Главная Обратная связь

Дисциплины:






Вишивка як вид ДПМ



Вышива́ние
— общеизвестное и распространенное рукодельное искусство украшать самыми разными узорами всевозможные ткани и материалы, от самых грубых и плотных, как, например: сукно, холст, кожа, древесная кора, до тончайших материй — батиста, кисеи, газа, тюля и пр.

Определение

Вышивка, широко распространённый вид декоративно-прикладного искусства, в котором узор и изображение выполняются вручную (иглой, иногда крючком) или посредством вышивальной машины на различных тканях, коже, войлоке и других материалах льняными, хлопчатобумажными, шерстяными, шёлковыми (чаще цветными) нитями, а также волосом, бисером, жемчугом, драгоценными камнями, блёстками, монетами и т. п. Для шитых аппликаций (разновидность вышивки, часто с рельефным швом) используются ткани, мех, войлок, кожа. Вышивка применяется для украшения одежды, предметов быта, для создания самостоятельных декоративных панно.

Бесконечно разнообразны виды швов:

для «глухой» вышивки, то есть по целой ткани, характерны крест, гладь, набор, роспись, тамбур и др.;

для «строчки», то есть вышивки по ткани с предварительно вырезанными или выдернутыми на отдельных её участках нитями,

— мережка, «перевить», настил, гипюр и др

Применяемые как по отдельности, так и в различных комбинациях друг с другом, они позволяют создавать вышивки от совсем плоских до выпуклых, от легчайших контурных или ажурных сетчатых («кружевных») до «ковровых», плотно укрывающих всю поверхность изделия. Рисунок с геометрическими формами выполняется преимущественно счётной вышивкой (отсчётом нитей полотна), а криволинейный рисунок — «свободной» вышивкой (по нанесённому заранее контуру).

Главные выразительные средства вышивки как вида искусства:

выявление эстетических свойств материала (переливчатый блеск шёлка, ровное мерцание льна, сияние золота, блёсток, камней, пушистость и матовость шерсти и т. д.);

использование свойства линий и цветовых пятен узора вышивки дополнительно воздействовать ритмически чёткой или прихотливо-свободной игрой швов;

эффекты, извлекаемые из сочетания узора и изображения с фоном (тканью или другой основой), близким или контрастным вышивке по фактуре и цвету….

 

8. Семантична символіка в Українській вишивці.

Орнаментація вишитих виробів мисткинь Півдня України варіюється від геометричних до сюжетно-тематичних, включаючи фітоморфні, зооморфні, орнітоморфні, антропоморфні тощо. Найархаїчніший геометричний орнамент, представлений найчастіше вишивками переселенців з інших регіонів України, а також держав: Львівщини, Рівненщини, Тернопільщини, Волині, Болгарії, Польщі, Німеччини тощо. Особливістю вишитих виробів і продуманість та композиційна врівноваженість, гармонійне поєднання кольорів та ритмічного розташування елементів орнаменту.



Вишивальниці використовують всі основні геометричні фігури та їхні поєднання: кола (символи сонця) в середині яких розміщуються розетки, складені з ромбів; ромби можуть бути однією фігурою та поділені на частини, також з крапками в середині (засіяний лан, символ родючості, крапки - зерна, зародки майбутнього життя; ромби, складені у квітку - "повна рожа” також солярний знак, "орнаментальний мотив магічного ромба - символу родючості - має назви: "решітка”, "очі”, "перші музики”...”

хвилястими лініями (символи води, безкінечності життя) обрамовують найчастіше серветки, скатертини, простирадла, деталі сорочок, в рушниках використовується як розмежувальний компонент; лінія (символ землі або межа між добром і злом) використовується як розмежувальний компонент вишивки. Прикладом можуть служити вишиті виробі фондів Херсонського та Миколаївського краєзнавчих музеїв, Херсонського відділення ІМФЕ ім.М.Т.Рильського, Херсонського державного педагогічного університету художньо-педагогічного факультету та приватні збереження мисткинь Миколаївської, Херсонської, Одеської областей тощо.

