Главная Обратная связь

Дисциплины:






МИКОЛАЇВСЬКА ОБЛАСТЬ



Утворена 22 вересня 1937 р. Розташована на півдні країни в межах Причорноморської низовини в басейні нижньої течії ріки Південний Буг. На території Миколаївської області розташовано: 2953 пам’ятки археології (з них — 25 національного значення), 1211 пам’яток історії (з них — 3 національного значення), 143 пам’ятки архітектури та містобудування (з них — 14 національного значення), 347 пам’яток монументального мистецтва. До Списку історичних населених місць України,затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 р. за № 878, включено 4 поселення Миколаївської області: Вознесенськ, Миколаїв, Очаків, Первомайськ.

ПАРУТИНЕ

Розташоване на правому березі Бузького лиману. Місцевість, де розкинулось село, здавна привертала людину зручним розташуванням, родючими землями, багатим на рибу лиманом, близькістю торговельних шляхів. Тут було поселення ще за доби бронзи. VІ ст. до н.е. — V ст. н.е., при злитті Південного Бугу і Дніпра, існувала давньогрецька держава Ольвія, яку заснували вихідці з Мілета та інших іонійських міст давньої Греції. Назву перекладають з давньогрецької як “щаслива”. Уже в V ст. до н.е. місто стало значним економічним, торговим і культурним центром Північного Причорномор’я. В першій половині І ст. до н.е. Ольвія увійшла до складу Понтійського царства. В середині І ст. до н.е. місто було зруйноване. В ІІ ст. н.е. тут розміщено стоянку римського гарнізону. На початку ІІІ ст. н.е. місто було включене до складу римської провінції Нижньої Мезії. У III ст. н.е. його розгромили готи, а вторгнення кочових орд гунів у кінці IV ст. н.е. остаточно знищило місто-державу Ольвію. В ХVІ—ХVІІІ ст. турки перетворили місто на каменоломні. Село Парутине було засноване в 1787 р. В 1792 р. воно подароване графу Іллі Безбородьку. У 1795—1917 рр. носило назву Ільїнське.

НАЦІОНАЛЬНИЙ ІСТОРИКО-АРХЕОЛОГІЧНИЙ ЗАПОВІДНИК „ОЛЬВІЯ”

Миколаївська область,

Очаківський район, с.Парутине.

тел.: (05154) 92453, 92453

Створений відповідно до Постанови Ради Народних Комісарів УСРР від 31.05.1926 р. на базі комплексу пам’яток — залишків відомого античного міста-держави Ольвії. Указом Президента України від 17.01.2002 р. за № 26/2002 заповіднику

надано статус національного. Територія історико-археологічного заповідника «Ольвія» охоплює залишки міста (приблизно 33 га), некрополя (приблизно 300 га) та давньогрецького поселення на о. Березань (приблизно 20 га). На території заповідника розташовуються залишки фортечних мурів, житлових кварталів, римської цитаделі, Західного та Центрального теменосів, поховальних склепів, лапідарій та наукова бібліотека.



У складі заповідника діє музей, фонди археологічних матеріалів якого складають понад 50 тис. одиниць зберігання. Систематичні археологічні дослідження Ольвії розпочалися ще у 1900 р. Під час перших розкопок було виявлено залишки громадських і приватних будівель, велику кількість високохудожніх творів мистецтва, що нині знаходяться в музеях Києва, Миколаєва, Одеси, Полтави, Херсона, а також Берліна, Лондона, Парижа, Петербурга. У дослідженнях Ольвії і нині беруть участь відомі спеціалісти-археологи Німеччини, США, Франції, Греції, Канади та інших країн.

