Главная Обратная связь

Дисциплины:






КІРОВОГРАДСЬКА ОБЛАСТЬ



Утворена 10 січня 1939 р. Обіймає землі історичного регіону Новосербії. На державний облік узято 389 пам’яток архітектури та містобудування (з них — 17 національного значення), 2656 пам’яток археології (з них — 15 національного значення), 2362 пам’ятки історії, 29 пам’яток монументального мистецтва. 6 населених місць Кіровоградської області увійшли до Списку історичних населених місць України: Кіровоград, Бобринець, Нова Прага, Новомиргород, Новоукраїнка, Олександрія.

ДЕРЖАВНИЙ МУЗЕЙ-ЗАПОВІДНИК І. КАРПЕНКА-КАРОГО (ТОБІЛЕВИЧА) „ХУТІР НАДІЯ”

Кіровоградська область,

с. Миколаївка.

тел.: (0522) 222710, 312733

Створений відповідно до Постанови Ради Міністрів УРСР від 01.08.1956 р. на базі комплексу пам’яток садиби, що належала визначному українському драматургу, актору, театральному та громадському діячу Івану Карповичу Тобілевичу (Карпенку-Карому).

Садиба належала родині письменника з 1871 р. У 1881 р. вона отримала назву “Надія” на честь Надії Тарковської — дружини Івана Тобілевича. Саме тут були написані його найкращі твори (11 з 18 п’єс драматургічної спадщини видатного митця), тут він похований на Карлюжинському кладовищі.

На території заповідника розташовані “Батькова хата” та стара чумацька криниця, що збереглися з часу заснування садиби.

Під час Великої Вітчизняної війни у 1944 р. будинок Тарковських-Тобілевичів було зруйновано. У 1982 р., до 100-річчя заснування українського театру корифеїв, будинок був відновлений. В ньому відкриті театрально-літературна і меморіальна експозиції.

У заповіднику-музеї експонується близько 2 тисяч предметів, значна частина з яких передана сім’єю Тобілевичів-Тарковських.

З 1970 р., під час святкування 125-річчя від дня народження Івана Карповича Тобілевича (Карпенка-Карого) за участю найвидатніших сучасних українських письменників та діячів театру, започатковано щорічне свято театрального мистецтва “Вересневі самоцвіти”, яке з 1990 р. стало всеукраїнським.

ЛЬВІВСЬКА ОБЛАСТЬ

Утворена 4 грудня 1939 р. Область обіймає історичні терени Галичини і є найбільшою в Україні за кількістю, різноманітністю і ступенем збереження архітектурно-містобудівної спадщини. На території Львівської області розташовано: 886 пам’яток археології (з них — 14 національного значення), 3822 пам’ятки історії (з них — 7 національного значення), 3431 пам’ятка архітектури та містобудування (з них — 794 національного значення), 302 пам’ятки монументального мистецтва (з них — 1 національного значення). До Списку історичних населених місць України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 р. за № 878, включено 55 поселень Львівщини: Белз, Бібрка, Борислав, Броди, Брюховичі, Буськ, Великий Любінь, Великі Мости, Винники, Глиняни, Гніздичів, Городок, Добромиль, Дрогобич, Дубляни, Жидачів, Жовква, Золочів, Івано-Франкове, Кам’янка-Бузька, Комарне, Краковець, Куликів, Львів, Магерів, Меденичі, Миколаїв, Моршин, Мостиська, Немирів, Нижанковичі, Новий Яричів, Олесько, Перемишляни, Підкамінь, Поморяни, Пустомити, Рава-Руська, Роздол, Рудки, Самбір, Сколе, Сокаль, Старий Самбір, Стара Сіль, Стрий, Судова Вишня, Турка, Угнів, Хирів, Ходорів, Червоноград, Шкло, Щирець, Яворів.