Великій кількості вишитих виробів Півдня України притаманний рослинно-квітковий орнамент, який включає в себе крім садових (троянд, тюльпанів, жоржин, шипшини, лілій, віол, чорнобривців тощо), ягід (полуниці, суниці, порічки тощо), ще листя й грона дерев та кущів (дуба, берези, вишні, горобини, калини, винограду, хмелю тощо), ще й пуп’янки, галузки, вусики, шишки, а також фантастичні квіти й плоди. "Найбільш близькі до природи рослинні, особливо квіткові узори, які почали заявлятися з середини XІХ ст.”

Одним з домінантних мотивів вишивок є троянда - символ краси, що нагадує сонце, наближає людей до розуміння Всесвіту. В фітоморфній композиції одна квітка троянди займає місце основи, з якої виходять гілки (від одної до трьох) з різними квітами (Мал.4), великих троянд може бути три, тоді вони розташовані або в одній площині, або трохи вище і білатерально відносно центральної квітки. Використовуючи троянду в рушниках "на врядини”, мисткиня всі свої почуття передає цією квіткою - сум за майбутнім воїном, надію на повернення до рідної домівки, величну красу любові матері до своєї дитини.

Квітка маку також використовується як основа рослинних композицій, але семантично вона відрізняється від троянди. Здавна мак використовувався в усіх обрядах, що пов’язані з відлякуванням нечистих сил. Від сил зла боронилися маком, обсипаючи ним себе і свійських тварин. Але існує і друге пояснення семантики цієї рослини - в ній закладена пам’ять роду. Тільки народ, який має таку велику кількість загиблих земляків під час війн, тоталітарних знищень, міг опоетизувати кров загиблих і сприйняти її як квітку маку, яка сходить на місці вбитої людини, проростає з краплини крові червоною квіткою. Таврійські степи й зараз рясніють навесні маковими килимами, спогадами про загиблих. Одразу стає зрозумілим і виправданим використання маку в покутних рушниках.

Символ недоторканості, чистоти й цнотливості несе в собі квітка лілії, якою обов’язково прикрашають весільний рушник (ХКМ И-15501, И-15483), сорочки й інший посаг нареченої. В більшості випадків лілію компонують із трояндою і обидві квітки від цього контрастного поєднання тільки виграють - біла лілія (можливі варіанти блідо-рожевих, блідо-блакитних) і червона троянда - гармонія чистоти й краси духовної та фізичної. Але не обмине наречених і орнамент, що пов’язаний з ягідками в будь-якому поєднанні та виконанні, бо ягідки несуть в собі зародки життя майбутніх поколінь. Орнамент з ягодами або в’ється, обрамовуючи всі елементи композиції, або птах тримає їх дзьобом, або птахи сидять на гілках з ягідками, або грона ягід виступають центральним елементом орнаменту, як в дитячій сорочці

Одна з найпоширеніших ідеограм мисткинь Півдня України - "Світове дерево”, що правда подається вона у видозміненому варіанті. "Тим більше, що інші орнаментальні мотиви, такі як "віночок”, "букет”, "квітуча гілка”... дуже часто являють собою або видозмінений і "розмножений” "вазон” або мотив, що синтезується з "вазоном” набуваючи його ознак” [6]. Ми тільки в одному випадку бачимо архаїчний мотивно-композиційний вигляд "світового дерева”, який становить вертикальну вісь з елементом основи - вазоном та білатеральним розташуванням гілок із листям, пуп’янками та квітами і завершення - квітка "повна рожа”. Рушник з цим рослинно-геометризованим орнаментом вражає своєю схожістю із розписами на стінах хат Уманщини (МКМ И-48138, мал. 1). Прикладом ще одного рослинно-геометричного орнаменту може бути весільний рушник (ХКМ И-45692, мал.5), де поєднуються рослинне листя й квіти з геометричними квітами-зірками.

