Главная Обратная связь

Дисциплины:






Декорирование в керамике



Орнамент - способ украшения керамики. Приемы художественной обработки керамических изделий в большой мере обусловлены особенностями материала, свойством глины. Таковыми являются роспись ручным способом, гравировка, сграффито, фляндровка, “мрамор”, лепка, лощение, резерваж и другие. Различают следующие виды орнаментов:

Волнистый орнамент - способ лощения керамики, при котором вся поверхность сосуда выглядит волнистой, в некоторых случаях приближаясь к желобкам. В русской литературе термин обозначает волнистые линии, нанесенные на поверхность сосуда острым предметом до обжига.

Выемчатый орнамент - на мягкой поверхности сосуда до обжига вырезают полоски или узоры. Образовавшиеся полоски часто заполнялись белой пастой, выделявшейся на темной поверхности сосуда.

Декалькомания (деколь) представляет собой одно или многокрасочный рисунок, наносимый с помощью переводной картинки. Различают деколь обычную и сдвижную, или шелкотрафаретную. Обычная деколь едва ощущается рукой, рисунок чуть матовый с тонкой деталировкой, переходами одного тона в другой. Сдвижная деколь имеет более толстый слой краски, насыщенный цвет, однако число красок в рисунке ограничено, переходы тонов, как правило, отсутствуют. Разработаны комбинированные и золотосодержащие деколи.

Живопись - выполняется вручную кистью или пером красками, золотом, люстрами и их комбинацией. Рисунок сочный, яркий со следами работы кистью. Иногда рисунок наносят по мастике. По рисунку матовым золотом может выполняться гравировка (цировка). выполняется вручную кистью или пером красками, золотом, люстрами и их комбинацией. Рисунок сочный, яркий со следами работы кистью. Иногда рисунок наносят по мастике. По рисунку матовым золотом может выполняться гравировка (цировка). Рисунки в зависимости от расположения (композиции) подразделяют на сплошные, бортовые, раскидные и букетом. Сплошной рисунок покрывает всю внешнюю поверхность или борт изделий, бортовой – расположен непрерывной полосой по борту, низу или посередине изделия, раскидной – это пять и более не связанных друг с другом лепков или рисунков; букетом – до трех рисунков включительно. Разделки выполненные надлазурными красками, закрепляют в муфельном обжигу.
Инкрустация - способ декорирования - несквозное вырезание узоров на поверхности, которые заполняют окрашенными массами, ангобами, глазурями.

Каннелюры - орнамент из широких насечек или желобков.

Кракелюр - (франц. craquelure), трещина красочного слоя в произведениях масляной живописи.

Негативная роспись - техника орнаментации керамики, применявшаяся во многих районах Америки. Рисунок наносился на поверхность сосуда при помощи воска или глины, затем сосуд окуривался или погружался в черную краску, которая не могла проникнуть через защитный слой. Когда воск или глина удалялись, рисунок получал первоначальный цвет на черном фоне. Аналогичный метод окрашивания с применением воска мог использоваться и для тканей.



"Мраморизация" - способ декоративной отделки применялся на Руси в Х—XII веках и сохранился до наших дней. Основан он на свободном растекании цветных ангобов по поверхности керамического изделия. Наиболее живописным рисунок узора получается в том случае, когда роспись ведется по сырому ангобному грунту. На поверхность изделия наносят толстым слоем всевозможные полосы, капли, кляксы, которые начинают тут же стекать по влажному фону вниз. Гончар берет изделие в обе руки и, медленно поворачивая, наклоняет его то в одну сторону, то в другую. Иногда изделие слегка встряхивают, переплетаясь и сливаясь, потеки ангобов образуют сложный рисунок, чём-то напоминающий текстуру мрамора, отсюда и название этого способа декорирования.

Отводка - вид декорирования росписью, при котором на изделие, имеющее форму тела вращения, при помощи турнетки наносят узор в виде узких лент, орнаментов и т.п. Декорируют керамические изделия посредством окрашивания массы в розовый, голубой, зеленый цвета, нанесение декоративных глазурей (цветных, «кракле», кристаллических, матовых и др.), рельефными и углубленными рисунками, но чаще всего раскрашиванием. На фаянсовые изделия наносят также буфетную ленту шириной 12-16 и 32 мм, на фарфоровые изделия с вырезным краем – ленту с завалом, захватывающую вырезной край. Эти разделки применяют самостоятельно или в комбинации с другими.

