Главная Обратная связь

Дисциплины:






ХМЕЛЬНИЦЬКА ОБЛАСТЬ

Утворена 22 вересня 1937 р. Належить до історичного регіону Поділля, включаючи невелику частину Південної Волині. Область багата на середньовічні пам’ятки оборонної і церковної архітектури — замки, уфортифіковані церкви, костели і палаци. Значна частина цієї спадщини зосереджена у м. Кам’янець-Подільський — історичній столиці Поділля. На території Хмельницької області розташовано: 105 пам’яток археології (з них — 12 національного значення), 2442 пам’ятки історії (з них — 4 національного значення), 341 пам’ятка архітектури та містобудування (з них — 230 національного значення), 474 пам’ятки монументального мистецтва (з них — 1 національного значення). До Списку історичних населених місць України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 р. за № 878, включено 24 поселення Хмельницької області: Антоніни, Білогір’я, Волочиськ, Городок, Гриців, Деражня, Дунаївці, Ізяслав, Кам’янець-Подільський, Красилів, Летичів, Меджибіж, Нова Ушиця, Полонне, Сатанів, Славута, Смотрич, Стара Синява, Старокостянтинів, Хмельницький, Чорний Острів, Шепетівка, Ямпіль, Ярмолинці.

КАМ’ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКИЙ

Розташований у центрі Волино-Подільської височини, на р. Смотрич, лівій притоці Дністра, за 102 км від Хмельницького. Перші письмові згадки про Кам’янець є у вірменських хроніках 1060—1062 рр. Своєрідний рельєф місцевості та вигідне географічне розташування сприяли розвитку міста-фортеці. У XII—XIII ст. воно стає значним торговельним осередком: через нього з Києва пролягав шлях на Балкани. З 1199 р. до першої половини XIV ст. Кам’янець знаходився у складі Галицько-Волинського князівства. У 1240—41 рр. місто було зруйноване монголо-татарами. У 1362 р. Кам’янець був захоплений литовськими князями Коріатовичами. 1432 р. місту було надано Магдебурзьке право. З 1434 р. існує як столиця Подільських земель в складі королівства Польського. На початку XV ст. через Кам’янець-Подільський пролягає торговий шлях із Львова до Чорного моря. 1672—1699 рр. — період турецького панування. За Карловським трактатом 1699 р. місто було повернуто Польщі. З 1795 р. Кам’янець переходить під володіння Росії і стає центром Подільської губернії.

НАЦІОНАЛЬНИЙ ІСТОРИКО-АРХІТЕКТУРНИЙ ЗАПОВІДНИК „КАМ’ЯНЕЦЬ”

Хмельницька область,

м. Кам’янець-Подільський, вул. Предтечинська, 2.

тел.: (03849) 23784

Створений відповідно до Постанови Ради Міністрів УРСР від 18.05.1977 р. за № 298 на базі комплексу пам’яток Старого міста Кам’янця-Подільського. Указом Президента України від 30.04.1998 р. за № 396 Кам’янець-Подільському державному історико-архітектурному заповіднику надано статус національного.



Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24.03.2004 р. № 161-р цілісний майновий комплекс Національного історико-архітектурного заповідника “Кам’янець” передано із спільної власності територіальних громад Хмельницької області у державну власність з віднесенням його до сфери управління Держбуду.

Площа заповідника — 121 га в межах острова Старого міста, каньйону р. Смотрич навколо острова та прилеглої до острова з заходу частини плато, на якій розміщено фортифікаційний комплекс Старого і Нового замків.

У межах заповідника знаходиться 154 пам’ятки архітектури та містобудування, з яких 71 — національного значення. Архітектура Старого міста зберегла зразки культур різних народів (українців, поляків, вірмен, турків і росіян) та релігій (православної, католицької, іудейської, мусульманської), а саме: мечеть (ХVІІ ст.); Турецький та Вірменський бастіони (ХVІІ ст.); Миколаївська (вірменська) церква (ХІV ст.); одна з небагатьох на Хмельниччині дерев’яна Хрестовоздвиженська церква (ХVІІІ ст.); монастирські комплекси (ХV—ХVІІІ ст.) орденів Домініканів, Францисканів, Тринітаріїв.