"В народній культурі стародавній символ живого дерева ніс образ прародительки – Матері-Землі. В російській народній вишивці легко проглядається трансформація жіночого образу в дерево життя” [7]. Прикладом може служити рушник (виготовлений скоріше за все переселенцями з Росії), на якому зображено "світове дерево” з антропоморфним стовбуром в оточенні солярних і водних знаків (ХКМ И-164, мал. 3). Єдність знаків та символів природи та людини веде до їхньої злагоди, миру, гармонійного розвитку Всесвіту.

Свій варіант "світового дерева” південні мисткині пропонують із набагато коротшою або зовсім відсутньою вертикальною схемою побудови (Мал. 4, 5). Внизу композиції - велика квітка троянди, маку або бант, одо є основою будови. Тим самим вишивальниця закладає в основу родини красу і пам’ять роду, скріплює гармонійну єдність світів. Від цього елементу йдуть від одної до трьох дугоподібних білатерадьно розташованих гілок, на яких компонуються одна-дві квітки (подібні за формою до центральної), чотири-чотирнадцять квіток середньої величини - ромашки, незабудки, колоски тощо, що означають чистоту і пам’ять, красу і знову ж таки продовження роду – нескінченність життя. Що ж стосовно до пуп’янків, пагінців, мілкого листя, то кількість їх варіюється відносно смаку мисткині: заповнення невиправдано пустуватих місць, надання композиції легкості, виділяючи основний колір іншими відтінками тощо. Обираючи таку композиційну будову - вільний малюнок - вишивальниці повністю заповнюють площу двох країв рушника, центральну частину завіски на вікна тощо. Обрамовуючи елементи на полотні відсутні, південноукраїнським мисткиням притаманно завершувати рушник, завісу, підзор або скатертину мереживом, яке зроблене з бавовняних ниток гачком або голкою. Обрамовуючи лінії, хвилі, орнаменти виконує мереживо, яке містить в собі поліваріантність геометричних та геометризованих – рослинних фігур, які ще чекають своїх дослідників.

Викликають зацікавлення весільні рушники, на яких зображене "світове дерево” з вертикальною домінантою побудови - чітким тричасним композиційним розподілом мотивних акцентів: основа, середня частина, завершуючий елемент. Центральна частина рушника - одне (можливі варіанти двох і трьох "світових дерев” МКМ И-48138, мал. 2) компонується з іншими орнаментами (рослинно-геометричним, геометричним), літерами (перші літери імен або імен та прізвищ наречених), написами побажання щастя нареченим, слова згадки про вишивальницю, що готувала цей рушник: "Хоть работа не хитрая зато память дорогая”, датування події. Кожна складова частина орнаменту говорить про створення нової сім’ї, зародження нової гілки родового дерева і віщує молодим щасливе і довге подружнє життя, велику кількість діточок, а значить безтурботну спокійну старість.

Зооморфна мотиви, які у великій кількості використовуються на писанках, декоративних розписах, витинанках, вишитих виробах народних умільців Поділля, Західних областей України, Чернігівщини, Росії у Південному регіоні можна побачити в поєднанні з геометричним орнаментом (у переважної більшості переселенців із Західних областей України), в сюжетно-тематичних рушниках (переважно переселенців з російських областей) і майже ніколи в рослинному орнаменті, який якраз має Перевагу на Півдні.

Мисткині вишивали різних тварин, починаючи від свійських - корів (сюжетно-тематичний рушник із написом: "Уж как я-ль мою коровушку люблю! Сытна пойла буренушке налью” ( МКМ И-36871), котів та собак (чотири собачки, які майже губляться в багатоярусному геометричному орнаменті та рослинному вінку ( МКМ И-42030), переселенці з Віниичини; інакше як "портрет вівчарки” не назвеш панно, яке вишила Г. Б. Павлюк з с. Станіслав, Білозерського р-ну, Херсонської обл., переселенка з Хмельниччини. В настінному панно крім голови собаки немає більше ніяких обрамовуючих елементів (панно натягнуто на картон); кицьок, що бавляться клубком ниток найчастіше вишивали на диванних подушках в 50-60-х роках, коли були випущені промислові малюнки візерунків, зрідка малюнок можна побачити на рушниках в рослинному обрамленні (МКМ И-7266).