БЕЛЗ

Місто розташоване на р. Соколії, за 25 км від Сокаля. В VІІІ—Х ст. було осередком східнослов’янського племені бужан. Вперше згадується у літописі 1030 р., коли при поході на Польщу та завоюванні Червенських міст князь “Ярослав взяв Белз”. Згадується ще одна дата — 1188 р.На цей час Белз був княжою резиденцією молодшого із волинських князів. ХІІ—ХV ст. місто було столицею окремого удільного князівства. На початку ХІІІ ст. тут княжив Василько Романович (князь Белзький). У 1340—1377 рр. місто підпорядкувалося Великому князівству Литовському. У 1388—1462 рр. воно перебувало у володінні мазовецьких князів — васалів Польщі. У 1462 р. місто було приєднане до складу Польського королівства. А в 1499 і 1502 рр. татари двічі здобували Белз. У 1509 р. місто отримало Магдебурзьке право. Набіги татар, шведська навала в другій половині ХVІІ — на початку ХVІІІ ст., воєнні контрибуції довели Белз до повної руїни. В 1772 р. Белз попадає під владу Австро-Угорщини.

З Белзом пов’язана історія чудотворної ікони Ченстоховської Божої Матері. За легендою, написав її євангеліст Лука. Існує декілька версій, як ця ікона попала в Україну. Одна з них, що її привезли Кирило та Мефодій. Друга, що в Х ст. святою іконою благословили на шлюб з князем Володимиром грецьку царівну Анну, яка її взяла з собою до Києва. До Белза ікона потрапила шляхом шлюбів руських князівен з князями галицькими та польськими. За ще однією версією — князь Лев привіз ікону з Константинополя до Белза. В 1382 р. князь Владислав Опольський вивіз ікону у Польщу до Ченстохови (назва походить від цієї місцевості).

ДЕРЖАВНИЙ ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНИЙ ЗАПОВІДНИК У М. БЕЛЗ

Львівська область,

с. Белз.

тел.: (8257) 54157

Державний історико-культурний заповідник створений відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 13.12.2001 р. за № 1678 на базі комплексу пам’яток м. Белз, з метою його збереження і раціонального використання.

На території заповідника розташовано понад 50 об’єктів, 10 з яких — пам’ятки національного і місцевого значення. Серед них одна із найдавніших українських дерев’яних церков св. Параскеви з дзвіницею (XVII ст.), комплекси домініканських монастирів (ХVІ— ХVІІІ ст.), церква Св. Миколи (1653 р.), ратуша (XVII ст.), шестикутна Аріанська вежа (1606 р.) та інші.

Перші археологічні дослідження у Белзі сягають ще 30-х рр. ХХ ст. Тоді їх проводив відомий український археолог Ярослав Пастернак в урочищі Замочок, де у давнину розташовувався “княжий город”. Сучасні розкопки проводяться археологічною експедицією Інституту археології НАН України.

ЖОВКВА

Місто розташоване на схилах Розточчя — гори Гарай, за 32 км від Львова. Перша літописна згадка про цю місцевість відноситься до 1368 р. Тоді на місці Жовкви існувало с. Винники. Після розпаду Галицько-Волинського князівства і захоплення його земель Польщею у 1588 р. місцевість стала власністю гетьмана С. Жолкевського. У 1603 р. він одержав королівський привілей назвати село містечком Жовквою (Жовква — від прізвища власника). В 1594 р. почалося будівництво замку. В першій половині ХVІІ ст. Жовква перетворилася на укріплене місто-фортецю, оточену валами та ровами. В 1678 р. Жовківський замок став резиденцією польського короля Яна ІІІ Собеського. У ХVІІ— ХVІІІ ст. місто досягло свого найвищого розквіту.

ДЕРЖАВНИЙ ІСТОРИКО-АРХІТЕКТУРНИЙ ЗАПОВІДНИК У М. ЖОВКВА

Львівська область, м. Жовква.

тел.: (8251) 22547

Створений відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 10.08.1994 р. за № 546, з метою забезпечення охорони, вивчення, реставрації та належного використання унікального комплексу пам’яток архітектури, містобудування, історії та природи м. Жовкви.

