Главная Обратная связь

Дисциплины:






ОБ'ЄКТИВНА ІСТИНА — дивись Істина. 6 страница



 

ПИЛИПЕНКО Валерій Євгенович (1957, село Дібровне Чернігівської області) — український філософ і соціолог. Закінчив філософсь­кий факультет КНУ ім. Т. Шевченка (1982). Кандидат філософських наук (1988), доктор соціологічних наук (1994). Академік Української академії політичних наук (1997). Від 1990 року — провідний науковий співробітник інституту соціології НАНУ. Спеціаліст у га­лузі методології та методики соціологіч­них досліджень, економічної соціології, соціології молоді, соціальної психології. Автор понад 100 наукових публікацій.

Основні твори: "Організація. Праця. Ефек­тивність" (1991); "Верифікація соціаль­них прогнозів" (1992); "Соціальна регу­ляція трудової поведінки" (1993); "Со­ціальний морфогенез: еволюція і катаст­рофи" (1993); "Соціологія підприємниц­тва" (1997); "Соціально-політична ефек­тивність управлінської діяльності" (1999); "Суб'єктивний компонент в со­ціологічному пізнанні" (2000).

 

ПИТАННЯ — висловлювання, яке фіксує невідомі елементи якоїсь ситуації, за­дачі, що підлягають з'ясуванню. В при­родній мові питання виражається питальним реченням або словосполученням. У кож­ному питанні є два елементи — те, що відомо (асерторична сторона), і те, що вимагає з'ясування (проблематична сторона). Асерторична сторона характеризує пред­мет питання, акцентує на тому, існування чого припускається питання і ознаки чого поки що невідомі, а також окреслює клас можли­вих значень невідомого. Ця сторона питання іноді виступає на перший план і набуває самостійного значення (риторичні, підказувальні, провокаційні питання). Питання є ні істинним, ні хибним, а тому не є суджен­ням. Характеризуючи питання, можна стверд­жувати, що вони або осмислені (якщо за­довольняють синтаксичні, семантичні і прагматичні критерії осмисленості), або безглузді. Осмисленість, точність питання — важлива сторона правильного, чіткого мислення. В науці осмислені питання або їхня сукупність виражають наукову проблему.

 

ПІДДУБНИЙ Володимир Андрійович (1940, Харків) — український соціолог. Закінчив філософський факультет КНУ ім. Т. Шевченка (1969). Кандидат філософських наук (1977). Від 1969 року працював в інституті філософії НА­НУ, від 1991 року — в інституті соціології НАНУ. Член-кореспондент Української Академії наук на­ціонального прогресу. Сфера наукових інтересів — суспільство в кризових ситу­аціях, соціальні нововведення, со­ціологія управління, соціологія етносу.

Основні твори: "Ціннісні орієнтації робітни­чої молоді", у співавторстві (1978); "Керівник — організатор і вихователь", у співавторстві (1985); "Соціальний морфогенез: ево­люція і катастрофи", у співавторстві (1993); "Життя етносу: соціокультурні нариси", у співавторстві (1997) та інші.



 

ПІДНЕСЕНЕ — естетична метакатегорія, яка характеризує естетичну цінність ре­чей та явищ, опанованих людиною не практично, а духовно. Зазвичай ідеться про речі та явища як природного, так і суспільного походження, які переважа­ють могутність і сили людини і вимага­ють від неї надзвичайних, граничних зу­силь. Почуття піднесене виникає за умов духов­но уявного, морального подолання яки­хось значних, грізних сил природи або суспільних явищ, неспівмірних із си­лою, енергією та фізичними можливостями людини. Якщо у відношенні до прекрасного людина практично вільна, то у відношенні до піднесеного свобода має лише духовний, моральний характер. Духовне подолання непідвладних людині явищ створює особливий стан естетичного пе­реживання, яке породжує почуття за­хоплення та радості, усвідомлення без­межних можливостей людини.

 

ПІЄТИЗМ (від латинського pietas — благочестя) —

1) Течія в лютеранстві XVII століття. Акту­алізувала ідеї "Нового благочестя" і про­тестантської містики, пошуки Живого Бога і безпосереднього зв'язку з ним, по­вернення до апостольського братерства і суспільних перетворень у дусі Євангелія. Пов'язана з діяльністю Шпенера, котрий заснував домашні біблійні гуртки, і Франке, який на засадах пієтизму організував університет у Галле.

2) Рух оновлення в протес­тантизмі XVII — XVIII століття. Стимулював піднесення культури, освіти, науки. Вплинув на Гете, Гердера, Лессинга, Шляєрмахера, Канта, сприяв розвитку німецького романтизму, персоналізму, екзи­стенціалізму. Рецепції пієтизму відчутні у квієтизмі, вченні Сведенборга. Активізу­вав радикальний протестантизм, утво­рення нових течій (штундизм).