ПОЛТАВСЬКА ОБЛАСТЬ

Утворена 22 вересня 1937 р. на теренах Гетьманщини та Слобожанщини. Регіон Полтавщини представлений пам’ятками: археології (1236, з них 10 — національного значення), історії (2464, з них 8 — національного значення), монументального мистецтва (499, з них 5 — національного значення), архітектури та містобудування (203, з них 62 — національного значення). Загалом на державному обліку в Полтавській області знаходиться 4402 пам’ятки. 13 населених місць Полтавщини увійшло до Списку історичних населених місць України (міста і селища міського типу), затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 р. за № 878. До цього переліку входять: м. Полтава, смт Велика Багачка, м. Гадяч, смт Диканька, м. Зіньків, смт Козельщина, м. Кременчук, м. Лохвиця, м. Лубни, м. Миргород, смт Опішня, м. Пирятин, м. Хорол.

ОПІШНЯ

Розташована на правому березі річки Ворскла в 44 км від Полтави. У VІІ—ІІІ ст. до н.е. Опішня — укріплене поселення скіфів. У VІІІ ст. це слов’янське городище роменської культури. Перша літописна згадка — в ХІІ ст. У 1668 р. козацька рада в Опішні ухвалила, що вона не визнає умов Андрусівського перемир’я (за яким Україна була поділена на дві частини, залежні від Москви та Польщі).

НАЦІОНАЛЬНИЙ МУЗЕЙ-ЗАПОВІДНИК УКРАЇНСЬКОГО ГОНЧАРСТВА В СМТ ОПІШНЯ

Полтавська область,

смт Опішня,

вул.. Партизанська, 102.

тел.: (805353) 42416, 42415, 42416

Створений відповідно до Постанови Ради Міністрів УРСР від 03.11.1989 р. на базі Музею гончарства, заснованого 11.03.1986 р. Указом Президента України від 29.03.2001 р. за № 220/2001 заповіднику надано статус національного. На цей час музей-заповідник є центром дослідження, збереження й популяризації гончарської спадщини України. У 1995 р. був відкритий Науково-дослідницький центр музею-заповідника, який не має аналогів у жодному іншому музейному закладі як України, так і поза її межами. У його складі функціонують: Центр досліджень українського гончарства, Центр спеціальних методів дослідження кераміки, Центр інформації та джерелознавства українського гончарства (Гончарська книгозбірня України, Національний архів українського гончарства, Аудіовізуальний фонд українського гончарства, Аудіовізуальна студія українського гончарства, видавництво “Українське Народознавство”), Центр збереження мис тецьких традицій, Центр розвитку духовної культури. Діяльність музею-заповідника спрямована на збирання польових матеріалів, формування колекцій, наукове вивчення та популяризацію українського гончарства. Музей-заповідник виступив ініціатором створення Міжнародної асоціації музеїв кераміки.

ПОЛТАВА

Розташована на правому березі р. Ворскла, за 333 км від Києва. Перше селище на території сучасного міста виникло у ранньоскіфську добу (VІІ—VІ ст. до н.е.). Згодом тут були поселення роменської культури та Княжої доби, розвиток яких припинився після монголо-татарського погрому. Поселення під назвою Полтава згадується у 1430 р. У 1608 р. коронний гетьман Польсько-Литовської Речі Посполитої Станіслав Жолкевський заснував тут фортецю. 1630 р. король Зигмунт ІІІ надав місто своєму секретареві Бартоломею Обалковському. 1631 р. Полтава знаходиться під володінням Мартина Калиновського. У 1646 р. ним заволодів Я. Вишневецький. В ХVІ—ХVІІ ст. місто входило до Переяславського староства. Під час визвольної війни 1648–1654 рр. Полтава стала центром козацького Полтавського полку. Місто не раз спустошували татари (останній — в 1695 р.). Влітку 1709 р. поблизу Полтави відбулася битва між російським військом царя Петра І і шведсько-українським короля Карла ХІІ. З 1802 р. Полтава— губернське місто.

ДЕРЖАВНИЙ ЗАПОВIДНИК „ПОЛЕ ПОЛТАВСЬКОЇ БИТВИ”

Полтавська область,

м. Полтава, вул. Шведська могила, 32.