Однією з унікальних споруд заповідника є Замковий міст, що з’єднує місто та замковий комплекс.

Відповідно до заходів затвердженої Урядом Комплексної програми розвитку Національного історико-архітектурного заповідника „Кам’янець” передбачено відновлення містобудівної структури, відбудова історичних будинків, розвиток туристичної інфраструктури.

В даний час заповідником спільно з міською радою розроблено і затверджено Перспективну програму реставраційних та консерваційних робіт, у якій визначаються напрямки реставрації та пристосування Старого і Нового замків як провідних туристичних об’єктів заповідника. Крім того, опрацьовується проект державної програми розвитку туризму в м. Кам’янці-Подільському, яка включатиме остаточне впорядкування центральної частини Старого міста, ландшафту, каньйону р. Смотрич.

МЕДЖИБІЖ

Розташований на кам’янистому підвищенні, де річка Бужок впадає в Південний Буг. Вперше згадується в Іпатіївському літописі 1146 р., коли київський князь Ізяслав передав Меджибіж князю Святославу Всеволодовичу. У 1151 р. увійшов до володінь князя Ростислава Юрійовича. Місто було прикордонним пунктом Київського князівства. З кінця XII ст. Меджибіж належав Галицько-Волинському князівству. 1241 р. Золота Орда захопила місто. У 1434 р. воно опинилося під владою Польщі і увійшло до складу Летичівського повіту. Місто належало родині магнатів Синявських. У XIV—XVІ ст. не раз було зруйноване татарами. У 1593 р. місту надано Магдебурзьке право.

ДЕРЖАВНИЙ ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНИЙ ЗАПОВІДНИК „МЕДЖИБІЖ”

Хмельницька область,

смт Меджибіж, вул. Жовтнева, 1.

тел.: (03857) 97130

Створений відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 р. за № 1759 на базі комплексу пам’яток замку у смт Меджибіж. Замок був збудований у XIV ст. на місці дерев’яної фортеці. У XVI ст. був реконструйований, створена система укріплень, що збереглися до нашого часу. Пам’ятка є архітектурним прикладом перехідних типів замків з оборонними стінами і вежами до замків-палаців, поєднуючи риси фортечного зодчества з формами ренесансу.

До комплексу пам’яток, розташованих на території заповідника, входять: замок (XII — XIX ст.), палац (XIV—XIX ст.), церква (XVI ст.), мури з вежами (XIV—XIX ст.).

САМЧИКИ

Вперше згадуються у 1545 р. Наприкінці XVIII ст. Петро Чечель купив у Старокостянтинівському повіті декілька сіл (у тому числі й Самчики), де він розташував свою резиденцію. Для розбудови він запросив найкращих майстрів: паркобудівника Діоніса Мак-Клера, скульптора Жана-Батиста Цагляно, архітектора Якуба Кубіцького. Комплекс складався з палацу (китайського будинку), брами і прибрамних корпусів, композиційно зв’язаних з парком. Після поразки польського повстання на Правобережній Україні (1863 р.) Чечелі втрачають садибу. З 1870 р. до початку ХХ ст. власником маєтку стає рід Угримових.

ДЕРЖАВНИЙ ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНИЙ ЗАПОВІДНИК „САМЧИКИ”

Хмельницька область,

с. Самички, Старокостянтинівський район.

тел.: (03854) 44214

Постановою Ради Міністрів УРСР від 29.01.1960 р. за № 105 Самчиківський парк було затверджено як об’єкт природно-заповідного фонду загальнодержавного значення. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 05.08.1997 р. за № 844, з метою збереження пам’ятки національної культурної спадщини, був створений Державний історико-культурний заповідник “Самчики”.

Палацово-парковий ансамбль “маєток Самчики” — один із найблискучіших в Україні творів архітектури та садово-паркового мистецтва періоду зрілого класицизму — закладено в першій чверті XVIII ст. Наприкінці XVIII ст. було збудовано новий палац із службами в класицистичному стилі (архітектор — Якуб Кубіцький; архітектор оздоблення — Жан-Батисто Цагляно).

