Главная Обратная связь

Дисциплины:






Формування та сучасні концепції державних режимів

 

В сучасній політичній науці йде пошук нових форм демократії. Французький політик М.Рокар вважає реальність взаємозв`язків між виборними, засобами масової інформації і виборцями – сердцевиною сучасної демократії. В цьому напрямі, на його думку, відбувається становлення нової форми демократії. Її складовими частинами виступають загальне виборне право та вільна інформація. Народ може реалізовувати своє право вибору тільки в умовах вільного розповсюдження інформації. Не випадково, що засоби масової інформації стали називати четвертою владою. Нову форму демократії М.Рокар називає інформаційною демократією.

Канадський проф. М.Бунге пропонує концепцію інтегральної технодемократії. Засоби її досягнення – це освічене володарювання народу в усіх царинах – економічній. культурній, політичній на основі рад експертів. Тобто, відмічає М.Бунге, інтегральна технодемократія є рівність посередництвом кооперативної власності та самоуправління, політичної демократії і технічної експертизи[23; c.69].

В калейдоскопі політичних теорій демократії існує ще й економічна теорія демократії. Вона заснована на образі людини всебічно інформованої, здібної діяти раціонально і добиватися для себе максимальної вигоди. Економічна демократія – це царина ринкових відносин, до якої зводяться політико-владні відносини. Ліберально мислячі теоретики та політики пов`язують разом демократію і ринок. Американський президент Біл Клінтон назвав сучасну західну демократію ринковою демократією.

Таким чином, аналіз сучасних теоретичних концепцій демократії показує різноманітність підходів до визначення демократії. Кожний напрям має концептуально-нормативний характер, тобто характеризує той чи інший вид демократії в ідеалі. Разом з тим, теоретичний розгляд спирається на реальний досвід – емпіричний підхід.

Від розуміння сутності демократії значною мірою залежать реальні шляхи її здійснення. Демократія – це загальнолюдська цінність. Історія вчить, що демократія – благо народу тільки тоді, коли вона відповідає політичній культурі й образу життя людей, має необхідні економічні й соціальні передумови. В іншому випадку - вона перероджується в охлократію – владу натовпу й приводить до хаосу і анархії.

Сучасний стан України з точки зору політичного режиму – це звичайна в рамках авторитаризму плюралізація суспільного життя, яка може бути, а може й не бути початком становлення демократії. На стабільність і зростання демократії впливають дві головні умови – економічний розвиток і політичне керівництво.

Характер еволюції політичного режиму сьогодні залежить, передусім, від конкретних якостей політичної еліти, пріоритетів реорганізації нею системи влади і управління, домінуючих способів балансування взаємовідносин правлячої та опозиційних сил, методів, спрямованості, міри їхньої участі в урегулюванні і розв`язанні криз соціального розвитку. Тому некоректним є як зневажливе ставлення до демократії, так і романтизм найшвидшого переходу до неї. До того ж декретувати демократію за допомоги законів чи конституцій – це чергова міфотворчість[20; c. 76].



Ідеал демократії, що формується, не будучи ототожненим з реаліями, що виникають у процесі його реалізації, нерідко прямо протистоїть їм. Усвідомлюючи ту обставину, що структури ідеалу демократії досить складні та на них діє сильний вплив політичних і соціальних пріоритетів, спробуємо вичленити найбільш важливі компоненти.

Демократія – не самомета, не універсальний засіб вирішення усіх соціальних проблем, її можливості обмежені і умовами соціально-економічного розвитку, і державно-правовими інститутами, і ступенем розвитку прав і свобод громадян. Процес переходу від етатистської до ринкової системи характерний для Співдружності держав і для України. Процес не має історичного прецеденту. Соціалістична спадщина настільки своєрідна, наскільки і не вписується у системи сучасної цивілізації.

По-перше, перехід до демократії від абсолютистсько-олігархічних систем в Західній Європі здійснювався на протязі століття. Створювалися системи цінностей, суспільні та державні інститути. Рух до демократії в Великобританії почався з прийняття Білля про права (1689 р.), в США – з Декларації про незалежність (1766 р.), в Франції – з Декларації прав людини і громадянина (1789 р.). І тільки до середини XX століття в Західній Європі закінчилося утворення демократичних інститутів і структур.

