Главная Обратная связь

Дисциплины:






В) де однаковий віршовий розмір має різностопну структуру



7.1.

Був вже вік золотий, свіжі, проткані сонцем діброви,

Мед приручених бджіл, золотавість сп’янілого тіла,

Янтареві зіниці серни, що не бачили крови,

І на вітах восковість плодів, соковитих і спілих.

(Олег Ольжич)

 

7.2.


Я руці, що била, – не пробачу –

Не для мене переможний бич!

Знай одно: не каюсь я, не плачу,

Ні зітхань не маю, ні злоби.

Тільки все у гордість замінила,

Що тобою дихало й цвіло,

А її тверда й холодна сила

Придушила тепле джерело.

Але навіть за твою шпіцруту

Стріл затрутих я тобі не шлю,

Бо не вмію замінять в отруту

Відгоріле сонячне “люблю”.


(Олена Теліга)

 

7.3.


Щастя згублені ключі.

Як би їх знайти хутчій!

Пошукати в лісі, в полі,

Запитать, зустрівшись, долі:

“Ти горою, доле, йшла,

Чи мої ключі знайшла

З золотими обідками?

Щоб пізнати, що ті самі,

Там намітку під кісник

Накарбовано з весни.

Чом я пояс попустила?

Не інакше – злая сила.

Чом цяцькований обруч

Не тулила обіруч?”

Посміхнеться оком доля:

“Довгі, довгі луки, поля,

І темніше ночі гай.

Як згубила, то й шукай!”


(Оксана Лятуринська)

 

7.4.

Сім літер, що палають в слові “Україна”,

Сім літер, що вогнем лягли на Монпарнас,

І сім зрадливих куль на вулиці Расіна –

Призначення, мементо і святий наказ.

Горять палким трьохкутником криваві сімки

Над простором і над часом, в хаосі й тьмі.

І серце вгору йде, все вище, стрімко, стрімко

Шляхом Твоїх голот і слав, Народе мій!

(Наталя Левицька-Холодна)

 

7.5.

Поліська первісність! Латаття й чорногузи!

Соснових могилок хрещато-журний шепіт.

Перуна гніву слід в дубровому розщепі,

І лірник під вікном, як сон старої музи.

(Авенір Коломієць)

 

7.6.


Червоних мурів цямрини чотири –

І в глибі двору в’язнів чорне коло

Повзе, снується кроком в’ялим кволо –

І йдуть горою і дощі, і шквирі.


(Богдан Кравців)

 

7.7.


В малій кімнаті стіни, наче руки,

Тримають полохливу тишу в жмені.

Сіріють тіні просиво-зелені,

Самітна свічка блимає зо скуки.


(Богдан-Ігор Антонич)

 

7.8.


День падає, як птах короткокрилий,

З височини непевної – і крик

З ним падає на трави побурілі,

На чорний і безлистий чагарник.

І здобич ту мисливець хмурозорий

Кладе в мішок, до вбитих ним птахів,

І пахне млосно кров: моїх суворих,

Моїх розстріляних і мертвих днів.


(Михайло Орест)

 

7.9.

Надійде день такий: гранітна постать Долі

На шляху виросте нескінченням твоїм,

Торкне твоє чоло і присудом твердим

Затримає тебе в своїм нещаднім колі.

(Святослав Гординський)

 



7.10.

Не Чайльд Гарольд я, ні, та я й не Дон Кіхот,

Хай їхні пристрасті мені близькі та рідні,

Хай тягне щось мене до цих крутих висот,

Де тіні їх лежать, величні та безплідні.

(Мелетій Кічура)

Що таке тоніка? Які особливості має ця віршова система? Зробіть ритмічні малюнки наведених зразків. Знайдіть спільне та розбіжності в їх ритмічній структурі. Акцентуйте приклади з пропущеними метричними наголосами. Чи відбиваються пропущені наголоси на характері ритму? Винайдіть дольники, поясніть їх специфіку.

8.1. ***

наперсток тіла вчили мене одягати

а я не хочу краща прима без гриму

звідки взялась ти в цьому рядочку римо

як пролетіла крізь світлі верліброві ґрати

 

але пробудь у рожевих гілках на долоні

миті бувають коли щось тяжко без тебе

що на крилятах ти знов принесла своє небо

ще одне небо і ще одну панні на троні

(Ярина Сенчишин)

 

8.2.НА СТАНЦІЇ


Лиш хвилинку я бачив Вас:

Висідав я з вагону, – при вході

Повійнув на мене нараз

Фіалкових парфум Ваших подих.

