Главная Обратная связь

Дисциплины:






Технічні і технологічні ризики



До технічних і технологічних ризиків, об’єктами яких є наявне обладнання, виробничі площі, технологія, відносяться:

- ризик техногенних аварій (причини: форс-мажорні обставини, фізичне зношення

обладнання, невідповідність обладнання технологіям, що застосовуються, порушення

технологій);

- ризик росту собівартості виробництва продукції (причини: збільшення браку внаслідок

порушень технології обробки сировини, фізичне і моральне зношення обладнання, додаткові

виплати за терміновими роботами, неадекватні виробничі потужності та невикористання

ефекту масштабу виробництва);

- ризик випуску неякісної продукції (причини: фізичне і моральне зношення обладнання,

порушення технологій, застаріла технологія);

- ризик росту витрат на охорону праці та природоохоронну діяльність (причини: шкідливі

умови праці, перевищення припустимих рівнів викидів внаслідок недосконалості техніки

або технології, відсутність пристроїв, захисних споруд).

Використання передових техніки і технології у процесі виробництва може бути важливою конкурентною перевагою підприємства, а використання морально та фізично застарілих – джерелом значних витрат. Для зниження технічних і технологічних ризиків рекомендують застосовувати наступні заходи: чітке планування і ефективне використання виробничих потужностей, запобігання дефіциту або занадто низької ефективності використання виробничих площ і обладнання, розвиток технічної і технологічної бази підприємства, проведення науково-дослідних робіт у сфері технології та виробництва, розробка стратегії безпеки у комплексі загальної стратегії підприємства (системи гасіння пожежі, аварійної вентиляції і т.д.).

Організаційно-управлінські ризики

Такі ризики пов’язані з процесом організації і управління на рівні окремих підрозділів та підприємства у цілому:

- ризики розробки адекватної стратегії підприємства (причини: необґрунтованість визначення

пріоритетів загальної економічної і ринкової стратегії підприємства по відношенню до

інновацій, до поточної виробничої діяльності);

- ризики збоїв у виробництві продукції (причини: відсутність відповідної системи

оперативно-виробничого планування, відсутність або порушення графіків ремонту

обладнання, графіків виконання робіт);

- ризики безгосподарності (причини: несвоєчасне проведення інвентаризації, відсутність

відповідного контролю за роботою робітників, відповідальних за збереження товарне-

матеріальних цінностей).

Заходи по зниженню організаційно-управлінських ризиків належать до категорії превентивних і охоплюють: постійне функціонування системи стратегічного та оперативного виробничого планування, розробки і контроль за виконанням графіків ремонту обладнання, зберігання матеріальних цінностей у кількох пристосованих приміщеннях і т.д.



Трудові ризики

Трудові ризики, джерелом яких є персонал підприємства, породжені наступними причинами:

- низька кваліфікація;

- плинність кадрів;

- низька продуктивність праці;

- відсутність дієвої системи мотивації праці;

- нестача кваліфікованих кадрів;

- нераціональне використання робітників;

- перевищення витрат фонду оплати праці;

- низький рівень виробничої дисципліни і т.д.

Для зниження цього виду ризиків використовують превентивні заходи організаційного характеру, спрямовані на зменшення факторів ризику або усунення причин їх виникнення.

Специфічним видом виробничих ризиків є ризик, пов’язаний з ключовим виробничим фактором (унікальне обладнання, технологія, висококваліфікований спеціаліст з особливими знаннями та навичками), відмова від функціонування якого (поломка обладнання, хвороба або смерть робітника) призводить до виникнення катастрофічного ризику. Для усунення таких ризиків необхідно своєчасно виявити такий ключовий фактор і постійно його контролювати.

 

Транспортні ризики

Транспорт надає специфічні послуги, пов’язані з переміщенням матеріальних цінностей або людей у просторі. Транспортна діяльність не супроводжується створенням матеріальних цінностей.