До комплексу ансамблю входять: палац, китайський будинок, мур з ворітьми початку XX ст., ворота XVIII ст., дві офіцини XVIII ст., споруда “сад в мурах”, фонтан початку XX ст., комора.

Територія палацово-паркового ансамблю займає 18,8 га. На території заповідника діють два музеї: історії села Самчики (був відкритий в Китайському будинку 30 червня 1974 р., а 6 лютого 1976 р. ухвалою колегії Міністерства культури УРСР музею присвоєно звання “народний”) та меморіальний музей М.А. Прокоп’юка, що був відкритий у будинку, поряд парадного в’їзду до маєтку, 2 листопада 1980 р. 30 липня 1986 р. музею присвоєно звання “народний”.

Кількість одиниць зберігання музейного фонду складає 1757 предметів.

ЧЕРКАСЬКА ОБЛАСТЬ

Утворена 7 січня 1954 р. Область розташована в регіоні Середньої Наддніпрянщини. В області на державний облік узято 182 пам’ятки архітектури та містобудування (з них — 56 національного значення), 2403 пам’ятки археології (з них — 16 національного значення), 1818 пам’яток історії (з них — 4 національного значення), 358 пам’яток монументального мистецтва (з них — 1 національного значення).

До Списку історичних населених місць увійшли: Городище, Звенигородка, Золотоноша, Кам’янка, Канів, Корсунь-Шевченківський, Лисянка, Сміла, Стеблів, Тальне, Умань, Черкаси, Чигирин.

ЧИГИРИН

Місто розташоване по обидва боки річки Тясьмин, за 63 км від Черкас. На території Чигирина в ХІ—ХІІІ ст. існувало давньоруське поселення. У другій половині ХІV ст. Чигирин потрапляє до складу Литовського князівства, з 1569 р. — під владу польських магнатів. З першої половини ХVІ ст. Чигирин відомий як укріплений козацький зимівник. З другої половині XVI ст. він — центр Чигиринського староства. У 1589 р. Сигізмунд ІІІ закріпив землі Чигирина за О. Вишневецьким. 1592 р. місто отримує Магдебурзьке право. З 30-х рр. XVІI ст. Чигирином заволодів рід магнатів Конецпольських. У 1638—47 рр. чигиринським сотником був Б. Хмельницький. З 1648 р. він став гетьманом Війська Запорозького. У 1648—57 рр. місто було його резиденцією і столицею гетьманської держави. У 1648—1712 рр. тут центр Чигиринського полку. Двічі турки ходили походами на Чигирин (1677 і 1678 рр.). Після знищення турками і перенесення столиці до Батурина Чигирин занепав. У середині ХVІІІ ст. були спроби відродити Чигиринську фортецю. З 1797 р., після приєднання до Російської імперії, Чигирин стає повітовим містом Київської губернії.

НАЦІОНАЛЬНИЙ ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНИЙ ЗАПОВІДНИК „ЧИГИРИН ”

Черкаська область,

м. Чигирин, вул. Грушевського, 26.

тел.: (804730) 28457, 27827

Державний історико-культурний заповідник створений відповідно до Постанови Ради Міністрів УРСР від 07.03.1989 р. за № 77 на базі пам’яток історії та культури м. Чигирина. Указом Президента України від 23.09.1995 р. за № 864/95 заповіднику надано статус національного.

До складу заповідника входять пам’ятки історії, археології, архітектури та містобудування, природи міста Чигирина та прилеглих до нього сіл Суботова, Стецівки, Медведівки, урочища Холодний Яр.

Місто Чигирин засновано у першій половині XVI ст. на кордоні Польсько-Литовської держави з Диким Полем. У 1592 р., після отримання містом Магдебурзького права, розпочалося будівництво Чигиринського замку.

