Главная Обратная связь

Дисциплины:






ТАРИФНА СИСТЕМА ОПЛАТИ ПРАЦІ



Оплата праці − чи не найважливіша категорія у системі умов праці. У ній, як ні в якій іншій сфері, відбиваються усі суперечності суспільства, усі досягнення і прорахунки. З'ясування поняття оплати праці, її сутності, джерел та функцій завжди перебувало у центрі уваги як економістів, так і правників, адже вона є економічною і юридичною категоріями одночасно. Загалом оплата праці може бути визначена як винагорода, що виплачується працівнику за використання його праці. Однак економістів більше цікавить матеріальний зміст оплати праці. Для юристів важливим є розкриття у цій категорії конкретних прав і обов'язків учасників правовідносин, тобто виявлення правової форми оплати праці. Проте поняття оплати праці як економічної і правової категорії характеризують різні сторони одного і того ж складного суспільного явища.

З позицій роботодавця оплата праці є платою за робочу силу і складає одну із основних статей витрат у собівартості товарів та послуг, що надаються.

Для працівника оплата праці –це основна частина його особистого доходу, засіб відтворення робочої сили і поліпшення рівня благополуччя самого працівника та його сім'ї. Розрізняють номінальну і реальну заробітну плату. Номінальна заробітна плата –це сума грошей, отриманих за встановлений період часу (переважно за місяць). Реальна заробітна плата – це кількість товарів та послуг, які можна придбати за номінальну заробітну плату, або як її ще називають «купівельна спроможність» номінальної заробітної плати. Реальна заробітна плата залежить від розміру номінальної заробітної плати і цін на товари та послуги, що надаються.

На відміну від економічної категорії правове поняття оплати праці є складовою частиною змісту трудових правовідносин. Оплата праці є однією з найважливіших категорій в системі умов праці.[13;с.156] Відповідно до Конституції України від 28.06.1996№254к/96-ВР (ст.43) «кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.»[1]

Правове визначення оплати праці подається у ст. 1 Конвенції МОП № 95 «Про охорону заробітної плати». Тут «заробітна плата означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити, на підставі письмового або усного договору про наймання послуг, працівникові за працю, яку виконано, чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано, чи має бути надано.»[4]

За вітчизняним законодавством ст. 1 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 «заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівнику за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.»[3] Ст.94 КЗпП додає важливе доповнення до цього визначення, згідно з яким зарплата«максимальним розміром не обмежується».[2]



Згідно зі ст.6 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 основою організації оплати праці є тарифна система, яка дістала свою назву від слова «тариф», під яким треба розуміти початковий розмір оплати праці певного виду, характеру, кваліфікації. При цьому тарифна система оплати праці використовується для розподілу робіт залежно від їх складності, а працівників – залежно від їх кваліфікації та за розрядами тарифної сітки. Вона є основою формування та диференціації розмірів заробітної плати.»[7;с. 371]

Структура заробітної плати визначена в ст.2 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 і складається з трьох частин: основна заробітна плата, додаткова та інші заохочувальні і компенсаційні виплати.

Основою організації оплати праці є тарифна система оплати праці. Тарифна система являє собою сукупність нормативів, що регулюють основну частину заробітної плати робітників і службовців. Тарифна система використовується для диференціації розмірів заробітної плати працівників залежно від їхньої кваліфікації, відповідальності, умов праці (тобто її шкідливості, важкості, інтенсивності, привабливості тощо), її кількості та результатів. З допомогою тарифної системи установлюються співвідношення між низько і високооплачуваними категоріями трудящих.

Основними елементами тарифної системи є такі: тарифні ставки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники).

Тарифні ставки (погодинні, денні, місячні) виражають розмір оплати праці на різних видах робіт за одиницю часу (година, день, місяць) залежно від кваліфікаційного розряду працівника. Тарифна сітка - шкала (схема), за допомогою якої визнача­ються співвідношення в оплаті праці працівників залежно від складності роботи та їх кваліфікації, тобто забезпечується більш висока оплата праці за складнішу роботу. Схема посадових окладів – це перелік посад та відповідних ним посадових окладів, які здебільшого визначаються у вигляді верхньої та нижньої межі посадового окладу за кожною посадою. Тарифно-кваліфікаційні довідники (ТКД) являють собою сис­тематизовані переліки робіт і професій, що використовуються на виробництві.

У декреті КМУ «Про оплату праці» визначається, що при тарифній системі діють дві форми оплати праці працівників –відрядна і почасова. Почасова система може мати три підвиди: погодинна, поден­на, помісячна – праця оплачується за фактично відпрацьований час. Відрядна система також має декілька різновидів: пряма від­рядна,непряма відрядна і відрядно-прогресивна. Тарифна система є основою державного регулювання заробітної плати. За її допомогою встановлюється можливість оцінити працю кожного працівника, співставити, порівняти конкретні види праці та встановити пропорції в їх оплаті.»[5]

«Порядок та умови застосування тарифної системи оплати праці на підприємствах регулюються ст. 6 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995, статтями 96–98 Кодексу законів про працю України, генеральною, галузевими (регіональними) угодами та колективним договором підприємства, установи, організації.

Головними функціями тарифної системи оплати праці є: визначення мінімального гарантованого рівня оплати праці робітників; забезпечення обґрунтованої диференціації в межах встановлених мінімальних гарантій розмірів оплати праці залежно від кваліфікації та складності виконуваних робіт; стимулювання підвищення кваліфікації робітників та індивідуальних результатів їх праці. Варто також сказати, що деякі вчені називають тарифну систему об'єднувальною, невід'ємною основою обох (погодинної і відрядної) систем оплати праці.»[7;c. 372]





sdamzavas.net - 2017 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...