Транспортні операції супроводжують різні етапи виробничого процесу (поставка сировини, матеріалів, енергоносіїв, обладнання, збут продукції), тому транспортні ризики часто виокремлюють в окрему самостійну групу ризиків.

Транспортний ризик - ризик, який виникає у зв’язку з транспортними операціями, тобто процесом переміщення матеріальних цінностей (продукції, сировини, обладнання і т.д.) і людей у просторі, і пов’язаний з потенційною можливістю зниження споживчих якостей матеріальних цінностей та порушенням умов їх переміщення.

Транспортні ризики тісно пов’язані з постачальними та реалізаційними ризиками. Ці ризики вивчає логістика – наука про планування, організацію, управління, контроль і регулювання переміщення матеріальних цінностей та інформаційних потоків у просторі і у часі від первинного джерела до кінцевого споживача.

Основними видами транспортних ризиків є:

· ризик невірного визначення моменту передачі відповідальності за вантаж у процесі транспортування;

· ризик вибору транспортного засобу;

· ризик пошкодження вантажу при перевезенні.

1. Ризик невірного визначення моменту передачі відповідальності за вантаж у процесі транспортування. З розвитком промисловості і розширенням міжнародного розподілу праці виникла необхідність у класифікації та диференціації транспортних ризиків. Вперше це питання розглядалося у Міжнародній торговій палаті у Парижі (1919 р.), в 1936 році були запроваджені перші правила укладання зовнішньоторгового контракту купівлі-продажу (ІНКОТЕРМС), які у подальшому коригувалися у 1953, 1967, 1976, 1980 і 2000 роках.

ІНКОТЕРМС – це базові умови укладання зовнішньоторгового контракту купівлі-продажу, які встановлюють базові ціни в залежності від того, чи включені витрати на транспортування та інші супутні витрати у ціну товару, чи ні. Ці умови встановлені з метою мінімізації ризиків, законодавчого розподілу відповідальності за їх виникнення між продавцем і покупцем. Базові умови ІНКОТЕРМС визначають:

· хто (продавець, покупець, перевізник) і за чий рахунок забезпечує транспортування товарів по території країн-продавців, покупців, транзитних країн, а також при перевезенні товару морським, річковим і повітряним транспортом;

· обов’язки продавців з упаковки і маркування товарів, страхування вантажів, оформлення комерційної документації у відповідності до існуючих вимог;

· місце і момент переходу від продавця до покупця права власності на товар;

· заходи, пов’язані з ризиком випадкової втрати або пошкодження товару, та витрати, пов’язані з цим.

Базові умови спрощують укладання і узгодження контрактів, особливості яких регламентовані міжнародною практикою. Знання та застосування наведених у ІНКОТЕРМС торгових термінів полегшує здійснення торгових операцій.

Застосування умов ІНКОТЕРМС підкоряється наступним правилам:

1. Вони не регулюють наслідки, які може містити контракт за правами власності на товар, і не містять заходів правового захисту у випадку порушення контракту однією з сторін.

2. Тільки пряме посилання на застосування умов ІНКОТЕРМС у тексті контракту є основою для відповідності цього контракту умовам ІНКОТЕРМС.

3. При наявності у контракті посилання на умови ІНКОТЕРМС і одночасно статей, які суперечать або обмежують ці умови, такі статті не є визначальними.

У залежності від ступеню розподілу між продавцем і покупцем зобов’язань з відповідальності за транспортні ризики і поставку товару умови ІНКОТЕРМС розділяють на чотири групи: Е (відправлення), F (основне транспортування не сплачене), С (основне транспортування сплачене), D (прибуття).

До групи Е відносяться умови, які передбачають мінімальні зобов’язання продавця. Ці умови полягають у тому, що продавець тримає товар на своїх складах, ризики приймає на себе продавець та його банк до моменту прийняття товару покупцем. Ризик транспортування зі складу продавця до кінцевого пункту лягає на покупця та його банк.

