Главная Обратная связь

Дисциплины:






Причини економічного циклу



Існують різні точки зору щодо пояснення причин середніх економічних циклів. Серед них на увагу заслуговують такі:

1) циклічні коливання, зумовлені специфікою сфери обігу — незбігом у часі актів продажу товарів, послуг і оплати за них (проте це лише формальна можливість, а не реальна причина);

2) головна причина спаду — це суперечність між суспільним характером виробництва і приватною формою привласнення його результатів (К. Маркс, Ф. Енгельс та інші послідовники). Близько до цієї позиції стояли (ще до Маркса) й ті, хто економічний спад пояснював недоспоживанням значної маси людей, яке було викликане недоліками розподілу (Дж. Гобсон, Г. Мальтус);

3) цикл зумовлюється співвідношенням оптимізму і песимізму в економічній діяльності людей (В. Парето, А. Пігу);

4) цикл — результат технічних нововведень, що вимагає зростання інвестицій, а останні й спричиняють піднесення виробництва (Й. Шумпетер);

5) циклічність зумовлюється надлишком заощаджень і нестачею інвестицій у виробництво (Дж. Кейнс);

6) причиною циклів є невідповідність між грошовим капіталом і пропозицією (І. Фішер).

Незважаючи на відмінність у підходах, практично всі згадані економічні концепції розглядають економічний цикл як породження внутрішніх причин. Це — так звані інтернальні теорії. Ті ж теорії, які пояснюють економічні цикли зовнішніми причинами — наприклад, зміною сонячної активності, що призводить до неврожаю в сільському господарстві та до загального економічного спаду; війнами та різними політичними потрясіннями; освоєнням нових територій (що зумовлює надмірну міграцію робочої сили), називаються екстернальними.

З кінця XVIII ст. в економіці розвинутих країн відбулося чотири великі, або довгі, економічні цикли: 1789—1849 роки; 1849—1896 роки; 1896—1938 роки; з 1952 року до наших днів.

За тривалістю економічні цикли поділяють на короткі, середні та довгі.

Короткі цикли називають циклами Джозефа Кітчина. Він пов'язував малі цикли з коливаннями запасів золота і визначав їхню повторюваність із періодичністю 3 роки і 4 місяці. Основоположник економетрики Уеслі Мітчелл пояснював причину малих циклів змінами у сфері грошового обігу й визначав їхню тривалість для США 40 місяців, тобто теж З роки і 4 місяці.

Малі (короткі) цикли пов'язані з порушенням та встановленням рівноваги на споживчому ринку. Причиною їх є зміни у сфері кредиту, тому вони й проявляються як кризи кредитної сфери.

Середні цикли, їх ще називають циклами Клемента Жугляра (за ім'ям французького вченого-економіста, який досліджував середні цикли у другій половині XIX ст.). Він пов'язував причину середніх циклів теж зі сферою кредиту і виявив, що вони повторюються з періодичністю 8—10 років, що збігається з періодичністю середніх циклів, причину яких вчені пов'язували з періодичністю оновлення основного капіталу.



До середніх хвиль відносять так звані будівельні цикли Саймона Кузнеця (американський вчений, лауреат Нобелівської премії), який пов'язував циклічні коливання з періодичним оновленням житла та деяких типів виробничих споруд і визначав їхню тривалість (періодичність) у 15—20 років.

Довгі хвилі (великі цикли) пов'язані зі зміною базових технологій, джерел енергії та об'єктів інфраструктури.

Довгострокові циклічні коливання в економіцівчені-економісти виявили ще в другій половині XIX ст. Одним з перших їх дослідників був англійський економіст У. С. Джевонс. Окремі аспекти довгих циклів, або довгих хвиль, досліджуються вже понад століття багатьма вченими.

Особлива роль у розробці теорії довгих хвиль належить російському вченому М. Д. Кондратьєву. Він ще у 20-х роках XX ст. опублікував ряд аналітичних праць, в яких практично здійснив багатофакторний аналіз економічного розвитку Великобританії, Франції та США за період 100—150 років. Теорія довгих хвиль Кондратьєва мала істотний вплив на подальший розвиток даного напряму наукового дослідження.

За цією теорією, по-перше, НТП розвивається хвилеподібно з циклами у 50—60 років. По-друге, матеріальною основою довгих хвиль в економіці є структурне техніко-технологічне оновлення капітальних благ та підвищення професійно-кваліфікаційного рівня працюючих. По-третє, в структурі довготривалих циклів М. Кондратьєв виокремив два етапи, або дві фази розвитку, — висхідну і спадаючу.

Висхідна фаза довгого циклу — це період довгочасного піднесення науково-технічного та економічного розвитку суспільства, який триває від 25 до 30 років. У даний період не виключені й циклічні економічні кризи, які розвиваються зазвичай на рівні довготривалого загального піднесення кон’юнктури.

Спадаюча фаза довгого циклу — період зміни базисних техніко-технологічних засад виробничої системи. Такий період триває 20—25 років і для нього характерні перебудовчі процеси економічної структури, адекватної технологічному оновленню.

Таким чином, теорія довгих циклів акцентує на поясненні того, чому в економіці бувають тривалі періоди високої економічної активності. Загальна тенденція економічного зростання може збігатися з контртенденцією у вигляді спадів у межах середніх циклів, в тому числі й на висхідному відрізку довгих хвиль. Відповідно, і тенденція до зниження на спадаючому етапі довгих циклів не виключала піднесення у період середніх циклів.

Промисловий (економічний) цикл є найгострішою формою прояву властивих ринковій (капіталістичній) економіці суперечностей і водночас досить жорстким, але дієвим способом вирішення їх.

Матеріальною основою промислового циклу, згідно з марксистською теорією, є періодичне оновлення основного капіталу.

Періодичність циклів, таким чином, визначається періодом оновлення основного капіталу. Чим швидше воно відбувається, тим частіше відбуваються кризи. У період, описаний К. Марксом, оновлення основного капіталу здійснювалося з періодичністю 10—11 років. Такою . була і періодичність середніх (промислових) циклів.

Класична схема ділового циклу об'єднує чотири фази.

Американські вчені Артур Берне та Уеслі Клер Мітчелл, досліджуючи циклічні коливання сучасної економіки, дійшли висновку, що динаміка рядів випуску й зайнятості зумовлює економічне зростання, яке називається зростаючим трендом, а коливання ділової активності навколо тренда утворюють економічні цикли.

Таким чином, тренд можна розглядати як результат дії факторів, що зумовлюють довгострокове економічне зростання (рівень заощаджень, приріст трудових ресурсів,, технічні зрушення тощо), а цикл — як тимчасове відхилення від цієї тенденції.

Економічний цикл (цикл ділової активності, або бізнес-цикл) — це регулярні коливання рівня ділової активності (як правило, представленого /• коливаннями національного доходу), коли за зростанням активності настає ті зниження, яке знову змінюється зростанням.

Сучасні економічні цикли, як видно із рис. 2, істотно відрізняються від циклів кінця XIX — першої половини XX століття.

1. У них відсутня фаза депресії як обов'язкова, хоча, якщо спад дуже глибокий і тривалий, то. фазу рецесії називають депресією.

2. Зникло чітке розмежування між пожвавленням та піднесенням. Ці фази об'єднуються в одну, яку називають розширенням виробництва. Виділяються верхня (бум), та нижня (спад) точки ділового циклу.

3. Визначається рівнодіюча тривалого економічного зростання — тренд, коливання навколо якого утворюють цикл.

4. Змінилися й економічні показники у фазах циклу.





sdamzavas.net - 2019 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...