Територія заповідника охоплює історичне середмістя Жовкви — ренесансного оборонного міста з територією, на якій розташовані його оборонні споруди і частина замкового парку.

Площа заповідника — 22 га.

Навколо заповідника визначені межі охоронної зони та зони охоронюваного ландшафту. До території охоронних зон входять частина історичних передмість, історичний Винниківський двір та окремо розташовані пам’ятки архітектури, історії і культури. Загальна площа територій, що мають охоронний статус, становить 280 га.

На території заповідника розташовано 100 пам’яток архітектури та містобудування, з них 49 пам’яток національного значення. В пам’ятках зберігаються твори мистецтва та історичні реліквії. Серед них — два унікальні ренесансні містобудівні комплекси, місця, безпосередньо пов’язані з народженням, перебуванням і діяльністю найвидатніших державних діячів України, Польщі і Росії, а також з видатними діячами та явищами культури і мистецтва. До комплексу заповідника входять пам’ятки архітектури світового рівня: один з найцікавіших в Європі ансамбль ринкової площі з прилеглим замком 1594 р., ренесансний парафіяльний костьол 1606 р. — національна святиня польського народу, одна з найвеличніших в Європі — ренесансна оборонна синагога 1690 р. В числі найбільш цікавих пам’яток Жовкви — комплекси василіянського і домініканського монастирів, дві дерев’яні церкви початку XVIII ст. з прекрасними іконостасами майстрів Жовківської школи, унікальні в Україні зразки ренесансної житлової архітектури — житлові кам’янички поч. XVII ст. з відкритими аркадами галерей-підсінь, еклектичні і сецесійні вілли та адміністративні будинки австрійських часів кінця ХІХ — початку ХХ ст. Під охороною заповідника знаходиться також дві пам’ятки садово-паркового мистецтва, 15 пам’яток історії, низка щойно виявлених об’єктів архітектури та містобудування, археології.

ІВАНО-ФРАНКОВЕ

Знаходиться у долині р. Збір між відрогами Карпатських гір, за

10 км від Дрогобича.

Вперше згадується у 1424 р. Виникло на місці слов’янського поселення і мало назву Сольне, оскільки тут були знайдені запаси соляної ропи. Нове поселення, що виникло на місці Сольного, стало називатися Башів. З ХІV ст. селище знаходилося під владою Польщі. Король подарував його С. Нагуєвському, який перейменував Башів на Нагуєвичі. 1779 р. на околиці Нагуєвичів було закладено присілок “Слободу” або “Нове село”, що належало панам Туркулам. В Слободі оселився рід Франків. Тут народився Іван Франко. Сьогодні музей-садиба відтворена саме такою, якою її описав Франко у спогаді “Моя вітцівська хата”. У 1952 р. Нагуєвичі перейменовано на честь Івана Франка.

ДЕРЖАВНИЙ ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНИЙ ЗАПОВІДНИК „НАГУЄВИЧІ”

Львівська область, с. Нагуєвичі.

тел.: (8244) 78777

Створений відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 10.03.1994 р. за № 154 на базі пам’яток і пам’ятних місць, пов’язаних з народженням, життям і творчістю видатного українського поета Івана Франка. Загальна площа заповідника — 14 га. До його складу входять: батьківська садиба поета, Будинок літератора, скульптурно-просторовий ансамбль “Іван Франко і світова література” (автори: народний художник України, академік Е. Мисько, заслужений діяч мистецтв України, професор Й. Садовський, С. Мигаль), художньо-меморіальний комплекс “Стежки-дороги Івана Франка”. “Стежки-дороги Івана Франка” — художньо-меморіальний комплекс, що складається з чотирьох тематичних частин: “Дороги Івана Франка”, “Дороги малого Мирона” (в дитинстві поета звали Мироном), “Стежка Івана Франка”, “Франкова казка”. “Дорога Івана Франка” містить знаки: “Я — син народу”, “Шлях поета”, “Вічний революціонер”. “Дорога малого Мирона” включає знаки: “Малий Мирон” і “До знань”. “Стежка Івана Франка” — це понад двадцять групових і поодиноких пластичних творів із дерева. Комплекс складають композиції: “Захар Беркут”, “Прометей”, “Каменярі”, “Дзвін”, “Ріпники “, “Мойсей”, “Зустріч з лісом”, “Мати”, “Кохана”, “Материнство”, “Батькоковаль”, “Пісня і праця”. “Франкова казка” — дитячий соціально-культурний центр — казкова галявина зі скульптурних композицій за казками І. Франка “Лис Микита” та “Коли ще звірі говорили”. У складі заповідника діє Літературно-меморіальний музей.