У відповідності до умов групи F продавець вважається таким, що виконав свої зобов’язання, після передачі товару перевізнику у відповідності з інструкціями, отриманими від покупця. Продавець сповіщає покупця про готовність товару до відвантаження, після чого покупець укладає договір про транспортування і дає продавцю інструкції кому, коли і як передати придбані товари (уся продукція повинна бути чітко визначена для обох сторін). Ця група містить і конкретні умови (ситуації) передачі відповідальності та ризиків, які означають:

· умова FCA - ризик і відповідальність продавця та його банку переноситься на покупця у момент передачі товару в попередньо встановленому місці;

· умова FAS – ризик і відповідальність продавця та його банку за товар переноситься на покупця у момент передачі товару у попередньо встановленому порту;

· умова FOB – ризик і відповідальність продавця та його банку за товар переноситься на покупця у момент завантаження товару на борт корабля.

За умовами групи C продавець самостійно укладає договір про транспортування, сплачує перевезення до вказаного у контракті місця прийому товару покупцем, а також сповіщає покупця про деталі відправлення і очікуваний час прибуття вантажу в узгоджене місце прийняття поставки. Продавець звільняється від відповідальності і ризику з моменту передачі товару перевізнику у своїй країні, при цьому приймає на себе витрати за доставку товару у країну покупця. Укладаючи контракт за умовами C, сторони повинні домовитись про те, хто сплачує відвантаження товару і місці призначення. До цієї групи належать чотири умови (ситуації), які означають:

· умову CFR – продавець сплачує вартість транспортування товару до порту прибуття, але ризик і відповідальність за збереження товару та додаткові витрати бере на себе покупець, при цьому перенос ризиків і відповідальності за них відбувається у момент завантаження корабля;

· умову CIF – цей вид ризику означає, що на відміну від попереднього випадку продавець повинен забезпечити і сплатити страхування ризиків під час транспортування;

· умову CPT – продавець і покупець ділять між собою (не обов’язково у рівних частках) можливі ризики;

· умову CIP – ризики переходять від продавця до покупця у певному пункті транспортування, і при цьому продавець забезпечує та сплачує вартість страхування товару.

Четверта група транспортних ризиків D передбачає такі ситуації, у яких усі ризики, пов’язані з транспортуванням товару, лягають на продавця. Дана група розділяється на п’ять підгруп:

· умову DAF – продавець приймає на себе усі ризики до визначеного державного кордону, після цього вони переходять до покупця;

· умову DES – передача ризиків продавцем до покупця відбувається на борту корабля;

· умову DEQ – передача ризиків від продавця до покупця відбувається у момент прибуття товару в порт завантаження;

· умову DDU – продавець приймає на себе усі ризики, пов’язані з транспортуванням до моменту відвантаження товару на склад покупця;

· умову DDP – продавець несе відповідальність за ризики до визначеного (обумовленого раніше у контракті) місця на території покупця, але останній сплачує їх страхування.

У тому випадку, якщо з будь-яких причин покупець не може здійснити сплату товару в терміни, указані у договорі, то ризики можуть перейти до нього раніше указаних у даній класифікації термінів.

2. Ризик вибору транспортного засобу. Даний вид ризику пов’язаний з можливістю виникнення додаткових витрат (дорогий вид транспорту) або втрати прибутку (порушення термінів поставки, ушкодження товару, що швидко псується, затримки у виробництві і т.д.) у процесі перевезення товарів невідповідним транспортом.

Правила ІНКОТЕРМС 2000р. встановлюють наступну відповідність між умовами перевезення та видами транспорту:

- будь-який вид транспорту: групи E, FCA, CPT, CIP, DAF, DDU, DDP;





sdamzavas.net - 2019 год. Все права принадлежат их авторам! В случае нарушение авторского права, обращайтесь по форме обратной связи...