман, переклад Г.Кочура)

 

1.8. ВІРШ ПРО ВЛИЗЬКА

Не в очі, а в голову ззаду відстукали кулі,

В коридорах вже крок конвоїрів замовк...

Знаю, солодко вам, прокураторе Ульріх,

Затягатись тепер моссельпромським димком.

 

На затятих устах – немаскована злоба,

Транспорент самовпевнення – ваше чоло,

Та дарма над частиною шостою глобу

Гордовито підводите лоб!

 

Ви – законів державних слуга і захисник,

І черкнути пером не здрогнула рука,

Та написано, – де? – що Історія звисне

Вже незмінна на вістрі триграннім штика?

 

У підвалах в’язниць, і катівень, і каторг,

В усевлонській тайзі, в чорних покладах руд,

В темних штольнях сердець заховавши відплату,

Вже нові царегубці ростуть.

 

Чи ж не чуєте ще: хід напружених кроків,

Чи ж не бачите вже: блиск народжених сяйв?

Недаремно

Поетів під муром цегляним епохи

Вже вітають букетами сальв.

(Святослав Гординський)

 

1.9. ***


Там, у степу, схрестилися дороги,

Немов у герці дикому мечі,

І час неспинний, стиснувши остроги,

Над ними чвалить вранці і вночі.

 

Мовчать над ними голубі хорали,

У травах стежка свище, мов батіг.

О, скільки доль навіки розрубали

Мечі прадавніх схрещених доріг!

 

Ми ще йдемо. Ти щось мені говориш.

Твоя коса цвіте в моїх очах.

Але скажи: чи ти зі мною поруч

Пройдеш безтрепетно по схрещених мечах?

(Василь Симоненко)


 

1.10. ДАВИДОВІ ПСАЛМИ (1)


Блаженний муж на лукаву

Не вступає раду,

І не стане на путь злого,

І з лютим не сяде.

А в Законі Господньому

Серце його й воля

Навчається, і стане він –

Як на добрім полі

Над водою посажене

Древо зеленіє,

Плодом вкрите. Так і муж той

В добрі своїм спіє.

А лукавих, нечестивих

І слід пропадає, –

Як той попіл, над землею

Вітер розмахає,

І не встануть з праведними

Злії з домовини;

Діла добрих оновляться,

Діла злих загинуть.

(Тарас Шевченко)


 

1.11. ***


Серед пустелі, без води й любові,

Коли несила вічний хрест нести,

Збиваючись на манівці гріховні,

Ми прагнемо земної висоти...

 

Краса – вона, як небо у криниці,

Її не можна взяти й зачерпнуть.

Твої ланіти вишнями цвітуть,

А брівоньки – як у зениті птиці...

 

О, як би нам хотілось наздогнати,

Впіймати й розгадати таїну!

Пробившись через ласо-хтивий натовп,

Тебе одну до серця пригорну.

 

Орфей торкнув розчулену струну,

Яку лиш ми з тобою можем знати...

(Валерій Кулик)


 

1.12. ЧОЛОВІКОВІ


Не цвітуть на вікні герані –

Сонний символ спокійних буднів.

Ми весь час стоїмо на грані

Невідомих шляхів майбутніх.

 

І тому, що в своїм полоні

Не тримають нас речі й стіни,

Ні на день в душі не холоне

Молодече бажання чину.

 

Що нам щастя солодких звичок

У незмінних обіймах дому, –

Може, завтра вже нас відкличе

Канонада грізного грому.

 

І напружений погляд хоче

Відшукати у тьмі глибокій

Блискавок фанатичні очі,

А не місяця мрійний спокій.


(Олена Теліга)

 

Проаналізуйте версифікаційні особливості античної метрики на матеріалі наведених перекладів. Які специфічні властивості метричної системи ви можете назвати? Знайдіть приклади дактилічного гекзаметра, пентаметра, ямбічного триметра, поясніть їх термінологічну етимологію. Які жанри доби античності послуговувалися цими строфічними різновидами? Чому? Складіть метричні схеми фрагментів, проаналізуйте особливості їх ритміки. Чому римування у метричній системі переважно відсутнє?

 

2.1. ІЗ ТРАГЕДІЇ “ЕВМЕНІДИ”

Строфа ІІ

Поклик поважний такий зроду мені вже достався,

Тільки накласти руки на богів я не смію;

Хліба та солі не ділить з нами ніхто,

Не судився нам одяг той білий святковий:

Доля моя – доми валить;

Вб’є лиходій з смирним лицем друга свого,

За ним линемо вихором, – горе йому!