Пастилаж - в грушу или пластмассовый флакон набирают ангоб и, ориентируясь на линии вспомогательного рисунка, наносят на поверхность изделия. Там, где требуется провести тонкую линию, на грушу нажимают лишь слегка, там же, где линия должна быть толще, нажим усиливают. Самые тонкие линии узора выполняются пипеткой.

Печать - графический однокрасочный рисунок, перенесенный с гравированной доски или вала на папиросную бумагу или резиновую мембрану, а с них на изделие. Рисунок может быть дополнительно раскрашен вручную одной, двумя или более красками. Внешние признаки: – тонкий одноцветный контур, следы ручной раскраски.

Разделка рельефа – это разрисовка всех деталей рельефа краской или золотом.

Рисунки - в зависимости от расположения (композиции) подразделяют на сплошные, бортовые, раскидные и букетом. Сплошной рисунок покрывает всю внешнюю поверхность или борт изделий, бортовой – расположен непрерывной полосой по борту, низу или посередине изделия, раскидной – это пять и более не связанных друг с другом лепков или рисунков; букетом – до трех рисунков включительно. Разделки выполненные надлазурными красками, закрепляют в муфельном обжигу.

Романский орнамент - декоративный мотив в металлических изделиях и керамике, состоит из рядов каплевидных выпуклин, расходящихся от основания сосуда. Такой орнамент может покрывать нижнюю часть сосуда или вс. Поверхность, придавая ему вид очищенного апельсина. Иногда аналогичный эффект получают простыми вертикальными нарезками или желобками.

Роспись - наиболее широко применяемый способ художественной обработки. Расписывают ангобом - тонкорастертой жидкой глиной, белой или с примесью красителей. Рисунок ангобом наносят только на сырой черепок (19-20 % влажности). Пересушенное изделие расписывать нельзя, так как ангоб при сушке и обжиге опадает. При нанесении ангоба на очень влажное изделие (с влагосодержанием 27-34 %) вводится большое количество воды и в результате изделие может утратить форму. Залитое ангобом изделие расписывают с помощью пипетки.

Свастика - крест, лучи которого согнуты под прямым углом в одном направлении. Свастика широко распространена как мотив орнамента, иногда имевший значение символа (возможно, символ солнца). Встречается во многих культурах, в частности, Греции.

Фотокерамика – фотография, воспроизведенная на изделии, часто в медальоне – круглом, овальном или ином обрамлении.

3. Керамика та її художні можливості.

Изделия из обожженной глины представляют ши­роко распространенный и очень древний вид народ­ного ремесла. В нем используют легко доступный природный материал. Различного назначе­ния посуда - кувшины, миски, тарелки, фляги, горш­ки, а также игрушки являются наиболее типичными изделиями народного производства.

Понятие «художественная керамика» включает все разновидности изделий, выполняемых из глины. В зависимости от ос­новного исходного сырья и дополнительных компонен­тов получают терракоту, майолику, фаянс, фарфор, имеющие отличия по внешнему виду и по способам декорирования. Терракота имеет светлый красно-коричневый цвет обожженной глины, которую не покрывают гла­зурями. Она легко воспринимает влагу, поэтому при­меняется в основном для декоративных изделий.

Майолика имеет естественный цвет обожжен­ной глины и пористый черепок. Для использования майоликовых изделий в утилитарных целях их по­верхность покрывают глазурями и цветными эмаля­ми, что позволяет сделать черепок водонепроницае­мым. Декорирование майолики обогащается нанесе­нием ангоба-беложгущейся глины в виде очень тонкого слоя. На его фоне глазури и цветные эмали приобретают повышенную звучность. Это недорогой вид художественной керамики.

Фаянс в отличие от майолики имеет более тон­кий черепок, преимущественно белого цвета, а его пористость в значительной степени ликвидируется про­зрачными глазурями. Фарфор представляет собой наиболее совершен­ный вид художественной керамики. Белизна, механическая прочность, стойкость к химическому и температурному воздейст­вию обеспечили широкие возможности при­менения в производстве изделий технического назна­чения, посуды, скульптуры и других художественных произведений. Каолин, глина, полевой шпат, кварц - непремен­ные компоненты сырьевой массы - дают в резуль­тате обжига тонкий, прозрачный черепок. Ювелирная проработка конструктивных и декоративных деталей в сочетании с изысканной росписью ставит фарфоро­вые изделия в один ряд с наиболее ценными произве­дениями декоративно-прикладного искусства.