тел.: (805322) 527427

Відповідно до Постанови Ради Міністрів УРСР від 31.03.1981 р. за № 153, Музей історії Полтавської битви і комплекс пам’ятників, пов’язаних з Полтавською битвою, оголошено Державним історико-культурним заповідником “Поле Полтавської битви”. Площа охоронної зони історичного поля — 771,5 га. З історією Полтавської битви пов’язана низка пам’яток у Полтаві й на полі Полтавської битви: братська могила загиблих російських воїнів (1894 р.), Самсоніївська церква (1852 — 1856 рр., реконструйована 1895р.), Спаська церква (1705 — 1706 рр., реконструйована 1845 р.), Хрестовоздвиженський монастир (1650 р.), пам’ятники: Петру I перед будинком Музею історії Полтавської битви (1915 р.), захисникам фортеці Полтава і коменданту О.С. Келіну (1909 р.), на місці відпочинку Петра I (1849 р.), десять гранітних обелісків на місці колишніх редутів (1939 р.), шведам від росіян (1909 р.), шведам від шведів (1909 р.), на місці переправи російської армії через Ворсклу (1959 р.), пам’ятний знак на місці командного пункту Петра І (1973 р.), пам’ятник Слави (1811р.). З 1994 р в Музеї історії Полтавської битви постійно діє виставка “Козацька держава”. Заповідник — єдиний в Україні — входить до (ІАМАМ) Міжнародної організації військово-історичних музеїв під егідою ЮНЕСКО та включений до всесвітнього туристичного маршруту.

ДЕРЖАВНИЙ МУЗЕЙ-ЗАПОВІДНИК М.В. ГОГОЛЯ

Полтавська область,

С. Гоголеве (колишня Василівка),

тел./факс: (805352)93874

Створений відповідно до Постанови Ради Міністрів УРСР від 17.07.79 р. за № 353 на базі комплексу пам’яток, пов’язаних з життям сім’ї Гоголів. Площа заповідника — понад 30 га. До комплексу пам’яток музею-заповідника входять: батьківський будинок, флігель,альтанка “Мрія”, кам’яний грот “Храм самотності”, мальовничі ставки, могила батьків письменника, парк-сад. Головна тема експозиції музею — “Гоголь і Україна”, де широко представлені матеріали тих періодів життя і творчості геніального майстра слова, які пов’язані з його перебуванням у батьківській садибі. Одним з першочергових завдань заповідника є відтворення церкви Різдва Богородиці родини Гоголів-Янівських.

РІВНЕНСЬКА ОБЛАСТЬ

Розташована на північному заході країни. Утворена 4 грудня 1939 р. Належить до історичного регіону Волинського Полісся. На території Рівненської області розташовано: 1088 пам’яток археології (з них — 20 національного значення), 1761 пам’ятка історії, 352 пам’ятки архітектури та містобудування (з них — 109 національного значення), 84 пам’ятки монументального мистецтва. До Списку історичних населених місць України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 р. за № 878, включено 13 населених пунктів Рівненської області: Березне, Володимирець, Гоща, Дубно, Дубровиця, Клевань, Корець, Мізоч, Млинів, Острог, Радивилів, Рівне, Степань.