Хоч він міцний – виснажу міць,

Хоч ще не згусла свіжа кров!

Антистрофа ІІ

Визволив Зевс із своєї опіки безсмертних;

Просьби мої, щоб на суд мій з’являлися боги,

Вуха його не доходять;

Капає кров з нас, усі нас ненавидять, нашому роду

Зевса замкнутий палац.

Доля моя – доми валить;

Вб’є лиходій з смирним лицем друга свого,

За ним линемо вихором, – горе йому!

Хоч він міцний – виснажу міць,

Хоч ще не згусла свіжа кров.

(Есхіл, переклад Б.Тена)

 

2.2. ЩИТ АХІЛЛА

Щит він спочатку зробив для героя міцний і великий,

Пишно прикрасив його, і в обід заправив блискучий,

Білий потрійний до нього прибивши посріблений ремінь.

Щит цей складався з п’яти нерозривних пластинок. На ньому

Вигадав безліч прикрас у мистецтві досвідчений майстер,

Землю він там зобразив, не забувши про небо і море,

Сонце невтомне над ними і місяця повнеє коло,

Зорі яскраві, що купол небесний вночі прикрашають,

Там і сузір’я Плеяд і Гіад, Оріона проміння,

Там і ведмедиця, Возом яку прозивають в народі,

Колом по небу йдучи, Оріона-ловця споглядає,

В хвилях прозорих вона океану ніколи не милась...

(Гомер, переклад О.Білецького)

 

2.3. ***


Не в силах ткати я –

Серце болить,

О рідна мамо!

Жагою, мов вогнем,

Мучить мене

Кіпріда ніжна.


(Сапфо, переклад Г.Кочура)

 

2.4. ***

Сивина вкриває скроні, голова моя сріблиться,

Молоді літа відрадні проминули; зуби слабнуть.

Відліта життя солодке – небагато вже лишилось.

Зупинить ридань не можу, бо мене лякає Тартар,

Бо страшить Аїда темне підземелля; важко в нього

Увійти; коли ж увійдем – повороту нам не буде.

(Анакреонт, переклад Г.Кочура)

 

2.5. ***

В горі невтішному всі заніміли, Перикле, сьогодні,

Сумно за нашим столом, місто затихло в журбі.

Хвилі бурхливі таких благородних людей поховали –

Біль непомірний тепер стискує наші серця.

Та пам’ятайте про те, що від горя жорстокого захист

Нам дарували боги – стійкість твердої душі.

Лихо зрадливе не спить, а чатує на кожного пильно:

Нині ридаємо ми, ятриться рана у нас,

Завтра – на інших черга, то ж візьміть себе в руки скоріше,

Мужніми будьте, терпіть, сльози облиште жінкам.

(Архілох, переклад А.Содомори)

 

2.6. ІЗ ТРАГЕДІЇ “АНТІГОНА”

 


О темний склепе, мій весільний захистку,

Моя в’язниця й вічне пристановище.

Йду до своїх, що Персефона без ліку

В оселю мертвих прийняла навіки їх.

Із них остання і найгірша долею

В Аїд я сходжу, хоч життя й не скінчено.

Та сподіваюсь, мила, й там я батькові,

Й тобі я мила буду, рідна матінко,

Й для тебе мила, брате мій улюблений.

Коли ви вмерли, я руками власними

Обмила вас, прибрала й узливання вам

Вчинила. Й от за те, що поховала я

Тебе, мій Полініку, маю кару цю,

Хоча розумний всяк би похвалив мене.


(Софокл, переклад Б.Тена)

 

2.7. ДО МЕЛЬПОМЕНИ

Мій пам’ятник стоїть триваліший від міді.

Піднесся він чолом над царські піраміди.

Його не сточить дощ уїдливий, гризький,

Не звалить налітний північний буревій,

 

Ні років довгий ряд, ні часу літ невпинний.

Я не умру цілком: єства мого частина

Переживе мене, і від людських сердець

Прийматиму хвалу, поки понтифік-жрець

 

Ще сходить з дівою в високий Капітолій.

І де шумить Авфід в безудержній сваволі,

І де казковий Давн ратайський люд судив, –

Скрізь говоритимуть, що син простих батьків

 

Я перший положив на італійську міру

Еллади давній спів. Так не таїсь від миру

І лавром, що зростив святий Дельфійський гай,

О Мельпомено, ти чоло моє звінчай.

(Горацій, переклад М.Зерова)

 

2.8. РИМОВІ

 


О Риме, відпочить хоч на хвилинку дай!

Клієнт утруджений вітаннями украй.

