Главная Обратная связь

Дисциплины:






Її величність — книга



Свято книги

Мета: ознайомити учнів з різноманітністю книг: словниками, енциклопедіями, художньою літературою; розширити поняття учнів про книги і їх призначення; розвивати вміння користуватися книгами, вдосконалювати навички читання; виховувати читацькі інтереси, бажання читати.

Обладнання: виставка різних видів книжок, книжок-саморобок, плакати з написами прислів’їв про книгу, дитячі малюнки про книгу.

Класна кімната прикрашена крилатими висловами про книгу, народними прислів’ями і приказками, а також фотографіями дітей, які читають книжки у класі, в бібліотеці, на природі. На видному місці — виставка дитячих книжок: енциклопедії, словники, художня література, книжки-саморобки.

1 ведучий.

За всі віки життя на цій Землі Знання і досвід, мрії променисті Збирало людство у книжки малі І берегло їх свято й урочисто.

2 ведучий.

У книгах тих записано усе, Що людське серце болем наповняло. І те, що радість сонячну несе, Що на заваді розвитку стояло.

1 ведучий.

Шалені успіхи і радість відкриття, Важкі невдачі, біль утрат і зраду. З прадавньої пори і так усе життя До книжки йшла людина на пораду.

2 ведучий.

Бо книга — вчитель, добрий друг вона, Завжди порадить щиро й допоможе. В ній людства мудрість зібрана земна, Тому вона — усе на світі може!

1 ведучий.

Це знань могутнє й чисте джерело, Що не міліє — повниться з роками! І як би там людині не було, А мудра книжка завжди поруч з нами.

2 ведучий.

В часи тривог і в зоряні часи, Коли від щастя хочеться літати. Як промінь світла, книгу в світ неси, Щоб мудрість в серці й світлий розум мати.

Радіовистава (уривок про долю «нещасної книжки»)

Учень. Книжка вчить, як на світі жить. А хто багато читає, той багато знає. Адже у книжках зібрані всі надбання людства за цілі тисячоліття, а це — неабиякі знання.

Учениця. Колись давно, багато тисячоліть тому, у людей не було книжок. Але люди завжди були допитливі, мали жвавий розум. Вони протягом усього життя на Землі робили відкриття і хотіли поділитися ними з найближчими людьми. Тому свої знання, вміння і навички передавали з покоління в покоління.

Учень. Свої знання, опис певних подій треба було якось зберегти, але ж як? От люди й почали робити перші зображення своєї думки в малюнках. Вони писали палички, щоб запам’ятати кількість прожитих днів на піску, на глині. Так, колись біля широкої ріки люди позначали дні. Та ось навесні розлилась велика повінь і затопила береги і те, що зобразили люди. Коли вода зійшла, то нічого не лишилося. Прийшли люди на берег, а їхні записи вода стерла. От і дістала широка ріка свою назву — Дністер, тому що записані ними дні — стер. Тому якось так треба було писати, щоб не стиралися ті записи. А люди винайшли кращий спосіб. Вони почали видряпувати свої записи на камінні, але ж якою складною була така робота! Та все ж такі зображення збереглися до сьогодні — це наскельні малюнки, які пережили багато тисячоліть і донесли інформацію тих далеких людей до наших днів.



Учень. Згодом у людей з’явилося так багато знань, що їх треба було увіковічити, щоб не розгубити. Так з’явилася писемність. Але не одночасно в усіх народів, а в кожного окремо на певному етапі свого розвитку. Писемне мовлення було ознакою високої культури народу. Виникло воно в найдавніших цивілізаціях Сходу ще за 2500 років до нової ери у вигляді знаків-малюнків. А раз винайшли люди символи, то потрібно було їх на чомусь записувати. Тому винайшли такий спосіб: покривали дерев’яні дощечки воском і на них загостреною паличкою наносили своє письмо. Такий вигляд мали перші книги. Потім люди здогадалися записувати свої повідомлення на глиняних табличках, які сушили на сонці, а потім випікали, щоб вони затверділи і довше зберігалися. Але спробували б ви, діти, носити в школу такі «книжечки»! Вам би знадобився не ранець, а цілий віз на один лише навчальний день! Тому люди весь час випробовували все інші матеріали для письма.