Найвищого рівня розвитку Чигирин досяг у 1648—1657 рр. як гетьманська резиденція Богдана Хмельницького. У 1657—1676 рр. Чигирин був резиденцією гетьманів України Ю. Хмельницького, І. Виговського, П. Тетері, П. Дорошенка.

Унікальним є історико-культурний потенціал заповідника. Тут знаходяться пам’ятки різних часів: Мотронинське городище скіфського часу (VІІ—ІV ст. до н.е.), одне з найбільших у Східній Європі, поселення кінця бронзового та раннього залізного віків чорноліської та зарубинецької культур.

Багата природно-охоронна зона заповідника. Вона включає території Холодного Яру з 1000-літнім дубом “Максима Залізняка” на хуторі Буда, Атаманського парку із системою ставків та алей, а також цілюще джерело “Живун”, три криниці в с. Суботові та криницю м. Залізняка в с. Медведівці, природний ландшафт в с. Стецівка.

У складі заповідника діє 5 музеїв: Б. Хмельницького та археологічний в м. Чигирині, історичний в с. Суботові, краєзнавчий — в с. Медведівці, етнографічний — в с. Стецівка. У фондах заповідника налічується більше 25 тис. одиниць зберігання. Розроблено та затверджено генеральний план розвитку заповідника.

З метою дослідження та відтворення унікальної пам’ятки історії українського державотворення — гетьманської резиденції Богдана Хмельницького — відповідно до розпорядження Президента України від 3 листопада 2003 року, Кабінет Міністрів України затвердив Комплексну програму розвитку історико-архітектурного комплексу “Резиденція Богдана Хмельницького” на 2004—2010 рр.

КАМ’ЯНКА

Засноване місто на початку XVII ст. кріпаками-втікачами з Поділля, Київщини, Полтавщини, які селилися на кам’янистих берегах річки Тясмин (звідси й назва поселення). Вперше слобідка Кам’янка згадується в історичних документах періоду визвольної війни українського народу 1648 — 1657 рр. Її колишній власник Житкевич втік до Польщі, а Кам’янку 27 березня 1649 р. передано у спадкове володіння Богдану Хмельницькому. Через п’ять років російський цар Олексій Михайлович жалуваною грамотою підтвердив права Хмельницького на неї. В часи козаччини Кам’янка входила до складу Чигиринського полку. За Прутським договором 1711 р. Кам’янка підпала під владу Польщі. Після другого поділу Польщі (1793 р.), Кам’янка — у складі Російської імперії — входила до Вознесенського намісництва, а з 1797 р. — у складі Чигиринського повіту Київської губернії — як центр волості.

На початку XIX ст. Кам’янка стала одним із центрів декабристського руху на Україні. В.Л. Давидов віддав у розпорядження декабристів свою кам’янську садибу. З 1823 р. він разом з С.Г. Волконським очолює Кам’янську управу Південного товариства декабристів. Восени 1823 р. тут відбулася нарада Південного товариства, в якій взяли участь П.І. Пестель, С.І. Муравйов-Апостол, М.П. Бестужев-Рюмін та інші відомі декабристи. Проведена в Кам’янці нарада схвалила ідею здійснення в Росії революційного перевороту за участю армії та встановлення республіканського ладу.

Протягом 1820 — 1822 рр. до Кам’янки кілька разів приїздив російський поет О.С. Пушкін. Вперше він прибув сюди в листопаді 1820 р. і гостював майже 4 місяці. Тут він познайомився з родиною Давидових. Під час перебування у Кам’янці ним були написані вірші “Нереїда”, “Я пережив свої бажання”, закінчена поема “Кавказький бранець”.

ДЕРЖАВНИЙ ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНИЙ ЗАПОВІДНИК У М. КАМ’ЯНКА

Черкаська область,

м. Кам’янка, вул. Декабристів, 5.

тел.: (04732) 21975, 21978

Створений відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 21.07.1995 р. за № 541 на базі комплексу пам’яток історії, культури та природи м. Кам’янки.