Важливу роль в слов’янських обрядах грав кінь, і тому на великій кількості вишитих виробів, ми можемо побачити цю тварину і саму і в сусідстві з антропоморфним орнаментом за допомогою якого "...відображена язичницька магічно-заклинальна символіка плодородия - вшанування жіночої плідності, сонця, води, рослинності” [4]. Вишиті вироби з конями, що зустрічаються на південноукраїнських вишивках, найчастіше мають російське коріння (МКМ И-2723, И-2729), а також можливі місцеві варіанти рушників, на яких голова коня з підковами обрамлена півколом рослинне-квіткового орнаменту

Відображаючи у вишитих виробах свійських тварин, мисткині творять за допомогою їх та пташок, рослин та оточуючих предметів свій маленький світ, мікрокосм» що дозволяє їм жити у мирі та злагоді з собою та Всесвітом. Кицька в хаті - лагідність, ніжність, спокій; собака - надія на друга, впевненість і знову спокій, бо вона відлякує все зло, що може зашкодити родині; корова, кінь - добробут і знову ж таки спокій, бо існує уявлення - якщо ви ситі - то й здорові, а якщо здорові - то й робота і відпочинок тільки на користь та в радість йдуть

З лісових звірів можна назвати тільки оленя, голова якого також в обрамленні квітково-рослинного орнаменту була вишита на рушнику Свято-Покровської церкви С.Станіслав, Білозерського р-ну, Херсонської обл. Олень в уяві людей завжди асоціювався з швидкістю, сміливістю та благородством. Хоча запропонований сюжет міг бути навіяний гобеленами та килимами з сім’єю оленів, що випускали промислово, але в рушнику вони мають обрамлення квітами місцевого колориту.

Закінчити можна тваринами, які не характерні для нашої місцевості і взагалі народжені фантазією людини: леви, що вишиті парно на рушнику (МКМ N И-30770), що розташовані парно біля геометризовано-рослинного орнаменту під двома берегинями в рослинному варіанті та великим букетом з метеликом у вазі. Всі елементи настільки близько розташовані один біля одного, що сприймаються як одне ціле, хоча поєднання їх можна розцінити як не дуже вдале, випадкове. Сила, могутність та царська врівноваженість лева - це ті риси характеру, які людина намагається мати; а вигаданий світ фантастичного дракона - це місце, де існують герої, пригоди, боротьба добра зі злом, намагання людини бути неперевершеним і непереможним.

Треба зауважити, що багато в чому зооморфні орнаменти південноукраїнських майстринь надумані, гармонійна єдність між усіма компонентами і ярусами складних орнаментів буває мінімальна. Майстрині найчастіше йшли від малюнка, який їм сподобався, намагаючись виправдати обраний ними сюжет, вони доставляли Його різними орнаментами - рослинними, геометричними, орнітоморфними тощо. Часові межі таких вишитих виробів датуються початком та 90-ми роками XX століття.

Різновид зооморфного – орнітоморфний орнамент – зустрічається на Півдні так само часто, як і рослинний. Багато відомостей про птахів нам допоможуть відкрити старовинні легенди, пісні, обряди, які зберігають пам’ять про язичництво, часи вклонення і вшанування тотемів. Зображуючи "Світове дерево” вишивальниця обов’язково розсадить на середніх та високих гілках дерева - птахів, представників верхнього царства. Кількість пташок на вишитих картинах, панно може бути не парною, але на рушниках - обов’язково парна. Можливі кількісні варіанти від 2, 4, 12 пташок (МКМ N И - 23298, И - 42927, и - 47181) до 16, 24 пташок (ХКМ N И - 11500, и - 59111) на одному рушникові. Якщо кількість птахів сягала за 10, то форма - невеличка, якщо до 2-4, то вони можуть займати велику частину площини.