Тоді ж йшло поліпшення матеріального і духовного рівня життя населення, підвищувалася політична та правова культура населення, поширювались права і свободи особи тощо. Перехід до демократії від системи гранично жорсткого тоталітарного режиму в країнах Співдружності здійснюється в умовах розвалу економіки, руйнування господарських структур, інфляції і суперінфляції, падіння рівня життя населення, правової безмежності, корупції, конституційної анархії. Повністю зрозуміло проголошення двоєдиної мети на перехідний період: створити ринкову економіку і демократизувати політичне і соціальне життя.

По-друге, відсутність безпосереднього зв'язку між ринковою економікою і демократичним політичним устроєм ускладнює реалізацію двоєдиної мети. Потрібно констатувати, що складові частини демократичного ідеалу по-різному взаємодіють з логікою ринкового господарства.

Окремі елементи ринкової економіки сприяють-появі та зміцненню демократичних інститутів і структур, немало елементів ринкової економіки виявляють відкритий опір демократизації [24; c. 75].

Звідси виникає усвідомлення необхідності конституційних механізмів, що стримують і обмежують роль ринку в демократичному суспільстві. Держава вже в період демократизації владних інститутів і структур повинна брати на себе турботу про ті соціальні верстви, які виявляються на найнижчих сходинках соціальної системи. Але це можливо лише тоді, коли ринкова система вже буде ефектно функціонувати і створювати умови для економічної стабільності демократичного ладу.

По-третє, процес демократизації при просуванні від тоталітарного режиму допускає вибір одного з двох шляхів: поступової лібералізації політичного режиму при практичних незмінних конституційних правах і свободах особи або перманентного розширення прав громадян при практично незмінних державно-політичних інститутах.

Відбувається диференціація засобів народження демократії. Перманентне розширення політичних прав і свобод громадян – найбільш розповсюджений засіб. Економічна база залишається від попереднього режиму і створює можливість без особливих економічних потрясінь вирішувати насущні завдання, в тому числі, і завдання, проблеми соціального забезпечення. Реформування політичної системи підкріплюється економічною базою політичного режиму, що зникає, а тому здійснюється без істотних соціальних потрясінь.

Еволюція суспільства на шляху демократизації допускає безперервний рух до дедалі більш складних форм соціальних зв'язків: посилюється диференціація та підвищується складність соціальної системи, утворюється широке поле вибору, проявляється багатогранність людської активності.

Демократії потрібно «нарощувати» нові елементи суспільної системи в економіці, політиці і культурі. Складність і суперечливість процесу демократизації безсумнівні. Сучасне політичне життя демонструє приклади химерного симбіозу тоталітаризму і демократії. Демократія нібито дарується владою, ще не стала органічною потребою суспільства. Характерна ознака демократії – її постійна незавершеність. Чим більш розвинуті демократичні інститути, тим гостріше проявляється невдоволеність мас їх віддаленістю від ідеалу.

По-четверте, щоб демократія ефектно функціонувала, необхідно дотримуватись деяких умов:

• повинен бути критерій, за яким можна оцінювати протилежні ідеї;

• повинно бути загальне бажання людей дотримуватись узвичаєного критерію.

Все це забезпечується інститутом голосування, що гарантується конституцією і вірою в демократію як засіб життя цивілізованого людства. Для існування демократії повинна бути її результативність в реалізації економічних, політичних і духовно-моральних проблем. Але ефективність демократії залежить не від указів, що спускаються згори, а від творчої ініціативи індивідів. Тому наслідки демократичних перетворень часто-густо непередбачувані. Багато залежить від суб'єктивного фактора.

Здійснювана в Україні стрибкоподібна демократизація ініціюється згори, і активні соціальні перетворення нерідко змінюються періодами застою, відкочуванням від уже досягнутого. Результативність демократизації суспільного життя України нерідко паліативна і в будь-який момент може бути перекреслена вольовими рішеннями владних структур.