ДУБНО

Місто розташоване за 45 км від Рівного, на р. Іква. Вперше згадується в Іпатіївському літописі за 1100 р. На з’їзді князів у Витичеві було вирішено передати Дубен разом з Острогом, Чарторийськом та Буськом князеві Давиду Ігоревичу. В 1240 р. місто було зруйноване монголо-татарами. 1337 р. князь Любарт Гедиминович утвердив за князем Данилом Дмитровичем Острог з маєтками, до яких входило й Дубно. 1386 р., за дарчою грамотою, Дубно відходить князю Федору Даниловичу Острозькому. Місто перебувало у володінні Острозьких до 1620 р. У XIV ст. на місці давньоруського городища Дубен збудоване перше укріплення. У 1498 р. Костянтин Іванович Острозький добився для Дубна права називатися містом. 1507 р. місто отримало Магдебурзьке право. В 1539-1568 рр. в Чеснохрестському монастирі створене Дубенське Четвероєвангеліє. На початку XVII ст. після Люблінської унії місто було включене до складу Волинського воєводства. В 1577 р. Дубно двічі зазнало нападу татар і було зруйноване. 1609 р. князь Януш засновує Острозьку ординацію із столицею в Дубно. 1620 р. володіння перейшли до князів Заславських. 1648 р. на Дубно напали козацькі полки Максима Кривоноса. На початку 1660 р. під Дубном відбулася битва між російськими та польськими військами. 1674 р. Дубно перейшло у власність князів Любомирських. 1703 р. містом почали володіти князі Сангушки, які в 1753 р. подарували його Станіславу Любомирському. У ХVІІІ ст. Дубно набуло високого економічного й культурного піднесення завдяки Дубенським контрактам, перенесеним сюди зі Львова в 1774 р. 1795 р. місто ввійшло до складу Росії. Указом Катерини II 1795 р. воно було визначено повітовим містом Подільської губернії. Згодом відходить до Волинської губернії. Наприкінці ХVІІІ ст. Дубно тимчасово було столицею одного з нащадків династії Бурбонів — принца Конде. 1871 р. Любомирські продають Дубно княгині Барятинській.

ДЕРЖАВНИЙ ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНИЙ ЗАПОВІДНИК У М. ДУБНО

Рівненська область,

м. Дубно, вул.. Замкова,7 a.

тел.: (803656) 42401, 43986, 41230

Створений відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 14.06.1993 р. за №444 на базі комплексу пам’яток історії, культури й архітектури та містобудування м. Дубно.

На території заповідника збереглися видатні пам’ятки: Дубенський замок (XV—XVIII ст.); палац князів Острозьких; палац князів Любомирських; надбрамний корпус; Луцька брама (ХVI ст.); синагога (ХVI ст.); Спасівська церква (1643р.); Юріївська церква (XVIII ст.); костел (ХІХ ст.); костел бернардинів і його келії (XVII ст.); Іллінський собор (поч. ХХ ст.); світські будівлі (XVIII—XIX ст.) у центральній частині міста. До складу заповідника входить Дубенський краєзнавчий музей.

ОСТРОГ

Місто розташоване на р. Стир, за 46 км від Рівного. Перша літописна згадка відноситься до 1100 р., коли Острог передали князю Давиду Ігоревичу. У другій половині ХІІ ст. Острог входив до Володимир-Волинського, а з 1199 р. до Галицько-Волинського князівства. У другій половині ХІV ст. він потрапив під владу Литовського князівства. ХІV—ХVІІ ст. Острог — головна резиденція княжого роду Острозьких. Після Люблінської унії місто ввійшло до складу Польщі. В ХV—ХVІ ст. через Острог пролягали торгові шляхи зі Львова, Молдавії, Балкан, Польщі, Литви, Білорусії, Росії. Наприкінці ХVІ ст. Острог став визначним культурно-освітнім центром. У 1576 р. тут заснована Острозька слов’яно-греко-латинська академія. 1577р. І. Федоров відкрив друкарню. За три роки було видано: Буквар (1578 р.); Новий Завіт з Псалтирем (1580 р.); Острозька Біблія (1581 р.); Хронологія (1581 р.). За зборівською угодою Острог залишився під владою Польщі. З 1797 р. він став повітовим містом Волинської губернії у складі Російської імперії.

ДЕРЖАВНИЙ ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНИЙ ЗАПОВІДНИК У м. ОСТРОГ

Рівненська область,

м. Острог, вул.. Академічна, 5.

