Главная Обратная связь

Дисциплины:






Анатомо-фізіологічний метод визначення центрального співвідношення щелеп



Визначення центральної оклюзії – це клінічний етап, на якому лікар створює умови для правильного конструювання зубних рядів і протеза в цілому. Цей етап включає в себе декілька послідовних операцій, виконання яких забезпечить в подальшому раціональне встановлення зубів та хорошу експлуатацію протезів:

1) Визначення овалу зубної дуги та висоти оклюзійного валика верхньої щелепи в передньому відділі.

2) Визначення протетичної площини.

3) Визначення міжальвеолярної висоти.

4) Визначення та фіксація центрального співвідношення беззубих щелеп.

5) Нанесення на вестибулярну поверхню оклюзійних валиків антропометричних орієнтирів для встановлення штучних зубів: середня лінія обличчя, лінія ікол, лінія усмішки.

Лікар оклюзійні валики дезинфікує спиртом. Роботу починають з прикусним валиком верхньої щелепи. Валик вводять на щелепу і формують овал майбутньої зубної дуги. Орієнтиром є губи та щоки, які мають не западати та не випирати. По необхідності віск з передньої частини валика підрізається чи наплавляється для досягнення рівномірних симетричних контурів. Верхній прикусний валик підрізають по висоті так, щоб за умови напівзак­ритого рота його край виглядав з під верхньої губи на 1-2 мм. Цим самим установлюють орієнтир розміщення різальних країв фронтальних зубів. Після визначення висоти прикусного валика у фронтальній ділянці не­обхідно привести його оклюзійну поверхню відповідно до зіничної лінії. Для цього беруть дві лінійки, одну розміщують на оклюзійній поверхні валика, другу - в проекції зіничної лінії. Якщо досягнуто паралельності лінійок, то вважають, що оклюзійна площина у фронтальній ділянці сформована вірно. Потім розпочинають формування оклюзійної поверхні у бічній ділянці. Для цього використовують також дві лінійки. Одну розміщують на обличчі по носо-вушній лінії, іншу - на валику. Валики підрізають доти, поки лінійки не стануть паралельними. Після закінчення роботи з верхнім прикусним валиком розпочинають припасування нижнього. Слід зазначити, що з цього моменту всі маніпуляції щодо нарощування або зрізання проводяться лише на нижньому валику. Припасу­ванням досягають щільного прилягання валиків по всій оклюзійній поверхні. Закінчивши з припасуванням прикусних валиків, переходять до визначен­ня міжкоміркової висоти. Міжкоміркова висота - це відстань між вершинами коміркових відростків, яка забезпечує оптимальні умови для функціонування м'язів, суг­лобів та інших складових частин лицевого відділу. Вірно визначена міжко­міркова висота дозволяє відновити попередні контури обличчя. Хворому, який знаходиться у стоматологічному кріслі, ручкою наносять дві крапки на кінчик носа та на підборіддя і ведуть з ним розмову на будь-яку тему, не акцентуючи увагу на моментах протезування. Після завершення роз­мови заміряють відстань між нанесеними крапками, процедуру повторюють кілька разів до отримання вірогідного результату. Це і буде визначена величина стану відносного фізіологічного спокою нижньої щелепи. Після введення прикусних валиків відстань між нанесеними крапками ви­мірюють знову. Вона називається оклюзійною висотою і має бути меншою, ніж висота спокою, на 2-3 мм. Для фіксації нижньої щелепи у положенні центральної оклюзії голову хворого закидають дещо дозаду, шийні м'язи у такому разі напружуються, блокуючи рух нижньої щелепи вперед. Потім вказівні пальці кладуть на оклюзійну поверхню нижнього валика в ділянці молярів, щоб вони одночасно торкалися і кутів рота, незначно відводячи їх убік. Хворого просять широко відкрити рот, зробити ковтальний рух, одночасно з цим великими пальцями створюють невеликий тиск на підборіддя. Проведення такої маніпуляції зви­чайно забезпечує фіксацію нижньої щелепи у положенні центральної оклюзії. Даний клінічний прийом необхідно повторити кілька разів. На верхньому оклюзійному валику вирізають клиновидну заглибину у фронтальної ділянці та дві - в бічних ділянках. Валики охолоджують для запобігання деформації. Поверхню верхнього оклюзійного валика покривають тонким шаром вазеліну для запобігання з’єднання з розмягшеною полоскою воску, яка накладається на нижній прикусний валик і проводять фіксацію нижньої щелепи у положенні центральної оклюзії. Розмягшений віск розходиться між оклюзійними валиками, не змінюючи встановлену висоту, заходить у клиновидні заглибини верхнього валика, забезпечуючи замкове співставлення та надійно з’єднується з нижнім. Після фіксації щелеп у центральному співвідношенні наносять на верхній валик антропометричні орієнтовні лінії: середню лінію обличчя, лінію ікол і лінію усмішки. Середня лінія обличчя є добрим орієнтиром для встановлення центральних різців. Спеціальних орієнтирів для її визначення немає, але можна орієнтуватися на вуздечку верхньої щелепи та умовну лінію, яка проходить через середину обличчя та верхню губу. Лінія, що проходить через ди­стальні поверхні ікол, відповідає кутам рота і є орієнтиром для підбору та встановлення шести фронтальних зубів. Лінія усмішки проходить по межі червоної окрайки губ та визначає висоту фронтальних зубів.





sdamzavas.net - 2019 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...