Главная Обратная связь

Дисциплины:






Визначення центральної оклюзії при часткових дефектах зубних рядів.



У разі фіксованого прикусу і наявності антагоністів центральну оклюзію фіксують так. Воскові шаблони з оклюзійними валиками обробляють спиртом, уводять у ротову порожнину і просять хворого повільно зімкнути зуби. Якщо валики заважають змиканню зубів-антагоністів, то визначають величину роз'­єднання зубів і приблизно на стільки ж зрізають віск. Якщо під час змикання зубів валики виявляються роз'єднаними, на них, навпаки, нашаровують віск доти, поки зуби і валики не будуть знаходитися у контакті. Положення цент­ральної оклюзії оцінюють за характером змикання зубів, індивідуальним для кожного виду прикусу. Для точного встановлення нижньої щелепи у центральне співвідношення використовують спеціальні проби. Найкращі результати от­римують у разі ковтання. Але у деяких хворих з неспокійною поведінкою ко­рисно підстрахувати цю пробу таким чином. Перед тим як просити хворого здійснити ковтальний рух, необхідно досягти розслаблення м'язів, які опуска­ють і піднімають нижню щелепу. Для цього хворого просять відкрити і закрити декілька разів рот, максимально розслабивши м'язи. У момент закривання ниж­ня щелепа повинна легко зміщуватися, а зуби ставати точно у положення цен­тральної оклюзії. Після попереднього тренування і досягнення звичного зми­кання на оклюзійний валик кладуть смужку воску, приклеюють до валика і розігрівають гарячим зуботехнічним шпателем. Воскові базиси із валиком вво­дять у ротову порожнину і просять хворого зімкнути зуби так, як під час тре­нування, тобто м'язи, що піднімають нижню щелепу, повинні бути розслаблені, а в кінцевій фазі закривання хворий повинен виконувати ковтальні рухи. На розм'якшеній поверхні воску отримують відбитки зубів протилежної щелепи, які є орієнтиром для встановлення гіпсових моделей у положенні центральної оклюзії. Якщо антагоністами є оклюзійні валики верхньої і нижньої щелеп, спочат­ку слід досягти одночасного змикання зубів і валиків, попередньо зрізаючи чи нашаровуючи віск. Необхідно звернути увагу на розміщення оклюзійної пло­щини валиків. Вона повинна збігатися з оклюзійною площиною зубних рядів. Після визначення висоти валиків на оклюзійній поверхні верхнього валика шпателем роблять насічки клиноподібної форми під кутом одна до одної. З нижнього валика зрізають тонкий шар воску і на його місце приклеюють нову, попередньо розігріту тонку смужку. Хворого просять зімкнути зуби, контро­люючи точність встановлення нижньої щелепи у положення центральної оклюзії. Розігрітий віск нижнього валика заповнює насічки на верхньому і набу­ває вигляду виступів клиноподібної форми. Валики виводять із ротової порож­нини, охолоджують, оцінюють точність отриманих відбитків і знову вводять у ротову порожину для контрольної перевірки точності визначення централь­ного співвідношення щелеп. Якщо виступи входять у клиноподібні насічки, а ознаки змикання зубів відповідають положенню центральної оклюзії, клінічний етап проведений згідно з усіма вимогами до нього. Упевнившись у цьому, лікар виводить валики із ротової порожнини, охолоджує, установлює на моделі і відправляє у лабораторію.

 





sdamzavas.net - 2019 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...