"Відтворюючи птахів на рушниках, народ-художник забезпечив впізнаність певних пташиних видів. Частина ж орнітоморфних образів - це, так би мовити, "птахи взагалі”...” [3]. "Божі вісники”, як називали птахів, що прилітали з теплих країв - вирію або ирію - несли звістку про померлі душі, або були посланцями, яким необхідно оберегти людину від усього злого та недоброго. Тому пари птахів на весільних рушниках - обереги подружнього життя - голуби, пави, жар-птиці, що навіяні фантазією майстрині, лебеді (МКМ N И - 2833, Г.А.Костенюк з с. Константинівка, Чаплинського р-ну. Херсонської обл.). Використання качки не є типовим для весільних рушників, але геометризовано – рослинний орнамент в склад якого вона входить, естетично витончений і святковий дає підстави використати його у весільній обрядовості (ХКМ N И - 43183).

Символ нового дня, світла - півень, що своїм співом кладе край нічній темряві й мороку, використовується вишивальницями доволі часто. "Головна функція півня – виразно магічна” [11]. Настінні панно, картини, рушники, диванні подушки "вихваляють” красеня-півня на своєму тлі, дякуючи різнобарвному пір’ю.

 

9. Семантичне значення кольорів в укр. Вишивці.

З давніх давен наші предки велику роль приділяли семантичному наповненню та ритуальному призначенню вишитого виробу. І, оскільки, сьогодні у всьому світі зростає інтерес до етнічної спадщини свого народу ми вирішили присвятити окремий розділ даному питанню. Адже без минулого, без коренів немає майбутнього в жодного народу, в жодної родини, в жодної людини.

За кольорами рушники можна поділити на декілька груп. Але перш, ніж братися до такої характеристики, згадаємо, що палітра веселки, яка складається з семи основних кольорів, утворюється в результаті розкладу, дисперсії білого світла. Ця палітра розташовується між чорним та білим, який, власне, є сумішшю кольорів. Чорний та білий - це кольори тих-таки схем ідей або матриць, за якими Творець побудував Світ. Тому вишиття білими та чорними нитками на білому полотні, котре поширене по всій Україні, належить до найдавніших. Ці два кольори дуже часто поодинці і разом символізують Життя і Смерть. Тому їх бачимо в рушниках на смерть, а також у поминальних та рушниках на піст. Біле світло є іпостассю Бога-Отця, а золоте — Богородиці. На Поділлі поширені вишивки білими та жовтими (пшеничного кольору) нитками, а дорожчі зразки — білими та золотими нитками. Цей колорит, як і квітка ромашка або яйце з білком і жовтком несуть у собі символічне, сакральне поєднання батьківської та материнської енергій.

Білий — це колір сили, адже він містить усі кольори. Білі вишивки не розраховані на чуттєві враження, а скоріше для розуму, роздумів, для духовних потреб. Вони сприймаються вищими духовними центрами (чакрами) людини. Біле випромінює силу, енергію. Тому в білому житлі, в білому одязі людина швидко відпочиває, відновлює сили. Якщо йти в людне місце, то добре одягатись у біле вбрання, оскільки воно активно захищає.

Чорний колір як антипод білого, навпаки - вбирає в себе енергію, інформацію. Старші люди, хранителі мудрості, носили чорноколірні вишивки, тобто утримували в собі інформацію. Тому чорний колір не лише колір смерті. Поділля - регіон України, який демонструє активне використання чорного в побуті та вишитті сорочок. Цікаво, що весільні сорочки в багатьох районах вишивали чисто чорними узорами низзю. Чорний - це також колір землі, багатства, урочистості. Недарма він так поширений у святковому вбранні, в дорогих тканинах. Чорний колір ще називають контактерським.

Сенситивні люди, які наділені яснобаченням, яснослуханням, можуть приймати інформацію з високих планів, записуючи її лише чорним чорнилом. Тому й узори в чорному кольорі можна назвати також контактерськими. Однак, поєднання чорного з білим використовується більше в тканих рушниках, ніж у вишитих. Можливо через те, що чорно-білі вишиті рушники, як і чорно-білі писанки, так широко задіяні в поховально-поминальній обрядовості, зникли через постійну потребу в ужитку й, разом із тим, із втратою традиції, замінилися іншими рушниками.