На території заповідника розташовані чотири пам’ятки архітектури та містобудування: флігель садиби Давидових (Зелений будиночок); водяний млин (побудований у 1825 р. — унікальна пам’ятка архітектури господарського призначення); парк (закладений в кінці ХVІІІ ст.) та архітектурна прикраса цього парку — грот — також побудований в кінці ХVІІІ ст. Крім того, до складу заповідника входять, п’ять пам’яток монументального мистецтва (пам’ятники декабристам, О.С. Пушкіну, П.І. Чайковському, стела Декабристів, пам’ятний знак при в’їзді в Кам’янку), три пам’ятки природи (Тясминський каньйон, урочище Тростянка, Пушкінська скеля). До складу заповідника входять Літературно-меморіальний музей О.С. Пушкіна і П.І. Чайковського, історичний музей та картинна галерея.

Експозиція Літературно-меморіального музею О.С. Пушкіна і П.І. Чайковського представлена предметами, пов’язаними з життям родини Давидових.

У будівлі історичного музею розміщена картинна галерея. Серед її експонатів найцікавішими є роботи заслуженого майстра народної творчості України Макара Мухи та заслуженого художника України Павла Куценка.

КАНІВ

Місто розташоване на правому березі Дніпра, за 64 км від Черкас. Вперше згадується у літописі 1147 р. На початку н.е. тут містилися ранньослов’янські поселення зарубинецької культури.

У VII—ІХ ст. були слов’янські поселення. На території знайдено три городища, курганний могильник Х—ХІІ ст. З 1240 р. Канів знаходився під владою татаро-монголів. 1362 р. містом заволоділи литовські феодали. Після Андрусівського перемир’я 1667 р. Канів увійшов до складу Польщі, за Бучацьким договором 1672 р. — до Османської імперії. З 1674 р. місто було приєднане до Росії. З 1683 р. Канів потрапив під владу Польщі. У 1775 р. місто перейшло в особисту власність короля Станіслава Августа, який віддав його у 1777 р. князю С. Понятовському. 1800 р. маєток був поданий Боніфатію Фізикевичу. Відомі битви 1536 р. — проти Литви, 1625 р. — проти Польщі.

В Каневі зберігся Георгіївський (Успенський) собор 1144 р, тут перед похованням стояла труна з прахом Т. Шевченка.

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЗАПОВІДНИК

Черкаська область,

М. Канів, Тарасова гора.

тел.: (804736) 32368, 32365, 32086

Найдавніший історико-культурний заповідник в Україні і перший із закладів гуманітарної сфери, удостоєних статусу національного. Створений у серпні 1925 р. відповідно до Постанови РНК УСРР “Про оголошення території могили Т.Г. Шевченка державним заповідником” з метою охорони меморіалу Т.Г. Шевченка. Постановою Ради Міністрів УРСР від 21.11.1989 р. за № 287 „Про створення Шевченківського національного заповідника в м. Каневі” заповіднику присвоєно статус національного, що підтверджено Указом Президента України „Про національні заклади культури” від 11.10.1994 р. за № 587/94. Загальна площа охоронних зон — 2500 га.

У складі заповідника 8 пам‘яток культурної спадщини. Влітку 1884 р. за народні кошти на Тарасовій горі було збудовано перший народний музей Кобзаря — Тарасову світлицю, впорядковано його могилу і встановлено монументальний чавунний пам’ятникхрест за проектом академіка архітектури В. Сичугова.

Сучасного вигляду Шевченківський меморіал набув влітку 1939 р. із встановленням на могилі Кобзаря бронзового пам’ятника (скульптор М. Манізер, архітектор Є. Левінсон) і спорудженням Літературно-меморіального музею (архітектори В. Кричевський і П. Костирко). Музейний ансамбль доповнив гранітний комплекс сходження (1977 р.) і відтворена у 1991 р. „Тарасова світлиця” — перший народний музей Тараса Шевченка.

Нині Шевченківський національний заповідник — відомий у світі культурно-освітній, науково-дослідний і туристичний центр, який вивчає і популяризує надбання української національної і світової історико-культурної спадщини, творчість Кобзаря, історію Тарасової (Чернечої) гори, здійснює на своїй території охорону пам’яток культури від доісторичних часів до сьогодення а також природного ландшафту.