Я пристанув хвилинку, на миг

Просвердлили очима мене Ви, –

Подививсь я і втонув у них,

Наче в ночах тьмяних, вересневих.

Подививсь я і втонув у них,

І незчувся, як свиснув кондуктор,

Як вагони зірвалися й зник

Потяг з стукотом за віадуком...

Лиш хвилинка – розвіявся дим,

Лиш хвилинка – зник погляд очей цих,

І лиш серце котилось за ним

По холодній, безжалісній рейці.


(Святослав Гординський)

 

8.3.АВТОБІОГРАФІЯ

 

В горах, де ближче сонця, перший раз приглянувся небу,

Тоді щось дивне й незнане пробудилося у мені,

І піднеслася голова, й слова пішли до уст зелені.

Тепер – де б я не був і коли-небудь,

Я все – п’яний дітвак із сонцем у кишені.

А як зійшов із гір гамірливих міст,

У злиднях і невдачах не кляв ніколи долі та не ганив,

Глядів спокійно на хвиль противних гурагани.

Мої пісні – над рікою часу калиновий міст,

Я – закоханий в житті поганин.

(Богдан-Ігор Антонич)

 

8.4. І БЄЛИЙ, І БЛОК...

І Бєлий, і Блок, і Єсенін, і Клюєв:

Росіє, Росіє, Росіє моя!

...Стоїть сторозтерзаний Київ,

і двістірозіп’ятий я.

Там скрізь уже: сонце! – співають: Месія! –

Тумани, долини, болотяна путь...

Воздвигне Вкраїна свого Мойсея –

не може ж так буть!

Не може ж так буть, о, я чую, я знаю.

Під регіт і бурю, під грім од повстань

од всіх своїх нервів у степ посилаю:

поете, устань!

Чорнозем підвівся, і дивиться в вічі,

і кривить обличчя в кривавий свій сміх.

Поете, любити свій край не є злочин,

коли це для всіх!

(Павло Тичина)

 

Порівняйте наведені нижче приклади, ідентифікуйте серед них дольник, тактовик, акцентний вірш, власне тонічний вірш, зразки народного віршування, верлібр. Як ви гадаєте, в яких випадках слово є ритмотворчою одиницею?

9.1.


В салоні пансіонату

зловили “Апасіонату”,

порпалися в ефірі,

шукали джаз.

Хлопчики розбещені,

молодчики розпещені

вбивали час.

Сивий професор втупився в одну точку.

Анемічна дама нудьгувала в куточку.

Хмари над лісом пливуть перисті.

Флегматики вдумливо грають в покер.

Підтоптані пари, такі непаристі,

Як Януси, дивляться в різні боки.

Усі бережуть огрядні фігурки.

Усі ковтають якісь пігулки.

І з ранку до ночі та сама тема:

нервова система, нервова система!

(Ліна Костенко)


 

9.2.


Ох, я нещасний! Ох, я безталанний!

Боже правий, змилостився,

Заміни на ласку гнів!

Чим тобі я завинив –

Тим хіба, що народився?

(Педро Кальдерон, переклад М.Лукаша)


 

9.3.


приїхали гості

на язики гострі

задля годиться питаю хто там

затим відчиняю ворота

а гостей видимо-невидимо

не бійся кажуть не битимемо

а ворота важкі як до раю

та все норовлять зачинитися

то ж я їх плечем підпираю

ще й руками притримую

а гості все їдуть та їдуть

не когось а мене провідать

заодно за вечерею і поснідать

хоч вір хоч не вір

вже наїхало повен двір


(Анатолій Кичинський)

9.4.

Падають

Зерна

Кришталевої музики.

З глибин Вічності падають зерна

В душу.

І там, у храмі душі,

Над яким у недосяжній високості в’ються голуби-молитви,

Там,

У повнозвучнім храмі, акордами розцвітають,

Натхненними, як очі предків!

 

Він був, мов жрець, сп’янілий від молитви –

Наш Київ, –

Який моливсь за всю Вкраїну –

Прекрасний Київ,

– буря!

Стихійно очі він розкрив –

І всі сміються як вино...

– блиск!

– жах!

Розвивши ясні короговки

(І всі сміються, як вино),

Вогнем схопився Київ

У творчій високості!

(Павло Тичина)

 

9.5.

Йти. Мовчати. Нащо стежка? На узліссі. Яругами.

Стати – слухати: говорить захмелілий гай.

І самому захмеліти – й не словами, а рухами

говорити про зелене, безкордонне-безкордонне...