Найпоширенішу групу становлять рушники, вишиті виключно червоними нитками. Це характерно для Полтавщини, Київщини, Чернігівщини, Слобожанщини, Полісся. Червоний колір, як найбагатший, найкрасивіший, притаманний для всіх народів світу. Його використання в одязі, особливо дитячому, юнацькому, весільному та в ритуальних тканинах надзвичайно широке. Через те, що у регіонах Середньої Наддніпрянщини та Слобожанщини вишивали червоні рушники для весільного обряду, а також використовували в побуті після весілля, вони й становлять основу багатьох музейних зібрань.
Червоний, як і білий, є сильним, найбільш активним, порівняно з іншими кольорами. Він випромінює енергію і через те незамінний у весільних рушниках. Його функція як сильного імпульсу у весільній ініціації і, разом із тим, кольору, що захищає, просто неперевершена. Весільні рушники і вбрання найбагатші на червоний колір і найкраще оздоблені. Це пояснюється і тим, що до весілля є достатньо часу для підготовки, тоді як, "смерть і родини не знають години".

Зараз досить популярним у світі стало китайське стародавнє мистецтво облаштовувати дім, яке називається фен-шуй. У ньому для червоного кольору відводять почесне місце. В житлі розвішують червоні ліхтарики, червоні китиці з дзвониками для того, щоб привабити життєдайну енергію ци. В українців цю роль у хаті завжди відігравали рушники. Вони створювали той неповторний настрій, колорит і наповнювали собою простір помешкання, насичували його атмосферу, захищали її від дисгармонії.

Досить широко представлено вишиття в рушниках червоними та синіми і червоними та чорними нитками. Така двоколірність характерна з прадавніх часів. Хоча правильніше сказати - триколірність, адже треба завжди враховувати білий колір полотна. Червоно-синя гама символізує ніби поєднання активного гарячого чоловічого червоного кольору з пасивним холодним жіночим синім. У рушниках Наддніпрянщини, Слобожанщини синій колір поряд із червоним бачимо значно рідше. Хоча відомі рушники, вишиті суцільно цим ("пісним") кольором. Їх вивішували в піст поряд із білими або й поєднували в одному узорі сині та білі нитки. Пісним також є поєднання синього з чорним. Синій барвник добували з індигоносних рослин у тропіках. Його здавна завозили на терени України. Проте на Правобережній Україні, особливо на Поділлі, червоний і синій поєднуються в орнаменті у цілковитій рівновазі. Якщо йде ритм мотивів чи геометричного стрічкового орнаменту, то червоний чергується з синім напереміну.

Вишивання червоними і чорними на білому, безперечно, в багатьох викликає асоціацію з класичними, хрестоматійними зразками українського шитва. Ці кольори називають ще трипільськими. Хоча їхнє поєднання старе як Світ. Це гармонія двох сильних кольорів божественної графіки - білого і чорного з не менш сильним, пульсуючим червоним, що утверджує Життя. Червоне і чорне - це не тільки любов і журба, за висловом українського поета. Це також, як і червоне та синє, — поєднання активного і пасивного. Хоча, як не дивно, ці кольори стоять у палітрі поруч - червоний сусідить з чорним. Треба також мати на увазі, що з часом у багатьох червоно-синіх орнаментах синій колір було замінено на чорний.

Окремо у вишитті рушників стоїть жовтий колір. Суцільно ним рушників не вишивали, але як компонент, він досить символічно, а за естетикою - виразно поєднується з іншими кольорами. Жовтий із синім - прадавнє поєднання кольорів, що стало для українців символом державності. Але, окрім поверхневої символіки про жито і пшеницю, заслуговує на увагу, як на мою думку, давніше окультне тлумачення жовтого, як небесного вогню - Сонця, Небесного Царства і синього, блакитного - як води, потойбіччя. Зрештою, правильне їх розташування на прапорі України повинно було б бути таке - вгорі жовтий колір, знизу - синій.