Способы изготовления художественной керамики в ис­тории развития этих изделий претерпели некоторые изменения. Ручная лепка сосудов сохранилась в некоторых райо­нах нашей страны до сих пор. Но стремление усовершенствовать труд и добить­ся идеально собранной формы сосуда привело к ис­пользованию гончарного станка с кругом, на котором вытягивается из куска сырой глины подчиненный принципу симметрии предмет. Последующие измене­ния в гончарном станке касались переходов от враще­ния круга рукой к ножному приводу, а затем и к элек­тромеханическому движению. Принцип его работы сохранился до настоящего времени.

На современном производстве гон­чарный станок заметно вытеснен литьем в гипсовые разъемные формы. Жидкую глиняную массу - шли­кер - заливают в форму, влага впитывается гипсом, а на стенках формы как бы отпечатывается будущий сосуд. Излишки шликера заблаговременно выливают, оставляя лишь небольшой слой массы. Полученный полуфабрикат проходит дополнительную подработку: прикрепление ручки и носика, если это чайник; за­чистка швов от литья; декорирование процарапывани­ем; заглаживание поверхности - лощение и т.д. Все эти операции выполняют по сырому черепку. По за­вершении их изделие подсушивают. Потом художественная керамика прохо­дит обжиг.

В декорировании этих изделий чаще все­го используют роспись. Этот вид украшения имеет разнообразные приемы. Декорирование ангобами - тонкорастертой белой или с примесью красителей жидкой глины - связано как с покрытием поверхно­сти целиком или частично, так и с нанесением узора на необожженный сосуд пипеткой, рожком или гру­шей. Ангоб при этом впитывается в черепок не пол­ностью, сохраняя рельефность орнамента художественной керамики. В число декорирующих материалов вхо­дят прозрачные (бесцветные и цветные) и непрозрач­ные глазури. Для народных гончарных изделий ха­рактерно своеобразное применение прозрачных глазу­рей в виде частичного покрытия изделия, что создает игру матовой и блестящей поверхности.

Свободные поливы цветными непрозрачными глазурями - эма­лями - издавна использовались для создания живо­писных эффектов. Основной цвет черепка был при­крыт эмалями, в то время как прозрачные бесцветные глазури подчеркивали естественный цвет глины. Глазурованные изделия с росписью обжигают, как правило, в два-три приема. Первый, утильный обжиг придает изделию прочность, обеспе­чивает твердость черепка. Второй обжиг проводят как окончательный, закрепляющий роспись и глазурь (при подглазурной росписи). Если же выполняют надглазурную роспись, то обжиг делают трижды (утильный, поливной и закрепляющий надглазурные краски). Подглазурная роспись требует более высокой темпе­ратуры обжига, поэтому ее палитра более сдержанна. В надглазурной росписи цветовой спектр шире, так как температура обжига художественной керамики не превышает 700 °С.

Некоторым особняком в данном искусстве стоят центры, где создают глиняную игрушку. Ее лепят вручную и расписывают свободно, сочиняя каждый раз новые варианты. Во многих центрах роспись про­изводится клеевыми красками и связана с технологи­ей, не требующей обжига (подсушивание и обжиг по­луфабриката не исключены). Лишь в отдельных про­мыслах игрушку выполняют параллельно с посудой, по той же технологии с глазурованием и обжигом Данные виды художественной керамики можно встретить во многих областях России. В центрах народного искус­ства, имеющих глубокие исторические традиции, игрушка сохраняет мотивы и образы, которые связаны с культовыми обрядами, олицетворяют силы природы. Поэтому в них повторяются изображения жен­ской фигуры (образ матери-природы), коня, оленя, птицы. Будучи символами важных для человека яв­лений, скульптурные изображения имеют обобщен­ный полуфантастический характер.

 

 

5. Види ДПМ України. І художня праця в школі.

Декоративно-прикладне мистецтво - предметно-духовний світ людини - включає в себе численні види художньої практики. Це плетіння і ткання, розпис і вишивка, різьблення і виточування тощо. Одні види - кераміка, обробка кістки і каменю, плетіння - виникли на зорі людської цивілізації, інші - молоді: мереживо, гобелен, вироби з бісеру, витинанки з паперу.

Ткацтво - один з найдавніших і найважливіших елементів національної культури України. Художнє ткацтво - це ручне або машинне виготовлення тканин на ткацькому верстаті. Ткацьке виробництво об'єднує підготовку сировини, прядіння ниток, виготовлення з них тканин і заключну обробку: вибілювання, фарбування, ворсування, вибивання тощо.