Музейна колекція заповідника нараховує понад 20 тис. унікальних пам’яток, окрасою яких є меморіальні речі та офорти Тараса Шевченка, рідкісні видання його творів, високохудожні твори українських та зарубіжних митців, шедеври народної художньої творчості, цінні архівні документи, фото- і кіноматеріали, аудіо- та відеозаписи знаменитих бандуристів і кобзарів. При заповіднику діє наукова бібліотека, фонди якої сформовані із тематичної книгозбірки у 23 тис. примірників.

На базі заповідника організовуються і проводяться загальнонаціональні та регіональні наукові конференції за участю відомих діячів науки і культури, міжнародні фестивалі, конкурси.

Враховуючи всю значимість Тарасової гори для формування духовності нації, розбудови державності і творення української культури, на виконання ряду рішень Кабінету Міністрів України та Указів Президента, в 2000 році було розпочато широкомасштабну програму розвитку Шевченківського національного заповідника, яка включає заходи з капітального ремонту існуючих музейних споруд з максимальним наближенням будинку музею до первісного задуму архітекторів Василя Кричевського та Петра Костирка, реконструкції під’їзної дороги та інженерних комунікацій, благоустрою території нижнього парку.

КОРСУНЬ-ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ

Місто розташоване на північному сході області на р. Рось, за 76 км від Черкас. Корсунь-Шевченківський заснований князем Ярославом Мудрим 1032 р. для захисту південних кордонів Київської Русі від набігів тюркських кочівників. Входив до Пороської оборонної лінії. Вперше в письмових джерелах місто згадується в 1169 р. З 1195 по 40-і рр. ХІІІ ст. Корсунь — центр удільного князівства, яким правили представники роду Мономаховичів. У 40-х рр. ХІІІ ст. місто було зруйноване монголо-татарами. У 60-ті рр. XIV ст. Корсунь увійшов до складу Великого князівства Литовського, з 1569 р. — до Польського королівства, складової частини Речі Посполитої. 1580 р. князі Олександр та Михайло Вишневецькі одержали привілей польського короля Стефана Баторія на відновлення та володіння містом. 1585 р. місту було надано Магдебурзьке право та утворено Корсунське староство. У роки Національно-визвольної війни місто не раз було зруйноване. З 1778 р. Корсунське староство стало власністю польського князя С. Понятовського. У 1799 р. Корсунь перейшов у власність князя П.В. Лопухіна. З 1846 р. місто входило до Канівського повіту Київської губернії.

КОРСУНЬ-ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНИЙ ЗАПОВІДНИК

Черкаська область,

М. Корсунь-Шевченківський, острів Коцюбинського, 4.

тел.: (804735) 20455

Створений відповідно до Постанови Кабінету Міністрів від 08.02.1994 р. за № 79 “Про державний історико-культурний заповідник у м. Корсуні-Шевченківському Черкаської області”. Загальна площа заповідника складає 106 га.

На території заповідника знаходиться 27 пам’яток археології, архітектури та містобудування, історії, мистецтва та природи.

У м. Корсуні-Шевченківському є пам’ятки архітектури XVIII — початку XIX ст. (палац, башта в’їзних воріт, триповерховий флігель, каретна, манеж, дві православні каплички, швейцарський будиночок); пам’ятка садово-паркового мистецтва XVIII — початку XIX ст. — ландшафтний парк; пам’ятка історії — могила І.М.Сошенка; пам’ятка археології — городище XI ст.; у смт Стеблові — будинок та садиба Головинських, могила батька і діда І.С.Нечуя-Левицького, Василя Авраменка; у селі Виграєві — місце остаточного розгрому польської армії українським військом під командуванням Богдана Хмельницького.

До складу заповідника входять: Музей історії Корсунь-Шевченківської битви, історичний музей, художня галерея у м. Корсуні-Шевченківському, Меморіальний музей К.Г.Стеценка у с. Квітках, філіал заповідника — Літературно-меморіальний музей І.С.НечуяЛевицького у смт Стеблові. У фондах заповідника нараховується понад 53 тис. одиниць зберігання.