Поєднання червоного, чорного і жовтого кольорів поширене на рушниках переважно Правобережжя — Черкащини, Київщини, Поділля. Жовтий символізує Божественну Мудрість — якість, яку людина набуває внаслідок багатьох втілень на Землі. Мудрість - це гармонійний сплав Знання, Волі і Любові. Жовтий колір може також у вишитті замінювати золотий. Широке використання золотих ниток колись було неможливе і через дорожнечу, і через складність їх виготовлення.
Окрім розглянутих вище конкретних кольорів, які становлять основу більшості вишивок України, в тому числі й рушників, є багато варіантів вживання ниток, фарбованих у різноманітній рослинній сировині. Це тепла гама від світло-жовтих, вохристих до темно-коричневих тонів, сіра гама — від сіро-блакитного (фарбування "куницями") до темно-сірого і чорного, різні відтінки зелених і зелено-коричневих тощо. Якраз поліхромні вишиті рушники здавна були характерними для Правобережної України, зокрема Поділля. Починаючи з XIX сторіччя, коли було відкрито анілінові барвники, розширюється спектр кольорів у рушниках. Однак це використання, яке дало змогу зробити яскравішими вишивки, стало причиною занепаду як з точки зору сакральної, так і декоративної також. У світі зараз знову повертаються до натуральних барвників, які є екологічно чистими, естетично привабливими і енергетично не порівнюваними з хімічним фарбуванням.

 

 

10. Історія методів викладання обм.

Методы обучения рисования в Др Мире (Египет, Греция, Рим)В др. Египте возникла и укрепилась специальная художественная школа, обучение проходило систематически. Метод и система обучения у всех педагогов были едиными, ибо утвержденные каноны предписывали строжайшее соблюдение установленных норм. Первыми в истории человеческой культуры положили начало теоретическому обоснованию рисования. Обучение рисованию строилось на заучивание выработанных правил и канонов. Хотя каноны облегчали изучение приемов рисования они сковывали художника, не давали ему изобразить мир таким каким он его видит. Рисование в Др. Египте было общеобразовательным предметом, было тесно связано с обучением письменной грамоте. Ведущей школой древнего царства была Мемфисская придворная школа архитекторов и скульпторов, она явл. Худож. Центром, вокруг нее формировались другие школы. Существовал даже институт, где обучались юноши. Педагоги пользовались специальными методическими таблицами. Принципы и методы основывались на фронтальности, все рисунки носят линейный характер, отсутствует трехмерность, перспектива, светотень, существовали пропорции стоящей, сидящей и др. фигур.

Др. Греция. Изучив методы преподавания в Др. Египте, греки подошли по-новому к проблеме обучения и воспитания. Они призывали внимательно изучать жизнь, для греков прекрасна земная жизнь, а не загробная. В 432г. до н.э. в Сикионе скульптор Поликлет написал сочинение о пропорциональной закономерности человеческого тела, изучал его внутреннюю подвижность. Статуя «Дорифор» служила наглядным пособием. Полигнот призывал к реальности изображения, владел лишь средствами линейного рисунка, стремился передать фактуру, не зная светотени, рисовал в натуральную величину, полихромная живопись. Апполодор Афинский считается первым скиографом, тенеписцем, был первым станковым живописцем, включил в технику живописи смешение красок, градацию, ввел светотень. Его ученик Зевсис, продолжил его деятельность. Паррасий предал живописи симметрию, первым стал передавать мимику, достиг первенства в контурах. К 4 веку до н.э. в Греции существовало уже несколько школ рисунка, Сикионская (С), Эфесская (Э), Фиванская (Ф). Ф – основатель Аристид или Никомах большое значение светотеневым эффектам, передачи жизненных ощущений и иллюзий. Э – основатель Эфран или Зевсис, чувственное восприятие природы. С – Основатель Эвпомп базировалась на научных данных, оказала влияние на методику преподавания, ученики – Памфил, Мелантий, Павзий, Апеллес. Памфил предавал большое значение рисованию как общеобразовательному предмету, опирался на математику и геометрию. Апеллес обобщал рисунок. Др. Рим нет ничего нового, использование достижений Греческих мастеров. Рисунок использовали в ремесленных целях, преобладало копирование. Первыми стали использовать сангину.





sdamzavas.net - 2019 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...