ЛЬВІВ

Місто розташоване на річках Полтва і Зубря. Лежить на стику трьох природних областей — Розточчя, Побужжя і Львівського плато. Місто було засноване в середині ХІІІ ст. галицько-волинським князем Данилом Галицьким на території староруського городка. Назву одержало від імені його сина Лева. Перша літописна згадка про місто датована 1256 р. У 1270-х рр. Львів — столиця Галицько-Волинського князівства. В 1349 р. Львів перейшов під управління польського короля Казимира ІІІ, який в 1356 р. надає місту Магдебурзьке право. Після недовгого часу перебування Львова у складі Угорщини (1370— 1387 рр.) місто знову відійшло до Польщі. Львів розташований на перехресті торговельних шляхів. Зі сходу проходили шляхи з Києва, з півдня — з Молдавії, Угорщини та соляних джерел Прикарпаття. Західний шлях зв’язував місто з Австрією, Чехією, Польщею та Німеччиною. З півночі пролягали шляхи з прибалтійських країн. Тут проживали вірмени, татари, німці, греки, євреї, італійці. У 1572—1573 рр. організовано першу на Україні друкарню. В 1574 р. тут вийшли друковані книжки “Апостол” і “Буквар”. В 1661 р. єзуїтська колегія перетворюється на академію, з 1787 р. — це світський університет. Напад шведського короля Карла XII на Львів 1704 р. спричинив до його занепаду. За першим поділом Польського королівства (1772 р.) Львів відійшов до Австрії і став столицею новоствореної провінції (1772—1918 рр.). Місто в цей час швидко зростає. Посилюються торговельні зв’язки Львова з західноєвропейськими країнами.

ДЕРЖАВНИЙ ІСТОРИКО-АРХІТЕКТУРНИЙ ЗАПОВІДНИК У М. ЛЬВІВ

м. Львів,

вул. Валова, 20.

тел.: (80322) 728538

Створений відповідно до Постанови Ради Міністрів УРСР від 12.06.1975 р. за № 297 на базі історичного архітектурно-містобудівного комплексу центральної частини м. Львова.

Державний історико-архітектурний заповідник у м. Львові — перший в Україні, що охопив увесь середньовічний центр міста. Загальна площа заповідника складає 120 га.

Пам’ятки м. Львова представляють розвиток усіх історичних стилів: від романо-візантійського до сучасної функціональної архітектури. На території заповідника розташовано понад 1 тис. пам’яток архітектури та містобудування, історії та цінних історичних споруд, з яких 200 належать до пам’яток національного культурного надбання.

До складу комплексу пам’яток заповідника входять: церква Миколи (XIII ст.), П’ятницька церква (XIII — поч. XIV ст.), костьол Івана Хрестителя (1260 р.), костьол Марії Сніжної (XIV ст.), монастир бенедиктинок (1597 р.), Латинський (Кафедральний) собор (закладений у 1360 р.), Вірменський собор (1363 р.), собор св. Юра (XVIII ст.), ансамбль Успенської церкви (1629 р.) та інші. У 1998 р. центральну частину Львова було внесено до Списку Всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО.

ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНИЙ ЗАПОВІДНИК „ЛИЧАКІВСЬКИЙ ЦВИНТАР”

м. Львів,

вул. Личаківська, 10.

тел.: (80322) 767987

Створений відповідно до Рішення Львівської міської ради народних депутатів та наказу управління житлово-комунального господарства міської Ради від 25.11.1991 р.

Личаківський цвинтар виник у 1786 р. Кладовище призначалось для Середмістя і IV дільниці м. Львова. Оскільки в Середмісті мешкали найбільш заможні львівські міщани, а віддаленість цвинтаря від регулярної забудови забезпечувала можливість постійного розширення, то нове кладовище отримало статус репрезентаційного головного некрополя м. Львова, який зберігся до наших днів.

Загальна площа заповідника — 46,4 га — розбита на 86 секторів. На території заповідника знаходиться майже 3,5 тис. пам’ятників і композицій кінця XVII — ХХ ст. роботи відомих скульпторів і архітекторів: Г. Вітвера, А. і Й. Шімзерів, Г. Баронча, К. Годебського, Ю. Марковського, Г. Кузневича та ін. А також каплиці, гробівці, пантеон армії УПА, польський військовий цвинтар, могили видатних діячів різних народів: українців, поляків, австрійців, німців, вірменів, росіян.

ТУСТАНЬ

Була прикордонним пунктом і входила в єдину систему Карпатської лінії оборони південно-західних рубежів Київської Русі, а згодом і Галицько-Волинського князівства. Писемні документи свідчать, що Тустань виконувала роль митниці з ІХ до середини ХV ст. Тут проходив шовковий шлях з Китаю до Португалії. Тустань була одним з основних пунктів торгівлі галицькою сіллю. Дерев’яна забудова міста існувала з другої половини IX до середини XIII століття. Центральна частина укріплень площею 3 га була розташована на скельній групі „Камінь Ямненських пiсковикiв” висотою 40 метрів. У 1241 р. місто було зруйноване під час монголо-татарської навали хана Батия. У 1340 р. Тустань переходить під владу Польщі. У 1539 р. король дарує фортецю М. Бліцинському, який продає її в 1541 р. Тустань занепала через зміну торговельних шляхів. Тут зберігся комплекс нескельного оборонного міста-фортеці Тустань X–ХІІІ ст.

ДЕРЖАВНИЙ ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНИЙ ЗАПОВІДНИК „ТУСТАНЬ”

Львівська область,

с. Урич.

тел.: (8067) 6729372; (8097) 4870003

Створений відповідно до Постанови Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 5.10.1994 р. за № 687 на базі видатної пам’ятки iсторiї, археології й містобудування — наскельного оборонного комплексу мiста-фортецi Тустань IХ—ХIII ст. Розпорядженням голови Львівської обласної держадміністрації “Про Державний історико-культурний заповідник “Тустань” від 26.12.1995 р. за № 1159 функції керування цим заповідником покладено на Львівський історичний музей. Був розроблений і затверджений генеральний план фортеці. Заповідник “Тустань”, загальна площа якого складає 464 га, розташований на території Національного природного парку “Сколівські Бескиди”.

До складу заповідника входять: центральна частина оборонного комплексу давньоруського міста-фортеці Тустань (комплекс скель Камінь, Гострий Камінь, Мала Скеля, Жолоб та скелі, що територіально прилягають до Воронового хребта); прилегла до вказаних скель територія з культурними шарами від найдавніших часів до періоду середньовіччя включно; система оборони (багаторядні рови та вали) наскельного комплексу Тустань; гідроспоруда (дамба) в урочищі “Стави”; землі, на яких розташовані пам’ятки природи.

Основними завданнями є здійснення заходів з охорони і збереження об’єктів культурної спадщини заповідника, пов’язаних з ними територій та рухомих предметів, а також проведення науково-дослідної, науково-методичної, інформаційної та культурно-освітньої роботи з метою популяризації культурної спадщини.





sdamzavas.net - 2018 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...