ТРАХТЕМИРІВ

1578 р. польський король Стефан Баторій передає козакам містечко Трахтемирово разом з прилеглими землями і Зарубським монастирем. За дорученням короля козаків переписали в реєстри та призначили гетьмана. Трахтемирів, фактично, став офіційною столицею реєстрових козаків. З початком визвольної війни 1648 р. була створена Трахтемирівська сотня Канівського полку. У 1649 р. Трахтемирів — місце ув’язнення коронних гетьманів М. Потоцького та М. Калиновського. 1678 р. місто було зруйноване турками. Пізніше його відбудували. 1748 р. місто зруйноване гайдамаками.

Нині в с. Трахтемирові залишилося козацьке кладовище ХVІІ—ХVІІІ ст.

ДЕРЖАВНИЙ ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНИЙ ЗАПОВІДНИК „ТРАХТЕМИРІВ”

Черкаська область,

с. Григорівка.

тел.: (8236) 32973

Створений відповідно до Рішення Черкаської обласної ради народних депутатів від 09.08.1994 р. за № 3 та Постанови Кабінету Міністрів України від 01.07.1994 р. за № 446 про Державний історико-культурний заповідник “Трахтемирів”.

Територія заповідника розташована на правому крутосхилому березі Дніпра між селами Трахтемирів та Григорівка Канівського району, на рубежі Черкаської і Київської областей. Саме ця ділянка узбережжя Рішенням Черкаської обласної ради народних депутатів від 19.06.1986 р. за № 185 була оголошена заповідною територією “Трахтемирів” з метою забезпечення охорони нерухомих пам’яток історії, археології та унікальних пам’яток природи.

Дослідження території розпочалося в XIX ст. У 1899 р. біля с. Зарубинці В.В. Хвойкою було розкопане поселення, яке потому дало назву археологічній культурі — зарубинецька.

Серед останніх відкриттів особливу наукову цінність має ранньослов’янське городище на горі Лисуха, де на цей час розкопано близько ста поховань давньоруського часу, а також відкрите велике середньовічне місто. На думку деяких дослідників, це може бути літописне місто Пересічень.

ДЕРЖАВНИЙ ІСТОРИКО — КУЛЬТУРНИЙ ЗАПОВІДНИК „ТРИПІЛЬСЬКА КУЛЬТУРА”

Черкаська область,

с. Легедзине, вул. Леніна, 5.

тел.: (8096) 3759769, (804731) 99569

Створений відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України за № 284 від 13.03.2002 р. з метою збереження і раціонального використання пам’яток землеробської трипільської культури. До складу заповідника нині входить 11 поселень трипільської культури,

що розташовані на території трьох районів області, а саме: Тальянки, Майданецьке, Веселий Кут, Глибочок, Піщана, Онопріївка — Тальнівський район; Косенівка, Доброводи, Аполянка — Уманський район; Вільховець, Чичиркозівка — Звенигородський район.

Загальна площа заповідника — 2045 га. У селі Легедзине створено музей поселень трипільської культури. Нині заповідник перебуває на стадії становлення. В перспективі розвитку заповідника заплановано створення об’єктів музейнотуристичного призначення, серед яких музей трипільської культури у м. Тальне. В місці проведення розкопок біля с. Тальянки планується створення критого павільйону над групою розкопаних та реконструйованих трипільських жител.

УМАНЬ

Місто — районний центр Уманського району Черкаської області. Розташоване на Придніпровській височині над рікою Уманкою (басейн Південного Бугу).

З 1569 р. Уманщина перебувала у складі Польщі. В 1609 р. в сеймовому акті «пустинь, іменована Уманью», була пожалувана у вотчинне володіння брацлавському та вінницькому старості Валенсію Олексію Калиновському. Вперше як містечко згадується в офіційних документах від 1616 р. В 1629 р. в Умані вже була дерев’яна фортеця з ровами і валами. Містечко належало до Брацлавського воєводства.