(В. Любашенко)

 

ПІЗНАВАЛЬНІ ЗДАТНОСТІ — в теорії пізнання поняття, що позначає специ­фічні якості суб'єкта, які роблять його спроможним пізнавати навколишній світ, відображати властивості, відношен­ня, сутність, закономірності фукціювання та розвитку об'єкта і створювати у своїй свідомості образ останнього. До них належать чуттєві пізнавальні здатності — відчуття, сприймання, уявлення; раціональні — мислення, розум і проміжні — уява, пам'ять, що мають чуттєві й раціональні ознаки. За допомогою пізнавальних здатностей суб'єкт отри­мує необхідні відомості про об'єкт, пере­робляє і закріплює їх у своїй свідомості. Будучи притаманними людині від народ­ження, пізнавальні здатності удосконалюються і розвиваються в процесі індивідуального розвит­ку людини, її виховання і соціалізації. Вони розширюються і поглиблюються завдяки досягненням суспільно-історич­ного та науково-технічного прогресу, по­силюються і "подовжуються" через за­стосування різного роду технічного осна­щення: мікроскопів, телескопів, ра­дарів, синхрофазотронів, телевізорів, комп'ютерів, технічних систем, що моде­люють людський інтелект, книгодруку­вання тощо. Маючи біологічну основу, пізнавальні здатності обумовлені соціальне і в сукупності з інтелектуальними та технічними над­баннями утворюють пізнавальний по­тенціал суспільства. Межі збагачення і розвитку пізнавальних здатностей людини не існує. (П. Йолоп)

 

ПІЗНАННЯ — суспільно-історичний про­цес здобування, нагромадження і систе­матизації знання про природу, суспіль­ство, людину та її внутрішній світ. В уза­гальненій формі пізнання подається як процес взаємодії суб'єкта і об'єкта. В суб'єкт-об'єктному відношенні суб'єкт виступає активною стороною процесу — він виби­рає об'єкт, визначає щодо нього свою ме­ту, спрямовує на об'єкт свої пізнавальні здатності і відображає, трансформує та відтворює його в своїй свідомості у виг­ляді чуттєвих або раціональних образів, понять і суджень. У свою чергу об'єкт ви­магає адекватних його природі засобів відображення, спричиняє зміст своїх іде­альних образів, що є визначальною умо­вою істинності знання. Тому внутріш­німи складовими процесу пізнання виступа­ють: суб'єкт з його пізнавальними здат­ностями; пізнавальна діяльність, що урухомлює засоби пізнання та реалізує пізнавальні цілі суб'єкта; об'єкт, що є першо­джерелом знання; саме знання, що є ре­зультатом та безпосередньою метою піз­навального процесу. Оскільки суб'єкт намагається отримати не просто знання, а обґрунтовано істинне знання, то кінце­вою метою процесу пізнання є досягнення об'єктивної істини. Основою пізнання висту­пає, по-перше, спостереження, коли має місце безпосередній контакт суб'єкта та об'єкта, а останній дається через органи відчуття і сприймання, які є джерелом первинної інформації про об'єкт; по-дру­ге, мислення та розум, які опосередкову­ють об'єкт і надають осмислення відчут­тям та сприйманням. Взаємодія чуттєво­го та раціонального складає механізм ге­нерування знання про навколишній світ. Залежно від характеру цієї взаємодії виділяють два рівні пізнання: емпіричний, де домінує чуттєвий компонент творення знання, а саме знання набирає форми різноманітних фактів та їхніх систем (емпіричне знання), теоретичний, де домінує раціональний компонент, а утворене знання формується у вигляді абстракцій та їхніх систем різної сили узагальнення (теоретичне знання). Мо­тиви та спонукальні чинники пізнання визна­чаються частково людською допит­ливістю, яка є невід'ємною якістю кож­ної особистості, та внутрішніми потреба­ми розвитку пізнання. Однак головною рушій­ною силою пізнання є суспільно-історична практика, в сфері якої формуються запити на знання та організа­ційні передумови, матеріальні та духовні ресурси пізнання. Практика є адресатом і спожи­вачем здобутого знання. Отже, в абстракт­ному вигляді процес пізнання становить собою поєднання чуттєвого і раціонального, емпіричного і теоретичного, практичного і теоретичного. Пізнання виникло разом з ви­никненням людства і виступає необхід­ною складовою частиною будь-якої діяль­ності людини — перетворювальної, вироб­ничої і споживчої, духовної тощо. Однак в подальшому розвитку суспільства внас­лідок суспільного розподілу праці пізнання виокремлюється в особливий вид жит­тєдіяльності і починає розвиватися на своїй власній основі. З цією обставиною пов'язують виникнення науки. Тому виділяють донаукове пізнання, яке забезпечує отримання знання про об'єкт у процесі щоденної життєдіяльності і закріплює його в буденному досвіді, та наукове пізнання, що здійснюється завдяки діяльності ок­ремої спеціально підготовленої соціаль­ної групи — наукового співтовариства, вчених — і стає їхньою професійною спра­вою. Конкретний акт такого пізнання з конкрет­но визначеними об'єктом, метою, методи­кою, який націлений на отримання конк­ретного результату, називають науковим дослідженням. Здобуте в процесі науко­вого дослідження знання знаходить свій вираз в емпіричних і теоретичних побудо­вах, наукових абстракціях, гіпотезах, те­оріях, системах теорій, що об'єднуються в окремі наукові дисципліни, які в свою чергу синтезуються в цілі галузі науково­го знання і в своїй сукупності утворюють науку. Виокремлюють також позанаукове пізнання, яке здійснюється в інших професій­них сферах діяльності, зокрема худож­ній, політичній, правовій тощо. Його ре­зультати закріплюються в формах сус­пільної свідомості. Вирізняють також особливий різновид пізнання, пов'язаний із за­своєнням кожною особистістю та суспіль­ством в цілому всієї суми раніше здобутого і нагромадженого знання. Його називають навчанням, у суспільне значущому ро­зумінні — освітою. Процес пізнання вивчають те­орія пізнання, логіка, методологія і філо­софія науки, епістемічна психологія, нау­кознавство, соціологія, дидактика тощо.

(П. Йолон)

 





sdamzavas.net - 2019 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...