Главная Обратная связь

Дисциплины:






Калькулювання у комплексних /сумісних/ виробництвах



У ряді галузей промисловості виробництво є комплексним, або, як ще його називають, сумісним. Особливість комплексного виробництва в тому, що з однієї і тієї самої сировини та в результаті одного технологічного процессу одержують декілька продуктів. Це передусім виробництва з хімічними та біологічними способами переробки сировини (виробництво кислот, фарб, мінеральних добрив, олії, масла та ін.), деревообробка, переробка нафти і т. п. Виробництва з комплексною переробкою сировини різноманітні. Щодо формування і розподілу витрат важливою особливістю комплексних виробництв є співвідношення спільної для всіх продуктів частини технологічного процесу і диференційованої за їх видами. Ряд комплексних виробництв обмежуються одним спільним для всіх продуктів технологічним процесом. Продукти утворюються одночасно або з певним інтервалом внаслідок одного технологічного процесу..

Для визначення собівартості виробів у комплексних виробництвах застосовують методи вилучення витрат, розподілу витрат і комбінований метод. Метод вилучення витрат застосовується тоді, коли результатом виробництва є один основний продукт і один або декілька супутніх. Вартість супутніх продуктів за цінами продажу віднімається від сукупних витрат і решта ділиться на кількість виготовленої продукції. Метод розподілу витрат застосовується у виробництвах, у яких із однієї і тієї самої сировини одночасно виготовляється декілька основних продуктів, а супутні продукти відсутні або становлять суттєву частку загального обсягу виробництва і калькулюються як основні. Сутність методу полягає в тому, що сукупні витрати розподіляються між продуктами за певними коефіцієнтами, які опосередковано характеризують витратомісткість виробів. Універсальним показником для обчислення таких коефіцієнтів є ціни на продукти, встановлені на ринку. Замість цін можна використовувати собівартість продуктів або їх аналогів в однопродуктових виробництвах (якщо такі існують). Комбінований метод визначення собівартості продуктів не є самостійним, а поєднує в собі два попередні методи. Він застосовується у тих випадках, коли із однієї сировини одержують декілька основних і супутніх продуктів. Під час калькулювання у таких виробництвах із загальної суми витрат вилучають вартість супутніх продуктів, а решту розподіляють між основними продуктами пропорційно встановленим коефіцієнтам. Як бачимо із викладеного, калькулювання у комплексному виробництві є специфічним, що випливає із особливостей технологічного процесу.

41.Прогнозування собівартості продукції на етапах її розробки і освоєння виробництва.

Концепція управління цільовою собівартістю (таргет-костинг, target costing, ТС) спрямована на формування проактивного середовища цільового планування витрат і прибутків, передбачає визначення собівартості нової продукції виходячи з прогнозованих ринкових цін, обсягів реалізації та встановленої норми прибутку, реалізує стратегію превентивного контролю витрат до початку виробництва —на стадії досліджень, розробок та проектування нової продукції.



Процес досягнення цільового рівня собівартості, складається з таких етапів:

Етап 1. Визначення цільової ціни реалізації нового продукту.

Етап 2. Встановлення цільового прибутку.

Етап 3. Визначення цільової собівартості. Максимально допустима величина витрат на виготовлення нового продукту — цільова собівартість визначається як різниця між цільовою ціною реалізації та встановленою величиною цільового прибутку.

Етап 4. Проведення функціонально-вартісного аналізу (ФВА) окремих компонентів та продукту в цілому.Результатом ФВА є мінімізація собівартості та оптимізація конструкції нового продукту з одночасним збереженням вихідного набору функцій. Проведення ФВА має забезпечити, за умов розбіжності, зниження прогнозованих витрат до рівня цільової собівартості.

Етап 5. Таргет-костинг постачальників та дистриб’юторів,аналіз ланцюжка вартості.

Етап 6. Ітеративне порівняння прогнозованої собівартості з цільовою. Процес досягнення цільового рівня собівартості відбувається неоднаково для всіх компонентів та процесів, пов’язаних із виробництвом нового продукту. Величина зниження витрат за окремими компонентами до рівня цільових визначається на основі оціночних суджень, підставою для яких може бути значущість (споживча цінність) компонента, тенденції аналогічних оцінок, інші дані; також величина зниження може бути предметом домовленостей як між різними виробничими підрозділами, так і з постачальниками компонентів.

Етап 7. Управління витратами на стадії виробництва новогопродукту. Після запуску нового продукту у виробництво управління та моніторинг витрат можуть здійснюватися за допомогою поточного бюджетування та звичайних методів, таких як стандарт-костинг.

42. Параметричні методи визначення собівартості виробів і умови їх застосування. використовуються різні методи прогнозних оцінок, серед яких основними є параметричні.Параметричними вони називаються тому що базуються на залежності собівартості продукції від її параметрів — технічних і експлуатаційних показників.До параметричних методів числення собівартості продукції належать методи: питомих витрат, бальний, кореляційнийіагрегатний.
Метод питомих витрат є найпростішим, але якнайменше точним. Відповідно до нього собівартість нового виробу (Сні) визначається по формулі

Сни = Су ? Пни /Пб,

де Су — питома собівартість освоєного виробництвом виробу-аналога;
Пні — основний параметр нового виробу (потужність двигуна, вантажопідйомність автомобіля або крана, об'єм холодильника).

Більш точними є методи, що ураховують не один, а декілька параметрів. До них відносяться бальний і кореляційнийметоди.

Бальний метод базується на експертній оцінці впливу основних параметрів виробу на його собівартість. Кожний параметр виробу оцінюється певною кількістю балів. Собівартість базового виробу ділиться на суму балів всіх параметрів і у такий спосіб визначається собівартість одного бала (Сбл). Після цього собівартість нового виробу обчислюється по формулі

де п— кількість параметрів, що впливають на собівартість виробу;
бi — кількість балів по i-му параметру нового виробу.

Кореляційний метод дозволяє встановити залежність собівартості виробу від його параметрів у вигляді емпіричних формул, виведених на основі аналізу фактичних даних для групи аналогічних виробів. В процесі аналізу з'ясовується форма зв'язку (лінійна, статечна) собівартості і основних параметрів виробу, а також її густина. Кореляційний метод прогнозування собівартості нових виробів є найточнішим і поширеним.

Агрегатний метод не є самостійним параметричним методом. Відповідно до нього собівартість виробу визначається як сума собівартості конструктивних його частин — агрегатів. Вартість уніфікованих агрегатів ураховується за існуючими цінами, оригінальними — визначається по одному з розглянутих вище методів або експертним шляхом.

Собівартість нової продукції — динамічний показник, який істотно залежить від рівня освоєння виробництва, а останній — від кількості виробів, виготовлених з моменту початку виробництва. З урахуванням цього емпірично встановлена залежність собівартості нових виробів від їх кількості, інакше кажучи, від порядкового номера виробу з початку освоєння. Ця залежність має форму статечної функції:

, (4.19)

де Сi - собівартість і-го виробу з початку випуску;
С1 - собівартість першого виробу;
- порядковий номер виробу з початку освоєння;
b- показник ступеня, який характеризує темп зниження собівартості в період освоєння (визначається емпірично з аналізу кривих освоєння).





sdamzavas.net - 2019 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...