Ідеальний же тип демократизації, характерний для США і країн Західної Європи, відрізняється збалансованістю, органічним протіканням процесу, відсутністю значних соціальних потрясінь, нічим не обґрунтованих руйнувань соціальних інститутів і мирним вирішенням конфліктів, що виникають.

Україна, переживаючи глибоку економічну кризу і здійснюючи демократизацію, все-таки розпочала будівництво громадського суспільства, що має тиск на формування і розвиток нових владних структур. Утвердження демократичного ідеалу в свідомості громадян України, псино, стане ослабленням соціальної напруги і стабілізації процесу демократизації[26; c. 99].

 

В сучасній політичній науці йде пошук нових форм демократії. Французький політик М.Рокар вважає реальність взаємозв`язків між виборними, засобами масової інформації і виборцями – сердцевиною сучасної демократії. В цьому напрямі, на його думку, відбувається становлення нової форми демократії. Її складовими частинами виступають загальне виборне право та вільна інформація. Народ може реалізовувати своє право вибору тільки в умовах вільного розповсюдження інформації. Не випадково, що засоби масової інформації стали називати четвертою владою. Нову форму демократії М.Рокар називає інформаційною демократією.

Канадський проф. М.Бунге пропонує концепцію інтегральної технодемократії. Засоби її досягнення – це освічене володарювання народу в усіх царинах – економічній. культурній, політичній на основі рад експертів. Тобто, відмічає М.Бунге, інтегральна технодемократія є рівність посередництвом кооперативної власності та самоуправління, політичної демократії і технічної експертизи[23; c.69].

В калейдоскопі політичних теорій демократії існує ще й економічна теорія демократії. Вона заснована на образі людини всебічно інформованої, здібної діяти раціонально і добиватися для себе максимальної вигоди. Економічна демократія – це царина ринкових відносин, до якої зводяться політико-владні відносини. Ліберально мислячі теоретики та політики пов`язують разом демократію і ринок. Американський президент Біл Клінтон назвав сучасну західну демократію ринковою демократією.

Таким чином, аналіз сучасних теоретичних концепцій демократії показує різноманітність підходів до визначення демократії. Кожний напрям має концептуально-нормативний характер, тобто характеризує той чи інший вид демократії в ідеалі. Разом з тим, теоретичний розгляд спирається на реальний досвід – емпіричний підхід.

Від розуміння сутності демократії значною мірою залежать реальні шляхи її здійснення. Демократія – це загальнолюдська цінність. Історія вчить, що демократія – благо народу тільки тоді, коли вона відповідає політичній культурі й образу життя людей, має необхідні економічні й соціальні передумови. В іншому випадку - вона перероджується в охлократію – владу натовпу й приводить до хаосу і анархії.

Сучасний стан України з точки зору політичного режиму – це звичайна в рамках авторитаризму плюралізація суспільного життя, яка може бути, а може й не бути початком становлення демократії. На стабільність і зростання демократії впливають дві головні умови – економічний розвиток і політичне керівництво.

Характер еволюції політичного режиму сьогодні залежить, передусім, від конкретних якостей політичної еліти, пріоритетів реорганізації нею системи влади і управління, домінуючих способів балансування взаємовідносин правлячої та опозиційних сил, методів, спрямованості, міри їхньої участі в урегулюванні і розв`язанні криз соціального розвитку. Тому некоректним є як зневажливе ставлення до демократії, так і романтизм найшвидшого переходу до неї. До того ж декретувати демократію за допомоги законів чи конституцій – це чергова міфотворчість[20; c. 76].

 

 

Висновки

Отже, головною силою, що гарантує законність і збереження демократичних норм і цінностей, є міцна державна влада. Поширене в масовій свідомості уявлення про те, що за демократії держава слабша, ніж за тоталітаризму чи авторитаризму, не лише хибне, а й небезпечне. Адже без твердої та ефективної державної влади суспільство не зуміє забезпечити правопорядок, домогтися виконання законів усіма громадянами, захистити їх від сваволі.