тел.: (803654) 22656

Створений відповідно до Постанови Ради Міністрів УРСР від 11.08.1981 р. за № 413 на базі комплексу пам’яток історії та культури м. Острога. До складу заповідника ввійшла територія Замкової гори з відреставрованими залишками замку князів Острозьких: Круглою баштою (XVI cт.), Мурованою баштою (XV cт.), Богоявленською церквою (XV cт.). Зберігаються також залишки старовинних укріплень, інші пам’ятки історії.

Заповідник зберігає свідчення про діяльність першого в Україні вищого навчального закладу — Острозької академії (XVI — XVII cт.), друкарні, де видана всесвітньо відома “Острозька Біблія”. З історією міста пов’язані життя і діяльність визначних історичних і культурних діячів — Миколи і Григорія Смотрицьких, Семена і Дмитра Наливайків. На території заповідника діють музеї: краєзнавчий, книги і друкарства; у його фондах налічується понад 48 тисяч одиниць зберігання.

ПЛЯШЕВА

Село розташоване на березі річки Пляшівки. Перша згадка про Пляшеву датується 1545 р. Після Люблінської унії воно входило до складу Волинського воєводства. У 1577 р. було знищене татарами. В кінці ХVІ — на початку ХVІІ ст. воно перебувало у володінні князя О.Пронського. У 1651 р. під час національно-визвольної війни поблизу села відбулася битва, відома як битва під Берестечком. У битві брали участь козацьке військо Б. Хмельницького і польське військо короля Яна ІІ Казимира. Через зрадництво союзників-татар гетьман опинився в полоні, а його військо — в оточенні поляків. Під час цієї трагічної битви загинуло більше 10 тис. козаків і селян. Село було цілковито зруйноване. У пам’ять про полеглих козаків у 1910— 1914 рр. під Пляшевою було збудовано Георгіївський собор. Для проведення богослужінь на місці козацьких могил у 1912 р. сюди перенесли старовинну козацьку Михайлівську церкву ХVІІ ст. з с. Острів. У народі це місце назвали “Козацькі Могили”.

ДЕРЖАВНИЙ ІСТОРИКО-МЕМОРІАЛЬНИЙ ЗАПОВІДНИК „ПОЛЕ БЕРЕСТЕЦЬКОЇ БИТВИ”

Рівненська область,

с. Пляшева.

тел.: (803633) 42084, 28727, 28739

Створений на базі Музею-заповідника “Козацькі могили” відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 12.06.1991 р. за № 20. Загальна площа заповідника — 140 га.

До складу заповідника входять:

— Михайлівська церква — пам’ятка дерев’яної сакральної архітектури XVII ст. у якій, за народними переказами, перед битвою молився Богдан Хмельницький.

— Георгіївська церква — пам’ятка архітектури XX ст. Проект церкви був розроблений студентом Петербурзької Академії мистецтв В. Максимовим. Розписували церкву народний художник України І. Їжакевич, разом з О. Корецьким та П. Пилипчуком. Михайлівська і Георгіївська церкви з’єднані між собою підземним ходом. Гордістю заповідника є Музей Берестецької битви. Основу музейної колекції складають особисті, побутові речі, зброя козаків та селян, учасників Визвольної війни українського народу 1648—1657 рр. та однієї із найбільш визначних битв цієї війни — Берестецької, що відбулася 18—30 червня 1651 р. Кількість експонатів складає 3780 одиниць зберігання.

Експозиційними місцями заповідника є території острова Гайок (місце загибелі 300 козаків); урочище Монастирщина (місце захоронення загиблих козаків); озерце “Козакова яма”; місця козацьких переправ; Попів Горб; місце ставки Богдана Хмельницького; місце ставки кримського хана Іслам-Гірея III.