Вишивка - найпоширеніший вид народного декоративно-прикладного мистецтва, орнаментальне або сюжетне зображення на тканинах, шкірі, виконане різними ручними або машинними швами. Дивовижне багатство художньо-емоційних рішень української народної вишивки зумовлене різнотиповістю матеріалів, технік виконання орнаментів, композицій, колориту, які мають численні локальні особливості. Художнє обдарування українського народу, вершини його мистецького хисту в повну силу виявлені у вишитих творах. Немає меж розмаїттю їхніх художньо-виражальних засобів.

В'язання- популярний вид українського домашнього заняття, який полягає в виготовленні суцільного полотна або окремих виробів переплітанням нитки у вигляді петель.

Мереживо - один із популярних видів народного декоративного мистецтва; ажурні. Сітчасті, декоративні вироби з лляних, шовкових, бавовняних, металевих та інших ниток. Мереживо виготовляється для оздоблення одягу, прикрашення тканин інтер'єрного призначення.

Вибійка, розпис (вибиванка, набіка, друкованиця, мальованка, димка, синильниця) - це тканини з візерунками, нанесеними за допомогою різьблених дощок (форм, печатко, стемпів); декорування тканин, коли орнамент утворюється не в процесі ткання, а наноситься на готову тканину, друкується. Дослідники вибійники часто називають її народною графікою. Відмінність назв обгрунтовується різними техніками вибивання узорів, періодами виготовлення та побутування в окремих регіонах України.

Писанкарство. Розпис писанок має стародавнє язичницьке коріння, характеризується вишуканими символічними орнаментальними мотивами, геометричними, рослинними, антропоморфними, які чітко підпорядковуються сферичній формі яйця.

Витинанка.Українські народні паперові витинанки як прикраси сільських хат з'являються в середині ХІХ ст. Орнамент традиційних витинанок - це геометричний і рослинний, трапляються також антропоморфний та зооморфічні фігурки.

Національна державна комплексна програма естетичного виховання “рекомендує широко і повсякчасно звертатися до народного мистецтва: включати до шкільних програм твори народної творчості, національного мистецтва, використовувати їх у викладанні музики і хорового співу, на уроках образотворчого мистецтва, історії та праці. Значної уваги заслуговує знайомство з народною творчістю, національним мистецтвом в позакласній і позашкільній роботі, на заняттях гуртків і факультативів. Доцільно широко знайомити дітей з мистецтвом інших народів, а також з класичним світовим надбанням. Пізнання гармонії і краси рідної природи, світу, що нас оточує, науки, фізичної досконалості має стати важливою складовою естетико-виховного процесу в школі. Необхідно розробити методику поглиблення естетичного аспекту у викладанні всіх шкільних предметів.

Декоративно-прикладне мистецтво – це найдоступніша дитині форма духовності, це перший етап оволодіння нею художнім стилем бачення. Декоративно-прикладне мистецтво притаманне культурі різних народностей, у ньому втілюється душа етносу, воно оточує людину в повсякденному житті й у свята. Тому саме декоративне мистецтво є найбільш близьким кожній людині і може стати основою художнього розвитку особистості, оскільки, з одного боку, в ньому відбито минуле, а з іншого – в народному мистецтві упродовж століть були вироблені творчі методи, які складають основу розвитку сучасної народної творчості. Народне мистецтво відбиває об’єктивну суспільну потребу в етичному осмисленні середовища, яке нас оточує, заради задоволення запитів людини, є могутнім стимулом її розвитку.

На думку І.Ю.Кабиша, саме малюнок первісних художників є передумовою появи образотворчого мистецтва, “яким художник намагався задовольнити свою потребу у відображенні навколишньої дійсності, як він розумів і відчував її”

Малюнки первісних художників, різьблене прикрашання предметів побуту, знарядь – усе це свідчить про те, що люди хотіли бачити той або інший предмет не тільки зручним, а й гарним. Під час відвідин історичного музею, де зібрані ужиткові речі людей далекого минулого, ми допомагаємо учням відшукати у цих пам’ятках матеріальної культури елементи художності, пропонуємо з’ясувати необхідність декорування певного предмета. Речі, виконані людиною у глибоку давнину немовби, освітлюють далеке минуле образотворчого мистецтва. Розглядаючи їх, учні збагнуть, що краса була потрібна ще в ті давноминулі епохи.
У доступній формі пояснюємо дітям, яке значення має образотворче мистецтво у суспільстві, як воно впливає на формування світогляду в умовах різних соціально-економічних формацій.