Учениця. Так у третьому столітті до нашої ери з’явився пергамент. Це оброблена вичинена шкіра телят або козенят. Писати на ньому можна було з обох сторін фарбами, які стиралися. Тому писати на пергаменті можна було кілька разів. І от у другому столітті до нашої ери з’явилася перша книжка в Малій Азії у місті Пергамі. Через те і матеріал, на якому писали книжки, так почали називати — пергамент. Така книжка була зручною і легкою, але надзвичайно дорогою. Її ціна прирівнювалася до ціни за велику ділянку землі разом із забудовою.

Учень. Та й книжка була — писана, а не друкована, як зараз. Її писали вправні писці-умільці очеретяними паличками з роздвоєним кінчиком. Характерно, що першу велику букву писали червоною фарбою, а решту — чорною. Через дорожнечу книжка не могла прийти до всіх людей. Тому люди весь час думали, з якого матеріалу можна зробити дешевшу книжку, щоб вона стала доступною для всіх?

Учениця. А на берегах повноводних річок в Африці в болотах росла дуже поширена рослина — папірус. Її використовували на будівництві. Якось одного разу чоловік лагодив хату і розрізав стеблину папірусу, витяг серцевину і поклав на сонці. Рослина висохла і перетворилася на суху стрічку, на якій можна було писати, бо вона вбирала фарбу. Так виник новий матеріал для письма. Тонкі смужки папірусу склеювали у довгі сувої соком цієї ж рослини, який вичавлювали під тиском, прикріплювали до палиці і скручували. Такий вигляд мала нова книжка на папірусі. Така книжка теж була дорогою.

Учениця. Та й довго така книжка не могла зберігатися, тому що цей матеріал з часом розсипався. То що ж вигадати таке, щоб було легке, довговічне, біленьке? І от у Китаї спробували писати на шовкові. Але на ньому можна було писати лише з одного боку тонким пензликом. Така книжка теж не була зручною. Словом, у кожного народу своя історія виникнення книжки.

Учень. Перші слов’янські пам’ятки писемності мали вигляд берестяних грамот. Для їх виготовлення брали кору береста, кип’ятили, потім зішкрябували внутрішні шари кори і вирівнювали краї. Букви видряпували гострим залізним або кістяним стержнем, що звався писалом. Грамоти складали письмом догори.

Учень. Та найбільшою подією був винахід паперу. Його винайшли у Китаї. Перше згадування про нього належить до 12 року нашої ери, а вже у 76 році папір застосовувався для виготовлення книжок. У 105 році нашої ери китаєць Цай Лунь навчився виготовляти папір з кори дуба, прядива (конопель) і ганчір’я.

Учениця. У тринадцятому столітті і в Європі навчилися виготовляти папір. З того часу почався розквіт книги. У 15 столітті запрацював перший друкарський верстат майстра Йогана Ґутенберґа. З того часу все швидше і швидше почали з’являтися на світ книжки, їх ставало все більше, вони ставали ошатнішими й цікавішими.

Учень. З’являлися нові друкарі, які вдосконалювали друкарську техніку, робили нові відкриття. Так, у Москві Іван Федоров і Петро Мстиславець у квітні 1563 року почали друкувати книгу «Апостол». Потім Іван Федоров переїхав до Львова і там друкував свої книжки. Серед них був перший буквар. Першодрукаря з вдячністю згадують люди за те, що він сіяв духовне насіння по світу і давав людям духовну поживу для розуму і серця. Тому на його могилі викарбувані слова: «Друкар книг, перед тим небачених». Ще більше про історію книги можна дізнатися в музеї книги у Києві, який розташований в Києво-Печерській лаврі.