СУМСЬКА ОБЛАСТЬ

Утворена 10 січня 1939 р. на теренах земель Гетьманщини і Слобожанщини. На державному обліку перебуває 515 пам’яток архітектури та містобудування (з них — 127 національного значення), 687 пам’яток археології (з них — 17 національного значення), 1451 пам’ятка історії (з них — 3 національного значення), 95 пам’яток монументального

мистецтва. 15 населених пунктів Сумщини увійшли до Списку історичних населених місць України (міста і селища міського типу): Суми, Білопілля, Ворожба, Вороніж, Глухів, Конотоп, Кролевець, Лебедин, Низи, Охтирка, Путивль, Ромни, Середина-Буда, Терни,

Тростянець.

ГЛУХІВ

Перша згадка зустрічається в Іпатіївському літописі в 1152 р. У ХІІІ ст. місто входило до Новгород-Сіверського князівства Чернігівської землі. У 1239 р. Глухів захопили татаро-монголи. Після 1350 р. місто знаходилося під владою Литви. В першій половині ХVІІ ст. відійшов до Польщі. У 1635 р. Глухів перебудував магнат Олександр Пісочинський — староста Новгород-Сіверський. В цей період Глухів згадується під назвою «містечко Новий Острог» і одержує Магдебурзьке право. Внаслідок національно-визвольної війни 1648— 1654 рр. місто отримало статус сотенного міста Ніжинського козацького полку. 1708 р. Глухів став гетьманською резиденцією після того, як за наказом Петра І було зруйновано гетьманську столицю Батурин. Місто стало головним адміністративним і діловим центром Лівобережної України. В 1763 р. тут було ухвалено складену К. Розумовським записку “Про відновлення старовинних прав Малоросії”. Після відставки гетьмана К. Розумовського новим правителем Глухова стає граф П. Румянцев-Задунайський.

ДЕРЖАВНИЙ ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНИЙ ЗАПОВІДНИК У М. ГЛУХІВ

Сумська область,

м. Глухів, вул. Шевченка, 30.

тел.: (805444) 23557; 26015, 26897

Створений відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1994 р. за № 80 “Про державний історико-культурний заповідник у м. Глухові”. Територія заповідника складає 75 га. Всього у реєстрі заповідника налічується 52 об’єкти культурної спадщини, серед яких 35 є пам’ятками історії, архітектури та містобудування (5 мають статус національних, 30 — місцевого значення).

На території заповідника знаходиться Глухівський краєзнавчий музей, музеї на громадських засадах: Народний історико-педагогічний музей Глухівського педуніверситету; Народний музей двічі Героя Радянського Союзу С. Ковпака; Музей історії євреїв Глухівщини; Меморіальна кімната композитора Ю. Шапоріна.

Фонди заповідника налічують 1554 одиниці зберігання. Державний історико-культурний заповідник у м. Глухові з 2004 р. видає власний друкований орган — газету “Соборний майдан”.

ПУТИВЛЬ

Місто розташоване на правому березі р. Сейм, за 100 км від Сум. Місцевість навколо Путивля була заселена ще в IV тис. до н. е. Неподалік і на його території виявлені поселення доби неоліту та бронзи, городище скіфського часу та ранньослов’янське поселення перших століть нашої ери. Давньоруський Путивль виник у кінці Х ст. на базі групи роменських поселень VІІІ—ІХ ст. Місто відігравало значну роль у системі оборони Русі від кочівників. У XII ст. місто було феодальною вотчиною новгород-сіверських князів Ольговичів і найбільшим містом у Посейм’ї. Вперше Путивль згадується в Іпатіївському літописі під 1146 р. у зв’язку з міжусобицями князів Святослава Ольговича та Ізяслава Мстиславича. Тут сходились шляхи, що вели до Володимиро-Суздальської землі, на Волгу та в половецький степ. У 1152 р. половці спустошили навколишні села. З Путивлем пов’язані події походу новгород-сіверського князя Ігоря Святославовича на половців у 1185 р. ( Ігорів похід оспіваний у пам’ятці давньоруської писемності “Слово о полку Ігоревім”). 1239 р. Путивль було знищено одним із монголо-татарських загонів Менгу-хана. У 1356 р. місто захопив литовський князь Ольгерд і воно стало повітовим центром Литовського князівства. 1500 р. місто увійшло під володіння Російської держави. Путивль було перетворено на прикордонну фортецю, що належала до “Путивльського рубежу”. Місто стає крупним центром міжнародної торгівлі. На початку XVII ст. Путивль був захоплений поляками, але за умовами Деулінського перемир’я 1618 р. знову відійшов до Росії. З 1680-х рр. починається занепад міста, пов’язаний з переміщенням торгових шляхів і державних кордонів. Місто дуже постраждало під час Лівонської війни. З 1779 р. Путивль знаходився у складі Курської губернії.

