Главная Обратная связь

Дисциплины:






Розподіл процесуальних витрат



У разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати. За відсутності в обвинуваченого коштів, достатніх для відшкодування зазначених витрат, вони компенсуються потерпілому за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом для компенсації шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

У разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, Верховний Суд України, не приймаючи рішення про новий судовий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл процесуальних витрат.

Визначення розміру процесуальних витрат

Суд за клопотанням осіб має право визначити грошовий розмір процесуальних витрат, які повинні бути їм компенсовані.

Рішення щодо процесуальних витрат

Суд вирішує питання щодо процесуальних витрат у вироку суду або ухвалою.

Сторони кримінального провадження, свідки, експерти, спеціалісти, перекладачі мають право оскаржити судове рішення щодо процесуальних витрат, якщо це стосується їхніх інтересів.

Витрати на інформаційно-технічне забезпечення судових процесів

Витрати на інформаційно-технічне забезпечення судових процесів — це витрати, які сплачували відповідно до законуфізичні та юридичні особи, що звертаються в цивільному або господарському провадженні до суду з позовними та іншими заявами та клопотаннями. В Україні розмір витрат встановлюється Кабінетом Міністрів. З 1 листопада 2011 року, внаслідок набуття чинності Закону № 3674-VI «Про судовий збір», цей збір скасований[7][8].

Мета використання коштів

Кошти від оплати витрат спрямовуються на інформування учасників судових процесів про хід і результати розгляду справ, виготовлення та видачу копій судових рішень, що здійснюються шляхом створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційної системи, веб-порталу судової влади, комп'ютерних локальних мереж, сучасних систем фіксування судового процесу, придбання та обслуговування комп'ютерної і копіювально-розмножувальної техніки, впровадження електронного цифрового підпису та інше.

Суми витрат

Конкретні суми витрат на інформаційно-технічне забезпечення залежно від категорії справи і виду провадження визначаються постановою Кабінету Міністрів «Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів» від 21 грудня 2005 р. № 1258[9].



В період між травнем 2002 р. і квітнем 2009 р. сума витрат, яка сплачувалась в господарському провадженні, становила 118 гривень відповідно до постанови Кабінету Міністрів «Про визначення розміру витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу» від 29 березня 2002 р. № 411[10]

В період між квітнем 2007 р. і квітнем 2009 р. сума витрат, яка сплачувалась в цивільному провадженні, становила від 1,5 до 30 гривень в залежності від категорії справи відподвідно до постанови Кабінету Міністрів «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 р. N 1258 та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» від 13 квітня 2007 р. № 627"[11]

Перегляд суми витрат, який Кабінет Міністрів здійснив у квітні 2009 р., означав суттєве збільшення сум судових витрат, зокрема для фізичних осіб, для яких витрати збільшились «практично в деясять разів»[12]. Тому своєю Постановою від 8 липня 2009 року № 693 Кабінет Міністрів України повернув у дію старі тарифи. Тобто 1,5 — 30 гривень по цивільних справах і 118 гривень — по господарських.

Однак менш ніж через місяць Постановою від 5 серпня 2009 року № 825 Кабінет Міністрів України знов значно збільшив суми витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів. Так по цивільним справам вони стали становити від 10 до 120 гривень, а по господарським справам — 236 гривень.

 

Підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у пункті 2 частини третьої статті 79, статтях 84, 88, 89 Цивільного процесуального кодексу України, пункті 1 частини третьої статті 87, статтях 90, 94, 95, 96, 97, 98 Кодексу адміністративного судочинства України. В окремих випадках, передбачених законодавством, установлено відшкодування судових витрат на правову допомогу лише адвоката (частина третя статті 48, частина п’ята статті 49 Кодексу,пункт 1 частини першої статті 118, статті 119, 120, 124, 125, 126 Кримінального процесуального кодексу України).

Отже, аналіз законодавчих засад надання правової допомоги та порядку відшкодування судових витрат на таку допомогу дає Конституційному Суду України підстави для висновку, що законодавець застосовує диференційований підхід до визначення суб’єктів надання правової допомоги та до порядку відшкодування судових витрат на таку допомогу.

4. Відповідно до статті 28 Кодексу справи юридичних осіб у господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Представництво інтересів юридичних осіб у господарському суді здійснюють керівники підприємств і організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, а також особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, зокрема адвокати та інші фахівці у галузі права.

Конституційний Суд України виходить з того, що юридична особа самостійно вирішує питання про вибір свого представника у господарському суді. Держава гарантує такій особі відшкодування судових витрат на юридичні послуги, що надаються лише адвокатом (частина перша статті 44 Кодексу). Витрати юридичної особи на надані їй у господарському судочинстві послуги адвоката відшкодовуються в порядку, встановленому процесуальним законом (частина п’ята статті 49 Кодексу).

Дослідивши положення Кодексу, Конституційний Суд України вважає, що в ньому не передбачено відшкодування юридичній особі витрат на юридичні послуги, надані їй іншим, ніж адвокат, фахівцем у галузі права. Однак це не виключає можливості законодавчого врегулювання питання про відшкодування вказаних витрат суб’єкту права на звернення до господарського суду на послуги, надані йому таким фахівцем.