Позитивною особливістю цього мистецтва є залучення молоді до прекрасного через різноманітні форми, які органічно вплітаються в повсякденне життя, побут, одяг, житло родини – розмальовані декоративні тарілки, різьблені з дерева речі, художні вироби з глини (глечики, миски, макітри, малі форми скульптури, кахлі), прикраси одягу, різні види тканини. Правильно роблять ті батьки, які у спадок своїм дітям передають знання, вміння і навички з художнього килимарства і ткацтва, кераміки, настінного розпису, художньої обробки дерева, скла і металу, вишивки. Завдяки народно-декоративному мистецтву здійснюється зв’язок поколінь, а через задоволення художніх потреб реалізується соціальне призначення мистецтва. Цінність будь-якого мистецтва, зокрема і народного, визначається багатством засобів, за допомогою яких втілюються певні ідеї. У цілому саме у співвідношенні мистецтва з життям виявляється його естетична цінність як могутнього засобу освоєння і перебудови світу. Тому звернення до національного є на сьогодні одним із головних засобів нашого самозбереження.

Так, в Україні є чудова традиція: дівчина змалку вчиться вишивати. Мистецтво вишивання вона переймає від матері чи старшої сестри. Бувають випадки, коли вишиванню вчаться навіть хлопці. Вишиваними узорами прикрашають одяг, подушки, серветки, килими та інші побутові речі. Дівчина вишиває милому сорочку, хусточку, весільні рушники. Власними руками виготовлений і оздоблений вишивкою одяг завжди викликав загальне схвалення як свідчення працьовитості й художнього смаку. Цю традицію знає увесь світ.

Часто діти люблять малювати. Потяг до малювання в них виявляється дуже рано і його слід підтримувати.

Перші малюнки дітей здебільшого бувають одноманітні, смішні й незграбні. Це зрозуміло. Однак головне тут – не результат, а велика естетична насолода, трудове натхнення та муки творчості, які переживають маленькі художники. Та й, по правді кажучи, малятко з олівчиком у руках не стільки вправляється в малюванні, скільки вчиться бачити й сприймати красу навколишнього світу. Тому навіть найнезграбніший дитячий малюнок – це своєрідна дитяча художня творчість, дуже часто оригінальна й хвилююча, що викликає радісне переживання не тільки у дітей, а й у дорослих.

“З глибокою зацікавленістю сприймають діти й твори образотворчого мистецтва, – стверджує М.Г.Стельмахович, – художні картини, які висять у них вдома на стіні й змалку міцно вкарбовуються у пам’ять на все життя. Художню картину народна педагогіка зараховує до найактивніших засобів прилучення молоді до прекрасного”.

Перед школою, як перед державно-громадською установою, стоять основні завдання – формування національної свідомості, любові до рідної землі, свого народу; бажання працювати задля розквіту держави, готовності її захищати; забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, жінки-матері, культури та історії рідного народу. Тому навчання та виховання в сучасній школі має будуватися на основі наукової методології й орієнтуватися на загальнолюдські моральні цінності та національні традиції. Щоб українська школа стала справді національною, вона мусить базуватися на традиціях української етнопедагогіки, на українській системі виховання. Важливо зазначити, що виникаючи із життєвої виховної практики народу, етнопедагогіка сприяє реалізації принципу зв’язку школи з життям. Водночас раціональне використання народних засобів забезпечує наступність між дошкільним та шкільним вихованням”.

Вдале використання народної творчості на уроках чи в позакласній роботі оптимізує працю вчителя. Зустріч учнів у школі зі звичним і добре відомим для них засобом народного виховання завжди радісна, цікава й приємна. Вона збуджує позитивні емоції, робить малодоступне простим, близьким і зрозумілим, активізує творче мислення учнів, збагачує їх духовно. Нарешті, знання етнопедагогіки з її багатющими традиціями є важливим показником педагогічної майстерності вчителя.

Використання декоративно-прикладного мистецтва в навчальному процесі суттєвий вклад у формування морально-естетичного світогляду молодших школярів. Декоративно-прикладне мистецтво становить собою величезний досвід розвитку народу та його культури, формує глибоку повагу до джерел, розвиває патріотичні почуття і переконання як результат розуміння своєї належності до нації. Так, Г.Я.Майборода, досліджуючи потенціал національних обрядів у системі формування морально-духовних цінностей особистості, визначає низку функцій, що впливають на світогляд людини.

Пізнавально-світоглядна функція – життя повсякчас змінюється, а обряди виступають як етапи шляху, які дають їй можливість осмислити й оцінити пройдене, спланувати майбутнє. Ці події грунтуються на циклічних процесах, які відбуваються у природі, житті людини, суспільстві.