Демократія при цьому припускає з боку влади рішучі дії, застосування законного примусу до злочинців, екстремістів та інших елементів, які загрожують суспільству. У разі виникнення особливо гострих соціально-економічних або політичних ситуацій держава може, залишаючись у межах законності, піти на тимчасове обмеження окремих демократичних норм.

Демократизація суспільства вимагає такої політики, яка забезпечила б розумний компроміс між зростанням політичної активності людей, з одного боку, і збереження порядку, дотриманням законності, виключенням насильства під час розв’язання виниклих конфліктів – з іншого.

Для цього необхідно також, щоб громадяни, всі суб’єкти політичної діяльності вчилися жити в умовах демократії. Лише тоді процес демократизації забезпечить формування правової держави і громадянського суспільства. Будь-які спроби стримати демократію або вдатися до її імітації означатимуть гальмування суспільного прогресу.

Демократія – це форма державно-політичного устрою суспільства, яка ґрунтується на визнанні народу джерелом і носієм влади, на прагненні забезпечити справедливість, рівність, добробут усього населення певної країни.

Демократичному режиму як одному з величезних завоювань світової цивілізації притаманні широка соціальна база державної влади та відповідні методи її здійснення: що ширше його соціальна база, то демократичнішим він є. У розвинених демократичних державах ця база — весь народ, але, так чи інакше, за умов демократичного режиму влада завжди підтримується більшістю населення. Легітимною влада стає внаслідок делегування її від одного суб'єкта – народу – іншому суб'єкту – державі. Шляхом виборів народний суверенітет перетворюється на суверенітет держави, обмежений лише необхідністю дотримуватися основних прав людини.

У сучасному розумінні демократичний режим базується на додержанні й гарантованому захисті невід'ємних прав людини, на участі населення у формуванні й діяльності державних органів, прямої його участі у вирішенні державних справ. Демократичний режим характеризується економічною, політичною та ідеологічною різноманітністю, не допускає монополізації в будь-якій з цих сфер.

Особливо слід підкреслити, що найважливішою рисою демократичного режиму є те, що він характеризується одночасно як режим законності. Жодні зміни державного керівництва не дозволяють відмовитися від цього режиму, відхилитися від дотримання чинного, правового за змістом, законодавства.

Сучасний стан України з точки зору політичного режиму – це звичайна в рамках авторитаризму плюралізація суспільного життя, яка може бути, а може й не бути початком становлення демократії. На стабільність і зростання демократії впливають дві головні умови – економічний розвиток і політичне керівництво. Характер еволюції політичного режиму сьогодні залежить, передусім, від конкретних якостей політичної еліти, пріоритетів реорганізації нею системи влади і управління, домінуючих способів балансування взаємовідносин правлячої та опозиційних сил, методів, спрямованості, міри їхньої участі в урегулюванні і розв`язанні криз соціального розвитку. Тому некоректним є як зневажливе ставлення до демократії, так і романтизм найшвидшого переходу до неї. До того ж декретувати демократію за допомоги законів чи конституцій – це чергова міфотворчість.

Таким чином, аналіз сучасних теоретичних концепцій демократії показує різноманітність підходів до визначення демократії. Кожний напрям має концептуально-нормативний характер, тобто характеризує той чи інший вид демократії в ідеалі. Разом з тим, теоретичний розгляд спирається на реальний досвід – емпіричний підхід.

Від розуміння сутності демократії значною мірою залежать реальні шляхи її здійснення. Демократія – це загальнолюдська цінність. Історія вчить, що демократія – благо народу тільки тоді, коли вона відповідає політичній культурі й образу життя людей, має необхідні економічні й соціальні передумови. В іншому випадку – вона перероджується в охлократію – владу натовпу – й приводить до хаосу і анархії.

Сучасний стан України з точки зору політичного режиму – це звичайна в рамках авторитаризму плюралізація суспільного життя, яка може бути, а може й не бути початком становлення демократії. На стабільність і зростання демократії впливають дві головні умови – економічний розвиток і політичне керівництво.

 

 





sdamzavas.net - 2017 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...