Дівчинка.

Ось так книжки з’являлися на світ, Цікавий шлях пройшли вони віками. Пролинуло земних багато тисяч літ, Як книжка опинилась перед нами.

Хлопчик.

Така, як зараз на столі лежить. Легка, красива, звична, паперова. А час нестримно в космосі летить І щось мінятись, певно, буде знову.

Дівчинка.

Комп’ютерний настав нестримний час, Прогрес такий, що годі і встигати. І щось, звичайно, зміниться для нас, Але не зможе людство не читати.

Хлопчик.

Можливо, книжка змінить власний вид, Сторінки не стиратимуться вічно. Та поки на Землі живе наш людський рід, То й книжка буде жити — це логічно.

Відеосюжет про історію Книги

Марійка. Книжка — це вже свято! Недарма ж народ каже, що у Землі супутник — Місяць, а у людини — книжка.

Галя. А воно і справді так. Адже улюблену книжку люди завжди беруть з собою у далекі мандри, бо вона зігріває людину своїм теплом, мудрими порадами, щирістю. Бо ж книга — твій друг, без неї, як без рук. От космонавти брали книжку з собою в космос, і вона допомагала їм у польоті.

Сашко. Прадідусь розказував, що деякі бійці, коли ішли у бій, то на грудях тримали улюблену книжку. Ще розповідав, що одного бійця у їхньому полку така книга від смерті врятувала, бо куля в неї попала, пробила наскрізь, бійця поранила, а от у серце не втрапила. Так він ту книжку ще більше полюбив, бо вона йому стала оберегом. От які чудеса трапляються!

Галя. То як же книжку не любити, коли вона і навчає, і допомагає, і радить, і бажання виконує. Та все на світі людина бере з книги. Хороша книга яскравіша за зірку. З книжкою не будеш нудьгувати, вона завжди розрадить і звеселить.

Сашко. Книга — кому розвага, а кому — навчання.

Галя. Що ти маєш на увазі?

Сашко. Та те, що наші підручники — теж книги, але вони створені не для розваги, а для навчання і в кожного учня завжди під рукою. Тому називаються — підручники. Вони діляться з нами своїми знаннями. Роблять дітей тямущими, розумними. З книгою подружишся — розуму наберешся. От ми зі своїх підручників з року в рік розуму набираємося.

Марійка. Правильно. Книга створена для людей, і кожен бере з неї те, що йому потрібно. Бо ж книга для розуму, що теплий дощик для посівів. Кажуть же люди: «Книгу читай, розуму набирай».

Галя. А скільки цікавих казок є у книжках! Кожна казка не тільки цікава, а ще й повчальна. Прийшли ті казки з глибини віків. У них все те, про що мріяло людство.

Марійка. Колись люди мріяли, а от сьогодні їхні мрії збулися і стали реальністю.

Сашко. Чи ж збулися? Таке скажеш!

Галя. А що, ні? Давай подивимося на життя сьогодні. Люди мріяли про таку тарілочку, на якій би вони могли все бачити, і є сьогодні телевізори. Увімкнеш, а тобі про все покажуть з іншого кінця світу, хіба не так?

Сашко. Справді так, я й не подумав. А тепер і сам можу навести приклад. Раніше мріяли люди, щоб перелітати на килимі з одного кінця світу в інший, а сьогодні швидкісні лайнери занесуть тебе за кілька годин куди завгодно. Це ж так здорово!

Марійка. Раніше мріяли про те, щоб передавати слова на великі віддалі. Навіть у казках були герої, що голосно уміли кричати, а тепер і кричати не треба. Взяв телефон і куди завгодно подзвонив.

Сашко. Отже, мрія людей стала реальністю і в цьому величезна заслуга книжки. Я хочу перевірити, чи багато казок ви знаєте. Тому зараз до нас прийдуть герої казок.

Відео-пісенька про Книгу

Заходить Дівчинка Казка в українському вбранні і проводить вікторину «З якої казки?»