ДЕРЖАВНИЙ ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНИЙ ЗАПОВІДНИК У М. ПУТИВЛЬ

Сумська область,

м. Путивль, вул. Радянська, 70.

тел.: (8242) 51266

Створений відповідно до Постанови Ради Міністрів України від 30.12.1986 р. за №453 на базі комплексу пам’яток історії та культури міста Путивль та його округи.

Путивль належить до найдавніших міст України. Виникло у кінці X ст. на базі групи сіверянських поселень VIII — IX ст.

Площа території заповідника — 225 га, із них 72 га в місті Путивлі і 153 га у Спадщанському лісі. На території заповідника розташовано 44 об’єкти культурної спадщини (23 пам’ятки архітектури та містобудування, 15 пам’яток історії, 3 пам’ятки археології і 3 пам’ятки монументального мистецтва). З них до категорії пам’яток національного значення відносяться: археологічна пам’ятка Городок — дитинець давньоруського Путивля, архітектурні ансамблі нині діючого Молчанського монастиря (XVI — XIX ст.) та колишнього Святодухівського монастиря (XVII– XIX ст.).

У Спадщанському лісі, який у роки Великої Вітчизняної війни 1941 — 1945 рр. став місцем зародження партизанського загону під керівництвом С.А.Ковпака та С.В.Руднєва, створено меморіальний комплекс, що увічнює історію партизанського руху. До складу меморіального комплексу входять об’єкти: пам’ятний знак “Народні месники”, алея скульптурних портретів партизанів — Героїв Радянського Союзу, монумент партизанської слави, братська могила, дев’ять партизанських землянок, тощо.

До складу заповідника входять два музеї: Путивльський краєзнавчий музей та Музей партизанської слави у Спадщанському лісі. Музейні фонди заповідника налічують 17 тис. оригінальних експонатів.

В с. Нова Слобода працює відділ заповідника — меморіал жертвам фашизму “Дзвін Скорботи”.

ДЕРЖАВНИЙ ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНИЙ ЗАПОВІДНИК „ПОСУЛЛЯ”

Створений відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 2006 р. за №1201. Документ прийнятий в рамках виконання розпорядження Президента «Про заходи з увічнення пам’яті останнього кошового отамана Запорозької Січі Петра Калнишевського».

Петро Калнишевський народився 1691 р. в с. Пустовійтівка Роменської сотні Лубенського полку. У 1762 р. козацька рада обирає його кошовим отаманом Запорозької Січі. У 1775 р. російські війська оточили Січ. Калнишевський пішов на переговори, намагаючись вирішити конфлікт без кровопролиття, але був схоплений, закутий в кайдани і відправлений до Москви, а потім засуджений до довічного ув’язнення в Соловецькому монастирі, де і помер в 1803 р.

До складу заповідника увійшли визначні пам`ятки Роменського і Недригайлівського районів, а саме: скіфські кургани, пам’ятник останньому кошовому отаману Запорозької Січі П. Калнишевському і дерев’яна церква Святої Трійці, яку зараз відроджують на батьківщині Калнишевського (с. Пустовійтівка). У складі заповідника працює Роменський краєзнавчий музей.





sdamzavas.net - 2018 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...