У 1648 р. місто стало адміністративним центром Уманського козацького полку. З 1648 по 1667 рр., Умань входила до складу козацько-гетьманської держави.

За Андрусівським перемир’ям місто знов увійшло до складу Речі Посполитої. Після руйнування міста у 1674 р. військами Дорошенка разом з турками і татарами Умань приходить в занепад, який продовжується до 1726 року, коли місто з околицями переходить у володіння Франциска Потоцького. В 1760 р. місту було надане Магдебурзьке право.

В 1793 р. Умань увійшла до складу Російської імперії і в 1795 р. стає повітовим містом Вознесенської губернії Російської імперії, а в 1797 р. входить до складу Київської губернії.

ДЕРЖАВНИЙ ІСТОРИКО-АРХІТЕКТУРНИЙ ЗАПОВІДНИК „СТАРА УМАНЬ”

Черкаська область,

м. Умань, вул.. Леніна,1.

тел.: (04744) 53300.

Створений відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України за № 833 від 31.08.2005 р. на виконання Розпорядження Президента України від 18.04.2005 р. за № 969/2005-рп.

На території заповідника знаходиться понад 150 пам’яток археології, архітектури, містобудування та культури. До пам’яток археології відносяться залишки поселень пізнього палеоліту, трипільської культури, доби пізньої бронзи, черняхівської культури та періоду Київської Русі; архітектури та містобудування — будівлі початку XIX ст. — готелі “Брістоль”, “Європа”, “Лондон”, “Гранд-отель”, міська управа, чоловіча та жіноча гімназії, комерційний банк, римо-католицький костел та торгові ряди (ратуша). За твердженням дослідників, автором трьох пам’яток архітектури (готель “Лондон”, вище міське народне училище, чоловіча гімназія) є відомий архітектор В. Городецький.

У 2006 р. фахівцями НДІТІАМ розроблений Генеральний план розвитку заповідника.

ШЕВЧЕНКОВЕ

До початку ХІХ ст. носило назву Керелівка, до 1929 р. — Кирилівка. Село розташоване на Придніпрянській височині Звенигородського району, на вододілі рік Вільшанки та Гнилого Тікичу.

Перша згадка про Кирилівку зустрічається в 1618 р. На початку ХVІІІ ст. Кирилівка була власністю польських магнатів Яблоновських. Деякий час селом володіли польські князі Любомирські. Потім Кирилівку купив князь Потьомкін. Після возз’єднання Правобережної України з Лівобережною в складі Російської імперії Кирилівка увійшла до володінь В.В. Енгельгарда. 1855 р. маєток був проданий Е. Фліорковському.

У Кирилівці пройшли дитячі роки Тараса Шевченка. До цього часу збереглася дякова хата, де він навчався. На місці хати батьків Шевченка встановлено обеліск, у садибі Шевченків влаштовано літературно-меморіальний музей його імені.

НАЦІОНАЛЬНИЙ ЗАПОВІДНИК „БАТЬКІВЩИНА ТАРАСА ШЕВЧЕНКА”

Черкаська область,

с. Шевченкове, вул.. Петровського, 33.

тел.: (8240) 52362

Створений відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.1992 р. на базі нерухомих пам’яток культурної спадщини і природи низки сіл Звенигородського району Черкаської області, пов’язаних з дитинством, життям і творчістю Тараса Шевченка, з метою збереження Шевченківських меморіальних місць.

Указом Президента України від 26.01.2006 р. за № 74/2006 заповіднику надано статус національного з подальшою назвою — Національний заповідник “Батьківщина Тараса Шевченка”. Загальна площа заповідника 27,3 га.

До складу заповідника входить 43 об’єкти культурної спадщини, що мають історичну, наукову та культурну цінність і розташовані на території сіл Шевченкове (колишня Кирилівка), Моринці, Будища.

В складі заповідника діє Літературно-меморіальний музей, експозиційні матеріали якого пов’язані з життям і творчістю Т.Г. Шевченка.





sdamzavas.net - 2017 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...