Отже, в аспекті конституційного звернення щодо можливості віднесення до судових витрат сум, сплачених юридичною особою за послуги, надані їй в господарському судочинстві іншим, ніж адвокат, фахівцем у галузі права, положення частини першої статті 44 Кодексу, згідно з яким до судових витрат віднесені, зокрема, витрати, пов’язані з оплатою послуг адвоката, у контекстістатті 59 Конституції України потрібно розуміти так, що до складу судових витрат на юридичні послуги, які підлягають відшкодуванню юридичній особі в господарському судочинстві, належать суми, сплачені такою особою, якщо інше не передбачено законом, лише за послуги адвоката.

5. Автор клопотання просить також дати офіційне тлумачення положень частини першої статті 59 Конституції України, частини першої статті 44 Кодексу в аспекті питання, чи має суб’єкт права на звернення до господарського суду, у тому числі юридична особа, право на відшкодування витрат на юридичні послуги, надані іншим, ніж адвокат, фахівцем, у разі задоволення його позову у господарській справі.

Оскільки Конституційний Суд України дав офіційне тлумачення зазначених положень щодо судових витрат, які підлягають сплаті за юридичні послуги, надані юридичній особі у господарському судочинстві не адвокатом, а іншим фахівцем у галузі права, то необхідності в такому тлумаченні немає.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 147, 150, 153 Конституції України, статтями 51, 62, 63, 67, 69, 95 Закону України „Про Конституційний Суд України“, Конституційний Суд України

вирішив:

1. В аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 44 Господарського процесуального кодексу України, згідно з яким до судових витрат віднесені, зокрема, витрати, пов’язані з оплатою послуг адвоката, у контексті статті 59 Конституції Українипотрібно розуміти так, що до складу судових витрат на юридичні послуги, які підлягають відшкодуванню юридичній особі у господарському судочинстві, належать суми, сплачені такою особою, якщо інше не передбачено законом, лише за послуги адвоката.

Липня 2013 року № 6-рп/2013

Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на правову допомогу. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.

Згідно із статтею 1 Закону України „Про адвокатуру” адвокатура України є добровільним професійним громадським об’єднанням, покликаним згідно з Конституцією України сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, подавати їм іншу юридичну допомогу.

Представництво прав та інтересів особи адвокатом, в тому числі в суді, відповідно до статті 12 зазначеного Закону здійснюється за плату відповідно до домовленості, що відображається в угоді між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об’єднанням чи адвокатом. Тому, за загальним правилом, після розгляду справи судом, сторона, на користь якої ухвалено судове рішення і яка понесла у зв’язку з судовим розглядом відповідні витрати (в тому числі і на правову допомогу), суд зобов’язує іншу сторону їх відшкодувати. Але, з огляду на те, що вартість послуг адвоката може бути різною, домовленість про яку з клієнтом здійснюється на добровільних засадах, сторона, яка має відшкодувати ці витрати, є незахищеною у тих випадках, коли сума цього відшкодування є занадто великою (наприклад, коли є домовленість між особою, яка звертається до суду, і адвокатом, а справа з самого початку вбачається виграшною). У зв’язку з цим, виникає необхідність встановити „розумні” межі такого виду відшкодування.

Що стосується міжнародного досвіду, законодавство більшості країн, при вирішенні питання відшкодування витрат на правову допомогу, яка надавалася стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, виходить з того, що компенсації підлягають фактично понесені витрати на правову допомогу (наприклад, Словаччина), в деяких країнах окрім цього існує і обмеження у вигляді певного відсотку від ціни позову або не більше встановленої таксою суми (наприклад, Естонія, Литва). В Росії таке відшкодування провадиться у розумних межах, що визначається судом. У Республіці Білорусь, механізм компенсації полягає в тому, що стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, суд присуджує понесені нею витрати з оплати допомоги представника за рахунок іншої сторони, виходячи із складності справи і часу, затраченого на її розгляд.

 

На сьогодні, до врегулювання зазначеного питання на законодавчому рівні, згідно з пунктом 2 розділу XI „Прикінцеві та перехідні положення” Цивільного процесуального кодексу та пунктом 2 розділу VII „Прикінцеві та перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства, питання встановлення граничного розміру компенсації витрат на правову допомогу вирішується постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року № 590 „Про граничні розміри компенсації витрат, пов’язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави”.

З А К О Н У К Р А Ї Н И

Про граничний розмір компенсації витрат
на правову допомогу у цивільних
та адміністративних справах

( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2012, N 29, ст.343 )


Цей Закон встановлює граничний розмір компенсації витрат на
правову допомогу під час розгляду судами цивільних та
адміністративних справ.

 

Стаття 1. Розмір компенсації витрат на правову допомогу у
цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні,
на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в
адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може
перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної
заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка
надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення
окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час
ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у
відповідному судовому рішенні.

 

Стаття 2. У разі якщо сторона у цивільній чи адміністративній
справі звільнена від оплати витрат на правову допомогу,
компенсація таких витрат виплачується стороні, на користь якої
ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень,
у розмірі, що не перевищує 2,5 відсотка встановленої законом
мінімальної заробітної плати в місячному розмірі за годину участі
особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під
час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та
під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається
у відповідному судовому рішенні.

 

Компенсація витрат на правову допомогу виплачується за
рахунок державного бюджету в межах видатків, передбачених
Державній судовій адміністрації України на здійснення правосуддя
місцевими загальними та місцевими адміністративними судами.

 





sdamzavas.net - 2019 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...