А розмай?

Пісня тоне,

тоне в шелесті, між листом...

Говорити переконано, барвисто

і когось переконати. Цебто знятись пташиною,

пташиною літаючи – задзвеніть, заворожить:

ви ще й досі задоволені півопругом і хатиною?

Можна ж краще і вільніше

жить!

(Василь Чумак)

 

9.6.


На передмісті яр.

Вечірня аквареля.

Як повен яр – мелодія звучить:

То пробують на флейту цвіркуни

Рапсодію веселу –

Тюр-р... тюр-р...

Цюркочуть,

Немов цюрком біжить де молоко

в дійницю.

І тихий, тихий вечір.

Ще сизі хмари де-не-де

В розкриті пащі,

Як кашалоти чи велетенські риби,

Хапають зеленаве небо

Безшумно,

Там, де сонце заснуло.

(Валер’ян Поліщук)


 

9.9.

Молитва ранку до останніх зір...

Коріння тиші, врослі в глину ночі...

 

П’ять крил зорі і змислів п’ять у людськім тілі,

і ліжко – човен мрій, трагедій, сподівання.

...І крейдою зорі накреслить білий знак на карті долі.

 

І вечір молитовно склав долоні зір...

Із квіту, мов слимак із мушлі, виповзає запах...

 

Киплять сади під снігом квіття.

Коса дороги в куряві розплетена лежить.

 

І ніч підкови зір в долонях казки губить.

 

В лісній абетці дивні букви,

наприклад, жолудь значить: у.

У діалекті дятлів стукіт

передає фонему цю.

 

О смутку молодий, о радосте струнка!

 

Сестра Антонича – лисиця...

 

До тебе, Батьківщино – земле вічна,

ведуть усі стежки й усі дороги.

(Богдан-Ігор Антонич)

 

9.10.


Мушу випити келих до краю –

Полиновий мед самоти.

Так нещадно, так яро заграю, –

Чи ж побачиш, почуєш ти?

Недорізаним звіром вітер

Проридає в страшний простор.

(Там жито – надовго збите,

Там чорним повітрям – мор).

А я мушу незморено-просто –

Смолоскипом Тобі Одній,

Я – кривавих шляхів апостол –

В голубі надвечірні дні.


(Євген Маланюк)

 

10. Що таке ритм? Які функції він виконує в поетичних творах? Чи зустрічається ритм у прозі? Чому? Поясніть причини використання різного ритму в межах одного віршового твору, проілюструйте вашу відповідь, спираючись на приклади:

10.1.

Пригаси цей нестерпний, пекучий вогонь у мені,

Не дозволь йому серце моє спопелити.

Я вже бачу: палають пекельної брами вогні,

Дух мій в центрі Землі, і мені тут не бути, не жити.

Пригаси у мені мого подиху спалений біль,

Що проймає моє перемучене відчаєм тіло.

Рветься подих, бо ринуть на нього жалі звідусіль,

Захлинається голос: на нього сто мук налетіло.

(Діана де Монліво, переклад В.Коптілова)

 

10.2.

Ти кажеш: нині день наш такий. Нехай буде як буде.

Я кажу: днина така сліпа. Котрусь не переживу.

Я кажу тобі: куля сліпа. Котрась потрапить у груди.

А вона сама, ніколи сама не падає у траву.

 

Ти кажеш: я тебе не люблю. Наш день сама перебуду.

Ти кажеш мені: в пустелі пустель я сьогодні одна.

Я кажу тобі: в пустелі пустель сьогодні багато люду.

Ти кажеш мені: в пустелі пустель самота не страшна.

 

Ще правда легка, та важка роса згинає нас.

Нижче.

Нижче.

Я кажу тобі: доля сліпа. Ти кажеш мені: іду.

Ще трава легка, ще роса важка, ще сліпа біля скроні свище,

а вона сама, ніколи сама не спиниться на льоту.

(Василь Герасим’юк)

 

10.3. МОНАРХИ


Диктатори, королі, імператори,

Мліючи в димі хвальби,

Роззявали пащі, мов кратери,

І гукали:

– Ми – символ доби!

– Хто не з нами, той проти Бога.

– Хто не з нами, той проти всіх. –

І сипались лаври убогі

До куцих кривавих ніг.

Нікчемна, продажна челядь,

Банда кривляк для втіх,

Щоб мати що повечерять,

Годувала холуйством їх.

Ідоли, обслинені, обціловані,

Ішли величаві в своїй ході.