За сотню мідяків весь день в передпокою

Між тогоносною вистоювать юрбою

(А переможець Скорп із циркових рядів

Тягає золото десятками мішків) –

Як гірко те мені! Коли б я міг заправить

Щось за свої книжки, я не хотів би навіть

Степів Апулії, ні сіцілійських бджіл,

Ні золотих ланів, що заливає Ніл,

Ні Сетій, де вином красує діл багатий...

Я б одного хотів – удосвіта поспати.


(Марціал, переклад М.Зерова)

 

3. Проаналізуйте переклади з давньогрецької лірики з точки зору строфіки. Що таке алкеєва строфа? Які особливості є характерними для сапфічної строфи? Коли ці строфічні форми з’являються в поетичній практиці? Послуговуючись прикладами, складіть їх метричні та графічні схеми:

3.1. ***

Добре вмирати тому, хто, боронячи рідну країну,

Поміж хоробрих бійців падає в перших рядах.

Гірше ж немає нічого, як місто своє і родючі

Ниви покинуть і йти жебракувати в світи,

З матір’ю милою, з батьком старим на чужині блукати,

Взявши з собою діток дрібних і жінку смутну.

Буде тому він ненависний, в кого притулку попросить.

Лихо та злидні тяжкі гнатимуть скрізь втікача.

(Тіртей, переклад Г.Кочура)

 

3.2. ЛЮБОВ


Мов боги, здається мені щасливий

Муж оцей, що, сівши напроти тебе,

Сміх принадний твій і солодкий голос

З уст твоїх ловить.

 

Гляну я – серце моє то стихне,

То заб’ється так, що тамує віддих,

Трачу голос я – на губах розкритих

Слово німіє.

 

Раптом жар тонкий пробігає тілом,

В білий день мені ув очах темніє,

Слів не чую, тільки дзвенить у вухах

Дзвін невгамовний.

 

Вся тремчу, вкриваюсь холодним потом

В’яну, як трава, і, здається, пройде

Мить одна – і я упаду на землю

Тілом бездушним.


(Сапфо, переклад А.Содомори)

 

3.3. ***

Принеси води, юначе, і вина подай швиденько

І вінки духмяні з квітів, щоб з Еротом поборотись.

Ну же, пиймо не як скіфи, що без пісні сидять тихо.

Не люблю я нудьгувати: на бенкеті з вином разом

Давай пісню, серцю милу.

Про Ерота, що пов’язки із пахучих носить квітів,

Пісню буду я співати: він володар над богами

Й людей також підкоряє.

(Анакреонт, переклад В.Маслюка)

 

3.4. ***


Богом місяця ти, богине,

Року шлях відміряєш чітко.

Землероба оселю тиху

Жнивом сповнюєш гарним.

Як завгодно зовись, богине,

Тільки Ромула рід славетний

Так, як з давніх-давен, підтримуй,

Блага нашли і поміч!


(Катулл, переклад М.Борецького)

 

3.5. ДО ЛІРИ


Просять нас і ждуть, і коли немарно

Награвали ми, коли рік і більше

Житиме наш спів, – на латинський голос

Грай мені, ліро!

На Лесбосі вперше озвався спів твій:

Там Алкей, співець і невтомний воїн,

Як пригонить часом на вогкий берег

Човен розбитий, –

На твоїй струні Афродіту славив,

Славив Вакха й муз, пустуна Ерота

Й Ліка-хлопчика темнооку вроду

Й кучері чорні.

Феба дивний дар, на бенкетах Зевса

Всім бажаний гість, і в трудах щоденних

Пільга й супокій – на моє благання, –

Ліро, озвися.


(Горацій, переклад М.Зерова)

 

3.6. САПФІЧНА ОДА


Свіжих всіх гаїв дорогий сусіде,

Квітнів радих всіх споконвічний гостю,

Подих, повний снаг, ти єси Венери,

Ніжний зефіре!

 

Знай же всю мою ти любовну тугу,

Ти, що скарг моїх голоси вбираєш!

Знай, безстрашний будь – і моїй коханій

Мов, що кохаю.

 

Біль мій – він колись був близький Філліді,

Він смутив її, бо колись Філліди

Я спізнав любов, – а тепер її я

Гніву боюся.

 

Хай боги в своїм спочуванні отнім,

Небо хай цвіте в невимовній ласці,

Спинять сніг в той час, коли ти літаєш,

Щасний зефіре!

 

Хай вага сумна навісної хмари

Пліч твоїх легких не торкне ніколи

В час світань гірських – і гради недобрі

Крил не поранять.


(Естебан Мануель, переклад М.Ореста)

 





sdamzavas.net - 2019 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...