Естетична функція допомагає пізнавати та сприймати довкілля за законами краси, що дають насолоду людині. Саме естетизм народного мистецтва характерний для української ментальності. Різнобарвність, яскравість притаманні Різдвяним, Великодним, купальським та іншим обрядам. Краса людей виявляється в оспівуванні їхньої гідності, працьовитості, духовній величі.

Моральна функція дає можливість новим поколінням зрозуміти історію, сенс і мету життя, реалізувати інтереси, які співвідносяться з діяльністю, спрямованою на задоволення духовних запитів. Ідеї духовності, моральні норми завдяки образній формі обрядів краще усвідомлюються їх учасниками та присутніми, глибоко співпереживаються ними.

Такі ж функції притаманні не тільки обрядам, але й творам народного декоративного мистецтва, оскільки останні, як правило, завжди входили в обряди як невід’ємна частина.

Педагоги чітко усвідомлюють, що художню культуру не можна розглядати тільки як усвідомленість в галузі мистецтва: вона визначається впливом емоційної чутливості на художні та естетичні уявлення, якісним ставленням до них, готовністю активно захищати, збагачувати, зберігати, примножувати прекрасне власною працею в процесі створення творів мистецтва.

 

6. Українська витинанка як вид ДПМ.

Назва витинанкапоходить від українського слова витинати, вирізувати. Це вид давнього слов’янського, зокрема Українського, народного декоративного мистецтва предметом якого є творення сюжетних та орнаментальних прикрас житла — ажурних, силуетних тощо.

Виготовляються витинанки за допомогою ножиць, ножа, сокирки тощо, а матеріалом для них є папір (білий або кольоровий), дерево, рослинні заготовки.

Коли у середині ХІХ століття папір стає досить дешевим, прикраса-витинанка надовго входить у побут міщан та селян. Її можна було бачити у хатах на вікнах, стінах, сволоках, на печі. Іноді вона замінювала собою настінні розписи. Згодом витинанка стала стала популярною прикрасою українського житла. Перед релігійними чи світськими святами виготовлялися також спеціальні витинанки.

Витинанки кінця XIX — початку XX століття вирізняються високою художньою майстерністю. У кожному регіоні та в багатьох осередках населення вони набули своєрідних локальних рис щодо використання матеріалу, форми, технічної вправності, відчуття ритму, пропорцій, силуетів, багатства орнаментики.

Орнамент традиційних витинанок здебільшого геометричний і рослинний, трапляються також антропо- та зооморфні фігурки, зображення предметів побуту, архітектури тощо. Папір при витинанні складали вдвоє, вчетверо, увосьмеро, що дозволяло створити сталі структури, композиції. Традиційні витинанки у вигляді сніжинок слугували прикрасами на вікнах на Новий рік.

Витинанки були розповсюджені на Поділлі, Подніпров'ї, Прикарпатті, Подніпров'ї. «Витинанки до окраси хат» описані у творах Григорія Квітки-Основ'яненка, Михайла Коцюбинського, Бориса Грінченка. Іван Франко теж відзначив «незвичайну оригінальність узорів і відпрацьовану техніку тих витинань».

При всій подібності, витинанки різних місцевостей мають самобутні риси, притаманні лише цьому певному регіону. Так, витинанки західних областей розмиті та дрібно орнаментовані, як і писанки та рушники. Подільські витинанки продовжують традиції народних килимів, гончарних розписів, вишивок. Витинанки Дніпропетровщини перегукуються з петриківським розписом та в кожній паперовій прикрасі проглядається обличчя окремого майстра як творчої особистості.

На свята українці виготовляли особливі витинанки: у вигляді сніжинок-зірочок, хреста, у вигляді барвінку чи постатей ангелів. Витинанка-хрест була оберегом, її чіпляли на сволок, де висіла дитяча колиска. Особливо поширеним в українській хаті було оздоблення божників та мисників. У вигляді серветок з ажурно вирізаними краями вони прикрашали полиці буфетів та тумбочок, служили замість фіранок на вікнах навіть у містах у важкі для держави часи, особливо після війни. На простінках між вікнами в українській хаті висіли витинанки з зображенням "дерева життя". На гіллі цих дерев часто розміщуються птахи, внизу біля дерева можна побачити людські постаті чи силуети звірів. Це символ родини, роду і є типовим для всіх регіонів України.

 

 





sdamzavas.net - 2019 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...