А поруч вставали некороновані

Корифеї і справжні вожді.

Вставали Коперники і Джорджоне,

Шевченко підводив могутнє чоло,

І біля вічного їхнього трону

Лакузи жодного не було.

Бо щире, високе небо

Не підмалюєш квачем,

Бо величі справжній не треба

Спиратись на плечі нікчем.

(Василь Симоненко)


 

10.4.


Зціпив зуби. Блідий-блідий!

За байраком село палало.

Хтось прикладом у спину – йди!

– Вас чимало!

Сухо чмихнув старий наган

(Перша нота нової гами...).

Надвечірній лягав туман

Над житами.

Хтось один засвистав матчиш.

На тачанки! – й шукай, де знаєш!

Поле, поле!

Чом ти мовчиш?

Не ридаєш?

(Євген Плужник)


11. Що таке цезура і яку функцію вона виконує у структуруванні віршового рядка? Які різновиди цезури вам відомі? Віднайдіть і проаналізуйте цезуру в наведених поетичних фрагментах:

11.1.


Такий я ніжний, такий тривожний,

моя осінняя земля.

Навколо вітер непереможний

реве й гуля...

 

І хвилі моря, далекі й близькі,

мені шумлять.

Там стелить сонце останнім блиском

кривавий шлях.


(Володимир Сосюра)

11.2.


Яблука доспілі, яблука червоні!

Ми з тобою йдемо стежкою в саду.

Ти мене, кохана, приведеш до поля,

Я піду – і, може, більше не прийду.

Вже й любов доспіла під промінням теплим,

І її зірвали радісні уста, –

А тепер на серці щось тремтить і грає,

Як тремтить на сонці гілка золота.

Гей, поля жовтіють і синіє небо,

Плугатар у полі ледве маячить...

Поцілуй востаннє, обніми востаннє;

Вміє розставатись той, хто вмів любить.

(Максим Рильський)


 

 

11.3.


Одшуміло літо... Одспівало жито.

Тільки вітер креше іскри по стерні

І, як тінь докори, наступа копитом

Сухоребра осінь на поля сумні.

Там, де грали роси у вишневих ранках,

Не сміються дзвінко ніжні васильки,

Не шелеснуть листям над самотнім ґанком

В тишині вечірній ясені стрункі.

(Дмитро Фальківський)


 

11.4.


Щоб оцей туман та сніги поїв,

Цей важкий туман нерозгаданий.

Впав на груди піль, на печаль гаїв,

Впав на тихий сад, на обкрадений.

 

Срібні блиски рос, передзвони кос

В далині глухій увижаються,

Ластів’ячий крик, і дівочий сміх,

І степи в шовках – у ногавицях.


(Іван Багряний)

 

11.5.

А місячну сонату уже створив Бетховен.

І тінь місяцехода вже зорям не чужа.

А місяць все такий же: і молодик, і повен,

І серпик, і рогалик, і місяць, як діжа.

А місяць все такий же, він – місяць, місяченько,

Як вчора, позавчора і хтозна ще коли!

І добре, що над нами він висить височенько,

А то б уже й на ньому болото розвели. (Ліна Костенко)

12. Що таке білий вірш? Чому багато хто з поетів вдається до білого віршування? Поясніть особливості внутрішньої організації білого вірша, послуговуючись прикладами:

12.1.


Як Одіссей, натомлений блуканням

По морю синьому, я – стомлений життям –

Приліг під тінню сокора старого,

Зарився в листя і забув про все.

Якісь думки – чи тіні їх – снуються

В дрімоті тихій. Листя миготить,

Упав на стовбур білий відблиск сонця,

І комашинка лізе по йому.

І я засну під безтурботний шелест

З надією, що, граючись м’ячем,

Мене розбудить ніжна Навсікая,

Струнка дочка феацького царя.


(Максим Рильський)

 

12.2.


Людська душа, як дерево гіллясте,

Як дерево гіллясте при дорозі.

Із вихором дорожнім прилітають

І осідають біси на деревах.

В гущавині привітній і зеленій

Побачиш – блисне з ізмарагду око

Або, обважене надміром бісів,

І жовкне, й гнеться дерево додолу.

Ідеш задуманий в алеї душ людських

І оглядаєш ці гримаси й вихиляси;

Бо ж то так рідко струнчиться і квітне

Душа, як дерево, очищене громами.


(Юрій Липа)

 


 

 

СЕМІНАРСЬКЕ ЗАНЯТТЯ № 9-10.





sdamzavas.net - 2019 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...