Дівчина Казка.

1. Росте синок — підростає і такий гарний став, що ні в казці сказати, ні пером описати. От підріс він та й каже: «Зроби мені, тату, золотий човник і срібне весельце, буду я рибку ловити і вас на старості годувати». (Івасик Телесик.)

2. От вийшли вони, натягли луки і давай стріли пускати. Пустив стрілу старший брат — загула вона в піднебессі і упала аж у другім царстві, прямо до царя в садок. Пустив стрілу середульший — піднялась стріла нижче хмар, вище лісу і впала на княжий двір. Підійшла черга пускати стрілу молодшому. От Іван-царевич випустив стрілу, піднялася вона ані високо, ані низько, а просто над хатами та й упала ані далеко, ані близько, а поблизу села в болото. (Царівна-жаба.)

3. — Твій мужик гроші знайшов?

— Знайшов, — каже, — паночку, знайшов.

— А коли це було?

— Хм, коли. Якраз тоді, коли потягло рибою з лісу і ми ходили в ліс за нею, та під кожним кущиком рибу брали. Оце саме тоді і було, як у лісі рибу збирали, а на небо найшла бубликова хмара, у лісі ми ще й бубликів натрусили, і в вершу заєць упіймався... (Язиката Хвеська.)

4. Жив у давні часи в Києві князь-лицар, і був біля Києва Змій, і кожний рік посилали йому дань: молодого парубка або дівчину. І от прийшла черга дочці самого князя. Нічого робити: раз кияни давали, треба і йому віддати свою дочку.

Послав князь свою дочку Змієві в дань. А дочка була така красуня, що ні в казці сказати, ні пером описати. От Змій її полюбив. А вона стала до нього по-доброму підбиратися, та й питає:

— А чи є хто в світі, такий чоловік, що сильніший за тебе і міг би тебе побороти?

— Є, — каже Змій, — Один такий в Києві, живе над Дніпром. (Кирило Кожум’яка.)

5. Підкрався ведмідь і цап його за бочок! І давай смолу віддирати. Обдирав, обдирав і зубами зав’яз так, що ніяк не вирветься. Смикав, смикав і затягнув його бог знає куди... (Солом’яний бичок.)

Дівчина Казка. Я рада, діти, що ви знаєте багато казок.

Учень .

Книжок на цілім світі є багато І кожна щось розкаже нам. І от сьогодні в наше свято — Складемо славу всім книжкам!

Учитель. Зараз будемо добирати останнє слово кожного другого рядочка і разом складемо вірш про книжку.

Книжки у світі різні є І в кожної ім’я ... (своє). А люди всі книжки читають Тому і розум світлий ... (мають). За розмірами є тоненькі, Малі, великі і ... (товстесенькі). Гіганти і мікроскопічні, Прозові є і ... (поетичні). Всі на землі книжки чудові, Є історичні й ... (наукові). Поради є в книжках практичні, Книжки бувають ... (фантастичні). З малюнками є і без них, Й такі, що викликають ... (сміх). Бувають енциклопедичні, Є з нотами книжки — ... (музичні). В книжках казки й оповідання І різні для дітей ... (завдання). Книжки — розгортки є і звичні, А в них малюнки ... (симпатичні). Усякі є, а як інакше? Є для дорослих, є — ... (дитячі). Про радість є й про горе-лихо, Є для навчання, є — для ... (втіхи), Їх для людей — силенна сила, Аби читати їх ... (хотіла)! Якщо дитина їх читає, Вона уже багато ... (знає). Чи ж перечислим їх таки? Бо ж є ще різні ... (словники). Тлумачні, фразеологічні, Є словники ... (орфографічні). Математичні, тематичні, Фізичні є та ... (юридичні). Літературні є чудові, Є історичні, ... (довідкові). І кожний з них такий багатий, Щоб більше нам з тобою ... (знати).

 





sdamzavas.net - 2017 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...